Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №757/62049/25-ц
Суддя: Кашперська Тамара Цезарівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12437/2026
Справа № 757/62049/25-ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
14 жовтня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва в складі судді Головко Ю.Г., постановлену в м. Київ 10 грудня 2025 року у справі за поданням державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Романа Андрійовича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2025 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюк Р.А. звернувся до суду із даним поданням, просив тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 до виконання нею зобов`язань, покладених згідно виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 46696336, виданої 16 березня 2015 року державним виконавцем ВПВР ДВС України про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 62123,68 доларів США.
Посилався на те, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відділ, ВПВР) перебуває зазначене виконавче провадження № НОМЕР_4. 04 липня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 17 лютого 2021 року прийнято постанову про арешт майна у межах суми 62123,68 доларів США. З метою перевірки майнового стану боржника до реєструючих органів направлено відповідні запити.
Боржником не подано декларації про доходи та майно боржника, приховано відомості від державного виконавця, які мають слугувати належному зверненню стягнення на майно боржника, що підтверджують факт ухилення боржника від виконання рішення суду.
Згідно відповідей на запити державного виконавця реєструючими органами повідомлено, що рухомого майна, цінних паперів, земельних ділянок, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки та будь-якого іншого майна, належного боржнику на праві власності, за боржником не зареєстровано.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за боржником майно не зареєстровано.
Згідно відомостей ДФС України встановлено, що у боржника відкриті рахунки в банківських установах, на які державним виконавцем накладено арешт.
Згідно відповіді МВС України за боржником не зареєстровані транспортні засоби.
22 грудня 2022 року та 28 травня 2025 року державним виконавцем на адресу боржника було направлено виклики державного виконавця, які боржником було проігноровано.
Крім того, постановою Київського апеляційного суду у справі № 757/22177/23-ц від 29 листопада 2023 року встановлено, що боржник обізнаний про виконавче провадження та станом на 28 листопада 2025 року жодних дій щодо погашення заборгованості не вчинено.
Згідно інформації, наданої ДПС на запит державного виконавця, ОСОБА_1 перетинає державний кордон України по закордонному паспорту НОМЕР_1 .
Зазначав, що ОСОБА_1 є особою, якій на підставі закону може бути відмовлено у виїзді за кордон. Станом на момент подачі вказаного подання відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчиняла будь-які дії щодо виконання судового рішення, разом із тим, відсутні докази наявності об`єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду хоч в будь-якій частині. Зазначене свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду в період з 04 липня 2017 року, і такий крайній захід, як обмеження у праві виїзду за межі України, змусить боржника виконати свої зобов`язання за судовими рішеннями, оскільки іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року подання задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1 до виконання нею зобов`язань, покладених згідно виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 46696336, виданої 16 березня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 62123,68 доларів США.
Боржник ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні подання.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зауважувала, що з грудня 2015 року адресою місця реєстрації фактичного місця проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , про що ВПВР має бути відомо з дня прийняття Київським апеляційним судом постанови від 29 листопада 2023 року, якою скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року у справі № 757/22177/23-ц за поданням відділу про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Стверджувала, що фізично не могла отримати копії постанов державного виконавця від 04 липня 2017 року та від 17 лютого 2021 року про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна, які направлялися за іншою адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Також судом зазначено, що 22 грудня 2022 року та 28 травня 2025 року державним виконавцем на адресу боржника були направлені виклики державного виконавця, проте вони залишились без реагування боржника, при цьому судом не вказано, чим саме підтверджується факт вручення таких викликів боржнику. Водночас, оскільки виклики повернуто на адресу відділу без вручення з відміткою за закінченням терміну зберігання, ОСОБА_1 не отримувала цих викликів.
Задовольняючи подання, суд дійшов висновку, що зважаючи на наявність поїздок боржника за кордон, існує реальна можливість довготривалого виїзду боржника за межі України. Також вказав, що відсутність боржника на території України та кошти, витрачені нею на такі поїздки, негативно впливають на виконання судового рішення. При цьому ОСОБА_1 невідомо, яким саме чином судом першої інстанції здійснено обрахунок коштів її чоловіка, які витрачають на рідкі виїзди боржниці за кордон, внаслідок чого суд дійшов висновку, що кошти, витрачені на такі поїздки, негативно впливають на виконання судового рішення.
Зауважувала, що згідно інформації ДПС на запит державного виконавця, боржник ОСОБА_1 за останньою інформацією 09 березня 2025 року виїхала з України і 16 березня 2025 року в`їхала в Україну. Вказаним підтверджується, що поїздки ОСОБА_1 за кордон є вкрай нечастими і нетривалими, чим спростовуються припущення суду першої інстанції щодо існування реальної можливості довготривалого виїзду боржника за межі України.
Вказувала, що у матеріалах виконавчого провадження та у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт вручення ОСОБА_1 вимоги державного виконавця надати декларацію про доходи та майно боржника - фізичної особи. При цьому виконавці мають доступ до державних реєстрів, відповідних органів та установ для отримання інформації щодо рухомого та будь-якого іншого майна боржника, а тому твердження ВПВР, що неподання боржником декларації про доходи та майно боржника фізичної особи підтверджує факт ухилення нею від виконання виконавчого документа, є голослівним та необґрунтованим, адже відповідну інформацію державний виконавець має можливість отримати в найкоротші строки самостійно і неотримання ним від боржника декларації саме по собі не може свідчити про ухилення від виконання виконавчого документа. Сам державний виконавець у поданні вказав, що згідно відповідей на його запити відповідними органами повідомлено, що рухомого майна, цінних паперів, земельних ділянок, транспортних засобів, сільськогосподарської техніки та будь-якого іншого майна, належного на праві власності боржнику, не зареєстровано.
Зауважувала, що ОСОБА_1 є пенсіонером, має інвалідність ІІІ групи. У неї відсутнє рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого вона могла б погасити заборгованість по виконавчому збору. Отримувана нею пенсія також не дає їй можливості повною мірою сплатити такі кошти, відтак сума виконавчого збору в розмірі 62123,68 доларів США не може бути сплачена боржником з незалежних від неї причин, а не через її небажання сплачувати таку. На пенсію ОСОБА_1 було звернуто стягнення, чому вона не чинила жодних перешкод, і лише після введення воєнного стану в силу законодавчих вимог таке стягнення з пенсії призупинено.
Повідомляла, що хворіє бронхіальною астмою з важким перебігом, хвороба постійно прогресує, а з віком також з`явилися супутні захворювання, відтак ОСОБА_1 змушена час від часу лікуватися в стаціонарі лікувальних закладів. З початку 2026 року ОСОБА_1 чи не щомісяця лікувалася через свої захворювання в умовах стаціонару, а з 13 березня по 18 березня 2026 року проходила амбулаторне лікування. Лише завдячуючи тому, що інколи з урахуванням фінансової підтримки чоловіка боржник має можливість у його супроводі зрідка відвідувати за кордоном лікувальні заклади, що спеціалізуються на її захворюванні, а також міста, клімат в яких підходить її організму, хвороба ОСОБА_1 час від часу перебуває в стані ремісії, відтак, нечасті поїздки за межі України дають боржнику можливість підтримувати стан її здоров`я.
Також поїздки за кордон є фактично єдиною можливістю бачитися з онуками та брати мінімальну участь у їх вихованні.
При цьому навіть тимчасове обмеження ОСОБА_1 у даний час у виїзді за межі України може нести загрозу її життю, оскільки у випадку військової ескалації вона не зможе евакуюватися до більш безпечного місця за кордоном.
Як встановлено самим державним виконавцем, майно та кошти у боржника відсутні, відтак жодних дій для ухилення від виконання виконавчого документа вона не вчиняла та не може виконати на даний час добровільно, з огляду на відсутність фінансової можливості. При цьому на адресу місця її реєстрації та проживання жодних викликів державного виконавця не надходило, а жодних інших зобов`язань на підставі судового рішення в межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 на неї не покладалося.
Вказувала, що з оскаржуваної ухвали не вбачається, що державним виконавцем подано докази того, що ОСОБА_1 взагалі має намір виїхати за межі України або робить це з метою ухилення від виконання судового рішення.
Сам факт відкриття виконавчого провадження, неявка ОСОБА_1 до виконавця на виклики, за відсутності доказів їх вручення, невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на неї обов`язків, з огляду на встановлені виконавцем обставини відсутності у боржника рухомого чи нерухомого майна, коштів, за рахунок яких боржник могла би виконати виконавчий документ, однак свідомо цього не робить.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Представник ОСОБА_1 - Богдан З.С., яка брала участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, державний виконавець заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 46696336, виданої 16 березня 2015 року державним виконавцем ВПВР ДВС України про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 62123,68 доларів США.
04 липня 2017 року головним державним виконавцем ВПВР прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4, 17 лютого 2021 року - постанову про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника, 17 лютого 2021 року, 07 лютого 2022 року та 20 липня 2022 року - постанови про арешт коштів боржника, копії яких направлено на адресу боржника, зазначену у виконавчому документі - АДРЕСА_2 (а. с. 10 - 15, 27 - 28).
Крім того, постанову про арешт коштів боржника винесено головним державним виконавцем 09 квітня 2024 року (а. с. 43 - 44).
17 лютого 2021 року та 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 направлялися на адресу боржника, зазначену у виконавчому документі - АДРЕСА_2 , а 28 травня 2025 року - за адресою АДРЕСА_1 , вимоги державного виконавця, у яких останній вимагав надати декларацію про доходи та майно боржника за формою, встановленою Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, а також пояснення щодо причин невиконання рішення, повідомлення про заходи, що вживаються з метою його виконання, достовірні відомості про доходи та місце роботи, про кошти, майно та майнові права, копії паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, довідку про склад сім`ї, документи щодо зареєстрованих осіб у житлі, яке належить боржнику на праві власності (а. с. 24 - 25, 37 - 40, 46 - 47).
Виклики державного виконавця, направлені 22 грудня 2022 року та 28 травня 2025 року, повернуто за закінченням терміну зберігання (а. с. 41, 48 - 49).
Згідно відповіді АТ «Кредобанк» на запит ВПВР, у боржника ОСОБА_1 відкриті рахунки, залишки на яких становлять 18,91 та 14,69 доларів США, а також 25,32 євро (а. с. 31).
Згідно відповідей Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10 серпня 2017 року та від 24 лютого 2021 року, трактори, самохідні шасі, сільськогосподарська техніка та інші механізми за ОСОБА_1 не зареєстровані (а. с. 32).
Листом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 04 березня 2021 року на запит ВПВР повідомлено, що станом на 01 січня 2013 року земельних ділянок у власності та користуванні ОСОБА_1 на території області не зареєстровано (а. с. 33).
Згідно листів Головного управління Держпраці у Львівській області від 17 серпня 2017 року та від 26 лютого 2021 року на запит ВПВР, за ОСОБА_1 не зареєстровано рухомого та нерухомого майна, що підлягає реєстрації або взяттю на облік відповідно до наданих повноважень (а. с. 36, 42).
У відповідь на запит ВПВР від 09 червня 2025 року МВС України повідомлено про відсутність даних про зареєстровані за боржником транспортні засоби (а. с. 56).
Також суд першої інстанції встановив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за боржником майно не зареєстровано.
Згідно відповіді на запит ВПВР від 01 серпня 2025 року Державною прикордонною службою повідомлено щодо перетину боржником державного кордону за період з 08 листопада 2017 року по 01 серпня 2025 року, ОСОБА_1 періодично перетинає державний кордон, зокрема у 2025 році виїзд - 23 січня 2025 року, в`їзд 07 лютого 2025 року, виїзд 09 березня 2025 року, в`їзд 16 березня 2025 року (а. с. 57 - 58).
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази, а саме: копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 190/22 від 16 грудня 2022 року, копію консультативного висновку спеціаліста від 26 січня 2023 року, копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 186 від 26 травня 2023 року, копію виписки № 23 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02 лютого 2026 року, копію виписки № 1166 із медичної карти стаціонарного хворого від 20 лютого 2026 року, копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 13 березня 2026 року, копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України розглянуто судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 , та без повідомлення останньої, у ОСОБА_1 не було можливості подати зазначені докази до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, надані заявником докази приймаються апеляційним судом.
Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , 1957 року народження, є пенсіонером за віком, особою з інвалідністю ІІІ групи.
З наданої до апеляційної скарги медичної документації вбачається, що ОСОБА_1 хворіє на бронхіальну астму, гіпертонічну хворобу, в 2026 році проходила лікування в умовах стаціонару, а з 13 березня по 18 березня 2026 року проходила амбулаторне лікування.
Задовольняючи подання приватного виконавця про обмеження боржника у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що боржник обізнаний про існування заборгованості, однак рішення суду не виконує, та врахував тривале невиконання боржником судового рішення щодо стягнення значної суми грошових коштів як заборгованості за кредитним договором, умисне ухилення боржника від його виконання, а також прийняв до уваги, що боржник, не виконуючи рішення суду, регулярно здійснює виїзд за межі України.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином. У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин (правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 331/8536/17-ц, провадження № 61-6899св19).
Відповідно до вимог ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон є ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Ухиленням від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням суду, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли у нього є всі реальні можливості виконати цей обов`язок (наприклад, наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положення ч. 3 ст. 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.
У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Однак суд першої інстанції від вказаного процесуального обов`язку безпідставно ухилився.
З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем вживалися окремі заходи, спрямовані на виконання постанови.
У своєму поданні державний виконавець зазначив, що боржник обізнана про виконавче провадження, відкрите постановою від 04 липня 2017 року, сума стягнення за виконавчим провадженням становить 62123,68 доларів США, і станом на день звернення приватного виконавця з поданням до суду в листопаді 2025 року судове рішення боржником не виконано.
Разом із тим, судом першої інстанції не звернуто уваги і не надано правової оцінки тим обставинам, що будь-яких доказів ухилення боржника від виконання постанови, а також доказів про реальну можливість боржника виконати зазначену постанову матеріали подання не містять.
В даному випадку державний виконавець мав навести, в чому саме полягає факт ухилення боржника від виконання постанови, так як сам по собі факт наявності виконавчого провадження та вчинення певних виконавчих дій не можуть бути належною підставою обмеження права боржника у виїзді за межі України. Крім того, доведення факту умисного ухилення боржника від виконання зобов`язання покладено саме на державного виконавця.
Звертаючись до суду з поданням, державний виконавець зокрема вказував, що боржником не подано декларації про доходи та майно боржника, приховано відомості від державного виконавця, які мають слугувати належному зверненню стягнення на майно боржника, що підтверджують факт ухилення боржника від виконання посттанови, відсутні докази наявності об`єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду хоч в будь-якій частині, і зазначене свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду в період з 04 липня 2017 року.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Разом із тим, суд першої інстанції не перевірив доводи державного виконавця, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, та фактично погодився з цими доводами, не надавши належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи, окремо та в їх сукупності.
Судом першої інстанції не враховано, що сам по собі факт відкриття виконавчого провадження, неявка боржника до виконавця на виклики (докази про вручення яких боржнику виконавцем суду не надані), а також невиконання боржником зобов`язання самостійно не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов`язків.
Апеляційний суд погоджується з доречними доводами апеляційної скарги, що інформацію про належне боржнику рухоме та нерухоме майно державний виконавець має можливість отримати в найкоротші строки, звернувшись із запитами до уповноважених органів та установ, що ним фактично і було зроблено, тому неотримання ним від боржника декларації саме по собі не може свідчити про ухилення від виконання виконавчого документа.
Апеляційний суд також враховує, що згідно матеріалів виконавчого провадження та за змістом подання самого державного виконавця, рухомого чи нерухомого майна боржника, грошових коштів, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено.
Відтак, безпідставними є висновки суду першої інстанції, що боржник обізнана про існування заборгованості, однак рішення суду тривалий час не виконує та умисно ухиляється від його виконання.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що за умов недоведеності ухилення боржника від виконання рішення, обмеження її права залишати країну в умовах воєнного стану для уникнення небезпеки для життя та здоров`я, не можна вважати виправданим і пропорційним.
При цьому апеляційний суд враховує вік боржника - 1957 року народження, стан її здоров`я, а саме, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, хворіє на бронхіальну астму, гіпертонічну хворобу, в зв`язку з чим періодично проходить лікування.
Враховуючи вищевикладене, обмеження права ОСОБА_1 залишати країну не можна вважати виправданим і пропорційним.
Апеляційний суд звертає увагу і на те, що з огляду на встановлені виконавцем обставини відсутності у боржника рухомого чи нерухомого майна, коштів, за рахунок яких боржник могла би виконати виконавчий документ державним виконавцем взагалі не обґрунтовано, яким чином застосування до боржника ОСОБА_1 обмеження у праві виїзду за межі України буде сприяти виконанню рішення суду та погашенню заборгованості.
До подання державного виконавця не надано відповідних доказів та не зазначено конкретного правового обґрунтування з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про те, що боржник має намір виїхати за межі України з метою уникнення від сплати виконавчого збору.
Судовим розглядом не встановлено, що ОСОБА_1 вчинялися дії, направлені на ухилення від виконання рішення.
За даних обставин суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про обмеження боржника у праві виїзду за межі України, порушивши норми процесуального права, відтак ухвала Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюка Р.А. про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України по суті, апеляційний суд виходить із того, що в матеріалах справи відсутні докази ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на неї постановою про стягнення виконавчого збору, відтак подання державного виконавця не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про відмову в задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь боржника ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 665,60 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити державному виконавцю відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борисюку Роману Андрійовичу в задоволенні подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (м. Київ вул. Городецького 13 код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 665,60 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua