Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №440/3508/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 440/3508/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/3508/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просив:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 від 11.02.2026 на суму 19 118,45 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 р. та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме, Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, також просить розглядати справу за участю сторін.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.306 суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 6 ст.262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених ст.263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 прийнято в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, в даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Приймаючи рішення, колегія суддів також враховує висновки Європейського суду з прав людини, зокрема, з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справіv. Germany, заява № 8273/78, рішення від 25.04.2002 року Assalino contre le Portuga, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення клопотання Головного управління ДПС у Полтавській області про розгляд справи за участю сторін відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області, як платник податку на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, який є власником об`єкту нежитлової нерухомості тип об`єкту "нежитлова будівля" за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 570,70 кв. м.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік від 11.02.2026 №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 на суму 19 118,45 грн. ( АДРЕСА_1 ).

Позивач, вважаючи вищевказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача обґрунтоване, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Згідно з п.265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

В силу положень пп.266.5.1 п.266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування податкової пільги, передбаченої пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України, та звільнення платника податку від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідною була сукупність таких умов:

- будівля (споруда) належить на праві власності сільськогосподарському товаровиробнику, в тому числі фізичній особі;

- будівля (споруда) відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- будівля (споруда) не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

В розумінні п.п. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №140/2700/19.

Отже, для застосування пільги, передбаченої п.п."ж" п.266.2.2. ст. 266 ПК України, необхідно дотримання двох умов: перше – віднесення об`єкту нерухомості до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку, друге – платник податків повинен бути сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22, від 16 серпня 2022 року у справі №0340/1667/18.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з "Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта" позивачу належить на праві приватної власності наступний об`єкт речових прав:

виробниче приміщення склад-сушарка за адресою АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка з кадастровим номером 5323482800:00:001:0152, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

земельна ділянка з кадастровим номером 5323483201:01:007:0005, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

земельна ділянка з кадастровим номером 5323483200:00:003:0183, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

земельної ділянки з кадастровим номером 5323483200:00:003:0184, цільове призначення для ведення селянського господарства.

Також ОСОБА_1 на праві власності належать: трактор колісний, марки БЕЛАРУС 920, 2007 року випуску; комбайн зернозбиральний, марки CASE IH AXIAL-FLOW 2388, 2008 року випуску; трактор колісний, марки CASE IH MX 310, 2008 року випуску; трактор колісний, марки NEW HOLLAND T6050, 2014 року випуску; трактор колісний, марки БЕЛАРУС-920, 2007 року випуску.

За даними цих реєстрів виробниче приміщення склад-сушарка за адресою провулок Урожайний буд. 8б Новосанжарського району Полтавської області набуте Позивачем на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.10.2019 у справі №542/939/19.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03.10.2019 у справі №542/939/19 визнано, серед іншого, за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на нежитлову будівлю (виробниче приміщення склад-сушарка), за адресою АДРЕСА_1 Згідно даних технічного паспорту на даний об`єкт нерухомого майна від 03.05.2019 року рік побудови 1967, загальна площа 570.7 кв. м., характеристика Будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271) згідно з ДК 018-2000 . Відповідний об`єкт нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку не передавався.

З облікової картки об`єкта погосподарського обліку №0118-1 вбачається, що позивач є членом особистого селянського господарства, розташованого АДРЕСА_2 , головою господарства був покійний батько Позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до Національного класифікатору НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) відносяться будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 (постанова Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22).

Таким чином, з наданих суду доказів вбачається, що належний позивачу об`єкт нерухомого майна відносить до нежитлової будівлі, призначеної для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідачем не заперечується той факт, що нежитлові будівлі, на які нараховані грошові зобов`язання, позивачем не здаються в оренду (лізинг, позичку).

Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що, вказані об`єкти, на які нараховано податок, підпадають під визначення споруд, звільнених від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до пп."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України.

Аналізуючи питання наявності підстав вважати позивача сільськогосподарським виробником, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України №2238-ІІІ "Про стимулювання розвитку сільського господарства" від 18 січня 2001 року (далі - №2238-ІІІ) визначено, що сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

На статус сільськогосподарського товаровиробника вказує наявність у позивача у власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка не передана в оренду іншим товаровиробникам.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" (далі – Закон №742-IV) особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог ст.7 Закону №742-IV члени особистого селянського господарства мають право: реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам, надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства.

Отже, законодавство передбачає сільськогосподарське товарне виробництво не лише у формі підприємницької діяльності, шляхом створення юридичної особи або реєстрації фізичною особою-підприємцем, а і у формі особистого селянського господарства (одноосібники).

Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у ст. 1 Закону №2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

В наведеному вище визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно з абз.2 ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, сільськогосподарським товаровиробником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), а не тільки фізичні особи-підприємці.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22, від 16 серпня 2022 року у справі №0340/1667/18.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Тобто, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Тобто, законодавець не ставить у залежність надання вищевказаної пільги від здійснення операції постачання сільськогосподарської продукції.

Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 15.05.2026 р. у справі № 160/32965/24.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 від 11.02.2026 на суму 19 118,45 грн є протиправними та підлягає скасуванню, відповідно позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 р. скасувати, ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити, скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 від 11.02.2026 на суму 19 118,45.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 по справі № 440/3508/26 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України у Полтавській області №0007924-2411-1601-UA53080310000072384 від 11.02.2026 на суму 19 118,45.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич