Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №520/10167/26
Суддя: Фоміна Л.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 р.Справа № 520/10167/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Фоміної Л.О.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.06.26 по справі № 520/10167/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.11.2025 року № 203850002692 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 18.11.2025 року відповідно до його особистої заяви від 18.11.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 від 03.01.1979.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 адміністративний ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79016, ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.11.2025 року № 203850002692 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду по даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV), право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Отже, законодавцем встановлено два критерії щодо визначення права на призначення пенсії за віком, а саме: досягнення відповідного віку та наявність страхового стажу.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії за віком, до страхового стажу не зараховано: період роботи в колгоспі згідно трудової книжки № 211, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяців 19 днів.
Таким чином, відповідач вважає, що ним було правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком з урахуванням ст. 26 Закону № 1058-IV, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , 18.11.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
За принципом екстериторіальності вказане звернення розглядалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії, 26.11.2025 пенсійним органом було ухвалено рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV.
У рішенні зазначено, що при розгляді наданих заявником документів та матеріалів пенсійної справи до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі, згідно трудової книжки №211 від 03.01.1971, та наголошено на необхідності надати уточнюючі довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні.
Необхідний страховий стаж позивача, за розрахунком відповідача, повинен становити 30 років.
Натомість, згідно наданої відповіді, врахований пенсійним органом страховий стаж позивача становить 22 роки 07 місяці та 19 днів.
Відтак, право на призначення пенсії позивач набуде 08.06.2028.
Позивач, не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № №203850002692, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність довідки про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів за період роботи позивача за 1979, 1980, 1981 роки за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача.
Суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважав за можливе зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду по даній справі.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 15 до 25 років.
Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом
Згідно із ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637, в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії є те, що згідно з наданими документами, страховий стаж позивача є недостатнім. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі згідно відомостей трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 (далі – Основні положення).
Відповідно до пунктів 1-2, 5-6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
У встановленому взірці трудової книжки колгоспника у розділі ІV “Відомості про роботу” вказуються відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис, а в розділі V “Трудова участь у громадському господарстві” – встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до п. 8 Основних положень трудові книжки зберігаються в управлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність.
На момент заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомітету праці СРСР від 20 червня 1974 р. № 162 (далі – Інструкція № 162).
Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка є основним документом, що засвідчує трудову діяльність робітників і службовців.
Як убачається із записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 у розділі “відомості про роботу” (а.с. 26, 27):
- в 1979 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 220 трудоднів, фактично відпрацьовано 303 трудоднів;
- в 1980 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 220 трудоднів, фактично відпрацьовано 231 трудоднів;
- в 1981 році був встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві 190 трудоднів, фактично відпрацьовано 190 трудоднів.
Отже, у трудовій книжці колгоспника відображені кількість відпрацьованих трудоднів (час роботи за фактичною тривалістю) за період з 1979 року по 1981 рік, згідно із записами позивачем виконано усі річні мінімуми.
З огляду на вказане, надана позивачем книжка колгоспника містить всю необхідну інформацію про трудову діяльність останнього, зокрема і кількість відпрацьованих трудоднів (час роботи за фактичною тривалістю)
При цьому, доказів невиконання без поважних причин позивачем встановленого мінімуму трудової участі, відповідачами не надано.
Таким чином, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію про встановлений мінімум його трудової участі та фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, суд дійшов першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність довідки щодо вироблених та встановлених трудоднів не може бути законною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи у його страховий стаж.
Тож підсумовуючи все викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 26.11.2025 року № 203850002692 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Окрім того, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 18.11.2025 про призначення пенсії за віком.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду по даній справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі не знайшли свого належного підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції та не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. А отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 520/10167/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі № 520/10167/26 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.О. Фоміна
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua