Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №757/47509/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження 22-ц/824/12638/2026

Справа № 757/47509/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Головко Ю.Г., ухвалене в м. Київ 18 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, треті особи Державне підприємство «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в особі арбітражного керуючого Мисана Василя Миколайовича, державний виконавець Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Данилюк Ольга Борисівна про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з даним позовом, просили стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання з Державного бюджету України з єдиного казначейського рахунку: на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 77307,73 грн., інфляційні втрати 235905,03 грн., в загальному розмірі 313212,76 грн., на користь ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 38484,17 грн., інфляційні втрати 117434,69 грн., у загальному розмірі 155918,86 грн., на користь ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 66418,14 грн., інфляційні втрати 202675,38 грн., у загальному розмірі 269093,52 грн., покласти на відповідача судовий збір.

Позов мотивували тим, що постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16 частково задоволено їх позов до ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод», третя особа Дарницький районний центр зайнятості, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 947001,35 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., всього 952001,35 грн., на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 812902,17 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., всього 817,902,17 грн., на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 468910,98 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн., всього 473910,98 грн. Вказане рішення набрало законної сили з моменту проголошення, а саме з 12 серпня 2021 року та було звернуто до примусового виконання.

У зв`язку зі спливом шестимісячного строку з дня винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень та відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення за виконавчими документами, враховуючи, що боржник є державним підприємством, 05 вересня 2022 року державним виконавцем було складено акти державного виконавця, які з заявами про виконання рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду направлено разом із іншими документами виконавчих проваджень до Державної Казначейської служби України.

Відповідно до листа Державної Казначейської служби України від 16 листопада 2023 року, у Казначействі на обліку за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», перебувають з 06 жовтня 2022 року виконавчі листи Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/7399/16 про стягнення коштів з ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 (номер у черзі 18626), ОСОБА_1 (номер у черзі 18627), ОСОБА_3 (номер у черзі 18628).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» рішення суду мають бути виконані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів протягом 3 місяців з дня їх отримання, однак станом на день звернення з цим позовом Державним казначейством України вказане судове рішення не виконано, і їх права на своєчасне отримання грошових коштів порушені. Таке порушення є триваючим, в зв`язку з чим останні вимушені звернутися до суду для стягнення компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми та стягнення інфляційних нарахувань за період з 07 січня 2023 року по 21 вересня 2025 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Державного бюджету України з єдиного казначейського рахунку та перерахування за указаними реквізитами: на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 77307,73 грн., інфляційні втрати 235905,03 грн., в загальному розмірі 313212,76 грн., на користь ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 38484,17 грн., інфляційні втрати 117434,69 грн., у загальному розмірі 155918,86 грн., на користь ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 66418,14 грн., інфляційні втрати 202675,38 грн., у загальному розмірі 269093,52 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено.

Державна казначейська служба України, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року в частині задоволених вимог та ухвалити рішення, яким у позові відмовити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що поза увагою суду залишились аргументи Казначейства щодо належного боржника, який прострочив виконання зобов`язання відповідно до положень ст. 625 ЦК України в даних правовідносинах. Боржником за виконавчим листом у справі № 753/7399/16 є ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод», а Казначейство є встановленою Законом про гарантії та Порядком № 845 особою, уповноваженою на виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника.

Отже, спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, пов`язані з виконанням судового рішення, в якому Казначейство виступає суб`єктом виконання рішень суду, виконання яких гарантується державою, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальним за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу закріпленого законодавством принципу обов`язковості судового рішення безумовний обов`язок щодо його виконання покладається насамперед на визначеного судом боржника, а саме на ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод». Отже, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат у справі № 753/7399/16 стосується складу правопорушення між боржником ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» та кредиторами - позивачами. Ані Казначейство, ані Держава на є боржниками у розумінні ст. 625 ЦК України, які прострочили виконання грошового зобов`язання за рішенням суду.

Посилалася на правові висновки Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19, згідно яких зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене ст. 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання та поділяє його долю; правові висновки Верховного Суду у постанові від 19 березня 2021 року у справі № 910/17317/17, згідно яких законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, в тому числі від відповідальності, передбаченої ст. 549, 550, 625 ЦК України.

Отже, 3 % річних та інфляційні втрати, що виникли у зв`язку з простроченням боржником виконання рішення суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16, є похідними й нерозривно пов`язаними з основним рішенням, яким стягнуто з ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь позивачів заборгованість по заробітній платі, а суд першої інстанції, не врахувавши наведені висновки Верховного Суду, фактично переклав відповідальність за невиконання рішення суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16 на Державу Україна.

Наводив зміст ч. 3 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», п. 50, 51 Порядку № 845, вказував, що за змістом цих нормативних актів питання щодо нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду відноситься до компетенції органу державної виконавчої служби, а не Казначейства, та може бути розглянуто лише після його виконання за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040.

Звертала увагу, що ані Закон про гарантії, ані Порядок № 845 не передбачають правових підстав для нарахування та стягнення індексу інфляції за порушення строку на перерахування коштів, а Закон про Державний бюджет України (бюджетна програма КПКВК 3504040) не передбачає видатків для такої виплати. Статтею 95 Конституції України та п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлено правило, за яким виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків, а ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Законом України «Про державний бюджет України на 2026 рік» передбачено бюджетну програму КПКВК 3504040, яка прийнята на виконання ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії, тобто кошти за цією бюджетною програмою можуть бути використані винятково для виплати заборгованості за рішеннями суду про стягнення коштів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, та компенсації в розмірі 3 % річних за вказаними рішеннями суду. Можливість стягнення з державного бюджету будь-яких інших видів виплат, зокрема інфляційних втрат, законодавством про виконання судових рішень не визначена.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивачів, що порушують приписи законодавства щодо застосування компенсаційного механізму гарантування виконання окремих категорій рішень суду в частині виплати винятково 3 % річних, водночас, виконання такого рішення буде неможливим, оскільки законодавство України про виконання судових рішень не передбачає такої виплати як «стягнення індексу інфляції», так само як Закони про Державний бюджет України не визначають видатків держави на таку мету.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення компенсації у розмірі 3 % річних за прострочення виконання рішення суду відповідно до положень Закону про гарантії та Порядку № 845.

Не погоджувалася із визначеним судом першої інстанції способом стягнення судового збору шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, що не узгоджується з вимогами ЦПК України та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 07 вересня 2023 року у справі № 910/17965/21, згідно яких резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, та з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 902/21/21, згідно яких грошові кошти не можуть примусово стягуватись з міністерства чи іншого державного органу, що може призвести до неможливості виконання ними покладених на них функцій, а відтак і до розбалансування державної влади.

Від позивачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачі просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Звертали увагу, що станом на час подання відзиву відповідач свої зобов`язання щодо виплати позивачам за виконавчими листами у справі № 753/7399/16 грошових коштів не виконав.

Посилалися на судову практику ЄСПЛ щодо відповідальності держави за виконання остаточних рішень, правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме, що приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань. В тому числі вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню у випадку прострочення грошового зобов`язання держави, визначеному рішенням суду.

Наводили зміст ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», вказували, що згідно вищевказаних норм закону відповідальність за прострочення перерахування коштів стягувачу за судовим рішенням, яке набрало законної сили, та яке станом на сьогодні перебуває на виконані саме у Державному казначействі України, несе відповідач, і така норма прямо визначена Законом.

Посилалися на рішення ЄСПЛ від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко і інші проти України», у якому наголошено, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно і відповідальність за це несе держава.

Спростовуючи твердження відповідача про передчасність стягнення компенсації за прострочення виконання рішення суду, вказували, що трирічний строк звернення до суду за захистом своїх прав у даній справі сплив 07 січня 2026 року, оскільки відповідно до листа Державної казначейської служби України від 16 листопада 2023 року, у Казначействі на обліку за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», з 06 жовтня 2026 року перебувають виконавчі листи у справі № 753/7399/16. Тобто тримісячний строк на виконання таких зобов`язань відповідачем, установлений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», сплив 06 січня 2023 року, а з 07 січня 2023 року і по сьогодні триває його порушення. Позивачі, з метою недопущення пропуску строку позовної давності, вимушені були звернутися до суду за захистом своїх прав.

В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України Домашевська В.В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, позивач ОСОБА_2 , а також представник позивачів ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші позивачі в судове засідання не з`явились, подали заяви по розгляд справи у їх відсутності.

Інші учасники справи державний виконавець Дарницького ВДВС м. Києва Центрального міжрегіонального правління Міністерства юстиції у м. Києві Данилюк О.Б. та ДП «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в судове засідання явку представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у позові в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених вимог, у цій частині судове рішення ніким не оскаржується та не є предметом апеляційного перегляду.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, яке оскаржується відповідачем, вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання державою рішення суду про стягнення з державного підприємства заборгованості по заробітній платі на користь позивачів, яке виконувалось ДКС України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, останні мають право на стягнення із Державного бюджету інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод», третя особа Дарницький районний центр зайнятості, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди задоволено частково та вирішено стягнути з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 947 001,35 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., а всього 952 001,35 грн.; стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 812 902,17 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а всього 817 902,17 грн.; стягнуто з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2012 року по 30 червня 2021 року у розмірі 468 910,98 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., а всього 473 910,98 грн. (а. с. 23 - 29).

02 листопада 2021 року Дарницьким районним судом міста Києва позивачам було видано виконавчі листи (а. с. 30 - 32), на підставі яких 11 листопада 2021 року державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції у м. Києві Данилюк О.Б. були винесені відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження з їх примусового виконання (а. с. 33 - 35).

Після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень та відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення за виконавчими документами, враховуючи той факт, що боржник є державним підприємством, 05 вересня 2022 року державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції у м. Києві Данилюк О.Б. у зазначених вище виконавчих провадженнях були складено акти державного виконавця, які з заявами про виконання рішень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду направлено разом з іншими документами виконавчих проваджень до Державної Казначейської служби України (а. с. 36 - 41).

Листом Державної казначейської служби України 5-01-1-01/21485 від 16 листопада 2023 року повідомлено, що у Казначействі на обліку за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»:

- з 06 жовтня 2022 року виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/7399/16 про стягнення з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 817 902,17 грн. Зазначений виконавчий лист зареєстровано в Казначействі 06 жовтня 2022 року за вх. №06-61399, номер в черзі 18626;

- з 06 жовтня 2022 року виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/7399/16 про стягнення з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 952 001,35 грн. Зазначений виконавчий лист зареєстровано в Казначействі 06 жовтня 2022 року за вх. №06-61396, номер в черзі 18627;

- з 06 жовтня 2022 року виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва по справі № 753/7399/16 про стягнення з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_3 коштів у сумі 473 910,98 грн. Зазначений виконавчий лист зареєстровано в Казначействі 06 жовтня 2022 року за вх. №06-61393, номер в черзі 18628 (а. с. 45 - 46).

Зі змісту листів Державної казначейської служби України від 16 листопада 2023 року, 03 травня 2023 року, 28 серпня 2023 року, листа Міністерства фінансів України від 28 листопада 2024 року, листів Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 14 листопада 2023 року, 22 серпня 2024 року вбачається, що станом на час направлення цих листів рішення у справі № 753/7399/16 від 12 серпня 2021 року про стягнення з державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 виконано не було (а. с. 44 - 54).

Згідно наданого позивачами розрахунку, за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 473910,98 грн. інфляційні втрати ОСОБА_3 за період з 07 січня 2023 року до 21 вересня 2025 року складають 117434,69 грн., а також нею нараховано 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 38484,17 грн.;

за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 817902,17 грн. інфляційні втрати ОСОБА_2 за період з 07 січня 2023 року до 21 вересня 2025 року складають 202675,38 грн., а також нею нараховано 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 66418,14 грн.;

за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 952001,35 грн. інфляційні втрати ОСОБА_1 за період з 07 січня 2023 року до 21 вересня 2025 року складають 235905,03 грн., а також нею нараховано 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання у розмірі 77307,73 грн. (а. с. 42 - 43).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, прийнятих проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилалися на те, що Державна казначейська служба України не виконала рішення Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16, яке набрало законної сили 12 серпня 2021 року, яким на їх користь з державного підприємства було стягнуто заборгованість по заробітній платі, тому на підставі статті 625 ЦК України просили суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь інфляційні втрати та три проценти річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, яке виникло, починаючи з наступного дня після спливу трьох місяців, встановлених законом для виконання таких рішень центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто з 07 січня 2023 року до 21 вересня 2025 року.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21).

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду) та особливості їх виконання.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частиною першою статті 5 указаного Закону встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України діє у незміненій редакції з часу набрання чинності цим Кодексом - 01 січня 2004 року. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: «91. У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. 92. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами. 93. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника. 94. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (див.: пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

При визначенні початку періоду прострочення державою виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід керуватися правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22), згідно якої, три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Судом першої інстанції встановлено, що виконавчий документ у справі № 753/7399/16 пред`явлено до Державної казначейської служби України 06 жовтня 2022 року та знаходиться на її обліку, отже, 06 січня 2023 року сплив тримісячний строк для виконання рішення суду. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 07 січня 2023 року.

Перевіривши розрахунки позивачів, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 77307,73 грн., інфляційні втрати 235905,03 грн., в загальному розмірі 313212,76 грн., на користь ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 38484,17 грн., інфляційні втрати 117434,69 грн., у загальному розмірі 155918,86 грн., на користь ОСОБА_2 3 % річних у розмірі 66418,14 грн., інфляційні втрати 202675,38 грн., у загальному розмірі 269093,52 грн.

Вказані розрахунки відповідачем не спростовано.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 92), від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21, пункт 86)).

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що внаслідок неналежного виконання державою рішення суду про стягнення з державного підприємства заборгованості по заробітній платі на користь позивачів, яке виконувалось ДКС України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, останні мають право на стягнення із Державного бюджету інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Апеляційний суд не може погодитися з хибними доводами апеляційної скарги, що ані Казначейство, ані Держава не є боржниками у розумінні ст. 625 ЦК України, які прострочили виконання грошового зобов`язання за рішенням суду від 12 серпня 2021 року у справі № 753/7399/16, з огляду на те, що згідно приписів ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» рішення суду у справі № 753/7399/16 у зв`язку з невиконанням судового рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, таке рішення підлягало виконанню за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Тобто рішення суду у справі № 753/7399/16 із 06 жовтня 2022 року виконувалось саме Державною казначейською службою України і саме за рахунок бюджетних коштів.

Апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання Казначейства в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19, згідно яких зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене ст. 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання та поділяє його долю; правові висновки Верховного Суду у постанові від 19 березня 2021 року у справі № 910/17317/17, згідно яких законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, в тому числі від відповідальності, передбаченої ст. 549, 550, 625 ЦК України.

Так, у згадуваній справі № 914/1028/19 Верховний Суд вирішував питання щодо юрисдикційної підсудності справи, не вирішуючи спору по суті, а у господарській справі № 910/17317/17 за позовом ПАТ «Укрнафта» до Державного агентства резерву України про стягнення інфляційних втрат, пені та 3 % річних, обставини звернення до примусового виконання рішення суду, постановленого на користь позивача, про стягнення заборгованості з відповідача - державного органу, та відповідальність держави за прострочення грошового зобов`язання не були предметом дослідження судів у цій справі.

Доводи апеляційної скарги про передчасність стягнення компенсації за прострочення виконання рішення суду, а саме, що питання щодо нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду відноситься до компетенції органу державної виконавчої служби, а не Казначейства, та може бути розглянуто лише після його виконання за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040,

а також доводи апеляційної скарги, що ані Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ані Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 не передбачають правових підстав для нарахування та стягнення індексу інфляції за порушення строку на перерахування коштів, а Закон про Державний бюджет України (бюджетна програма КПКВК 3504040) не передбачає видатків для такої виплати, тому суд першої інстанції задовольнив вимоги позивачів, що порушують приписи законодавства щодо застосування компенсаційного механізму гарантування виконання окремих категорій рішень суду в частині виплати винятково 3 % річних,

відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на стягнення судом першої інстанції 3 % річних та інфляційних втрат на підставі загальних положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, що узгоджується із вищевикладеними правовими висновками Верховного Суду, а не норм спеціального законодавства, на яке посилається відповідач.

При цьому доводи апеляційної скарги, що бюджетна програма КПКВК 3504040 не передбачає можливості інфляційних втрат, стосуються порядку виконання рішення суду та не спростовують його правильності по суті.

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди зі способом стягнення відповідних сум за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України та невідповідність висновків суду в цій частині вимогам ЦПК України відхиляються апеляційним судом, оскільки такі доводи по суті не впливають на правильність та обґрунтованість судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.