Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/29719/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №520/29719/25

Суддя: Присяжнюк О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 520/29719/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 року (ухвалене суддею Садовою М.І.) в справі № 520/29719/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.07.2025 р. №385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з військового обліку ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 р. адміністративний позов в частині позивних вимог про: визнання протиправним та скасування наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.07.2025 р. №385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ; визнання протиправним та скасування наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 повернуто позивачу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 р. про повернення позовної заяви в частині позовних вимог скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення апелянта з військової служби і виключення його зі списків особового складу військової частини, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправним і скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.07.2025 р. №385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, виклавши мотивувальну частину рішення з урахуванням належної правової оцінки обставин проходження ВЛК і значення довідки ВЛК, а також просив рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. в справі №520/29719/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме: визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 в особі командира військової частини ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що мотивувальна частина рішення фактично підтверджує істотні порушення процедури проведення військово-лікарської експертизи, однак не містить повної правової оцінки всіх доводів апелянта та всіх встановлених обставин справи. Позивач зазначає, що суд першої інстанції визнав протиправним і скасував наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача, а також встановив істотні порушення порядку проведення військово-лікарської експертизи та фактичну протиправність довідки ВЛК від 14.07.2025 р., однака зазначені встановлені судом обставини не були враховані під час вирішення інших позовних вимог, унаслідок чого суд залишив чинними правові наслідки незаконного призову, відмовивши у скасуванні наказу про зарахування ОСОБА_1 до військової частини, у його звільненні з військової служби та у виключенні з військового обліку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 02.11.2005 р. виключений з військового обліку на підставі п. "г" ч. 5 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції чинної на той час), у зв`язку з засудженням до позбавлення волі за тяжкі злочини.

14.07.2025 р. позивача зупинено групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із співробітниками Національної поліції України з метою перевірки військово-облікових документів. Внаслідок чого встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів громадянин ОСОБА_1 не користувався правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Позивача відповідно до довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.07.2025 р. №2025-0714-1527-1712-7 визнано придатним до військової служби.

14.07.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_5 прийнято наказ №385 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службі під час мобілізації, на особливий період» та відправлено позивача до Військової частини НОМЕР_1 .

15.07.2025 р. позивач зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всі види забезпечення, що підтверджено наказом Військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 р. № 199.

Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 р. № 199 позивача вважати таким, що залишив розташування військової частини.

Позивач вважає, що оскільки він був виключений з військового обліку на підставі редакції Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", чинної на той час п. "г" ч. 5 ст. 37, у зв`язку з засудженням до позбавлення волі за тяжкі злочини, а відтак медичний огляд стосовно нього проведено з порушеннями вимог Положення №402 та Порядку №560 за відсутності відповідних правових підстав, що призвело до протиправності подальших дій з приводу направлення позивача для проходження військової служби та наказів, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушено права.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття наказу від 14.07.2025 № 385 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період без проведення дослідження ВЛК реального стану здоров`я мобілізованого і направлення його для проходження служби до військової частини, тому з метою належного та ефективного способу судового захисту, дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу від 14.07.2025 № 385 про призов позивача для проходження військової служби за мобілізацією.

Відмовляючи в іншій частині позову суд першої інстанції дійшов висновку, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону №2232-ХІІ, взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України підлягають, крім іншого, військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. за №3543-XII (в подальшому - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII визначено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154 (в подальшому - Положення №154) визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з п. 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (в подальшому - Порядок №560).

Пунктом 3 Порядку №560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до п. 25 Порядку №560, громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Згідно з п. 81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII, особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (в подальшому - Положення №402).

Згідно з п. 1.1 Розділу І Положення №402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Пунктом 3.1 Розділу ІІ Положення №402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.

Відповідно до п.п. 20.1-20.2. розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).

Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

Згідно з п. 20.3 розділу ІІ Положення №402, при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту: а) Придатний до військової служби; Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку; до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: Обмежено придатний до військової служби).

У воєнний час за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами II, III, ВЛК приймає постанову придатний до військової служби, за винятком статей 2-в, 4-в, 5-в, 12-в, 13-в, 14-в, 17-в, 21-в, 22-в.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що під час дії воєнного стану військовослужбовці підлягають медичному огляду за наявності для цього підстав. За результатами медичного огляду ВЛК відповідного рівня приймає рішення про придатність чи не придатність військовослужбовця до військової служби, яке оформляється відповідною довідкою.

Судовим розглядом встановлено, що довідкою військово-лікарської комісії від 14.07.2025 р. позивача визнано придатним до військової служби.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у разі незгоди з висновком комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись до ВЛК регіону щодо перегляду рішення ВЛК при ТЦК та СП, яка наділена таким правом.

Абзацом 4 пункту 2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК. У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.

Позивач своїм правом на звернення до ВЛК регіону щодо перегляду рішення ВЛК не скористався.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. в справі №806/526/16 де суд зазначив: "…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі".

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача, визначення придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Остаточне рішення про придатність чи непридатність військовослужбовця до військової служби може бути прийнято ЦВЛК.

Відповідно до пп. 2.3.3 п. 2.3 розд. І Положення №402, на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.

Згідно з пп. 2.3.4 п. 2.3 розд. І Положення №402, Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не звертався до вищого рівня для перегляду висновку військово-лікарської комісії та не скористався своїм правом на проведення повторно медичного огляду щодо придатності до військової служби, з урахуванням наявності у позивача захворювань, які не були встановлені при огляді 14.07.2025 р.

Однак, як встановлено судом першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_5 не надано до матеріалів справи доказів дотримання положень п. 3.1 глави 3 розділу ІІ Положення 402 про направлення позивача для проходження медичного огляду. В матеріалах справи міститься довідка військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.07.2025 р. про проведення огляду позивачу.

Відповідно до п. 3.4 глави 2 розділу ІІ Положення перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту “В” (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту “С” (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Судовим розглядом встановлено, що довідка військово-лікарської комісії не містить записів про проведення вказаних аналізів позивачу перед оглядом.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що обов`язкові передбачені Положенням № 402 обстеження при проходженні військово-лікарської комісії позивачу проведені не були.

Військовозобов`язаний під час проведення медичного огляду зобов`язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 р. № 110 “Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування”, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 р. № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.

Відповідно до п. 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення № 402, при встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Судовим розглядом встановлено, що з довідки військово-лікарської комісії від 14.07.2025 р. та картки обстеження та медичного огляду від 14.07.2025 р., що медичний огляд позивача проведено за один день. Відповідачем не доведено, що позивачу була надана можливість в повному обсязі надати інформацію про стан здоров`я лікарям під час проходження військово-лікарської комісії.

Тобто, ВЛК не вжито всіх заходів щодо встановлення дійсного стану здоров`я позивача та не доведено відсутність у нього захворювань, які можливо виключають придатність до військової служби.

Законодавством регламентовано чітку процедуру проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовця ВЛК, яка передбачає здійснення медичного огляду особи відповідними лікарями за загальним переліком та лікарями інших спеціальностей за наявності медичних показань. Медичний огляд військовослужбовця повинен здійснюватися за методом індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби, тобто з урахуванням усіх медичних показників щодо стану здоров`я особи.

На переконання суду, вказані вище порушення не є формальними та в своїй сукупності підтверджують протиправність спірної довідки. При цьому, ІНФОРМАЦІЯ_5 всупереч процесуальному обов`язку, не довів суду належним чином правомірність винесення спірної довідки, оскільки саме він повинен довести порядок процедури ВЛК та дотримання її при огляді позивача.

В зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що довідка військово-лікарської комісії від 14.07.2025 р. про визнання позивача придатним до військової служби не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Отже в даному випадку, суд першої інстанції дійшов висновку, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправно прийнято спірний наказ від 14.07.2025 р. № 385 про призов позивача на військову службу під час мобілізації без проведення дослідження ВЛК реального стану здоров`я мобілізованого і направлення його для проходження служби до військової частини, тому з метою належного та ефективного способу судового захисту, дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов позивача для проходження військової служби за мобілізацією.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до особового складу військової частини, зобов`язання військову частину звільнити позивача з військової служби, то суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що після видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (в подальшому -Положення №1153/2008).

Натомість, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку з визнанням незаконним рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

З метою подальшого вдосконалення та належної організації обліку особового складу Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 р. №280 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (в подальшому - Інструкція №280).

Відповідно до п.п. 1, 2 Розділу XII Інструкції №280, для обліку особового складу в особливий період використовуються: 1) на особовий склад, який перебуває на військовій службі (здійснює трудову діяльність), а також військовослужбовців, які проходили службу у військовому резерві за контрактом та призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, - облікові документи, які велися на нього у військовій частині в мирний час; 2) на військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - особові справи, обліково-послужні та послужні (скорочені послужні) картки (відповідно до категорії обліку таких осіб за видами військової служби), отримані з ТЦК та СП.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.

Згідно з п.п. 30-32 розділу II Інструкції №280, виключно на підставі наказів по стройовій частині здійснюється зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків військової частини. Зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини (про прийом на роботу працівника) є: 1) для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця; 2) для військовослужбовців, військову службу яким було призупинено, - виправдувальний вирок суду (його належним чином завірена копія), що набрав законної сили, постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, наказ відповідного командира (начальника) по особовому складу про продовження військовослужбовцю військової служби та дії контракту; 3) для працівників - трудові договори (або контракти) та особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням командира (начальника) щодо їх прийняття.

До списків особового складу військової частини не зараховуються особи, відряджені з інших військових частин.

Зараховування до списків особового складу військової частини або виключення із них здійснюється із поіменним зазначенням кожного військовослужбовця в наказі по стройовій частині.

Отже, організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця.

Відповідно до абз. 2 п. 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Судовим розглядом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби, а тому у суду відсутні підстав для зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу з подальшим звільненням позивача із військової служби.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права у встановленому законом порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби шляхом звернення до військової частини з відповідним рапортом.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підставі звільнення з військової служби, позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до особового складу військової частини та зобов`язання військову частину звільнити позивача з військової служби, відсутні.

Тобто, оскільки наказ військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2025 р. № 199 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 реалізовано, а тому обрані способи захисту позивачем не є належними, натомість для звільнення з військової служби, позивач має право звернутися із рапортом до командира військової частини, за наявності підстав визначених ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка врегульовує питання звільнення з військової служби.

Крім цього, суд апеляційної інстанції в межах розгляду цієї справи вважає за необхідне застосувати висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 р. в справі № 160/2592/23, згідно яких, процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008 не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу військової частини, зобов`язання військової частини позивача із військової служби задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 по справі № 520/29719/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін

Оригінал: reyestr.court.gov.ua