Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №200/10005/25
Суддя: Подобайло З.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 р.Справа № 200/10005/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Тарасенко І.М., повний текст складено 01.09.26 року по справі № 200/10005/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Харківського окружного адміністративного суду 28.08.2026 надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана в порядку ст. 383 КАС України, в якій заявник просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, пенсійний орган) щодо не виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.03.2026 по справі № 200/10005/25 та обліковування його відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, та/або до прийняття відповідного порядку Кабінетом Міністрів України, а також умисної невиплати судового збору, стягнено згідно до рішення суду, посилаючись на його виконання виключно за бюджетною програмою при виділенні відповідних коштів на цю мету;
направити окрему ухвалу до Пенсійного фонду України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та прав позивача ОСОБА_1 ;
встановити ГУ ПФУ в Донецькій області місячний строк з дати отримання окремої ухвали для повідомлення суду про вжиті заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та прав позивача.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 заяву ОСОБА_1 , яка подана в порядку ст.383 КАС України повернуто заявнику.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що передбачена статтею 383 КАС України заява хоч і віднесена до числа об`єктів справляння судового збору, однак відсутність у Законі України «Про судовий збір» відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.04.2025 у справі № 620/17733/23 та у постанові від 26.05.2025 у справі № 160/13650/24. Зазначені висновки суду також узгоджуються із позицією щодо застосування статті 132 КАС України та статті 4 Закону України «Про судовий збір», висловлену у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12, від 22.01.2020, від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19. Вказує, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 129-1 Основного Закону України звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору. Зазначає, що Харківським окружним адміністративним судом приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви через ненадання документу про сплату судового збору та/або не зазначення підстав звільнення від його сплати діяв всупереч усталеній правовій позиції Верховного Суду, а також всупереч позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 10.03.2026 у справі № 2-р/2026.
Також, позивач просить винести окрему ухвалу відносно неправомірних дій працівників апарату Харківського окружного адміністративного суду та судді Харківського окружного адміністративного суду Тарасенко І.М.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до заяви порядку ст. 383 КАС України позивачем не надано доказів сплати судового збору. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про повернення заяви ОСОБА_1 , яка подана в порядку ст.383 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, в порушення вимог пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України, документа про сплату судового збору не надано, підстав для звільнення її від сплати судового збору не зазначено. Таким чином, враховуючи те, що подана заява не відповідає вимогам, визначеним пп.9 ч. 2 ст. 383 КАС України, слід повернути заяву позивачу, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 383 КАС України.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На виконання приписів статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30.06.2009 № 16-рп/2009).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09. 1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з заявою) особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2 статті 383 КАС України встановлено вимоги до поданої заяви. Зокрема, зазначено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Повертаючи заяву позивача, подану в порядку статті 383 КАС України, суд першої інстанції виходив з недотримання позивачем вимог п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України в частині несплати судового збору за подання такої заяви.
Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08.07. 2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України № 3674-VI).
Відповідно до статті 1 Закону України № 3674-VI судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України № 3674-VI судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Таке формулювання вказує на те, що за подання усіх заяв, які передбачені процесуальним законом, підлягає справлянню судовий збір.
Оскільки заява «про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» передбачена процесуальним законом (стаття 383 КАС України), то за змістом частини першої статті 3 Закону України № 3674-VI за її подання підлягає сплаті судовий збір.
Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону України № 3674-VI.
Водночас, ставка судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України статтею 4 Закону України № 3674-VI не передбачена.
Таким чином, передбачена статтею 383 КАС України заява хоч і віднесена до числа об`єктів справляння судового збору, однак відсутність у Законі України № 3674-VI відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті.
Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.
Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); «обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).
Крім того, в Рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.
Верховний Суд вже розглядав касаційну скаргу, ключовим в якій було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду.
Так, у постанові від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19 Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов`язковості судового рішення, закріплений у пункту 9 частини 1 статті 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 260/432/23, від 15.04.2025 у справі № 620/17733/23, від 17.09.2025 у справі № 240/32892/21, від 17.09.2025 у справі № 120/14870/23, від 26.05.2025 у справі № 160/13650/24, від 26.02.2026 у справі № 240/7108/21, від 19.06.2025 у справі № 120/2544/24, від 20.06.2025 у справі № 300/6164/23, від 24.09.2025 у справі № 400/464/24, від 27.10.2025 у справі № 160/11913/23 і від 20.03.2026 у справі № 460/17636/21, від 23.03.2026 у справі № 520/21679/21.
У постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20 зазначено, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.
Водночас у постанові від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20 колегія суддів звернулася до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI.
Пленум Верховного Суду рішенням від 12.09.2025 звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI.
Рішенням Конституційного Суду України від 10.03.2026 № 2-р/2026 у справі № 1-5/2025(374/25) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, зі змінами в тому, що вони уможливлюють справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 КАС України.
З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням скаржником документа про сплату судового збору, оскільки останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень Закону України № 3674-VI знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Щодо клопотання позивача винести окрему ухвалу відносно неправомірних дій працівників апарату Харківського окружного адміністративного суду та судді Харківського окружного адміністративного суду Тарасенко І.М., колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що окрема ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб, вона може стосуватися будь-якого суб`єкта, зокрема й того, який не бере участі у справі.
Окрема ухвала – це особливий вид судового рішення, яке безпосередньо не спрямоване на вирішення процесуальних питань під час розгляду та вирішення публічно-правового або приватноправового спору, однак з її допомогою суд вирішує низку важливих питань, які, головним чином, спрямовані на забезпечення принципу законності як складової частини верховенства права, гарантії незалежності судової системи від законодавчої та виконавчої гілок влади, допущені під час розгляду справи порушення закону.
У постанові від 13.06.2024 по справі № 826/3979/18 КАС Верховного Суду зазначив, що окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, які сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.
Отже, окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення.
Необхідність її постановлення зумовлена завданнями адміністративного судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.
За цих обставин слід зазначити, що суд має право, а не зобов`язаний постановити окрему ухвалу. Проте, враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 05.12.2024 у справі № 560/7209/23, від 22.04.2025 у справі № 420/29295/23, від 26.09.2025 у справі № 420/1059/20.
Підставою для прийняття окремої ухвали є виявлення порушення закону та встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час саме судового розгляду конкретної справи встановлено певне правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити (службова недбалість, зловживання владою тощо).
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 320/8487/24, суд має право, а в умовах очевидних, умисних чи системних порушень - фактично правовий обов`язок постановити окрему ухвалу, в якій повинно бути чітко встановлено факт порушення суб`єктом владних повноважень або судом конкретної норми закону чи іншого нормативно-правового акта (стаття, пункт тощо) та в чому саме полягає порушення (частина четверта статті 249 КАС України).
На переконання суду позивач, звертаючись з вимогою постановити окрему ухвалу щодо судді Тарасенка І.М. не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.
Разом з цим судом апеляційної інстанції не встановлено достатніх підстав для висновку про наявність порушень законодавства суддею Тарасенко І.М. під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Отже, ураховуючи, що законних підстав для постановлення окремої ухвали судом не встановлено, постановлення окремих ухвал, на підставі 249 КАС України, є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права самостійно звернутись до ВРП з відповідною заявою про вчинені, на його думку, порушення законодавства.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення заяви поданої в порядку ст. 383 КАС України, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 по справі № 200/10005/25 скасувати.
Справу № 520/10005/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви в порядку статті 383 КАС України.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua