Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №748/1299/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1299/25

Головуючий у першій інстанції – Костюкова Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1887/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,

з участю секретаря Шкарупи Ю.В.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення,

В С Т А Н О В И В:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила усунути перешкоди у користуванні власністю – 7/32 частинами житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , шляхом вселення до вказаного житлового будинку та стягнути судові витрати з відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (третя особа) є спадкоємцями за заповітом після смерті їх батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 15 квітня 1981 року ОСОБА_5 на користь дітей, тобто них, складено заповіт. Після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. заведено спадкову справу № 1056/2015. 02 травня 2024 року нотаріусом позивачу та ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом не нерухоме майно, у тому числі, на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтва про право на спадщину видані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на 7/32 частки у праві власності на житловий будинок кожному. Також спадкоємцем майна є відповідач ОСОБА_2 - дружина померлого батька, її частка у праві власності на вказаний житловий будинок становить 9/16. Сторони та третя особа є співвласниками успадкованого житлового будинку. Дійсність заповіту, складеного 15 квітня 1981 року померлим ОСОБА_5 на користь позивачки та ОСОБА_3 , та зареєстрованого в реєстрі за № 1-539, відповідач неодноразово, у період з 2016 до 2024 року, оскаржувала (цивільні справи № 751/3656/16, № 751/8117/18, які розглядались Новозаводським районним судом міста Чернігова). Відповідач разом із донькою ОСОБА_6 безпідставно намагалися усунути її та ОСОБА_3 від права на спадкування майна батька (цивільна справа № 753/6770/18, Дарницький районний суд міста Києва). У рамках наведених справ за клопотанням відповідача, як захід забезпечення позову, накладалися заборони на видачу нотаріусами свідоцтв про право на спадщину їй та ОСОБА_3 , щодо майна батька. Заяви про вступ у спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подані 28 грудня 2015 року, а прийняли частково спадщину вони у травні 2024 року. Отже, відповідач навмисно створювала перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у тому числі і щодо спірного будинку. На час звернення із цим позовом до суду, відповідач продовжує перешкоджати у користуванні будинком та створює заборони доступу до нього. У позасудовому порядку вирішити конфлікт та отримати доступ до спірного житлового будинку не виявилося можливим. Позивач та ОСОБА_3 зверталися до відповідача, її доньки ОСОБА_6 , шляхом направлення поштових відправлень від 17.05.2024, 15.04.2025 з проханням не чинити перешкоди у користуванні будинком із спорудами та надати дублікати ключів від домогосподарства. Однак, в усному вигляді отримували відмову від неї, з аргументуванням знаходження у спірному житлі її особистих речей. Отже, позивач позбавлена можливості користуватись належними їй житловим будинком, тому що відповідач фактично займає всю площу спірного домоволодіння. Згоди щодо порядку користування будинком сторони не досягли, відповідач не визнає право позивача проживати у спірному будинку. У зв`язку із похилим віком відповідач тривалий час проживає поруч зі своєю донькою у місті Києві, до будинку приїздить рідко. Зі слів сусідів, обробітком земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок, займаються сторонні особи. Ключі від вхідних дверей будинку, ключі від воріт та код зняття сигналізації знаходяться у відповідача. Більш того, задля отримання дублікату технічного паспорту на спірний будинок з належними до нього господарськими будівлями та з спорудами, позивач звернулася до КП «Чернігівське районне бюро технічної інвентаризації», однак отримала усну відмову, мотивовану необхідністю виготовлення нового технічного паспорту, з обов`язковим виїздом та доступом до домоволодіння інженера БТІ, що позивач не може забезпечити. За таких обставин, позивач вважає, що спірні правовідносини мають бути вирішені у судовому порядку. Саме вселення позивача до житлового будинку у судовому порядку, на її думку, відновить її порушене право володіти та користуватися нерухомим майном, що є виправданою необхідністю забезпечення однакової реалізації своїх прав всіма співвласниками об`єкта нерухомості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 – задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю, 7/32 частинами житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , шляхом вселення до вказаного житлового будинку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , вирішити питання щодо судових витрат.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним, ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, істотним порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, в якому відсутня належна оцінка доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Суть апеляційної скарги зводиться до того, що позивачем не доведено наявності перешкод відповідача у користуванні успадкованим позивачем, третьою особою та нею житловим будинком.

Зазначає, що суд фактично ототожнив відсутність у позивача комплекту ключів від спірного будинку із наявністю перешкод у користуванні нерухомим майном, не встановивши при цьому жодної конкретної неправомірної дії відповідача, яка б свідчила про порушення права позивача.

Сам по собі факт наявності у відповідача комплекту ключів від будинку не свідчить про створення перешкод іншому співвласнику, якщо суд не встановив факту відмови у доступі, фізичного не допуску чи інших конкретних дій, спрямованих на обмеження права користування.

Вказує, що саме позивач повинен був довести не лише факт відсутності у нього доступу до будинку, а й те, що такий доступ був обмежений конкретними неправомірними її діями.

Тому, суд першої інстанції переклав на відповідача обов`язок доводити відсутність перешкод, що не відповідає принципам цивільного судочинства та усталеній практиці Верховного Суду.

Не вказано судом норми матеріального права якими визначено, що після відкриття спадщини саме відповідач повинна була самостійно вирішувати питання передачі ключів співвласникам, організовувати виготовлення їх дублікатів або забезпечувати доступ до спірного будинку. Не досліджено можливість існування інших способів доступу позивача до спірного будинку. Суд встановив лише наслідок – відсутність у позивача комплекту ключів, однак не встановив причину виникнення такої обставини. Водночас не з`ясовано, скільки комплектів ключів від спірного будинку існувало на момент смерті спадкодавця, кому вони належали після відкриття спадщини та яким чином були розподілені між особами, які могли ними володіти.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що єдиний або всі наявні комплекти ключів знаходилися виключно у відповідача.

Зазначає, що після фактичної передачі ключів 16.06.2026 виникла ситуація, яка наочно демонструє неефективність обраного судом способу захисту. Відповідач залишилася без власного комплекту ключів від належного їй житлового будинку, а відтак – без гарантованої можливості безперешкодного доступу до власного майна та особистих речей, які знаходяться у ньому.

Вказує, що станом на момент виникнення спору відповідач фактично вже не проживала у спірному будинку. Однак судом не встановлено та не досліджено, яким саме способом відповідач, яка фактично не проживала у спірному будинку, створювала позивачці перешкоди у вселенні та користуванні цим будинком.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, чи існує сигналізація взагалі, коли і ким вона була встановлена тощо. Висновок суду про її наявність ґрунтується виключно на припущеннях, а не встановлених судом фактах та досліджених доказах.

Суд вселив одного із співвласників до житлового будинку не визначивши, якими саме приміщеннями він має право користуватися, яким чином повинні реалізовувати свої права інші співвласники, хто і в якому порядку має користуватися місцями загального користування, а також не врахував фактичне перебування у будинку особистих речей інших співвласників.

Посилається на наявність цивільної справи № 748/1257/26 щодо припинення права власності відповідача та третьої особи на їх частки у цьому ж житловому будинку із виплатою грошової компенсації, в межах якої позивач сама обрала спосіб захисту, спрямований на припинення спільної часткової власності, обґрунтовуючи неможливість подальшого спільного користування житловим будинком саме через тривалий конфлікт між співвласниками, а також в якій відповідачі фактично погодилися із припиненням свого права власності за умови виплати справедливої компенсації. Отже, суд мав надати оцінку тому, чи є обраний позивачем спосіб захисту у даній справі ефективним, чи відповідає він характеру спірних правовідносин та чи призведе його застосування до реального поновлення порушеного права, а не до подальшого загострення конфлікту між співвласниками.

Судом не встановлено жодної конкретної неправомірної дії відповідача, яка б свідчила про створення позивачці перешкод у користуванні спірним житловим будинком. Водночас, відповідач не заперечувала права позивача користування спірним будинком, не відмовляла їй у доступі, письмово запропонувала надати комплект ключів для виготовлення дубліката, пропонувала сторонами визначити порядок користування будинком та фактично передала ключі позивачу.

Аргументи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 адвокат Пирковська О.В. у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року – без змін. Доводи відзиву є аналогічними доводам позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи в порядку статті 360 ЦПК України не надходив.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

У засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_7 наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача Пирковська О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

2. Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який за життя склав заповіт, посвідчений 15 квітня 1981 року, яким все своє майно заповідав ОСОБА_8 та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному (т.1 а.с.19).

За життя ОСОБА_5 належав на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що убачається з свідоцтва про право власності від 18.03.2008 (том 1, а.с.185 зворот).

З Державного акту серії ЧН № 110673 убачається, що ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Радянсько-Слобідської сільської ради від 27.04.1999 належала земельна ділянка площею 0,1001 га по АДРЕСА_1 , з призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. (т.1 а.с.23).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 02 травня 2024 року видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 7/32 частки у праві власності на вказаний житловий будинок кожному (т.1 а.с.20, 216, 219).

ОСОБА_2 03 березня 2016 року нотаріусом видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 07.05.2024 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/16 частку вказаного будинку(т.1 а.с. 196 зворот, 228).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 01.07.2025, установлено, що право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 1/2 та 1/6 частини житлового будинку, за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 7/32 частини за кожним (т.1 а.с.70).

Отже, спірний будинок перебуває у спільній частковій власності сторін та третьої особи.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 січня 2026 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано право власності у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_5 право власності по 7/32 частки земельної ділянки площею 0,1001 га, розташованої у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7425586000:01:000:0047, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, належної померлому на підставі Державного акту серії ЧН № 110673, виданого 10.02.2004. Цим же рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на 9/16 частки вказаної земельної ділянки (т.2 а.с.34-35 зворот).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , квартира, за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 належить на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (т.1а.с. 66,67,68).

У зверненні від 17 травня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомили відповідача та ОСОБА_6 , що вони є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 та мають намір користуватися належною їм частиною домоволодіння, просили добровільно надати доступ (дублікати ключів) до нього (т.1 а.с.28).

15 квітня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повторно звернулися до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з проханням не чинити перешкоди у користуванні належним їм вказаним домоволодінням та повідомили,що упродовж 2024 року вони неодноразово намагалися добровільно урегулювати питання щодо надання доступу до належного їм на праві власності домоволодіння, яке перебуває на сигналізації, а тому самостійно без наявного коду та необхідних ключів від воріт та вхідних дверей до будинку вони не мають змоги реалізувати свої права на володіння та користування будинком (т.1 а.с.27-27 зворот).

Вказані звернення направлені на адресу відповідача та ОСОБА_6 , що убачається із поштових повідомлень (т.1 а.с.24, 25, 26).

У відповідь на звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 15.04.2025 ОСОБА_2 пропонувала обговорити порядок користування спірним будинком з урахуванням часток кожного співвласника, зазначила, що має проблеми зі здоров`ям не має можливості дістатися до сервісу виготовлення ключів, тому при зустрічі, під час обговорення питання порядку користування майном, передасть свій примірник ключів, у тому числі пропонували вирішити питання про викуп належній їй долі будинку (т.1 а.с. 72-72 зворот), яке направлено позивачу, відповідно до поштового повідомлення (т.1 а.с.73 зворот).

У зверненні від 12 лютого 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знов повідомили ОСОБА_2 про припинення чинити перешкоди співвласникам у користуванні домоволодінням та добровільно надати ключі від будинку для його огляду та вирішення питання щодо реалізації питання про його відчуження (т.2 а.с.37-38).

16 лютого 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подана заява до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про вчинення кримінального правопорушення, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 дружиною померлого батька чиняться перешкоди у вільному володінні та користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та земельною ділянкою, частку на які мають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Даною заявою просили вжити заходів реагування та забезпечити здійснення заходів із доступу до належного їм на праві власності нерухомого майна, що фактично перебуває у володінні ОСОБА_2 (т.2 а.с.39-40).

20 березня 2026 року Чернігівським районним управлінням поліції ГУНП в Чернігівській області Заєць С.М. надано відповідь, на вищенаведену заяву, що матеріали зареєстровані в ЄО №15549 від 20.02.2026, за якою відділом дізнання проведено перевірку та не встановлено ознак кримінального правопорушення. Запропоновано звернутися до суду за правилами цивільного судочинства (т.2 а.с.100-101 зворот).

Відповідач є пенсіонером за віком, що убачається з пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.79).

З виписок з медичних закладів за період з 07.10.2024 по 01.03.2025 вбачається, що ОСОБА_2 періодично звертається за медичною допомогою та отримує курс лікування за призначенням лікарів (т.1 а.с.83-86 зворот).

Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявністьу позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Такі висновки підтримані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.01.2025, справа № 638/1527/19, провадження № 61-16331св24.

У цій справі суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що тривалий час позивачу чиняться перешкоди відповідачем у користуванні успадкованим будинком через відсутність фактичного доступу до нього.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як установлено у цій справі, позивач є співвласником (спільна часткова) домоволодіння за вищенаведеною адресою, а отже, вона має право вільно та безперешкодно володіти та користуватися цією часткою.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Позивачем доведено, і що убачається з матеріалів справи, що відповідач чинить перешкоди у володінні і користуванні частиною спірного будинку позивачу.

Так, ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на відсутність предмету спору та вказує, що нею не чиняться перешкоди позивачу. Разом із тим, її поведінка до і під час судового розгляду справи свідчить про зворотне. Зокрема, доводи ОСОБА_2 про відсутність допомоги як позивача, так і третьої особи під час будівництва будинку, їх не проживання в ньому, забезпечення позивача іншим житлом, наявність неприязних стосунків між ними щодо спадкування майна, позиція щодо безпідставності позовних вимог та прохання відмовити у їх задоволенні, пасивна позиція передати ключі від будинку на протязі тривалого часу (отримання ОСОБА_1 свідоцтва про права на спадщину 02.05.2024 по 16.06.2026), пропозиція передати ключі позивачу під умовою (вирішення порядку користування будинком), свідчить про небажання позивача допускати у будинок та існування наявності перешкод з боку відповідача у користуванні позивачем будинком.

Слід також зазначити, що тривале проживання ОСОБА_2 у спірному будинку, належність їй значної його частини (більше половини), безумовно унеможливлює користування позивачем спірним будинком без відома відповідача та добровільною передачею нею ключів.

Як убачається із пояснень свідка сторони відповідача ОСОБА_6 , комплект ключів від спірного будинку фізично існує в одному примірнику. Отже, вказане спростовує доводи відповідача про існування ключів від будинку у третьої або іншої особи, і доводить, що безперешкодний доступ до будинку могла забезпечити лише ОСОБА_2 , від чого остання ухилялася.

Водночас, ОСОБА_2 заперечуючи про те, що вселення ОСОБА_1 у судовому порядку порушить її право на безпечне користування житлом і створить загрозу її здоров`ю та добробуту, з огляду на наявність між сторонами неприязних стосунків щодо спадкування, не наводить відповідних доказів.

Апеляційний суд зазначає, що заперечення співвласника проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення іншого співвласника за умови відсутності у нього вільного доступу до належної йому частки майна можуть свідчити про вчинення таким співвласником перешкод у користуванні майном. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі № 686/18555/24.

Існування наявності перешкод позивача у користуванні будинком доводиться також наведеними зверненнями позивача до відповідача від 17.05.2024, 15.04.2025, 12.02.2026, безрезультатність яких викликало необхідність позивача у зверненні із заявою від 16.02.2026 до правоохоронних органів, а потім 24.04.2026 із відповідним позовом до суду.

Відповідач заперечувала проти вселення ОСОБА_1 до спірного житлового будинку, обґрунтовуючи тим, що остання має у власності дві квартири.

Разом із тим, наявність іншого житла не позбавляє права позивача володіти та користуватись іншим житлом або його частиною, яке отримано нею в порядку спадкування.

Кількість об`єктів власності чи житлових приміщень, де особа має право на проживання, не впливає на обсяг повноважень власника щодо кожного з них.

Щодо доводів про відсутність визначення між співвласниками порядку користування приміщеннями у спірному будинку, то це питання не є предметом спору в справі, що переглядається.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що відповідач тривалий час чинить позивачу перешкоди у користуванні належним їй майном і порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом усунення таких перешкод та її вселення до спірної частини домоволодіння, із чим і погоджується апеляційний суд.

Вимоги про вселення є вимогами негаторного характеру, тому такий спосіб захисту позивача є дієвим та відновить порушені права позивача.

Інші доводи апеляційної скарги, у тому числі посилання на розгляд інших цивільних справ з приводу припинення права власності на нерухоме майно, зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів, які вже були досліджені судом першої інстанції, а тому не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду.

Також, посилання відповідача на передачу ключів від будинку в день ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, не спростовує встановлених обставин справи та не свідчить про відсутність предмету спору у цій справі, а є обставиною, яка спрямована на відновлення порушених прав позивача.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: