Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №440/3903/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 440/3903/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/3903/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

треті особи Міністерство оборони України

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Міністерство оборони України, у якій просив:

- визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати повторно розглянути рапорт від 01.12.2025 року про звільнення з військової служби через сімейні обставини підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти за результатами розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині судового рішення;

- зобов`язати звільнити з військової служби підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 01.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що станом на дату прийняття рішення від 11.02.2026 № 430 позивач не підтвердив у передбачений Інструкцією № 170 спосіб сукупності умов, необхідних для звільнення на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема не довів, що саме він фактично здійснював постійний догляд за матір`ю, а відтак відмова була правомірною.

Від Третьої особи - Міноборони надійшли додаткові пояснення у справі в яких просить задовольнити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення у частині задоволених позовних вимог (визнання протиправною відмови та зобов`язання повторно розглянути рапорт) - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора 1 відділення радіорозвідки 1 взводу радіорозвідки роти радіо та радіотехнічної розвідки.

01.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до командира військовій частині НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , якій встановлено II групу інвалідності, та яка потребує постійного стороннього догляду.

До рапорту додані наступні документи: - рапорт (заява) згідно з додатком 22 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 14.30 розділ ХІV); - копія паспорту громадянина України у формі ІD - картки ОСОБА_1 ; - копія картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 ; - копія військового квитка серії НОМЕР_2 від 30.08.2022 року ОСОБА_1 ; - копія посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 23.05.2025 року; оригінал повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00055131919 від 03.12.2025 року; - копія паспорту громадянина України ОСОБА_2 ; - копія картки платника податків ОСОБА_2 ; - витяг з реєстру територіальної громади щодо адреси місця проживання ОСОБА_2 ; - копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; - копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 91/25/3751/В від 24.10.2025 року, номер рішення № 91/25/3751/Р, виданого відносно ОСОБА_2 ; - копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 від 13.08.2025 року; - копія тимчасової посвідки на проживання, виданої ОСОБА_4 імміграційною службою Данії; - копія карти медичного страхування ОСОБА_5 ; - копія заяви ОСОБА_2 від 31.10.2025 року про складання акту обстеження сімейного стану для звільнення військовослужбовця.

За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 листом від 11.02.2026 року №430 повідомила ОСОБА_1 про не підтвердження наданими документами сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби, та про відмову у задоволенні його рапорту.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби, надав усі належні документи зі свого боку, тому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україні, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні постійно продовжувалася згідно з Указами Президента України, воєнний стан в Україні продовжує діяти станом на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу встановлено: місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно підп. «г» п.3 ч.5 цієї статті контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232).

Особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 (далі за текстом - Постанова № 413).

Зі змісту норми п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232 висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00055131919 від 03.12.2025 року та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .

Відповідно до пунктів 17.1.5, 17.1.6, 17.1.8 пункту 17 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 91/25/3751/В від 24.10.2025 року (номер рішення 91/25/3751/Р) ОСОБА_2 24.10.20205 року встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.

Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: так (пункт 17.1.3 рішення 91/25/3751/Р.

Згідно висновку лікарсько - консультативної комісії КП "Семенівський центр ПМСД" № 104 від 16.03.2026 року ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

У відповідності до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232 визначальною підставою для звільнення особи з військової служби у спірних правовідносинах є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, додатковою умовою, окрім необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Підпунктом 14.1.263 п.14.1 ст.263 Податкового кодексу України (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 підтверджується, що батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 помер - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як слідує з витягу з Реєстру територіальної громади від 21.08.2025 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади від 16.03.2026 року місце проживання ОСОБА_6 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що позивач надав відповідачу наявні в нього документи, в тому числі документи, що підтверджують неможливість інших членів сім`ї здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІІ групи, а також заяву згідно з додатком 22 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 14.30 розділ ХІV).

При цьому, відповідач не вживав належних заходів для перевірки сімейного стану військовослужбовця.

За таких обставин слід дійти висновку, що відсутність акту перевірки сімейного стану військовослужбовця як підстава для відмови у задоволенні рапорту про звільнення позивача з військової служби є протиправно, оскільки причиною відсутності вказаного документа є протиправна бездіяльність самого відповідача.

Доказів на підтвердження недостовірності відомостей, зазначених у рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи витяг № 91/25/3751/В від 24.10.2025 року (номер рішення 91/25/3751/Р) , відповідачем суду не надано, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 також має ще доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 перебуває за кордоном та проживає у Королівстві Данії; документована тимчасовою посвідкою на проживання НОМЕР_7 від 18.03.2025 року.

Згідно листа Державної прикордонної служби України № 04.4.2/А-12694/13388 від 27.03.2026 року ОСОБА_7 16.08.2025 року перетнула кордон Україна - Польща в напрямку республіки Польща та з тієї дати до України не поверталася.

Згідно листа від 17.12.2025 року ОСОБА_7 повідомляє, що не здійснює та не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 у зв`язку з проживанням за кордоном (Королівство Данія).

Абзацами першим, третім частини другої статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 у справі №5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Як встановлено частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття "постійний догляд" передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

Здійснення такого догляду особою, яка на постійній основі проживає за кордоном, є об`єктивно неможливим.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 зазначив, що при вирішенні питання про звільнення необхідно враховувати не лише формальну фізичну наявність інших родичів, але й їхню реальну здатність здійснювати догляд. Зокрема, поняття "відсутність іншого члена сім`ї" охоплює не тільки випадки, коли такого родича немає фізично, а й коли він є, але не може виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини. Таким чином, наявність інших дорослих дітей, які не можуть піклуватися про родича за станом здоров`я, місцем перебування чи службою, не є перешкодою для звільнення відповідного військовослужбовця. Відмова у звільненні за таких обставин порушує принципи соціального захисту і пріоритет права особи з інвалідністю на належний догляд.

Верховний Суд підсумував, що у випадку відсутності іншої особи, здатної здійснювати опіку, звільнення одного з військових для забезпечення догляду є правомірним та соціально справедливим рішенням. Критично важливо не формальне існування інших родичів, а наявність сукупності умов: документально підтверджена потреба у постійному догляді (інвалідність I чи II групи або висновок ЛКК/МСЕК) та відсутність іншої особи, здатної фактично та постійно такий догляд забезпечувати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що формальна наявність у ОСОБА_2 іншої повнолітньої дитини - доньки ОСОБА_7 , яка об`єктивно не може виконувати обов`язки з догляду за матір`ю через проживання за кордоном, не повинна бути перешкодою для звільнення позивача, як військовослужбовця, з військової служби, якщо він фактично є єдиною особою, здатною такий догляд забезпечити

Відомостей щодо інших осіб, які мають можливість доглядати за матір`ю позивача матеріали справи не містять.

Колегія суддів відмічає, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини здійснюється шляхом подання військовослужбовцем рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби має відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Подібних висновків дійшов КАС ВС у постанові від 02.04.2025 в справі № 280/7446/24.

За змістом правової оцінки стосовно рапорту ОСОБА_1 фактичною підставою для відмови позивачу у звільненні з військової служби відповідач вказує наступне: - копії наданих документів нотаріально не засвідчені; - відсутні копії свідоцтв про народження ОСОБА_1 і ОСОБА_8 ; - відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, який повинен бути затверджений керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки; - витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, виданого КНП "Миргородська лікарня інтенсивного лікування "Миргородського міської ради" номер витягу № 91/25/3751/В від 24.10.2025 року (номер рішення 91/25/3751/Р) не верифікується - направлено лист запит до КНП "Миргородська лікарня інтенсивного лікування "Миргородського міської ради" про підтвердження рішення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що копії документів, які додавалися до рапорту позивача від 01.12.2025 року були посвідчені секретарем виконавчого комітету Оболонської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області ОСОБА_9 .

За приписами статті 1 Закону України "Про нотаріат" у сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону України "Про нотаріат" у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування та посадові особи консульських установ України, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

Враховуючи викладене, копії документів, які додавалися до рапорту позивача про звільнення з військової служби через сімейні обставини від 01.12.2025 року були засвідчені належним чином.

Також, на підтвердження своїх родинних зв`язків з ОСОБА_2 позивачем був наданий витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00055131919 від 03.12.2025 року.

Згідно з пунктом 14.30 Інструкції № 170 встановлено, що під час дії особливого періоду, періоду проведення мобілізації та дії воєнного стану, за наявності підстав для звільнення з військової служби через сімейні обставини або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець особисто, за підпорядкованістю, подає на ім`я командира (начальника) військової частини або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання/перебування особи, за якою здійснює або здійснюватиме постійний догляд, рапорт (заяву) за формою, визначеною у додатку 22 до цієї Інструкції. До рапорту (заяви) додаються документи, що підтверджують право на звільнення (зазначені в підпунктах 22, 25-28 пункту 5 додатку 19 до цієї Інструкції), або копії таких документів, засвідчених в установленому порядку.

Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, протягом одного календарного дня після одержання заяви військовослужбовця або запиту від військової частини про перевірку сімейного стану військовослужбовця призначає комісію.

Під час своєї роботи комісія з перевірки сімейного стану військовослужбовця: вивчає отримані заяву (запит) та підтвердні документи; відвідує задеклароване/зареєстроване місце проживання/перебування особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд; перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою, зазначеною у заяві або запиті, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за такою особою; використовує відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну; за потреби, готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання необхідної інформації або використовує інформацію з публічних електронних ресурсів.

Комісія зобов`язана провести перевірку сімейного стану військовослужбовця та особи, за якою військовослужбовець здійснює або здійснюватиме постійний догляд протягом десяти календарних днів з дати надходження заяви або запиту, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запит до органів державної влади, інших державних органів.

У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісії не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви або запиту, комісія приймає рішення на підставі поданих заявником документів та отриманих відомостей з реєстрів, баз даних та публічних електронних ресурсів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в акті перевірки сімейного стану.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Абзацом 17 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення № 154), встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.

Отже, наведеними нормами матеріального права передбачено певний алгоритм дій командира військової частини у зв`язку надходженням рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з метою перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Зокрема, командир військової частини зобов`язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім`ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану, а територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження за формою, визначеною у додатку 23 Інструкції № 170, який надсилається командиру військової частини, а також військовослужбовцю.

Відтак, саме на командира військової частини покладено обов`язок направити запит для перевірки сімейного стану військовослужбовця до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а після отримання акту обстеження - прийняти рішення за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця.

Законодавством передбачено обов`язок територіального центру комплектування та соціальної підтримки обстежити сімейний стан військовослужбовця, за результатами якого видати відповідний акт з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують.

Таким чином, при ухваленні рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що при розгляді рапорту позивача відповідачем вчинені дії не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_10 від 01.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 440/3903/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич