Постанова від 11 листопада 2025 р. у справі №753/12349/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/5739/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року м. Київ

Справа № 753/12349/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Комаревцевої Л.В.,

у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

встановив:

У червні 2024 року позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в розмірі 39 978 грн. 09 коп., суму інфляційних нарахувань в розмірі 6604 грн. 42 коп., 3% річних в розмірі 2015 грн, та судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору - 3028 грн.

Позовні вимоги мотивували тим, що позивач належним чином виконав перед відповідачами, які є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 , своє зобов`язання щодо надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, проте відповідачі належним чином не здійснюють їх оплату, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в розмірі 39 978 грн. 09 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 6604 грн. 42 коп., 3% річних в розмірі 2015 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 , - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не встановив докази, які би підтверджували факт споживання відповідачами послуг з утримання будинку та прибудинкової території, оскільки у зв`язку з введенням воєнного стану ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виїхали з міста Києва та не проживають за вказаною адресою, а відтак не є споживачами послуг.

Також на переконання апелянта, суд порушив ст.ст. 256-257 ЦК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», ухваливши рішення з порушенням строку позовної давності, перебіг якого сплив у період з листопада 2015 року по 02 квітня 2017 року, а також безпідставно нарахував 3% річних та інфляційних втрат за період 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Апелянт звертає увагу на те, що нарахування щомісячної оплати за послуги позивача здійснюється за незатвердженим законом порядку тарифами, оскільки вказані нарахування здійснювались позивачем відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 30.04.2015 року № 442 та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 206.06.2017 № 668, які були визнано протиправними й скасовано рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року у справі № 826/8441/17, яке залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва. Під час нового розгляду зупинено розгляд справи з метою визначення умов для примирення сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення місцевого суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що факт непроживання відповідачем протягом періоду з 28 лютого 2022 року по 30 квітня 2024 року за зареєстрованим місцем проживання, не звільняє їх від обов`язку щодо сплати послуг за прибудинкову територію.

Щодо застосування строків позовної давності, то позивач вказує, що відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення карантину в Україні, керуюча компанія здійснила розрахунок заборгованості за послуги за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2024 року, відповідно до меж позовної давності.

Щодо посилання апелянта на незаконність нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України, звертає увагу, що постанова Верховного Суду, на яку посилається відповідач, не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки вона стосується періоду, щодо нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості, яка утворилася після 24 лютого 2022 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзив мотивовано тим, що відповідач не отримувала копію постанови про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою, а тому була позбавлена можливості надання заперечень і доказів.

Відповідач вказує, що у зв`язку з введенням воєнного стану з 28 лютого 2022 року вона виїхала на тимчасове місце проживання до США, тому не споживала комунальні послуги та не має обов`язку оплачувати їх надання, а факт реєстрації місця проживання за відповідною адресою не свідчить про користування відповідними послугами. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів, що ОСОБА_3 була зареєстрована у період утворення заборгованості та фактично там проживала у вказаний період.

Також від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що при обчисленні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг позивач застосував тарифи, що не були встановленні рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідач вважає, що позивач повинен був виходити з розміру тарифів, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 квітня 2015 року № 442 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», що відповідає висновку Верховного Суду України від 01.07.2013 у справі № 6-6цс13. Застосувавши тарифи, встановлені розпорядженням № 668, позивач удвічі збільшив розмір плати за надані комунальні послуги до 38 933,52 грн, тоді як така заборгованість повинна була становити 18 632,20 грн. Також відповідач зауважив, що відсутні підстави для стягнення заборгованості, оскільки договір у письмовій формі з позивачем не укладався.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.

В судовому засіданні представник позивача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва» - Шелудько Ю.М. заперечила проти вимог апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 і його представника, а також пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали належні й допустимі докази своєчасної та повної оплати наданих житлово-комунальних послуг і наявність заборгованості перед позивачем з їх оплати, тому факт порушення прав позивача є доведеним, у зв`язку з чим позов підлягав задоволенню у повному обсязі.

З висновком суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат колегія суддів не погоджується, оскільки судове рішення у відповідних частинах не відповідає нормам матеріального права. В іншій частині колегія суддів вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва від 30.01.2015 № 33 та додатку до розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2025 № 33 «Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, які перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та передаються комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» за позивачем закріплено на праві господарського відання, зокрема, будинок АДРЕСА_1 (а.с. 11, 13).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо власника квартири АДРЕСА_1 , - відсутні (а.с. 9).

Заборгованість нараховано за користування житлово-комунальними послугами за вказаною адресою, особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 5, 6).

За даними Єдиного державного демографічного реєстру місце проживання відповідачів зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру від 27.06.2024 № 664194 та від 27.06.2024 № 664202 (а.с. 19, 21). При цьому, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за вказаною адресою з 21 травня 1998 року (а.с. 19), а ОСОБА_3 - з 30 жовтня 2008 року (а.с. 21).

З доданих до позовної заяви розрахунків основної суми боргу вбачається, що за період з листопада 2015 року по квітень 2024 року позивач нарахував до сплати вартість послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , всього на суму 43 452,82 грн, з яких сплачено 3474,73 грн, а саме: у грудні 2016 року сплачено 1226,43 грн; в січні 2017 року - 965,37 грн; в лютому 2017 року - 891,62 грн; у липні 2017 року - 391,31 грн. Залишок заборгованості склав 39 978,09 грн (а.с. 5).

На основну суму заборгованості упродовж періоду з 21 грудня 2015 року по 20 березня 2022 року позивач нарахував три відсотки річних в сумі 2015 грн та інфляційні втрати в сумі 6 604,42 грн. (а.с. 6).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Частини перша і друга статті 509 ЦК України передбачають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою і пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

За частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону, споживачем житлово-комунальних послуг вважається індивідуальний або колективний споживач (пункт 13). Індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6).

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 7 Закону № 2189 індивідуальний споживач має право розірвати договір про надання комунальної послуги, попередивши про це виконавця відповідної комунальної послуги не менш як за два місяці до дати розірвання договору, за умови допуску виконавця для здійснення технічного припинення надання відповідної послуги.

Водночас, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189 внормовано обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2189 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

За змістом частин першої і другої статті 12 Закону № 2189, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина друга статті 638 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України імперативно встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 526 ЦК України регламентовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом спірного періоду (листопад 2015 року - квітень 2024 року) відповідачі користувалися житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки їх місце проживання зареєстроване за вказаною адресою.

За вказаною адресою позивач надавав послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва від 30.01.2015 № 33.

Цивільні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, умови якого опубліковані в газеті «Хрещатик» від 16.07.2015 № 99(4695), який за правовою природою, як правильно кваліфікував місцевий суд, є договором приєднання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними підприємствами - керуючими компаніями з обслуговування житлового фонду 10 районів міста Києва було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в газеті «Хрещатик» від 14.07.2015 року №99 (4695). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами.

Такі договори є договорами приєднання, а отже договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона може запропонувати свої умови.

Приписи статей 205, 634, 641, 642, 714 ЦК України і частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов`язковість договору про надання житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість останнього відмовитись від укладання договору, а сам договір є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення такого у договорі або законі не висловив заперечень проти договору у формі мовчання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17 зазначено, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

Встановлено, що відповідачі від надання житлово-комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись, а саме, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачі протягом одного місяця з дня публікації договору в засобах масової інформації в письмовому вигляді повідомили позивача про свою відмову укласти договір, чи про свою незгоду з умовами опублікованого договору, а отже, така публічна оферта вважається погодженою та прийнятою відповідачами.

Крім того, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року.

Отже, відповідачі прийняли умови договору приєднання та зобов`язалися їх виконувати, в тому числі в частині внесення плати за надані житлово-комунальні послуги. Зазначена обставина підтверджується фактом періодичного внесення плати за надані позивачем послуги у січні 2017 року в розмірі 1226,43 грн, у лютому 2017 року в розмірі 965,37 грн, у березні 2017 року в розмірі 891,62 грн, у липні 2017 року в розмірі 391,31 грн, та відсутністю в матеріалах справи доказів заперечень відповідачів проти укладення договору приєднання чи його розірвання.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність за відповідачами заборгованості з оплати на користь позивача вартості житлово-комунальних послуг за спірний період у загальному розмірі 39 978,09 грн, оскільки зазначена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами: відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідачів за адресою надання позивачем житлово-комунальних послуг, розрахунком суми заборгованості з оплати вартості наданих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва від 30.01.2015 № 33 та додатком до нього.

Відповідач ОСОБА_1 не надав доказів того, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» не надавало або надавало неналежним чином послуги з утримання будинку, а також на підтвердження того, що він звертався до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» із заявами щодо здійснення перерахунку розміру нарахувань.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на безпідставне нарахування позивачем заборгованості з оплати вартості наданих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій з тих підстав, що відповідач фактично в квартирі не проживає, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 є заступником керівника волонтерського відокремленого підрозділу громадської організації «Міжнародне антикорупційне бюро».

Проте зазначені доводи апеляційний суд відхиляє враховуючи наступне.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

При цьому статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмежовано поняття житлових та комунальних послуг та зазначено, що до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Таким чином, зі змісту вказаних норм Закону № 2189-VIII слідує, що у разі належного звернення до виконавця комунальних послуг з наданням документального підтвердження фактичного непроживання у житлі споживач може бути звільнений за період фактичної тимчасової відсутності від оплати саме комунальних послуг ( водопостачання, водовідведення, постачання газу, вивезення побутових відходів). Натомість законом не передбачено звільнення дієздатних осіб, які зареєстровані у житлі споживача, від сплати за надання житлової послуги, яка включає утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

Доводи апеляційної скарги щодо нарахування позивачем щомісячної плати за незатвердженими відповідно до закону тарифами суд апеляційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2018 року в адміністративній справі № 826/8441/17 адміністративний позов Всеукраїнської громадської організації «Спілка власників житла України» до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування розпорядження - задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2018 року - залишено без задоволення.

Проте, постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року провадження в адміністративній справі зупинено до 29 листопада 2022 року для визначення умов для примирення сторін.

Станом на даний період часу судове рішення за результатами розгляду адміністративного позову в адміністративній справі № 826/8441/17 не ухвалено, тому, зважаючи на те, що у вказаній адміністративній справі касаційним судом скасовано судове рішення, яким розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 № 668 визнано протиправним і скасовано, підстав для нарахування позивачем заборгованості з оплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за тарифами, відмінними від затверджених розпорядженням Київської міськради від 06.06.2017 № 668, не існувало.

На підставі п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про форму (зміну форми) управління багатоквартирним будинком договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцем таких послуг або управителем, визначеним згідно із цим Законом до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, втрачають чинність з дати, визначеної зборами співвласників (загальними зборами об?єднання співвласників) багатоквартирного будинку, або з дати початку виконання зобов`язань за договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним за правилами, визначеними цим Законом, але не раніше ніж через два місяці після направлення особою, уповноваженою на це зборами співвласників (загальними зборами об?єднання співвласників) багатоквартирного будинку, такому виконавцю, управителю письмового повідомлення про припинення договорів.

Оскільки співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у спірний період не визначилися з формою управління і ураховуючи п. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач продовжував надавати саме послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на підставі вищезазначеного договору приєднання (опублікованого в газеті «Хрещатик» № 99 (4695) від 14.07.2015 року), що залишався діючим.

Доказів того, що у будинку АДРЕСА_1 було створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, або обрано управителя та укладено з ним договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком у період з 2015 по 2024 рік відповідачем надано не було.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку не було проведено до 1 травня 2021 року, виконавчий орган відповідної місцевої ради (або інший орган - суб`єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов`язаний не пізніше шести місяців з дня припинення або скасування воєнного стану оголосити і провести такий конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку у будинках, у яких станом на дату, що передує двом місяцям до запланованої дати оголошення конкурсу, не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено і не проведено такий конкурс відповідно до пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та абзацу першого цього пункту.

Відповідно до п.1, 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року.

З дати введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зміна будь-яких умов договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, додатків і кошторисів (цін/тарифів) до них забороняється та вважається нікчемною. Виконавець таких послуг або управитель має право достроково розірвати відповідний договір, попередивши про це споживачів не пізніш як за два місяці до дня розірвання договору.

Станом на день введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, діяв тариф у розмірі 5,79 грн. за 1 кв.м. загальної площі квартири, що був затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 668 від 06 червня 2017 року.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 , саме зазначений тариф і застосовано позивачем при розрахунку вартості даної послуги у період з липня 2017 року по квітень 2024 року, тому доводи апеляційної скарги відповідача про незаконність застосованого тарифу колегія суддів вважає безпідставними.

Щодо доводів про неврахування судом першої інстанції вимог ст.ст. 256-257 ЦК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», то колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач нараховував оплату за житлово-комунальні послуги, починаючи з листопада 2015 року. Водночас, відповідачі частково погашали заборгованість, а саме, у грудні 2016 року сплачено 1 226,43 грн, в січні 2017 року - 965,37 грн, в лютому 2017 року - 891,62 грн, у липні 2017 року - 391,31 грн. Отже, останній платіж був здійснений у липні 2017 року.

До спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, тривалістю три роки, на підставі статті 257 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, за правилами частин першої і третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 2607/12058/12 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 908/1125/17, за змістом частин першої та третьої статті 264 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності є можливим лише у разі початку перебігу цього строку та виключно в його межах, а не до його початку чи після спливу позовної давності, оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно в кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. При цьому в розумінні статті 264 ЦК України визнання особою обов`язку як підстава для переривання перебігу позовної давності має бути результатом вольових дій відповідача.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, за змістом частини першої статті 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

В пункті 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України запроваджено карантин на період з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (пункт 1 постанови).

Отже, позовна давність була продовжена протягом періоду з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії", тобто строк позовної давності було продовжено на строк дії воєнного стану.

З огляду на те, що відповідачі здійснили платіж у лютому 2017 року в розмірі, який у 4 рази перевищував суму місячного платежу, тобто визнали свою заборгованість, а останній платіж на виконання грошового зобов`язання здійснили у липні 2017 року, позовна давність перервалася і її перебіг розпочався спочатку, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги стосовно відсутності підстав для стягнення заборгованості за період з листопада 2015 року по 02 квітня 2017 року з огляду на пропуск позивачем позовної давності для пред`явлення позову за вказаний період апеляційний суд відхиляє.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідачів на користь позивача три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року.

З наданого позивачем розрахунку з нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач нарахував зазначені платежі за період з 21 грудня 2015 року по 20 березня 2022 року, з яких за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року позивач нарахував три відсотки річних у розмірі 55,57 грн, та інфляційні втрати за період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року в розмірі 1216,95 грн. (а.с. 6).

Проте Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і на даний період часу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Виключень з переліку житлово-комунальних послуг постанова не містить, а тому застосовується і до правовідносин сторін у цій справі.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовувалась з 24 лютого 2022 року до 30 грудня 2023 року.

За наведених обставин, нарахування позивачем трьох відсотків річних на суму 2015 грн та інфляційних втрат на суму 6604,42 грн є завищеним, оскільки охоплює період з 24 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року, у який вказані нарахування суперечать нормам закону.

Тому сума трьох відсотків річних підлягає зменшенню на 55,57 грн, тобто до суми 1959 грн. 43 коп., а сума інфляційних витрат підлягає зменшенню на 1216 грн. 95 коп., тобто до суми 5387,47 грн.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову позивач сплатив судовий збір в сумі 3028 грн (а.с. 7). Позов задоволено на 97,4%. Відповідно сума судового збору до відшкодування позивачу становить: 3028 х 97,4 % = 2949 грн. 27 коп.

За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4542 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено на 2,6%, то відшкодуванню відповідачу підлягає сума в розмірі 4542 грн. х 2,6% = 118 грн. 09 коп.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, позивачу належить відшкодувати за рахунок відповідачів різницю у витратах зі сплати судового збору в розмірі 2949 грн. 27 коп. - 118 грн. 09 коп. = 2831 грн. 18 коп.

Разом з тим, процесуальний закон не передбачає солідарного стягнення судових витрат, тому рішення в частині розподілу судового збору підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення у цій частині про стягнення з кожного з відповідачів на користь позивача різниці у витратах по сплаті судового збору у розмірі по 1415,60 грн з кожного.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року - змінити в частині розміру трьох відсотків річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва», а саме: суму трьох відсотків річних зменшити з 2015 грн. до 1959 грн. 43 коп., суму інфляційних втрат зменшити з 6604 грн. 42 коп. до суми 5387 грн. 47 коп.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року в частині солідарного стягнення судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району міста Києва» витрати по сплаті судового збору в сумі по 1415 грн. 59 коп. з кожного.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.