Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №760/32194/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: № 33/824/2207/2026

Справа № 760/32194/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Ящук Т.І., за участю секретарів судового засідання Слив`юк С.В., Мицавки Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу законного представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Миколаєвою Юлією Володимирівною, на постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

встановив:

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до протоколу від 31.10.2025 року серії ВАД № 636782 09 липня 2025 року о 17 год. 00 хв. за адресою місця проживання, ОСОБА_4 вчинила факт домашнього насильства відносно малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кричала на доньку та вдарила останню рукою по голові.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, а саме: вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції виходив з того, що фізичний контакт з дитиною 09 липня 2025 року відбувся внаслідок випадкової втрати рівноваги ОСОБА_4 через стан перевтоми та запаморочення. Факт того, що матір одразу вибачилася перед дитиною, а свідок ОСОБА_5 підтвердив примирення сторін безпосередньо після інциденту, свідчить про відсутність умислу на заподіяння фізичного болю чи залякування. Подія мала характер побутового нещасного випадку, а не насильства.

Суд врахував факт успішного поновлення ОСОБА_4 на службі в СБ України у серпні 2025 року та зазначив, що проходження поглибленої медичної комісії й отримання допуску до державної таємниці повністю спростували твердження ОСОБА_2 про наявність у неї алкогольної залежності чи проходження лікування від неї в липні 2025 року, оскільки такі обставини є безумовною перешкодою для проходження служби в органах безпеки.

Суд дійшов висновку, що подія 09 липня 2025 року не містила ознак домашнього насильства, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Докази, надані апелянтом, суд визнав суперечливими і вказав, що вони базуються на припущеннях фахівців з недостатнім рівнем кваліфікації та зібрані в умовах гострого конфлікту щодо визначення місця проживання дітей.

Не погодившись із постановою суду, адвокат Миколаєва Ю.В., діючи в інтересах законного представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги, просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове, яким визнати ОСОБА_4 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та застосувати до неї адміністративне стягнення, передбачене санкцією цієї статті.

В обґрунтування апеляційної скарги представник посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство є правопорушенням із формально-матеріальним складом. Для кваліфікації достатньо самого факту вчинення дій (удар, крик), які за своїм характером могли спричинити шкоду.

Апелянт зазначає, що дії ОСОБА_4 у вигляді удару рукою по голові малолітньої ОСОБА_1 супроводжувалися криком і що вони одночасно містять ознаки як фізичного, так і психологічного насильства. Крики в сторону семирічної дитини і заподіяння їй ударів по голові в принципі завдають шкоду її психоемоційному стану, що суд першої інстанції проігнорував.

Скаржник зауважує, що постанова місцевого суду є незаконною, оскільки ґрунтується на власних припущеннях. Суд надав оцінку досвіду спеціаліста і безпідставно не взяв до уваги висновки від 11.09.2025 і від 23.02.2026. З точки зору процесуального права, місцевий суд міг би не брати до уваги наявний у справі висновок лише у разі, якщо існують інші докази, що спростовують його достовірність, наприклад судова комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Представник посилається на порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін та на недостатню мотивацію оскаржуваної постанови, вказуючи на те, що постанова ґрунтується на версії подій ОСОБА_4 , водночас позиція і докази дитини не враховані (справа «Краска проти Швейцарії»).

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції припустився неповного дослідження обставин справи та зробив необґрунтований висновок про відсутність у діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції вказав у постанові, що фізичний контакт матері з дитиною 09.07.2025 відбувся «внаслідок випадкової втрати рівноваги через стан перевтоми та запаморочення», після чого мати одразу вибачилася. Суд кваліфікував це як побутовий випадок, а не домашнє насильство, проте позиція суду є взаємовиключною, оскільки з одного боку суд визнав факт відсутності події правопорушення, а з іншого - підтвердив факт «фізичного впливу на дитину», але назвав його випадковим. Проте для кваліфікації за ст. 173-2 КУпАП обов`язковою ознакою є умисний характер дій.

Зазначає, що суд побудував свій висновок виключно на усних поясненнях самої ОСОБА_4 та показаннях свідка ОСОБА_5 , який є її батьком, про обставини «перевтоми». Жодних медичних документів чи інших об`єктивних доказів стану запаморочення матері в матеріалах справи немає. Факт того, що мати згодом просила вибачення та відбулося примирення сторін, жодним чином не спростовує наявність умислу в момент самої події та не свідчить про випадковість події. Суд першої інстанції безпідставно відхилив висновок сертифікованого психолога ОСОБА_6 від 11.09.2025, оскільки психолог ОСОБА_6 безпосередньо працювала з малолітніми дітьми та батьком після вчинення матір`ю домашнього насильства.

Місцевий суд, необґрунтовано погодившись із рецензією спеціаліста ОСОБА_7 , дійшовши висновку, що надані апелянтом відеозаписи мають ознаки «постановочного характеру» та фрагментарності. Стверджувалося, що на дітей чинився невербальний тиск з боку батька з метою дискредитації матері.

Проте ні суд, ні залучений спеціаліст не навели жодних об`єктивних технічних даних, які б свідчили про монтаж, фальсифікацію чи спотворення відеозапису. Твердження про те, що записи «не відображають об`єктивну реальність», є суто суб`єктивним припущенням суду. У матеріалах справи немає жодних об`єктивних даних, які б доводили, що відповіді дітей були результатом навіювання або психологічного тиску з боку батька.

Висновок суду про те, що відеозаписи є інструментом дискредитації матері в межах триваючого сімейного конфлікту, базується виключно на припущеннях та тлумаченнях поведінки дітей, що суперечить вимогам ст. 252 КУпАП.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_8 (прізвище змінене з ОСОБА_9 ) - ОСОБА_10 просить відмовити в задоволенні скарги, постанову суду першої інстанції - залишити без змін.

Заперечення обґрунтовані тим, що відповідно до відомостей ЄДР, психолог ОСОБА_6 була зареєстрована як ФОП лише 15.09.2025 року. Водночас її «психологічний висновок» датований 11.09.2025 року. Отже, на момент складання документа вона взагалі не мала законного статусу суб`єкта підприємницької діяльності для надання платних професійних послуг та видачі подібних офіційних документів.

У висновку зазначено, що 15.09.2025 року ОСОБА_6 проводила психодіагностику ОСОБА_2 за місцем його проживання в м. Полтава. Проте ОСОБА_4 особисто бачила колишнього чоловіка вранці того ж дня у дворі їхнього спільного будинку в м. Києві, що вказує на недостовірність цього доказу.

У висновку відсутня фіксація перебігу дослідження, а психолог вийшла за межі компетенції, здійснюючи правову кваліфікацію дій (визначення наявності насильства) замість надання суто психологічної оцінки.

На відеозаписах чітко зафіксовано використання дітьми «завчених фраз» та невербальні реакції малолітньої дитини на психологічний тиск з боку батька. Сама дитина на запитання «за що мама тебе вдарила» відповідає «не знаю за що», що виключає системність чи умисел.

Лист Служби у справах дітей Полтавської міської ради базується на опитуванні дітей від 20.10.2025 року, що мало місце зі спливом понад 3 місяці після події і після тривалого проживання дітей в оточенні батька та його батьків у м. Полтаві. Пояснення дітей отримані поза процесуальною формою, без участі незалежного психолога, у присутності зацікавленого батька, тому відображають результат психологічного впливу на малолітніх.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 має алкогольну залежність спростовуються долученою до матеріалів справи довідкою комісії лікарів-психіатрів Військово-медичного управління СБУ від 05.11.2025 № 5944 за формою № 100-2/о, яка підтверджує успішне проходження періодичного та позачергового психіатричних оглядів (у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин). Психіатричні протипоказання для виконання службових обов`язків у СБУ відсутні, що повністю нівелює голослівні звинувачення колишнього чоловіка.

Надана апелянтом стенограма є витягом, походження та цілісність якого не підтверджені фоноскопічною експертизою. Сама розмова відбувалася в умовах агресивного емоційного тиску з боку ОСОБА_2 , а вжите ОСОБА_4 слово «подзатильник» у контексті фрази «упала, не удержалась» лише підтверджує рефлекторний характер контакту під час випадкової втрати рівноваги.

В судовому засіданні законний представник потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав, додатково пояснивши, що донька ОСОБА_11 розповіла йому про події 10 серпня 2025 року, перебуваючи у Полтаві. Вперше звернувся до поліції в кінці серпня місяця, надав аудіозапис. 10 серпня 2025 року було вперше зроблено відеозапис, знімав дитину, бо збиралися на вулицю, дитина почала розказувати, що мама назвала її «зрадницею» і після цього апелянт почав знімати. Дитина почала розповідати ці речі, оскільки вони збиралися на вулицю, спілкувалися, було жарко, але чому саме тоді дитина почала розповідати, скаржник не зміг пригадати, оскільки минув рік. Відео почали знімати саме після цієї розмови. На початку запису дитина казала, що «мама мене називає зрадницею», дитина подзвонила апелянту після того, як маму не змогли розбудити. В ОСОБА_4 були проблеми з алкоголем. Окрім відеозапису, є аудіозапис, на якому син ОСОБА_12 говорить про побиття. Запис здійснював батько апелянта. Розмова з ОСОБА_13 відбулася 16 вересня 2025 року, в них була особиста зустріч. Скаржник не попереджав ОСОБА_4 про те, що ведеться запис їхньої розмови. На цьому аудіозаписі ОСОБА_4 зізналася, що дала дитині «підзатильник», від якого дитина впала.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - Добровольська А.М. підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

В судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 заперечила проти вимог апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, додатково пояснивши, що події за 09 липня 2025 року, про які зазначено у протоколі, є вигаданими, викривленими, навіяними, оскільки ОСОБА_8 пред`явила позови про розлучення, визначення місця проживання дітей. До цього ОСОБА_2 розказував їй про любов і що вони будуть жити разом, проте потім він забрав документи дітей зі школи, забрав дітей до Полтави і протягом п`яти днів вона не могла їх побачити, у зв`язку з чим звернулася до органу опіки та піклування. В районному суді міста Полтави перебуває на розгляді справа про відібрання дітей, оскільки діти проживають з батьками ОСОБА_2 . Щодо подій 16 вересня 2025 року, то пояснила, що з ОСОБА_2 відбулася в той день розмова, під час якої на неї здійснювався психологічний тиск. ОСОБА_8 пояснила, що сказала про «підзатильник», оскільки саме так це виглядало, вона це визнає, але це було ненавмисно. На момент 09 липня 2025 року не працювала, приступила до роботи з 01 серпня 2025 року, до цього моменту перебувала в декретній відпустці.

В судовому засіданні захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 - Каплунов О.Г. заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у запереченнях на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з матеріалами справи, 31 жовтня 2025 року старшим інспектором Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві капітаном поліції Селезнем Д.О. складено відносно ОСОБА_4 протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 636782, відповідно до якого 09 липня 2025 року, приблизно о 17:00 год., за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 вчинила факт домашнього насильства щодо малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кричала на доньку та вдарила її по голові, чим вчинила відносно ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру. ОСОБА_4 пояснила, що провину не визнає, домашнього насильства відносно дітей не вчиняла (т. 1 а.с. 1).

31 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського управління поліції із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КК України відносно ОСОБА_4 та провести відповідно досудове розслідування (т. 1 а.с. 3 зворот).

В обґрунтування заяви ОСОБА_2 зазначив, що 09 липня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 вчинила фізичне насильство щодо малолітньої доньки. Зі слів доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли вона не змогла розбудити матір, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, почала кричати на дитину, назвала її «зрадницею» та нанесла удар рукою по голові, від чого ОСОБА_11 впала на підлогу. Зазначена обставина підтверджується відеофайлом, на якому донька ОСОБА_11 безпосередньо розповідала про дану подію. Після інциденту донька зателефонувала ОСОБА_2 , проте він перебував у службовому відрядженні й порадив звернутися до її дідуся та бабусі - ОСОБА_5 і ОСОБА_14 , - які мешкають у місті Києві. Донька зателефонувала дідусеві, повідомила, що не може розбудити маму. Після того, як дідусь приїхав, ОСОБА_11 плакала та розповіла, що мати її вдарила та просила забрати їх з братом до дідуся та бабусі, однак дідусь не відреагував на її прохання. Цього ж дня ОСОБА_4 відібрала в доньки телефон, вимкнула його і сховала, чим позбавила дитину можливості повідомити про подію іншим близьким родичам або отримати допомогу. Не маючи можливості зв`язатися з донькою та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 попросив ОСОБА_5 приїхати до них та перевірити, чи все добре, що він і зробив та повідомив, що з ними все добре.

10 липня 2025 року, приблизно о 02:00 год., ОСОБА_4 написала ОСОБА_2 , що вона з дітьми знаходиться у сховищі, так як в м. Києві були обстріли. ОСОБА_2 посилався на статтю у ІНФОРМАЦІЯ_5». Таким чином, стверджувалося у заяві, що зловживання ОСОБА_4 алкогольними напоями в період перебування з малолітніми дітьми під час масованого обстрілу міста Києва наражало ОСОБА_11 та ОСОБА_15 на небезпеку.

Крім цього, за словами ОСОБА_11 та її брата ОСОБА_15 , у періоди, коли ОСОБА_2 перебуває у службових відрядженнях, ОСОБА_4 систематично вживає алкогольні напої, внаслідок чого не забезпечує дітей харчуванням (не готує вечерю або сніданок), і діти залишаються голодними. Факт зловживання спиртними напоями визнається самою ОСОБА_4 у листуванні з ОСОБА_2 .

У заяві стверджувалося, що дії ОСОБА_4 носять агресивний характер, супроводжуються словесними образами, криками, приниженням та фізичним впливом на дітей, що свідчить про умисне заподіяння фізичного болю та моральних страждань без ознак тілесних ушкоджень, тобто містять ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126 КК України - побої та мордування. Тобто, дії ОСОБА_4 мають характер побоїв та мордування стосовно власних дітей, що проявляється у заподіянні фізичного болю, приниженні гідності, залякуванні та жорстокому поводженні. Замість турботи і любові, які повинні бути природним проявом батьківських почуттів, діти систематично зазнають фізичного та психологічного насильства - їх б`ють, ображають, принижують, позбавляють можливості спілкуватися з близькими, залишають голодними та без належного догляду.

У заяві зазначалося, що такі дії є не лише грубим порушенням моральних і людських норм, а й злочином проти фізичного та психічного здоров`я дитини, який формує у дітей відчуття страху, беззахисності, сорому та емоційної ізоляції. Систематичне застосування насильства спричиняє глибоку психологічну травму, що може мати довготривалі наслідки для розвитку особистості дитини, її здатності довіряти, будувати стосунки та відчувати безпеку у світі. Таким чином, на думку ОСОБА_2 , поведінка матері свідчила про умисне завдання фізичного болю та моральних страждань, що цілком підпадає під ознаки злочину, передбаченого статтею 126 Кримінального кодексу України - побої та мордування. Факт побоїв і мордування дітей підтверджується психологічним висновком, складеним практичним психологом ФОП ОСОБА_16 від 11 вересня 2025 року. В результаті обстеження у дитини ОСОБА_1 виявлено підвищену тривожність, страх та емоційну напругу при згадуванні матері, що свідчить про психоемоційну травматизацію, пов`язану з її поведінкою. Дитина почуває себе захищеною лише поруч із батьком, який забезпечує їй стабільність і безпечне середовище. Таким чином, отриманий висновок є об`єктивним підтвердженням фактів насильницьких дій щодо малолітньої дитини, які мають ознаки побоїв та мордування, передбачених ст. 126 КК України (т. 1 а.с. 2).

15 вересня 2025 року Служба у справах дітей виконкому Київської районної у місті Полтаві ради у відповідь на адвокатський запит від 12.09.2025 повідомила, що Службою у справах дітей за заявою ОСОБА_4 щодо отримання допомоги та сприяння у відновленні спілкування та повернення своїх малолітніх дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , здійснено виїзд спільно з фахівцем Полтавського міського центру соціальних служб для обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають діти разом із батьком, дідусем та бабусею. За результатами обстеження складено акт від 03.09.2025 року. В акті відображено, що для дітей створені умови для навчання та відпочинку, санітарно-гігієнічний стан приміщення задовільний, ознак безпосередньої загрози життю чи здоров`ю дітей не виявлено. З урахуванням віку дітей, під час обстеження, проведено індивідуальну бесіду. У ході спілкування діти висловили бажання продовжувати проживати з батьком, дідусем та бабусею. ОСОБА_2 повідомив, що не заперечує та не перешкоджає у спілкуванні дітей з мамою (т. 1 а.с. 4).

Згідно з довідкою від 15.09.2025 психологом ОСОБА_6 проведено психодіагностику дитини ОСОБА_1 , яка включала проектну методику «Малюнок родини» та спостереження за поведінкою вдома, в ігровій діяльності, під час взаємодії з дорослими, а також шкалу оцінки розвитку дитини. За результатами діагностики ОСОБА_11 психологом виявлено, що дитина має психологічний розвиток в межах вікових норм, дівчинка демонструє довіру, емоційну чутливість і потребує стабільності та захисту, які можуть бути забезпечені у середовищі батька. Емоційно-вольова сфера розвивається нормально та не має значних відхилень від норми. Разом з тим, відзначається підвищена емоційна чутливість до теми матері. При згадуванні матері дитина уникає відповідей, демонструє ознаки внутрішнього напруження. В окремих малюнках серед зображень членів сім`ї відсутній образ матері, що може бути проявом індивідуальних емоційних переживань дитини. Також ОСОБА_11 висловлює тривогу щодо можливого повернення до матері та неодноразово підкреслює своє бажання залишитися жити з батьком (т. 1 а.с. 9).

Згідно з висновком психолога ОСОБА_6 від 11.09.2025, до психолога звернувся батько ОСОБА_11 з проханням оцінити психологічний стан доньки після інциденту, який стався 09 липня 2025 року за місцем проживання ОСОБА_11 та її матері - ОСОБА_4 . Зі слів батька, мати перебувала у стані алкогольного сп`яніння, поводилася агресивно, підвищувала голос, вживала образливі висловлювання та застосувала фізичну силу, вдарила ОСОБА_11 по скроні, внаслідок чого дитина впала на підлогу і вдарилася головою. ОСОБА_11 повідомила, що мати забрала телефон, обмеживши можливість зв`язку з батьком та іншими родичами, а також не забезпечувала належного догляду і харчування під час його відряджень. Зі слів дитини, 09 липня 2025 року, під час телефонної розмови, ОСОБА_11 повідомила дідусеві ОСОБА_17 , що не змогла розбудити маму. Коли дідусь прибув на місце, ОСОБА_11 плакала і розповіла, що мати її вдарила і через це вона впала та вдарилась головою. Дитина попросила дідуся забрати її та брата ОСОБА_15 в безпечне місце. Зі слів дитини було помітно її емоційну напругу, страх і потребу в захисту. Однак дідусь не відреагував належним чином, враховуючи активний обстріл російськими військами тієї ночі, що ще більше посилило почуття безпорадності та емоційної небезпеки в дитини (т. 1 а.с. 10, 11).

Обстеження проводилося шляхом трьох індивідуальних бесід з дитиною, тривалістю 45 хвилин; спостереження за емоційним станом і поведінковими реакціями; із застосуванням проективної методики «Малюнок сім`ї»; уточнювальної бесіди з батько для збору додаткової інформації (т. 1 а.с. 11).

У висновку зазначалося, що під час бесіди дитина проявляла тривожність, емоційну напругу, настороженість при згадуванні матері. Дитина надавала чіткі та логічні описи подій, висловлювала страх і небажання контактувати з матір`ю, використовуючи вислови «я не хочу повертатися додому», «мені страшно, що мама може забрати мене додому» (т. 1 а.с. 11).

За результатами дослідження, психолог дійшла висновку, що отримані дані підтверджують факт психоемоційної травматизації малолітньої ОСОБА_11 внаслідок дій матері - ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 12).

До протоколу про адміністративне правопорушення додано відеозаписи, на якому зображено розмову між чотирма особами: ОСОБА_2 , донькою ОСОБА_11 , сином ОСОБА_15 та невстановленою особою, яка здійснювала відеозапис розмови. На відеозаписі зафіксовано діалог між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , під час якої батько розпитує доньку про обставини 09 липня 2025 року та просить розказати, в які ділянки тіла ОСОБА_8 заподіяла доньці удар, уточнюючи, чи було заподіяно удар в голову, у відповідь на що ОСОБА_11 пояснює, що удар завдано в ділянку голови (т. 1 а.с. 23).

У поясненнях від 31.10.2025 з приводу обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_8 заперечила вину у вчиненні адміністративного правопорушення, вказавши, що 09 липня 2025 року, приблизно о 17:00 год., вона знаходилася вдома разом з дітьми, у зв`язку із поганим самопочуттям заснула. Хвилюючись за її стан, донька подзвонила чоловіку ( ОСОБА_2 ) та повідомила, що не може її розбудити. До помешкання ОСОБА_8 прийшов її батько ОСОБА_5 , щоб перевірити стан її здоров`я. ОСОБА_8 повідомила батька, що недобре себе почуває, але її стан покращився після сну. Переконавшись, що стан здоров`я ОСОБА_8 задовільний, батько пішов додому. ОСОБА_8 заперечила проти достовірності викладеної у зверненні ОСОБА_2 інформації стосовно її перебування у стані алкогольного сп`яніння та заподіяння ОСОБА_11 удару в ділянку голови. У поясненнях зазначено, що жодних фактів домашнього насильства фізичного та психологічного характеру відносно доньки не вчиняла, в стані алкогольного сп`яніння не перебувала (т. 1 а.с. 24).

Крім цього, на стадії провадження в суді першої інстанції ОСОБА_8 надала копію ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 05.09.2025 у справі № 752/21458/25 (провадження № 2-з/752/194/25) про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_18 повернути малолітніх дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за їх місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_4 до набрання рішенням суду законної сили у справі про визначення місця проживання дітей (т. 1 а.с. 75).

Зазначену ухвалу суду скасовано постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2025 (т. 1 а.с. 196).

ОСОБА_2 надав до матеріалів справи стенограми розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_19 , складену 16 вересня 2025 року (т. 1 а.с. 87), і стенограму розмови між ОСОБА_2 та сином ОСОБА_15 , складену 12 серпня 2025 (т. 1 а.с. 88).

Згідно з листом Служби у справах дітей виконкому Київської районної в місті Полтаві ради від 27.10.2025 № 04-16/1135, наданого у відповідь на адвокатський запит від 24.10.2025, з метою з`ясування обставин вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства відносно її малолітніх дітей, 20 жовтня 2025 року спеціалістом Служби та представником Полтавського міського центру соціальних служб було здійснено виїзд за місцем фактичного проживання малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , під час спілкування з якими встановлено, що діти перебувають у задовільному психоемоційному стані: активні, охоче йдуть на контакт, жваво спілкуються з батьком та між собою. Діти охайно вдягнені, доглянуті, не виявлено ознак занедбаності чи нехтування їхніми потребами. У побуті забезпечені необхідними умовами для навчання, розвитку та дозвілля, відвідують гуртки і позашкільні заходи.

Під час розмови діти неодноразово виявили емоційну прихильність до батька - тулилися до нього, шукали його підтримки, що свідчить про сформований емоційний зв`язок та відчуття безпеки поруч з ним. Діти висловили небажання повертатися до матері, мотивуючи це тим, що їм комфортно та спокійно перебувати з батьком. ОСОБА_11 зазначила, що не хоче повертатися до матері тому, що вона її ображала, била та вживала спиртні напої в їх присутності. Батько не заперечує проти спілкування дітей з матір`ю, визнає важливість збереження відносин матері та дітей і висловив готовність сприяти таким зустрічам у зручний для дітей спосіб (т. 1 а.с. 89).

З листа Служби у справах дітей виконкому Київської районної в місті Полтаві ради від 25.11.2025 № 04-16/1281, адресованого ОСОБА_18 , випливає, що 25 листопада 2025 року представники Служби та Полтавського міського центру соціальних служб відвідали родину батька малолітніх дітей - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у зв`язку з надходженням заяви про адміністративне та кримінальне правопорушення щодо малолітніх дітей, вчиненого групою осіб. На час інспектування ОСОБА_2 перебував удома з дітьми та своїми батьками ОСОБА_18 та ОСОБА_20 , було складено акт обстеження умов проживання та акти проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Умови проживання дітей відповідали загальноприйнятим нормам, у дітей наявні окремі спальні місця, куточок для навчання, вони забезпечені відповідним сезонним одягом і харчуванням. Між дітьми, бабусею, дідусем та батьком дуже теплі стосунки, діти постійно горнуться до батька, цілують його та граються, та танцюють та запрошують його разом з ним танцювати. На запитання батька до дітей, чи хотіли б вони до мами, категорично відповіли, що ні. Молодший син пояснив відмову тим, що мама била ОСОБА_11 , коли та телефонувала до тата. Дівчинка дуже боїться, що її заберуть до мами. Жодних негативних відгуків про маму в присутності дітей не було почуто.

Щодо інциденту, що стався 07 листопада 2025 року, Служба намагалася почути від матері ОСОБА_4 , яка проживає в м. Києві, пояснення, але на телефонні дзвінки вона не відповіла (т. 1 а.с. 91).

У доданих ОСОБА_2 до матеріалів справи пояснювальній записці психолога ліцею № 6 «Лідер» Полтавської міської ради ОСОБА_21 від 04.12.2025 та листі класного керівника ОСОБА_22 від 04.12.2025 мова йде про відповідь на адвокатський запит «щодо емоційного стану учениці 2-В класу ОСОБА_1 після інциденту, який стався 07 листопада 2025 року» (т. 1 а.с. 93).

До матеріалів справи також додано аудіозапис розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , на якому ОСОБА_8 зазначила, що «дала доньці підзатильник» (т. 1 а.с. 97).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.09.2025 у справі № 752/21458/25 (провадження № 2/752/10742/25) відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів (т. 1 а.с. 113).

У справі також наявні ще два відеозаписи (т. 1 а.с. 175, 212), які за своїм змістом аналогічні відеозапису в т. 1 а.с. 23, який був доданий до протоколу про адміністративне правопорушення.

Ухвалюючи оскаржувану постанову про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ст. 247 КУпАП України, суд першої інстанції виходив з того, що подія 09.07.2025 року не містить ознак домашнього насильства, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Докази, надані ОСОБА_2 , є суперечливими, базуються на припущеннях фахівців з недостатнім рівнем кваліфікації та зібрані в умовах гострого конфлікту щодо визначення місця проживання дітей. Будь-яких інших доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

З висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Диспозиція частини другої статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисного вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Таким чином, ця форма домашнього насильства з об`єктивної сторони повинна характеризуватися діянням, наслідками та причинним зв`язком між ними.

Разом із цим, вказані дії повинні бути умисними тобто особа, яка його вчинила, має усвідомлювати протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачати її шкідливі наслідки та бажати їх або свідомо допускати настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Безпосереднім об`єктом адміністративного правопорушення є життя, здоров`я та фізична недоторканність малолітньої чи неповнолітньої особи.

Об`єктивною стороною адміністративного правопорушення є діяння у формі дії чи бездіяльності фізичного, психологічного або економічного характеру (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо).

Склад адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП є матеріальним, тобто передбачає настання суспільно-шкідливих наслідків у вигляді спричинення шкоди фізичному чи психічному здоров`ю малолітній або неповнолітній особі.

Отже, обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 173-2 КУпАП є наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 173-2 КУпАП, та суспільно шкідливими наслідками у вигляді заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров`ю малолітній чи неповнолітній особі. Адміністративне правопорушення вважається вчиненим з моменту настання вказаних суспільно шкідливих наслідків.

Відповідним чином, до предмету доказування у справі про адміністративне правопорушення входять як обставини, що свідчать про вчинення особою, яка притягається до відповідальності, як будь-яких діянь (дії чи бездіяльності), що мають ознаки фізичного, психологічного або економічного насильства, так і обставина, що вказує на настання суспільно-шкідливих наслідків для фізичної чи психічної шкоди здоров`ю малолітньої чи неповнолітньої особи.

За змістом статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, з-поміж іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками,

Разом з тим, докази мають відповідати стандартним критеріям: вони мають бути належними, достовірними, допустимими та достатніми.

Надавши оцінку наявним у справі доказам, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до протоколу про адміністративне правопорушення не додано жодних належних та достовірних доказів, які у взаємозв`язку можуть свідчити про вчинення ОСОБА_8 саме тих дій, які визначає диспозиція частини другої статті 173-2 КУпАП, а також настання суспільно-шкідливих наслідків, для того, щоб вважати, що у діях ОСОБА_8 наявний склад зазначеного правопорушення.

Аналізуючи докази, суд дійшов висновку, що в основному вони стосуються наміру сторін вирішити окремі фактичні питання, пов`язані з належним виконанням батьками своїх обов`язків відносно виховання та визначення місця проживання дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , в рамках провадження у справі про адміністративне правопорушення, що не відповідає меті зазначеного виду судочинства.

При цьому, постанова у цій справі може мати преюдиційне значення при вирішенні існуючого спору про визначення місця проживання дітей, що на даний момент розглядається судом у цивільній справі.

У справі наявні докази, частина з яких не стосується події адміністративного правопорушення, що, як стверджується у протоколі, мала місце 09 липня 2025 року, а стосуються подій, які ймовірно могли мати місце 07 листопада 2025 року, що не входить до предмету судового розгляду в цій справі та, відповідним чином, не входить до предмету доказування, тобто обставин, які слід встановити в цій справі. Такими доказами є подані ОСОБА_2 на стадії провадження в суді першої інстанції лист Служби у справах дітей виконкому Київської районної у місті Полтаві ради від 25.11.2025, пояснювальна записка у відповідь на адвокатський запит психолога ліцею № 6 «Лідер» від 04.12.2025, відповідь класного керівника на адвокатський запит від 04.12.2025. Зазначені докази є неналежними, оскільки не підтверджують існування обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, у зв`язку з чим ці докази не беруться до уваги.

Висновок психолога ОСОБА_6 від 11 вересня 2025 року не може вважатися достовірним доказом спричинення малолітній ОСОБА_11 психічної травми, оскільки містить суперечності та не відповідає критерію об`єктивності: психолог проводила дослідження, опираючись виключно на слова малолітньої ОСОБА_11 та слова ОСОБА_2 , до участі в дослідженні не було запрошено ОСОБА_3 , тобто висновок явно не відповідає об`єктивності, що порушує методологічні засади проведення такого виду досліджень. При цьому, у висновку йдеться про те, що під час дослідження дитина начебто комунікувала «з дорослими», проте у висновку згадується лише ОСОБА_2 .

З висновку психолога ОСОБА_6 вбачається, що визначення психоемоційного стану малолітньої ОСОБА_11 здійснювалося шляхом проведення трьох індивідуальних бесід з дитиною, тривалістю 45 хвилин; спостереженням за емоційним станом і поведінковими реакціями; із застосуванням проективної методики «Малюнок сім`ї»; уточнювальної бесіди з батьком для збору додаткової інформації, що, на переконання апеляційного суду, не могло забезпечити повноту дослідження.

ОСОБА_23 про події, які відбулися 09 липня 2025 року, зафіксована на відеозаписі, який, виходячи з пояснень ОСОБА_2 , було здійснено 10 серпня 2025 року, тобто за місяць до опитування психологом, а отже, позбавляє пояснення ОСОБА_11 автентичності у бесіді з психологом.

Крім цього, висновки психолога про те, що «пережитий досвід має характер домашнього насильства ( емоційного та фізичного)», зроблені за межами компетенції спеціаліста, оскільки юридичну оцінку діям може надати виключно суд.

Враховуючи, що за правовою природою висновок психолога ОСОБА_6 є висновком спеціаліста, проте в цьому документі відсутні посилання на нормативно-визначені методи і методологію дослідження у сфері психології, тому вказаний висновок не може вважатися належним, достовірним і допустимим доказом.

Психолог ОСОБА_6 склала висновок 11 вересня 2025 року, а протокол про адміністративне правопорушення складено 31 жовтня 2025 року. Тобто з моменту подій, про які йдеться у протоколі про адміністративне правопорушення, і до моменту складання протоколу минуло понад чотири місяці, діти весь час проживали разом з ОСОБА_2 та його батьками, проведеному ОСОБА_6 дослідженню передувала бесіда батька з донькою про події 09 липня 2025 року, що істотно впливає на достовірність зазначеного доказу.

Також не свідчать про наявність у діях ОСОБА_8 складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП аудіозапис розмови ОСОБА_2 з сином ОСОБА_15 та відеозапис розмови ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_11 , оскільки ОСОБА_2 ставив сину та доньці навідні запитання, тобто запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї, тоді як у доказовому праві постановка навідних запитань є недопустимою, оскільки може вплинути на достовірність наданих пояснень.

Зокрема, в аудіофайлі з найменуванням «розповідь ОСОБА_24 про побиття ОСОБА_1 мамою» (т. 1 а.с. 97): ОСОБА_12 каже: «Да!» ; ОСОБА_2 запитує у сина: «А мама, коли випила водку, вона спала?» ; ОСОБА_12 відповідає: «Да!» ; ОСОБА_2 : «А ти її будив?»; ОСОБА_12 : «Да!»; ОСОБА_2 : «А вона шо казала?» ; ОСОБА_12 : «ОСОБА_25 звонила… ОСОБА_25 звонила и она ударила её, а меня она не ударила.»; ОСОБА_2 : «ОСОБА_29 она ударила, да?» ; ОСОБА_12 : «Да, а меня она не ударила потому что я маму слушался.»; ОСОБА_2 : «А ты маме шо казал, плакал?» ; ОСОБА_12 : «Да!» ; ОСОБА_2 : «А мама, как тебя ударила, ОСОБА_30 дуже плакала?»; ОСОБА_12 : «Да, и так, что ОСОБА_25 упала на пол.».

У відеозаписі з найменуванням «Відео 1» (т. 1 а.с. 23, 212): ОСОБА_2 : «… а как часто мама вообще говорила тебе, чтоб ты её не предавала?» ; ОСОБА_11: «Мама один раз… даже… что-то… я хочу вспомнить, что было… ударила…» ; ОСОБА_2 : «Мама тебя ударила? Когда?»; ОСОБА_11: «Ну когда она выпила»; ОСОБА_2 : «Ого. А куда она ударила тебя? По какой части тела?»; ОСОБА_11: «В голову.»; ОСОБА_2 : «Ну куда именно в голову?»; ОСОБА_11: (показує на ліву частину скроні); ОСОБА_2 : «В висок?» ; ОСОБА_11 : «Угу»; ОСОБА_2 : «А чем она ударила?»; ОСОБА_11 : « Рукой. » ; ОСОБА_2 : «Ну ладошкой?»; ОСОБА_11: «Не помню.»; ОСОБА_2 : «А зачем?»; ОСОБА_11 : «Я сама не знаю. Я аж от этого удара упала.»; ОСОБА_2 : «Ничё себе. Когда это было?»; ОСОБА_12: «Ну когда я ещё был маленький…»….

В судовому засіданні ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_11 обмовилась про події 09 липня 2025 року випадково 10 серпня 2025 року, коли діти збиралися на прогулянку, після чого бабуся дитини стала записувати розмову на відео.

Проаналізувавши зміст відеозапису, апеляційний суд вважає, що обставини, за яких ОСОБА_2 ставить питання дитині і вона на них відповідає, суперечить вказаним ОСОБА_27 обставинам, оскільки з відеозапису вбачається, що на час початку запису діти відпочивають на дивані, малолітній ОСОБА_12 грається у гаджеті, в той час як батько ставить запитання ОСОБА_11 , погладжуючи ноги та пальці на ногах дівчинки, яка лежить поряд з братом та батьком. Після першого запитання ОСОБА_11 невдоволено зітхає, що може свідчити, що відповідає вона на поставлені запитання не вперше. Також реакція ОСОБА_2 ( «Ого!», «Ниче себе») на почуте від дитини не свідчить про те, що він чує таку інформацію вперше, а більше спрямована на схвалення відповідей, які надає дитина.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані відеозаписи та дійшов обґрунтованого висновку, що надані відеозаписи мають ознаки постановочного характеру. Наявність невербального тиску з боку батька (реакції на відповіді дитини), фрагментарність запису та використання дітьми «завчених фраз» свідчать про те, що ці докази не відображають об`єктивну реальність, а є результатом цілеспрямованого психологічного впливу на малолітніх з метою дискредитації матері в межах триваючого сімейного конфлікту.

Листи Служби у справах дітей Київської районної у місті Полтаві ради від 27.10.2025 і від 25.11.2025 є неналежними доказами, оскільки не свідчать про факт вчинення ОСОБА_8 відносно доньки ОСОБА_11 фізичного або психологічного насильства, що спричинило фізичну або психічну шкоду здоров`ю дитини.

З листа Служби від 27.10.2025 випливає, що виїзд працівників Служби було здійснено у зв`язку із потребою з`ясувати обставини вчинення ОСОБА_8 відносно своїх малолітніх дітей домашнього насильства. Проте, як у висновку психолога ОСОБА_6 , так і в цьому листі інформація про нанесення ОСОБА_11 образ з боку її матері ґрунтувалася виключно на поясненнях дитини та не містила жодних об`єктивних джерел інформації.

У своїй сукупності зазначені обставини створюють сумніви в обґрунтованості доведення вини ОСОБА_8 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП.

В апеляційній скарзі стверджується, що правопорушення за частиною другою статті 173-2 КУпАП є правопорушенням з формально-матеріальним складом.

Проте апеляційний суд відхиляє аргументи законного представника потерпілої, оскільки в частині другій ст. 173-2 КУпАП чітко зазначено, що наслідком вчинення діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру є спричинення шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. За відсутності факту заподіяння такої шкоди, правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП не вважається вчиненим.

На відміну від поточної редакції статті 173-2 КУпАП, зміненої Законом України від 22 травня 2024 року № 3733-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв`язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», частина перша статті 173-2 КУпАП в редакції Закону від 07.12.2017 № 2229-VIII передбачала відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Стаття 173-2 КУпАП в редакції Закону України 22 травня 2024 року № 3733-IX передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого,

Отже, поточна редакція частини другої статті 173-2 КУпАП «діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи» чітко визначає обов`язковість настання суспільно шкідливих наслідків у вигляді спричинення фізичної або психічної шкоди здоров`ю малолітньої чи неповнолітньої особи, чого в цій справі не доведено.

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено лише те, що ОСОБА_8 кричала на доньку та заподіяла їй удар в голову, але в протоколі поліцейським не зазначено про спричинення фізичної чи психічної шкоди здоров`ю малолітньої ОСОБА_11 , тобто протокол не містить обов`язкової ознаки об`єктивної сторони цього правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Будь-яких доказів, що 09 липня 2025 року дійсно було спричинено шкоду фізичному або психічному здоров`ю малолітньої ОСОБА_28 внаслідок вчинення ОСОБА_8 дій, які мають ознаки фізичного або психологічного насильства, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять, а тому твердження про вчинення ОСОБА_8 правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП ґрунтується на припущеннях.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише у межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, та суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Отже, сукупність наявних в матеріалах справи доказів не містить відомостей, які б поза розумним сумнівом вказували, що ОСОБА_19 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно малолітньої ОСОБА_1 .

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що висновок суду першої інстанції ґрунтується виключно на поясненнях ОСОБА_4 та показаннях ОСОБА_5 і що жодні медичні документи чи інші об`єктивні докази стану запаморочення ОСОБА_8 в матеріалах справи відсутні.

Частина друга статті 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

В абзацах другому, третьому пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.02.2019 № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України зазначено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Таким чином, протокол було складено без достатніх доказів, які свідчать про існування обставин, що входять до предмету доказування у цій категорії справ про адміністративне правопорушення.

Суд не зобов`язаний був обмежуватися висновком психолога та встановлювати фактичні обставини, які цей доказ в принципі не може засвідчити з огляду на його недостовірність, обумовлену недотриманням методологічних засад проведення дослідження у сфері психології , його односторонній характер та надання правових висновків, які виходять за межі компетенції психолога.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався на рецензію спеціаліста ОСОБА_7 .

На нормативно-правовому рівні не визначено правовий статус рецензії та рецензування висновку спеціаліста, тому суд вважає за необхідне звернутися до аналогії закону з метою врегулювання подібних за змістом суспільних відносин.

Нормативно-правовий статус рецензії та процедура рецензування висновків експертів регулюється Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 335/5 від 03.02.2020 року.

В зазначеному Порядку вказано, що метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків.

Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків.

Метою рецензування проєктів висновків є визначення рівня підготовки фахівців, які мають намір отримати кваліфікацію судового експерта. Підставою для рецензування висновків судових експертів, проєктів висновків є договір або план щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта.

Таким чином, рецензування висновку судового експерта - дія не процесуальна і не регульована процесуальними нормами, відповідно рецензія на висновок судового експерта не має доказового значення.

Аналогічно рецензуванню висновку експерта, рецензування висновку спеціаліста, якою є ОСОБА_6 , оскільки здобула відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю «Психологія», а отже є фахівцем у сфері психології, призначене для вдосконалення професійної майстерності спеціаліста, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків. Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків, а відтак - не має доказового значення.

Разом з тим, посилання суду на резенцію не має вирішального впливу на результат провадження, а тому не може слугувати підставою для скасування законного та обґрунтованого по суті судового рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частин першої і третьої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, закриваючи у зв`язку з цим провадження у цій справі , суд першої інстанції в цілому надав правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, застосував матеріальне право, що підлягало застосуванню, оскаржувана постанова є обґрунтованою та законною, підстави для її скасування - відсутні, зважаючи на що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

постановив:

Апеляційну скаргу законного представника потерпілої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Миколаєвою Юлією Володимирівною, - залишити без задоволення.

Постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду: Ящук Т.І.