Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №522/16382/23-Е
Суддя: Кашперська Тамара Цезарівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9921/2026
Справа № 522/16382/23-Е
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 жовтня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Дейниченком Вячеславом Ігоровичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І. у м. Київ 02 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу, стягнення грошових коштів, зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, змінивши предмет позову та остаточно збільшивши позовні вимоги у вересні 2024 року, просив визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 09 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льошенко В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1914, стягнути з ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» на користь ОСОБА_1 суму забезпечувального платежу в розмірі 7 665 263 грн., штрафні санкції - 3 % річних за період з 30 вересня 2022 року по 23 вересня 2024 року у розмірі 456 306,07 грн., суму моральної шкоди 50000 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивував тим, що 09 листопада 2021 року ним було укладено з ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.1 попереднього договору сторони зобов`язуються в строки, встановлені умовами п. 1.2 цього попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири (основний договір), відповідно до якого ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» зобов`язується передати у власність (продати) квартиру № 44 у вищевказаному житловому будинку, а ОСОБА_1 зобов`язувався прийняти цей об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим попереднім договором.
Пунктом 1.4 договору встановлено, що орієнтовна ціна основного договору за домовленістю сторін на дату укладання попереднього договору складає 6 467 503,56 грн. без ПДВ, що на момент укладання становить еквівалент 247 950 доларів США згідно котирування українського міжбанківського ринку. Пунктом 4.1 договору передбачено, що для забезпечення виконання свого зобов`язання щодо укладання основного договору позивач сплачує відповідачу забезпечувальний платіж у розмірі 6 467 503,56 грн. без ПДВ, що еквівалентно 247 950 доларів США. Відповідно до п. 4.1.1 договору, позивач сплачує забезпечувальний платіж частинами, розмір яких зазначається в графіку платежів.
На виконання умов даного договору з боку позивача були внесені грошові кошти в загальному розмірі 5 024 148,93 грн., що еквівалентно 183819,28 доларам США. Водночас, з боку відповідача останній рахунок в день оплати частини забезпечувального платежу, відповідно до графіку платежів, а саме 18 травня 2022 року у розмірі 25 % від суми, зазначеної в п. 1.4 договору, позивачу не надавався та не надсилався йому на електронну пошту, а тому його вини в несплаті рахунку немає. Абзацом 5 п. 1.4 договору встановлено, що повна оплата за об`єкт здійснюватиметься позивачем не пізніше дня підписання та нотаріального посвідчення основного договору, якщо інше не буде встановлено за домовленістю сторін при укладенні основного договору. Отже, позивач останній платіж за умовами даного договору мав можливість сплатити і після 18 травня 2022 року при наявності відповідного рахунку, але його з боку відповідача надано не було, і основний договір купівлі-продажу квартири внаслідок бездіяльності відповідача сторонами укладений не був.
В подальшому в зв`язку із особистими обставинами позивач був вимушений відмовитись від укладеної угоди купівлі-продажу квартири, 23 серпня та 06 вересня 2022 року представником позивача були надіслані заяви відповідачу з проханням припинити виконання зобов`язань позивача за попереднім договором та вирішити питання про повернення внесених ним грошових коштів, що передбачено п. 4.14 попереднього договору.
Відповідач документально двічі підтвердив факт припинення 30 вересня 2022 року попереднього договору та підтвердив повернення позивачу забезпечувального платежу протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні, посилаючись на наявність у нього форс-мажорних обставин.
На даний час ОСОБА_1 просить визнати недійсним спірний договір на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки вважає, що між сторонами укладено не попередній договір в межах правової конструкції, передбаченої ст. 635 ЦК України, а договір купівлі-продажу відповідно до ст. 655 ЦК України. Зазначав, що у попередньому договорі передбачені зобов`язання з боку позивача щодо внесення грошових коштів у вигляді забезпечувального платежу на виконання зобов`язань покупця щодо сплати загальної ціни купівлі-продажу, дані положення суперечать вимогам ч. 1 ст. 635 ЦК України. Крім того, у відповідача немає реальної правової підстави щодо розпорядження об`єктом нерухомості, а відтак немає правових підстав для укладення договорів купівлі-продажу щодо даного майна та отримування забезпечувального платежу.
Враховуючи, що відповідач добровільно не виконав свій обов`язок повернути внесені позивачем кошти, в даному випадку з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу з урахуванням 3 % річних.
Оскільки з умов договору вбачається, що позивачем у розрахунках з відповідачем всі платежі сплачувались у гривні в еквіваленті до долару США на момент їх внесення, то заявлені ним вимоги про стягнення внесених сум в еквіваленті долара США є правомірними.
Крім того, позивачу протиправними діями відповідача завдано моральної шкоди, оскільки не було належним чином виконано своїх зобов`язань перед позивачем по поверненню забезпечувального платежу, який становить для нього значну суму, що є грубим порушенням та невиконанням умов попереднього договору з боку відповідача. Завдану моральну шкоду він оцінює у 50000 грн., виходячи з того, що протиправною невиплатою належних позивачеві сум за період з 30 вересня 2022 року порушено гарантоване договором право позивача на своєчасне повернення вказаних платежів. Позивач не отримав належних йому виплат у значній сумі, що безумовно викликає для кожної людини негативні наслідки і призводить до моральних страждань. Крім того, протиправними діями відповідача порушено право позивача на мирне володіння своїм майном. Внаслідок триваючих протиправних дій відповідача у позивача виникла роздратованість, стреси та постійні переживання, турботи та незаплановані витрати, пов`язані із необхідністю неодноразових звернень до відповідача та адвоката з приводу вирішення спору, а також з необхідністю звернення до суду.
У вересні 2023 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» звернувся до суду із зустрічним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» неустойку у розмірі 734 442,43 грн., 3 % річних у розмірі 20121,71 грн., що разом складає 754 564,14 грн.
Зустрічний позов мотивував тим, що згідно п. 4.16 попереднього договору, укладеного сторонами 09 листопада 2021 року, у разі порушення ОСОБА_1 умов щодо сплати забезпечувального платежу частинами, відповідно до графіку платежів, останній сплачує ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» неустойку у розмірі 0,3 % від суми прострочення платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у графіку платежів, за кожен день прострочення.
Третю частину забезпечувального платежу, що ОСОБА_1 мав сплатити у строк до 18 травня 2022 року, та який становить 1 813 438,11 грн., ним на день подачі цього зустрічного позову так і не сплачено.
Вказував, що має право нараховувати та стягувати штрафні санкції протягом дії попереднього договору, тому вважає за необхідне нарахувати неустойку за прострочення сплати третьої частини забезпечувального платежу з моменту виникнення такої заборгованості з 19 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року. Посилання ОСОБА_1 на форс-мажорні обставини щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання за попереднім договором не підтверджені жодним належним доказом.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем здійснено розрахунок 3 % річних за прострочення платежу з неустойки з 19 травня 2022 року по 30 вересня 2022 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на користь ОСОБА_1 забезпечувальний платіж за попереднім договором купівлі-продажу від 09 листопада 2021 року у розмірі 4 688 971,62 грн., судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1368,84 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» в дохід держави судовий збір 7392,38 грн. Зустрічний позов ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» неустойку за попереднім договором купівлі-продажу від 09 листопада 2021 року у розмірі 734442,43 грн., судовий збір у розмірі 6140,13 грн., в решті позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 у особі представника Дейниченка В.І. , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволення зустрічного позову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі та відмовити в задоволенні позову ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент»; в частині стягнення з відповідача на його користь судового збору рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що саме внаслідок протиправної бездіяльності ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» виникла курсова різниця в розмірі суми забезпечувального платежу, який підлягав до стягнення з відповідача.
Вказував, що ним двічі направлялася вимога на адресу відповідача про вирішення питання щодо припинення зобов`язань за попереднім договором та щодо повернення забезпечувального платежу. Зі змісту листів відповідача вбачається, що ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» чітко та однозначно визначив для позивача інші умови виконання своїх зобов`язань за фактом дострокового припинення попереднього договору в частині повернення суми попереднього платежу, а саме двічі підтвердив, що таке повернення буде відбуватись протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні. У листах було відсутнє посилання на те, що з боку позивача не надані банківські реквізити для повернення внесених сум, що зумовило невиконання зобов`язання з повернення грошових коштів позивачу.
Вказував, що висновки суду про те, що саме через бездіяльність ОСОБА_1 щодо несплати третьої частини забезпечувального платежу на користь відповідача між сторонами не був укладений основний договір купівлі-продажу, не відповідають обставинам справи та не може бути свідченням вини відповідача, оскільки умовами договору передбачена можливість відмови позивача від укладення основного договору і тому така відмова є правомірною.
Вважав такими, що не відповідають обставинам справи висновки суду про те, що під час розгляду справи 26 жовтня 2025 року позивачем надано відповідачу банківські реквізити для повернення забезпечувального платежу, яких раніше не надавав, і що протягом 30 календарних днів з моменту отримання цих реквізитів відповідач повинен був повернути забезпечувальний платіж згідно п. 4.22 попереднього договору. Вказував, що відповідач у листах від 03 жовтня 2022 року та 28 червня 2023 року чітко та однозначно визначився зі способом виконання свого зобов`язання за попереднім договором без врахування умов п. 4.22 договору.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що банківські реквізити направлялись відповідачу листом від 25 жовтня 2025 року для повернення суми забезпечувального платежу з урахуванням вимог позивача, зазначених у листі від 18 жовтня 2024 року, в якому зазначалось, що 21 жовтня 2024 року на електронну та поштову адресу ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» представником позивача вже надсилався лист з пропозицією щодо врегулювання спору, однак він був проігнорований. У листі від 18 жовтня 2024 року вказувалось, що 01 жовтня 2024 року з боку представника відповідача з метою досудового врегулювання даного спору було запропоновано укласти мирову угоду шляхом повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 668 971 грн. Також в даному листі зазначено, що вказана пропозиція не прийнята позивачем, оскільки у розрахунках з відповідачем всі платежі сплачувались у гривні в еквіваленті до долару США на момент їх внесення, що передбачено і підтверджується умовами договору, а тому відповідачу пропонувалось відшкодувати позивачу суму в розмірі 165 000 доларів США.
Посилаючись на протиправність поведінки відповідача, який чітко та однозначно визначив для позивача інші умови виконання своїх зобов`язань за попереднім договором щодо повернення суми попереднього платежу протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану, вказував, що грошове зобов`язання у відповідача перед позивачем по поверненню суми забезпечувального платежу виникло з 30 вересня 2022 року з моменту невиконання умов договору відповідачем, на що суд першої інстанції жодної уваги не звернув та зробив помилкові висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, про те, що позивач не може перекладати відповідальність за невиконання грошового зобов`язання на відповідача через свою протиправну поведінку.
Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не звернув увагу на протиправні дії відповідача та дійшов помилкових висновків щодо ненадання позивачем доказів відносно неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між діями відповідача та заподіянню позивачу моральної шкоди, які не відповідають фактичним обставинам справи. Так, у позові зазначено, що протиправність дій ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», якими завдано моральної шкоди, полягає у тому, що ним не було належним чином виконано своїх зобов`язань перед позивачем по поверненню фактично сплаченої суми забезпечувального платежу, яка є значною для позивача. Крім того, у позові вказано, що позивач був вимушений двічі звертатися до відповідача з питання виплати належних йому грошей та отримав на ці звернення відмову у їх відшкодуванні, що спричинило душевні страждання з цього приводу у позивача, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових матеріальних витрат. Також протягом тривалого часу позивач не мав можливості користуватися значною сумою належних йому грошей, чим було порушено встановлений уклад його життя, обмежилась можливість у задоволенні його потреб. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача у позивача виникла роздратованість, стреси та постійні переживання, турботи та незаплановані витрати, пов`язані з необхідністю звернень до відповідача, адвоката та суду.
Щодо задоволення зустрічного позову, вказував, що скористався наданим йому правом, передбаченим п. 4.14 договору, та заявив про свій намір розірвати договір. При цьому суд зазначив, що позивач вважав наявними підстави для визнання частково недійсним п. 4.14 договору в частині застосування штрафу, проте суд на ці підстави уваги не звернув та не надав їм належну правову оцінку, чим порушив норми матеріального та процесуального права та не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Так, у позові ОСОБА_1 зробив висновок, що оспорюваний п. 4.14 договору в частині встановлення штрафу суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору, тобто обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
Проте суд першої інстанції не зробив відповідних висновків з цього доводу позивача та повністю задовольнив вимоги ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» в частині стягнення з ОСОБА_1 неустойки за попереднім договором у розмірі 734 442 грн.
Просив врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 757/32849/23 у схожих правовідносинах з участю ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент».
Вважав, що у даному випадку суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушив норми матеріального права, не застосував закон, який підлягав застосуванню, а тому зробив помилковий висновок щодо наявності у ОСОБА_1 відповідальності перед ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» за односторонню відмову від укладення попереднього договору, яка передбачена п. 4.16 договору у вигляді неустойки та про стягнення з останнього на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» неустойки у розмірі 734 442,43 грн. та судовий збір у сумі 6140,13 грн.
Вважав, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 137, 141 ЦПК України, частково задовольняючи вимоги позивача, не вирішив питання про розмір судових витрат на правничу допомогу, які підлягали стягненню з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», про стягнення яких було зазначено у прохальній частині позовної заяви у розмірі 18000 грн.
Вважав, що оскаржуване рішення порушує право позивача на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом (ст. 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Повідомляв, що станом на 27 березня 2026 року за надання правничих послуг позивачем фактично сплачено по укладеному договору з адвокатом Дейниченком В.І. 15000 грн., що підтверджується квитанцією № 89 від 27 березня 2926 року.
Від відповідача ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилався на положення п. 4.1, 4.1.1, 4.3 попереднього договору, вказував, що третю частину забезпечувального платежу позивачем сплачено не було, тому його доводи в апеляційній скарзі, що момент оплати третьої частини не настав в зв`язку з неотриманням рахунку, спростовуються наявною умовою у попередньому договорі про обов`язок власне позивача самостійно звернутися до відповідача за отриманням рахунку. Позивач не надав доказів звернення до відповідача за відповідним рахунком, отже, саме з його боку наявне порушення щодо прострочення оплати третьої частини забезпечувального платежу.
Наводив зміст п. 4.8 попереднього договору, вказував, що сторони таким чином чітко усвідомлювали, що забезпечувальний платіж не являється ані авансом, ані завдатком, а є іншим видом забезпечення у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК України.
Наводив зміст п. 4.23 попереднього договору, зазначав, що даними умовами передбачено, що повертається виключно сплачений забезпечувальний платіж у національній валюті без застосування еквівалента в доларах США та з утриманням штрафних санкцій.
Зазначав, що у даній справі підстави спростування презумпції правомірності умов договору про неустойку та повернення коштів у національній валюті відсутні, умови договору не є нікчемними в силу закону, а рішення суду про визнання п. 4.14, 4.16, 4.23 договору у цій справі не ухвалювалось і не набрало законної сили.
Вказував, що позивач в порушення умов попереднього договору заявляє вимогу про стягнення курсової різниці. У даному випадку у позивача наявне прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 2022 року, тому саме з вини позивача не укладено основний договір, отже саме позивачем порушуються умови попереднього договору, натомість у відповідача будь-які порушення відсутні, і він не має нести для себе негативні наслідки у вигляді компенсації курсової різниці.
Повідомляв, що ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» повернуло на користь ОСОБА_1 забезпечувальний платіж у розмірі 4 688 971,62 грн. у березні 2026 року, тому наявні підстави для закриття провадження в частині стягнення цієї суми на користь позивача.
Зазначав, що позивач до моменту розгляду справи по суті не надавав банківські реквізити, отже, момент повернення сплаченої суми забезпечувального платежу не настав, відповідно і відсутнє прострочення грошового зобов`язання і відсутні підстави для нарахування 3 % річних.
Крім того, оскільки виникнення права на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що відповідач не повернув йому суму забезпечувального платежу, і оскільки момент її повернення не настав, вина відповідача у неповерненні коштів відсутня. При цьому виникнення права на відшкодування моральної шкоди позивачем в розумінні ст. 23 ЦК України взагалі не обґрунтовано, пояснення, наведені у позовній заяві, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. В порушення ст. 76 - 81 ЦПК України позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності у нього моральних страждань (наявність шкоди).
Щодо визнання частково недійсним п. 4.14 ст. 4 попереднього договору в частині застосування штрафних санкцій, звертав увагу, що такі позовні вимоги заявлялись позивачем при подачі позову, однак 10 листопада 2023 року представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, а саме про визнання недійсним попереднього договору в цілому. Перша інстанція досліджувала договір у цілому і не давала правової оцінки окремому пункту ізольовано від інших обставин, а зміна позовних вимоги на стадії апеляційного провадження є прямим порушенням процесуального закону.
Щодо зустрічного позову, звертав увагу, що вимоги про стягнення та розрахунок неустойки (пені) були тільки в частині стягнення неустойки в розмірі 0,3 % від суми прострочення платежу та 3 % річних за ст. 625 ЦК України. ОСОБА_1 посилався на недопустимість встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Але неустойка (пеня), що зазначена в п. 4.16 попереднього договору, застосовується не з підстав дострокового розірвання договору, а з підстав невиконання грошового зобов`язання і не залежить від дострокового розірвання договору.
Звертав увагу, що на момент укладення попереднього договору будинок, в якому розташована спірна квартира, був закінчений будівництвом та введений в експлуатацію, про що зазначено в п. 1.1 попереднього договору. Отже, тільки в зв`язку з відсутністю у позивача всієї суми вартості квартири сторони уклали попередній договір.
Наголошував, що суд не встановлював та не констатував недійсності жодної умови цього договору, зокрема п. 4.16, та не визнавав відповідних положень договору недійсними в судовому порядку.
Повідомляв, що у подібній справі № 757/32849/23, в якій було досліджено аналогічний попередній договір, стороною якого теж був відповідач, суди прийшли до висновку, що пеня в попередньому договорі в розмірі 0,3 % нарахована правомірно за порушення зобов`язання оплати забезпечувального платежу.
Представником позивача Дейниченком В.І. направлено відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій викладено спростування аргументів ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та зокрема зазначено, що представником позивача 10 листопада 2023 року до суду першої інстанції спрямовувалась заява про збільшення позовних вимог, а не про зміну позовних вимог. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами за збереження в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» направило заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, вказуючи, що доводи відповіді на відзив зводяться до повторення аргументів апеляційної скарги, ґрунтуються на довільному тлумаченні листів відповідача всупереч нотаріально посвідченим умовам договору та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.
В судове засідання сторони не з`явилися, направили клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки укладений між сторонами попередній договір від 09 листопада 2021 року було достроково припинено 30 вересня 2022 року, позивач має право на повернення сплаченого ним забезпечувального платежу на користь відповідача за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору в розмірі, визначеному п. 1,4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні у розмірі 4 688 971,62 грн., оскільки умовами попереднього договору передбачено повернення забезпечувального платежу в національній валюті України - гривні без прив`язки цього платежу на день його повернення до еквіваленту долару США.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів спрямованості волі позивача та відповідача на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які були передбачені укладеним між ними попереднім договором, не встановлено настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені оспорюваним правочином, і позивачем не було надано доказів, які б спростовували презумпцію правомірності укладеного між сторонами правочину.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення 3 % річних, суд виходив із того, що позивачем нараховані штрафні санкції за період з 30 вересня 2022 року по 23 вересня 2024 року, тобто за період, коли у відповідача було відсутнє будь-яке невиконане грошове зобов`язання перед позивачем.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наданими позивачем доказами не підтверджується наявності неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянню позивачу моральної шкоди.
Частково задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 не виконано зобов`язання зі сплати забезпечувального платежу згідно графіку, товариство має право стягнути з нього неустойку, передбачену п. 4.16 попереднього договору, у розмірі 734442,43 грн. за період з моменту виникнення такої заборгованості 19 травня 2022 року по дату дострокового припинення договору 30 вересня 2022 року. У задоволенні вимог ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» щодо стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму третьої частини забезпечувального платежу, суд першої інстанції відмовив за їх необґрунтованістю.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 квітня 2017 року ТОВ «Сінега-Сервіс» (сторона-1) та ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», що діє від свого імені, але в інтересах та за рахунок активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (сторона-2) уклали договір № 07-04/17 організації будівництва об`єктів нерухомого майна, за умовами п. 2.1 якого в строки, визначені договором та відповідно до умов договору сторона-2, використовуючи інвестиції в розмірі, встановленому в п. 4.1 договору, здійснює фінансування реалізації проекту відповідно до умов цього договору, а сторона-1 за рахунок інвестицій зобов`язується самостійно або з залученням підрядних організацій та відповідно до технічного завдання та проектної документації, розробленої та затвердженої в порядку, передбаченому договором та законодавством, реалізувати проект, в тому числі, але не обмежуючись: збудувати об`єкт протягом строку будівництва, ввести об`єкт в експлуатацію та передати його стороні-2 по акту приймання-передачі, а також виконати інші обов`язки щодо реалізації проекту, передбачені цим договором.
Згідно п. 2.2 договору, сторона-1 виконує функції замовника будівництва, передбачені чинним законодавством України.
Згідно п. 2.3 договору, сторона-2 набуває право власності на весь об`єкт після державної реєстрації права власності сторони-2 на об`єкт, в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно п. 2.5 договору, права замовника будівництва належать стороні-1 договором № 16/2 від 07 серпня 2003 року участі в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на перетині АДРЕСА_3 з урахуванням умов додаткової угоди № 3 від 26 грудня 2016 року, укладеним між Генеральною прокуратурою України та ТОВ «Вентана-77», та Угоди про передачу прав та зобов`язань кредитора у договорі від 07 серпня 2003 року № 16/2 участі в будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на перетині АДРЕСА_3 , укладеною між ТОВ «Вентана-77», Генеральною прокуратурою України та стороною-1.
Згідно п. 2.8 договору, строк будівництва - до 28 лютого 2019 року.
Згідно п. 3.2 договору, сторона-2 виконує такі дії, зокрема, як: має право без погодження з стороною-1 на укладання попередніх договорів щодо укладання договору купівлі-продажу об`єкта з фізичними та юридичними особами; після введення в експлуатацію житлового будинку, що будується за будівельною адресою АДРЕСА_4 , приймає від сторони-1 по акту приймання-передачі об`єкт; після введення в експлуатацію житлового будинку, що будується за будівельною адресою АДРЕСА_4 , самостійно за власний рахунок оформлює право власності на об`єкт (а. с. 58 - 59 т. 2).
09 листопада 2021 року ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_1 укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого сторони зобов`язуються в строки, встановлені умовами пункту 1.2 цього попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого сторона-1 (в основному договорі - продавець) зобов`язується передати у власність (продати) квартиру № 44 , характеристика якої вказано в п 1.3. ст. 1 попереднього договору в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з урахуванням в майбутньому присвоєння поштової адреси об`єкту, а сторона-2 (в основному договорі - покупець) зобов`язується прийняти цей об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному попереднім договором (а. с. 20 - 24 т. 1).
Відповідно до п. 1.2. попереднього договору основний договір укладається сторонами протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту настання усіх наступних обставин, але не пізніше ніж 18 липня 2022 року: 1) отримання стороною-1 від сторони-2 100 % забезпечувального платежу, встановленого п. 4.1. цього попереднього договору з урахуванням уточнення розміру в порядку, передбаченому умовами цього попереднього договору; 2) отримання стороною-1 документів на об`єкт; 3) повне та належне виконання стороною-2 своїх зобов`язань, визначених в статті 3 цього попереднього договору; 4) отримання стороною-2 письмового запрошення/повідомлення від сторони-1 про готовність укласти основний договір із зазначенням місця (в межах м. Київ) та терміну його підписання.
Відповідно до п. 1.4. попереднього договору орієнтовна ціна основного договору за домовленістю сторін на дату укладення цього попереднього договору складає 6467503,56 грн. без ПДВ, що на момент укладення становить еквівалент 247950 доларів США згідно котирування українського міжбанківського ринку для USD/UAH.
Сторони при укладанні цього попереднього договору погодилися при визначенні грошового еквіваленту орієнтовної ціни основного договору, зазначеного в доларах США, застосувати курс гривні по відношенню до долара США, що встановлюється українським міжбанківським ринком станом на дату, що передує даті підписання цього попереднього договору та складає 26,0839 гривні за один долар США. Застосовується в розмірі курсу, що був опублікований на сайті www.IBF.UA (загальний доступ) в розділі «Ринки» підрозділі «Валютні ринки» підрозділі «Міжбанк онлайн» середнє арифметичне значення за графіком за день торгів («продаж») на дату, що передує даті підписання цього попереднього договору.
Відповідно до п. 1.5. попереднього договору даний попередній договір не надає стороні-2 прав власності на об`єкт, права користування об`єктом та права доступу до об`єкта до моменту укладення основного договору та реєстрації права власності на об`єкт, у встановленому чинним законодавством України порядку. Право доступу може бути надане стороні-2 лише після підписання акта допуску.
Відповідно до пп. 3.1.1., 3.1.6., п. 3.1. попереднього договору сторона-2 зобов`язується укласти основний договір у термін та на умовах, встановлених попереднім договором. Неявка сторони-2 у встановлений термін у визначене запрошенням/повідомленням місце та/або несплата платежу згідно з п. 4.1. договору є підставою для застосування стороною-1 штрафних санкцій, передбачених п. 4.12., 4.13. цього попереднього договору, та надає стороні-1 право в односторонньому порядку відмовитися від укладення основного договору.
Відповідно до п. 4.1. попереднього договору для забезпечення виконання свого зобов`язання щодо укладення основного договору сторона-2 сплачує стороні-1 забезпечувальний платіж у розмірі 6467503,56 грн. без ПДВ, що еквівалентно 247950 доларів США, згідно котирування українського міжбанківського ринку для USD/UAH.
Курс гривні по відношенню до долара США, встановлений українським міжбанківським ринком станом на дату, що передує даті підписання цього попереднього договору, складає 26,0839 гривні за один долар США. Застосовується в розмірi курсу, що був опублікований на сайті www.IBF.UA (загальний доступ) в розділі «Ринки» підрозділі «Валютні ринки» підрозділі «Міжбанк онлайн» середнє арифметичне значення за графіком за день торгів («продаж») на дату, що передує даті підписання цього попереднього договору.
Відповідно до п. 4.1.1. попереднього договору сторона-2 сплачує забезпечувальний платіж частинами, розмір яких зазначається в графіку платежів. Графік платежів є додатком № 2 до цього попереднього договору та його невід`ємною частиною.
Відповідно до абз. 2, 3 п. 4.3. попереднього договору забезпечувальний платіж підлягає оплаті частинами на підставі рахунків. Сторона-1 надає стороні-2 рахунок в день оплати частини забезпечувального платежу, відповідно до графіку платежів. Рахунок є дійсним протягом банківського дня, в якій він був наданий шляхом вручення під розписку або відправлення на електронну пошту. Рахунок формується з урахуванням умов п. 4.2. цього попереднього договору.
У будь-якому разі сторона-2 в день здійснення оплати кожної частини забезпечувального платежу зобов`язана самостійно звернутися до сторони-1 за отриманням відповідного рахунку.
Відповідно до п. 4.7. попереднього договору сторони стверджують, що забезпечувальний платіж, який сторона-2 сплачує стороні-1 на підставі цього попереднього договору, не є авансом, попередньою оплатою, поворотною фінансовою допомогою та не є видом забезпечення виконання зобов`язання в розумінні ч. 1 ст. 546 ЦПК України. Забезпечувальний платіж є іншим видом забезпечення виконання стороною-2 зобов`язання щодо укладення основного договору, встановленим сторонами у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК України.
Згідно п. 4.8. попереднього договору при укладенні сторонами основного договору сторона-1 повертає забезпечувальний платіж, отриманий за цим попереднім договором, на розрахунковий рахунок сторони-2 в день укладання основного договору. За домовленістю сторін при укладенні сторонами основного договору сторони мають право провести зарахування зустрічних взаємних вимог, шляхом підписання акта, за яким зобов`язання сторони-1 щодо повернення суми забезпечувального платежу, сплаченого стороною-2 за цим попереднім договором, зараховуються в рахунок сплати платежу сторони-2 за основним договором.
Відповідно до п. 4.14. попереднього договору у разі припинення за згодою сторін зобов`язання щодо укладення основного договору, якщо це було ініційовано стороною-2, забезпечувальний платіж, сплачений стороні-1, підлягає поверненню стороні-2 за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору, в розмірі, визначеному п. 1.4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів сторони-2, якщо інші умови дострокового розірвання договору не будуть визначені в змісті договору про розірвання.
У разі відсутності банківських реквізитів сторони-2 термін повернення коштів стороні-2 встановлений цим пунктом цього договору, починає відраховуватися з дати надання стороною-2 в письмовій формі стороні-1 банківських реквізитів.
Відповідно до п. 4.16 попереднього договору у разі порушення стороною-2 умов цього попереднього договору щодо сплати забезпечувального платежу частинами, відповідно до графіку платежів (крім першого платежу, порушення оплати якого регулюються п. 4.10 цього попереднього договору) сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку у розмірі 0,3% від суми простроченого платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у графіку платежів, за кожний день прострочення.
Згідно з п. 4.17. попереднього договору відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України сторони погодили, що строк позовної давності, який застосовуватиметься до стягнення штрафних санкцій (неустойки) за цим попереднім договором, становить 3 (три) роки, а штрафні санкції (неустойка) будуть нараховувати за весь період прострочення.
Відповідно до п. 4.22. попереднього договору у разі неповідомлення відповідного рахунку стороною-2 для повернення нарахованих сум платежу на користь сторони-2 у випадках, передбачених цим попереднім договором, сторона-1 не несе відповідальності за несвоєчасне повернення коштів стороні-2, термін повернення коштів стороні-2, встановлений умовами цього попереднього договору у кожному окремому випадку, починає відраховуватися з дати надання стороною-2 в письмовій формі стороні-1 банківських реквізитів.
Відповідно до п. 4.25. попереднього договору загальний розмір неустойки, штрафу, пені, які передбачені умовами даного попереднього договору, як відповідальність сторони-2 за невиконання своїх зобов`язань за цим попереднім договором в кожному окремому випадку, утримується із грошових коштів, внесених стороною-2 за цим попереднім договором або сплачується стороною-2 (а у випадках примусового виконання зобов`язань - стягуються. Сторони домовились, що у разі, якщо цим попереднім договором передбачено застосування штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу), то їх застосування є правом сторони, а не обов`язком. Положення цього пункту не застосовуються до випадків автоматичного припинення (розірвання) цього попереднього договору на підставі його умов. При цьому, якщо цим попереднім договором передбачено декілька видів штрафних санкцій, то сторона, право на застосування яких їй надано, має право застосувати їх (в передбаченому цим попереднім договором порядку) як одночасно та кумулятивно, так і окремо одна від одної.
Відповідно до п. 5.1. попереднього договору жодна зі сторін цього договору не буде нести відповідальність за повне чи часткове невиконання будь-якого зі своїх обов`язків за цим договором, якщо невиконання буде наслідком форс-мажорних обставин, що виникли після укладення цього договору.
Відповідно до п. 5.4. попереднього договору сторона, для якої створилася неможливість виконання, зобов`язана негайно, однак не пізніше 5 днів з моменту, коли їх стало чи повинно було стати відомо про настання чи припинення форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання чи припинення. Факти, викладені у повідомленнях, повинні бути підтверджені торговою (торгово-промисловою) палатою чи іншими компетентними органами, організаціями, установами. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторони права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання.
Відповідно до п. 6.13. попереднього договору цей договір є попереднім договором, закріплює лише зобов`язання сторін укласти основний договір та не є договором про відчуження майнових прав і не є правовстановлюючим документом на об`єкт нерухомості, не підтверджує право власності сторони-2 на такий об`єкт.
Особи, що підписали цей попередній договір, стверджують один одному та повідомляють усім заінтересованим у тому особам, що у момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом тяжких для сторони-2 обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним) та цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).
Відповідно до додатку №2 до попереднього договору (графік платежів) встановлені наступні терміни оплати забезпечувального платежу: 18 листопада 2021 року - 50% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку; 18 лютого 2022 року - 25% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку; 18 травня 2022 року - 25% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку (а. с. 25 т. 1).
В матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції від 18 листопада 2021 року № 22 ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 2640000 грн. (а. с. 28 т. 1), копія платіжної інструкції від 14 лютого 2022 року № 1, згідно якої ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 1674000 грн. (а. с. 26 т. 1), та копія платіжної інструкції від 14 лютого 2022 року № 2, згідно якої ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 63670,86 грн. (а. с. 27 т. 1).
Згідно сертифікату від 25 серпня 2021 року серія ІУ №123210729290, цим сертифікатом Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Найменування об`єкта згідно з проектом: будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на перетині вул. Антоновича (Горького) та АДРЕСА_3 . Замовник об`єкта: Офіс Генерального прокурора, генеральний проектувальник (проектувальник): ТОВ «ПБ «Апія Дизайн», генеральний підрядник (підрядник): ТОВ «Будівельна компанія «Інтергал-Буд» (а. с. 158 - 159 т. 1).
04 листопада 2021 року ТОВ «Сінега-Сервіс» та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» підписали акт приймання-передачі об`єктів, відповідно до якого у зв`язку з введенням в експлуатацію об`єкта «Будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на перетині вул. Антоновича (Горького) та АДРЕСА_3 , на підставі сертифікату від 25 серпня 2021 року серія ІУ №123210729290, сторони дійшли згоди укласти цей акт прийому - передачі об`єктів про нижченаведене.
На виконання п. 5.1. договору організації будівництва об`єктів нерухомого майна від 07 квітня 2017 року № 07-04/17 сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла житлові приміщення (квартири) та нежитлові приміщення, розташовані в введеному в експлуатацію об`єкті «Будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на перетині вул. Антоновича (Горького) та АДРЕСА_3 (а. с. 75 - 79 т. 2).
06 вересня 2022 року адвокат Дейниченко В.І., як представник позивача, направив ТОВ «КЕУ «Крістал Ессет Менеджмент» заяву про припинення виконання зобов`язань ОСОБА_1 у зв`язку із визнанням Торгово-промисловою палатою України військової агресії російської федерації проти України форс-мажорною обставиною (обставини непереборної сили) через неможливість їх виконання, без застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань. Просив вирішити питання про повернення внесених ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді забезпечувальних платежів за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2021 року (а. с. 30 т. 1).
03 жовтня 2022 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» надало відповідь на заяву представника позивача від 06 вересня 2022 року, в якій зазначило, що станом на 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 сплачено лише 5024148,93 грн., що становить лише 75%, хоча за умовами попереднього договору повинно бути сплачено 100%. Попередній договір може бути припинений на підставі п. 4.14. попереднього договору. При цьому, Товариство повинно повернути сплачений забезпечувальний платіж протягом 30 календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів ОСОБА_1 за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10% від орієнтовної ціни основного договору, визначеної п. 1.4. попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, яка утримується Товариством. Тобто, до повернення підлягає сума: 6467503,56 - 646750, 36 (10%) = 5820753,20 грн.
Зважаючи на викладене, ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» підтвердило дострокове припинення 30 вересня 2022 року попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 09 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льошенко В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1914, на підставі п.4.14. попереднього договору та зазначило, що повернення забезпечувального платежу в розмірі 5820753,20 грн. відбудеться протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні (а. с. 32 т. 1).
28 червня 2023 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» направило представнику позивача адвокату Дейниченко В.І. лист, в якому повідомило, що в розрахунках, зазначених у відповіді від 03 жовтня 2022 року, була допущена помилка, а сума, що підлягає поверненню, не відповідає дійсності. Оскільки сплачено було 5024148,93 грн., а сума штрафу (10%) становить 646750,36 грн., то відповідно до умов попереднього договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2021 року до повернення підлягає сума у розмірі 4377398,58 грн. (5024148,93 грн. - 646750,36 грн. (10%) = 4377398,58 грн.).
Зважаючи на викладене, ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» підтвердило анулювання розрахунків, викладених у відповіді Товариства № 03-10-22/1 від 03 жовтня 2022 року; дострокове припинення 30 вересня 2022 року попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 09 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льошенко В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1914 на підставі п.4.14. попереднього договору та зазначило, що повернення забезпечувального платежу відбудеться протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні (а. с. 33 т. 1).
На а. с. 151 - 155 т. 2 знаходиться копія листа адвоката Дейниченко В.І., як представника ОСОБА_1 від 18 жовтня 2024 року № 249 на адресу відповідача та докази його направлення і вручення 30 жовтня 2024 року, в якому адвокат повідомляє, що 01 жовтня 2024 року з боку представника ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» з метою досудового врегулювання спору було запропоновано укласти мирову угоду шляхом повернення ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 668 971 грн., однак вказана пропозиція не може бути прийнята позивачем.
26 жовтня 2025 року адвокат Дейниченко В.І., як представник ОСОБА_1 , звернувся до ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» з листом - повідомленням, в якому надав останньому банківські реквізити для повернення суми забезпечувального платежу (а. с. 139 - 140, 144 - 145 т. 2).
27 листопада 2025 року ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» перерахувало на банківські реквізити ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4688971,62 грн., призначення платежу: повернення згідно - листа повідомлення про врегулювання спору №267 від 25 жовтня 2025 року (а. с. 161 т. 2).
10 грудня 2025 року представник відповідача ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» адвокат Андрусенко О.В. повідомив суду, що вищезазначені кошти повернулися на банківський рахунок відповідача (а. с. 195 т. 2).
Також матеріали справи містять лист адвоката Дейниченка В.І., адресований ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», в якому він зазначає, що 08 грудня 2025 року на його електронну адресу та електронну адресу ОСОБА_1 надійшли листи про повернення суми забезпечувального платежу у зв`язку з припиненням дії попереднього договору купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2021 року у розмірі 4 688 971,62 грн. Однак дана пропозиція відповідача не може бути прийнята позивачем, оскільки ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» суми забезпечувального платежу в розмірі 7665263 грн., штрафних санкції - 3% річних за період з 30 вересня 2022 року по 23 вересня 2024 року у розмірі 456306,07 грн., моральної шкоди, витрат на правничу допомогу та сплаченої суми судового збору (а. с. 191- 192 т. 2).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» долучено нові докази, а саме копії платіжних інструкцій від 09 березня 2026 року на суму 1 688 971,62 грн., від 11 березня 2026 року на суму 1 500 000 грн., від 12 березня 2026 року на суму 1 500 000 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання цих доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2398/18, від 25 травня 2022 року у справі № 520/4451/15-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 344/11652/21, від 17 січня 2024 року у справі № 161/12732/14, від 28 травня 2025 року у справі № 648/2602/21, від 13 липня 2026 року у справі № 754/14258/23).
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд не вправі надавати оцінку тим доказам, які не існували станом на час розгляду справи та не були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 635 ЦК України (в редакції, чинній станом на час укладення попереднього договору 09 листопада 2021 року) попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Стаття 656 ЦК України визначає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтю 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до приписів частини 1 статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч. 2 ст. 235 ЦК України).
Такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі №6-133 цс 12, від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20), від 27 грудня 2023 року у справі № 584/497/22 (провадження № 61-13989св23), від 25 жовтня 2024 року у справі № 190/867/22 (провадження № 61-15554св23), від 16 квітня 2025 року у справі № 523/2697/21 (провадження № 61-1226св25), від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22 (провадження № 61-808св25), від 09 липня 2025 року у справі № 205/5788/20 (провадження № 61-15256св23) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20). Така судова практика є сталою й незмінною.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно ст. 617 ЦК України вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.
Апеляційний суд враховує, що звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 просив визнати недійсним п. 4.14 ст. 4 попереднього договору в частині «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору в розмірі, визначеному п. 1.4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні», однак 10 листопада 2023 року представник позивача подав до суду заяву про зміну та збільшення позовних вимог, зазначивши, що бажає змінити позовні вимоги, викладені у п. 1 позовної заяви, а саме про визнання недійсним попереднього договору в цілому, обґрунтовуючи це тим, що між сторонами було укладено не попередній договір в межах передбаченої ст. 635 ЦК України правової конструкції, а договір купівлі-продажу відповідно до ст. 655 ЦК України, і у відповідача були відсутні реальні правові підстави для володіння, користування і розпорядження квартирою, яка є об`єктом купівлі-продажу (а. с. 165 т. 1).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не може погодитись з безпідставними доводами апеляційної скарги, що позивач вважав про наявність у нього підстав для визнання частково недійсним п. 4.14 договору в частині застосування штрафу, проте суд на ці підстави уваги не звернув та не надав їм належну правову оцінку, чим порушив норми матеріального та процесуального права та не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Також апеляційний суд не погоджується з доводами позивача у відповіді на відзив на апеляційну скаргу про те, що представником позивача 10 листопада 2023 року до суду першої інстанції спрямовувалась заява саме про збільшення позовних вимог, а не про зміну позовних вимог, оскільки це спростовується безпосереднім змістом поданої ним заяви.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 757/32849/23 за участю відповідача ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», зважаючи на те, що предметом позову у зазначеній справі було визнання недійсним окремих пунктів попереднього договору купівлі-продажу квартири, а у справі, що переглядається, позивач просив визнати попередній договір недійсним в цілому з підстав його удаваності та відсутності у відповідача відповідних майнових прав.
Дослідивши наявні у справі докази, суд першої інстанції встановив, що зі змісту попереднього договору купівлі-продажу квартири вбачається, що в ньому сторони лише висловили свій намір на майбутнє, через певний проміжок часу укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна. Позивачем не було надано доказів, які б спростовували презумпцію правомірності укладеного між сторонами правочину.
Розглядаючи позов у даній частині вимог, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що матеріали справи не містять доказів спрямованості волі позивача та відповідача на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які були передбачені укладеним між ними попереднім договором купівлі-продажу, а також не встановлено настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені оспорюваним правочином.
Крім цього, судом першої інстанції враховано, що у листі від 06 вересня 2022 року щодо повернення забезпечувального платежу та припинення виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, адресованому ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», представник позивача адвокат Дейниченко В.І. фактично визнавав, що ОСОБА_1 був укладений саме попередній договір купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2021 року, і після збільшення позовних вимог в частині визнання недійсним всього попереднього договору купівлі-продажу від 09 листопада 2021 року, представник позивача у своєму повідомленні від 18 жовтня 2024 року також фактично визнав, що ОСОБА_1 був укладений саме попередній договір купівлі-продажу квартири від 09 листопада 2021 року.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, не спростованому доводами апеляційної скарги, що позовні вимоги в частині визнання недійсним попереднього договору купівлі - продажу квартири, посвідченого 09 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льошенко В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1914, не підлягають задоволенню.
Підтримуючи даний висновок, апеляційний суд додатково зазначає, що попередній договір являє собою організаційну угоду, на яку не впливає правовий режим майна, яке буде предметом основного договору, в зв`язку з чим укладання попереднього договору щодо майна, яке не є власністю сторони цього договору, не призводить до його нікчемності.
Крім того, ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми забезпечувального платежу в розмірі 7665263 грн., що становить еквівалент 183819,28 доларів США згідно котирування українського міжбанківського ринку для USD/UAH.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Судом першої інстанції досліджено п. 4.14. попереднього договору купівлі-продажу квартири, яким передбачено, що у разі припинення за згодою сторін зобов`язання щодо укладення основного договору, якщо це було ініційовано стороною-2 забезпечувальний платіж, сплачений стороні-1 підлягає поверненню стороні-2 за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від орієнтовної ціни основного договору, в розмірі визначеному п. 1.4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів сторони-2, якщо інші умови дострокового розірвання договору не будуть визначення в змісті договору про розірвання.
Вмотивовано відхиляючи доводи позивача щодо того, що відповідачем порушені умови попереднього договору, оскільки останнім не надано відповідного рахунку на оплату третьої частини забезпечувального платежу, суд першої інстанції послався на абз. 3 п. 4.3. зазначеного попереднього договору, яким передбачено, що позивач зобов`язаний був самостійно звернутися до відповідача за отриманням відповідного рахунку, і доказів належного звернення за отриманням відповідного рахунку стороною позивача не надано.
Також судом встановлено, що лише під час розгляду справи 26 жовтня 2025 року адвокат Дейниченко В.І., як представник позивача, звернувся до ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» з листом - повідомленням, в якому надав останньому банківські реквізити для повернення суми забезпечувального платежу, а у раніше поданих заявах та листах адресованих до ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» банківських реквізитів позивача для повернення суми забезпечувального платежу, в тому числі і у листі від 18 жовтня 2024 року, на який міститься посилання в апеляційній скарзі, надано не було.
Апеляційний суд не може погодитися із доводами ОСОБА_1 , що зі змісту листів відповідача вбачається, що ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» чітко та однозначно визначив для позивача інші умови виконання своїх зобов`язань за фактом дострокового припинення попереднього договору в частині повернення суми попереднього платежу, а саме двічі підтвердив, що таке повернення буде відбуватись протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні, і у листах було відсутнє посилання на те, що з боку позивача не надані банківські реквізити для повернення внесених сум, що нібито зумовило невиконання зобов`язання з повернення грошових коштів позивачу, з огляду на те, що такі доводи ґрунтуються на довільному тлумаченні змісту листів відповідача всупереч умовам договору.
При цьому судом першої інстанції було враховано, що матеріали справи містять відповідь ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» на заяву представника позивача від 06 вересня 2022 року, в якій відповідач підтвердив дострокове припинення 30 вересня 2022 року попереднього договору на підставі п. 4.14. попереднього договору та зазначив, що повернення забезпечувального платежу в розмірі 4377398,58 грн. відбудеться протягом 30 календарних днів з дати закінчення воєнного стану в Україні.
Разом із тим, оскільки порядок дій сторін у даному випадку врегульовано умовами договору, суд першої інстанції правомірно застосував п. 4.14. попереднього договору, яким встановлено, що у разі припинення за згодою сторін зобов`язання щодо укладення основного договору, якщо це було ініційовано стороною-2 забезпечувальний платіж, сплачений стороні-1 підлягає поверненню стороні-2 за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від орієнтовної ціни основного договору, в розмірі визначеному п. 1.4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів сторони-2, якщо інші умови дострокового розірвання договору не будуть визначення в змісті договору про розірвання. У разі відсутності банківських реквізитів сторони-2 термін повернення коштів стороні-2 встановлений цим пунктом цього договору, починає відраховуватися з дати надання стороною-2 в письмовій формі стороні-1 банківських реквізитів.
Крім того, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин обов`язкову умову для повернення сплаченої суми забезпечувального платежу, яку зазначено в п. 4.22. попереднього договору, відповідно до якого у разі неповідомлення відповідного рахунку позивачем для повернення перерахованих сум платежу на користь позивача, відповідач не несе відповідальність за несвоєчасне повернення коштів позивачу, термін повернення коштів позивачу починає відраховуватися з дати надання позивачем в письмовій формі відповідачу банківських реквізитів.
Відтак, встановивши, що оскільки умовами попереднього договору передбачено повернення забезпечувального платежу в національній валюті України - гривні без прив`язки цього платежу на день його повернення до еквіваленту долару США, а позивач не надав доказів, що курсова різниця виникла внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що вимога позивача про стягнення в еквіваленті долара США є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, і що позивач має право на повернення сплаченого ним забезпечувального платежу на користь відповідача за умовами попереднього договору, однак за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від орієнтовної ціни основного договору, в розмірі визначеному п. 1.4. цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні у розмірі 4688971,62 грн.
Доводи апеляційної скарги, що умовами договору передбачена можливість відмови позивача від укладення основного договору і тому така відмова є правомірною, з огляду на чинність п. 4.14. попереднього договору, який недійсним не визнавався і є обов`язковим до виконання, правильних висновків суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 3% річних у розмірі 456306,07 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у відповідача виникло невиконане грошове зобов`язання перед позивачем лише з моменту, коли останній звернувся до відповідача із заявою про повернення забезпечувального платежу та надав свої банківські реквізити, а саме з 26 жовтня 2025 року, в той час як позивачем нараховані штрафні санкції за період з 30 вересня 2022 року по 23 вересня 2024 року, тобто за період, коли у відповідача було відсутнє будь-яке невиконане грошове зобов`язання перед позивачем.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн., обґрунтовану тим, що відповідачем не були належним чином виконані свої зобов`язання перед позивачем по поверненню фактично сплаченої суми забезпечувального платежу. Крім того, протиправними діями відповідача порушено право позивача на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також може відшкодовується грішми.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана, з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на вищевказані положення закону, зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв`язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивач через власне волевиявлення не сплатив позивачу забезпечувальний платіж у розмірі 100 %, не звернувся до відповідача за отриманням рахунку на сплату третьої частини забезпечувального платежу та не виконав умови попереднього договору щодо повернення забезпечувального платежу, оскільки не надав своїх банківських реквізитів, що є обов`язковим для повернення забезпечувального платежу, та повідомив їх відповідачу лише під час розгляду справи, а саме 26 жовтня 2025 року, правильними є висновки суду першої інстанції, що наданими стороною позивача доказами не підтверджується наявності неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, причинний зв`язок між діями відповідача та заподіянню позивачу моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 137, 141 ЦПК України, частково задовольняючи вимоги позивача, не вирішив питання про розмір судових витрат на правничу допомогу, які підлягали стягненню з ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», про стягнення яких було зазначено у прохальній частині позовної заяви у розмірі 18000 грн., апеляційний суд враховує, що у позовній заяві позивач вказав лише попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, а саме 18000 грн. витрат на правничу допомогу, а в прохальній частині позову просив стягнути судовий збір та інші судові витрати, понесені позивачем.
В подальшому, збільшуючи позовні вимоги, позивач не уточнював суми судових витрат на правничу допомогу, яку просить стягнути, що унеможливлювало вирішення цієї вимоги судом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За даних обставин, невирішення судом першої інстанції питання про судові витрати, про що позивач зазначає в апеляційній скарзі, не є саме по собі підставою для його скасування.
Крім того, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи відзиву ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» на апеляційну скаргу щодо необхідності закриття провадження в справі в частині вимог про стягнення забезпечувального платежу в зв`язку з фактичною сплатою відповідачем цієї суми у березні 2026 року, з огляду на те, що посилання відповідача на таку сплату після ухвалення рішення не свідчать про відсутність спору станом на час розгляду справи.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про стягнення штрафних санкцій, апеляційний суд враховує наступне.
У статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами першою-другою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони у справі, укладаючи попередній договір купівлі-продажу, дійшли згоди щодо розподілу зобов`язань за ним, відповідно до якого ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» зобов`язувалася передати у власність (продати) квартиру № 44 , характеристика якої вказано в п 1.3. ст. 1 попереднього договору в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з урахуванням в майбутньому присвоєння поштової адреси об`єкту, а ОСОБА_1 зобов`язувався прийняти цей об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному попереднім договором.
Судом встановлено, що відповідно до додатку № 2 до попереднього договору купівлі - продажу квартири № 44 від 09 листопада 2021 року (графік платежів) встановлені наступні терміни оплати забезпечувального платежу: 18 листопада 2021 року - 50% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку; 18 лютого 2022 року - 25% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку; 18 травня 2022 року - 25% процентів оплати - сума платежу згідно рахунку.
Згідно п. 4.16. попереднього договору у разі порушення стороною-2 (відповідачем) умов цього попереднього договору щодо сплати забезпечувального платежу частинами, відповідно до графіку платежів (крім першого платежу, порушення оплати якого регулюються п. 4.10 цього попереднього договору) сторона - 2 сплачує стороні-1 неустойку у розмірі 0,3% від суми простроченого платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у графіку платежів, за кожний день прострочення.
Сторонами не заперечується та підтверджується у письмових доказах, що ОСОБА_1 на виконання умов попереднього договору сплачено лише 5024148,93 грн., що становить лише 75 % від загального розміру забезпечувального платежу, і у строк до 18 травня 2022 року не сплатив третю частину забезпечувального платежу у розмірі 1813438,11 грн.
Судом першої інстанції враховано, що укладаючи попередній договір, ОСОБА_1 погодився з його умовами, у тому числі з порядком оплати, порядком визначення курсу долара, розміру чергового платежу та нарахування штрафних санкцій, чітко розумів та усвідомлював, що у разі невиконання умов договору в частині вчасної оплати забезпечувального платежу буде нарахована неустойка (пеня).
Отже, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що оскільки ОСОБА_1 не виконано зобов`язання зі сплати забезпечувального платежу згідно графіку, товариство має право стягнути з нього неустойку, передбачену чинним пунктом 4.16 попереднього договору, у розмірі 734442,43 грн. за період з моменту виникнення такої заборгованості 19 травня 2022 року по дату дострокового припинення договору 30 вересня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги про недопустимість встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору є необґрунтованими, оскільки неустойка відповідно до п. 4.16 попереднього договору встановлена не за відмову від договору, а за несвоєчасну сплату забезпечувального платежу.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з судовим рішенням та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга залишається без задоволення, перерозподіл судових витрат, в тому числі стягнення витрат на правничу допомогу, про що позивач просив у апеляційній скарзі, апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Дейниченком Вячеславом Ігоровичем , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua