Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/168/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/168/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 року (ухвалене суддею Ширант А.А.) в справі № 520/168/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії № 204250009230 від 21.11.2024 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення 3-річного віку; період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки; період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р.; періоди роботи з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р.; період роботи в 1994 році в колгоспі (КСП) «Перше травня», згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 та архівної довідки від 28.10.2020 р. № 25 виданої Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Перше травня», та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з дня звернення - з 14.11.2024 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 р. задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління в Запорізькій області про відмову стажу ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком № 204250009230 від 21.11.2024 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення 3-річного віку; період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки; період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р.; періоди роботи з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2024 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду; іншу частину позовних вимог залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає правомірним рішення про відмову в призначенні пенсії № 204250009230 від 21.11.2024 р., оскільки у позивачки відсутній необхідний стаж 20 років.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 14.11.2024 р. ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з досягненням пенсійного віку.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та 21.11.2024 р. прийнято рішення № 204250009230, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 20 роки.

В якості підстав для відмови у призначенні пенсії за віком у вищевказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період догляду за дитиною 20.06.1984 р.н. до досягнення 3-річного віку, оскільки відсутній штамп про видачу паспорту чи інформація заявниці про здійснення такого догляду; період роботи із колгоспі "Зоря комунізму” з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки, оскільки відсутня інформація про виконання трудової участі у господарстві (встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів); період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р., оскільки має місце виправлення підстав при прийнятті та звільненні з роботи та відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб за вказаний період роботи; періоди роботи з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р. - не завірено печаткою підприємства, тому вказані періоди роботи обчислено відповідно інформації Реєстру застрахованих осіб; період роботи в 1994 році в колгоспі (КСП) «Перше травня», оскільки в довідці № 25 від 28.10.2020 р. некоректно внесено 1994(1944) рік.

Позивачка не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулась до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, тому обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення 3-річного віку; період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки; період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р, з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивачки від 14.11.2024 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами ст. 24 Закону № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (в подальшому - Основні Положення).

Відповідно до п.п. 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Пунктом 5 Основних Положень встановлено, що до трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.

Згідно із п. 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до п. 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.06.1983 р. вбачається, що: з 12.09.1984 р. позивачка прийнятий в члени колгоспу "Зоря комунізму" та на роботу як доярка; 10.11.1989 р. позивачка звільнена за власним бажанням; з 05.04.1999 р. позивачка прийнята на роботу в колгосп дояркою; 04.01.2001 р. позивачка звільнена з роботи; з 31.03.2001 р. прийнята на роботу різноробочим рослинницьку бригаду строком на 3 місяці; з 01.07.2001 р. переведено на постійну роботу різноробочим рослинницьку бригаду; з 20.04.2001 р. переведена дояркою МТФ №2; 03.02.2003 р. звільнена з роботи за власним бажанням; з 29.10.2003 р. прийнятий на роботу продавцем продовольчих товарів в ПП ОСОБА_3 ; 31.12.2003 р. позивачка звільнена з роботи продавцем за згодою сторін.

Зі змісту спірного рішення пенсійного органу вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області до страхового стажу позивачці не зараховано період роботи по даних трудової книжки серії НОМЕР_1 : період роботи в колгоспі “Зоря комунізму” з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки, оскільки відсутня інформація про виконання трудової участі у господарстві (встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів); період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р., оскільки має місце виправлення підстав при прийнятті та звільненні з роботи та відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб за вказаний період роботи; періоди роботи з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р. - не завірено печаткою підприємства, тому вказані періоди роботи обчислено відповідно інформації Реєстру застрахованих осіб; період роботи в 1994 році в колгоспі (КСП) “Перше травня”, оскільки в довідці № 25 від 28.10.2020 некоректно внесено 1994(1944) рік.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами пенсійного органу, оскільки основним документом, що трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, або інформація про встановлений та фактично відпрацьований мінімум трудової участі у громадському господарстві не завірено належним чином, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Зі змісту трудової книжки позивачки вбачається, що спірні періоду міститься інформація про трудовий стаж позивачки з відповідними записами про її роботу, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивачки на роботу та її звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.

Посилання відповідача на той факт, що відсутня інформація про виконання трудової участі у господарстві (встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів) за період роботи в колгоспі “Зоря комунізму” з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. відповідно записів трудової книжки, оскільки, має місце виправлення підстав при прийнятті та звільненні з роботи та відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб за період роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р., не завірено печаткою підприємства за періоди роботи з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. та з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р., у даному випадку не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки свідчить про невиправданий надмірний формалізм, порушує звичайний хронологічний перебіг подій, а відтак сутність саме цих помилок не може нівелювати відомості трудової книжки в цілому і призводити до втрати заявником права на включення цього періоду трудової діяльності до страхового стажу.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що записи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.06.1983 р. про період трудової діяльності з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р., з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р., з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р. та з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р. в повній мірі підтверджується трудовий стаж позивачки за вищезазначені періоди, натомість відповідачем не надано доказів та не заявлено доводів щодо вжиття ним будь-яких заходів для витребування у відповідних підприємств чи архівних установ документів на підтвердження стажу роботи позивача в періоди, зазначені в архівних довідках.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що основним документом при зарахуванні стажу є саме трудова книжка, в даному випадку в матеріалах справи наявна трудова книжки позивачки, яка містить відомості щодо періодів роботи її в колгоспі. З зазначеної трудової книжки є можливим встановити наявність трудової діяльності позивачки в колгоспі та вирішити питання про зарахування певних періодів роботи в колгоспі позивачки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем неналежним чином здійснено перевірку періодів роботи позивачки згідно записів її трудової книжки, яка є основним документом для підтвердження трудового стажу. Інших зауважень щодо змісту трудової книжки позивачки відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Щодо позовних вимог в чистині зарахування стажу період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення 3-річного віку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. “ж” ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з ч. 2 ст. 181 Кодексу законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Пунктом 11 Порядку № 637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Пунктом 11 Порядку № 637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 р. №233 “Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” визначено, що час догляду не працюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Отже до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 року (дата набрання чинності Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 року до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 року включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004 року, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.07.1984 р. вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивачка, починаючи з вересня 1983 року по 20.01.1987 року не перебувала у трудових відносинах. Тому, факт перебування позивачки встановлено на підставі свідоцтва про народження дитини, у зв`язку з чим пенсійний орган протиправно відмовив позивачці у зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні пенсії позивачці є необґрунтованою, оскільки трудова книжка позивачки серії НОМЕР_1 від 28.06.1983 р., містить достатні відомості для підтвердження трудового стажу. Також, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж у відповідні роки, та містить відомості, які дають можливість врахувати ці періоди при обчисленні страхового стажу.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії за віком № 204250009230 від 21.11.2024 р., зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення 3-річного віку; період роботи в колгоспі «Зоря комунізму» з 12.09.1989 р. по 10.11.1989 р. та періоди роботи з 29.10.2003 р. по 31.12.2003 р., з 17.01.2000 р. по 04.01.2001 р. з 31.03.2001 р. по 03.02.2003 р., та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивачки від 14.11.2024 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 по справі № 520/168/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін