Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №738/1422/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/1422/25

Головуючий у першій інстанції – Парфененко О. Я.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1131/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області у складі судді Парфененко О.Я. від 19 лютого 2026 року, місце ухвалення рішення - м. Мена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на дитину - ОСОБА_4 , за період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року у розмірі 203 850 грн. 39 коп. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2021 року з ОСОБА_2 на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06 серпня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. На підставі рішення суду було видано виконавчий лист, який пред`явлено стягувачем ОСОБА_1 до виконання до Солом`янського ВДВС у місті Києві, де відкрито виконавче провадження №67838980. За доводами позивачки, відповідач ОСОБА_2 не сплачує аліменти, у зв`язку з чим, станом на 01 червня 2025 року виникла заборгованість у сумі 223 087 грн. 88 коп. Позивачка обчислила суму пені, яка підлягає стягненню із відповідача на її користь за період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року - 203 850 грн. 39 коп., і просить стягнути цю суму пені на її користь.

Оскаржуваним рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 19.02.2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000 грн. пені за прострочення сплати аліментів, які підлягали до сплати за період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 211 грн. 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Як вбачається із оскаржуваного рішення Менського районного суду Чернігівської області від 19.02.2026 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції, із врахуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини, прийняв до уваги ті обставини, що згідно із наданим позивачкою розрахунком, пеня визначена у розмірі 203 850 грн. 39 коп. за період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року, що перевищує сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується - 183 269 грн. 93 коп. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка, як одержувач аліментів, має право на стягнення із відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі, визначеному згідно зі статтею 196 Сімейного кодексу України - 183 269 грн. 93 коп. При цьому, суд першої інстанції визнав за можливе зменшити розмір неустойки, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивачки, до 50 000 грн., зважаючи на те, що відповідач є особою із інвалідністю 3 групи, отримує невелику заробітну плату.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Менського районного суду Чернігівської області від 19.02.2026 року у справі №738/1422/25 - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 06 серпня 2021 року по 01 червня 2025 року у розмірі 203 850 грн. 39 коп. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню, із одночасним ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції неправильно визначив сукупний розмір заборгованості, і при цьому, в оскаржуваному рішенні від 19.02.2026 року суд першої інстанції не вказав, з яких підстав суд визнав правильним розрахунок аліментів на суму 183 269 грн. 93 коп., а не на суму 223 087 грн. 88 коп. За доводами апеляційної скарги, фактично, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок із найменшим розміром заборгованості. В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується із фактом зменшення судом розміру пені за несплату аліментів, оскільки для цього відсутні як правові, так і фактичні підстави. Апелянт стверджує, що ч.2 статті 196 Сімейного кодексу України передбачає можливість зменшення неустойки, але застосування цієї норми в даній справі є формальним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не встановив належних фактичних підстав для істотного зменшення відповідальності відповідача та не навів належної мотивації такого рішення, що є підставою для його скасування в цій частині. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував тривалість прострочення, систематичність невиконання аліментного обов`язку та значний розмір накопиченої заборгованості, що свідчить про стале ухилення відповідача від виконання рішення суду. Апелянт зазначає, що відповідач протягом тривалого часу не забезпечував належного утримання дитини, а тому наслідки його поведінки не можуть бути нівельовані лише загальним посиланням на стан здоров`я чи розмір доходу, без доведення причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю сплати аліментів. За доводами апеляційної скарги, фактично суд першої інстанції зменшив пеню більше, ніж втричі до 50 000 грн., без наведення переконливих мотивів, чому саме такий розмір є співмірним та справедливим. Апелянт вказує, що у рішенні суду першої інстанції відсутній аналіз пропорційності зменшення, відсутнє обґрунтування конкретної суми 50 000 грн., що свідчить про довільність визначеного розміру.

В судове засідання апеляційного суду сторони справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 27.09.2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.08.2021 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.65-68).

05.10.2021 року на підставі вказаного вище рішення суду, було видано виконавчий лист (а.с.12-13).

10.12.2021 року головний державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Марків Я.Є. відкрила виконавче провадження №67838980 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16-17).

Згідно із розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, наданими державними виконавцями Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 мав наступні заборгованості зі сплати аліментів:

- за період з 01 серпня 2021 року, і станом на 01.06.2025 року - в розмірі 223 087,88 грн. (розрахунок від 30 травня 2025 року);

- за період з 06 серпня 2021 року, і станом на 01.07.2025 року - в розмірі 187 059,43 грн. (розрахунок від 28 липня 2025 року); у даному розрахунку відсутні відомості про нараховані та виплачені аліменти за квітень 2025 року у сумі 5 336,75 грн.;

- за період з 06 серпня 2021 року, і станом на 01.09.2025 року - в розмірі 219 016,18 грн. (розрахунок від 06 жовтня 2025 року) (а.с.24-25, 117-119, 129-130).

Досліджуючи розрахунки заборгованості відповідача зі сплати аліментів, зроблених державним виконавцем, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 за хронологічний період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року мав заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 183 269,93 грн. При цьому, у розрахунках заборгованості зі сплати аліментів відсутні відомості про сплату аліментів відповідачем ОСОБА_2 за хронологічний період з 06 серпня 2021 року до 30 вересня 2025 року.

30.05.2025 року державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виніс постанови у виконавчому провадженні №67838980 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 про: арешт коштів боржника; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (а.с.28-37).

Відповідач ОСОБА_2 мав офіційні доходи - отримував заробітну плату протягом наступних хронологічних періодів: за травень 2020 року - 5 000 грн.; з 01 липня 2024 року до 30 червня 2025 року - 96 000 грн. (а.с.92-93).

Відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 3 групи, починаючи з 01 серпня 2024 року безстроково із загального захворювання, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №225/25/271/В від 14.02.2025 року (а.с.113-116).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про наявність у нього заборгованості зі сплати аліментів, оскільки отримав виклик державного виконавця від 29.07.2025 року, із вимогою з`явитися до державного виконавця 15.08.2025 року о 10.00 годині, із покладенням обов`язку подати державному виконавцю відомості про доходи та майно, місце роботи, ОСОБА_2 було роз`яснено про обов`язок письмово повідомляти про повне чи часткове самостійне виконання рішення суду (а.с.88-89).

28.07.2025 року відповідачем ОСОБА_2 було отримано у державного виконавця розрахунок заборгованості зі сплати аліментів (а.с.117-119).

Судом першої інстанції вказано, що відповідних доказів щодо виконання відповідачем ОСОБА_2 протягом хронологічного періоду з 29.07.2025 року до 20.02.2026 року вимог державного виконавця, які викладені у виклику державного виконавця від 29.07.2025 року, відповідач суду не надав. При цьому, поданий представником позивачки розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, зроблений державним виконавцем 06.10.2025 року, не містить в собі відомостей про сплату відповідачем аліментів ні у примусовому, ні у добровільному порядку.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню, із одночасним ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що суд першої інстанції неправильно визначив сукупний розмір заборгованості, і при цьому, в оскаржуваному рішенні від 19.02.2026 року суд першої інстанції не вказав, з яких підстав суд визнав правильним розрахунок аліментів на суму 183 269 грн. 93 коп., а не на суму 223 087 грн. 88 коп. За доводами апеляційної скарги, фактично, суд першої інстанції прийняв до уваги розрахунок із найменшим розміром заборгованості. В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується із фактом зменшення судом розміру пені за несплату аліментів, оскільки для цього відсутні як правові, так і фактичні підстави. Апелянт стверджує, що ч.2 статті 196 Сімейного кодексу України передбачає можливість зменшення неустойки, але застосування цієї норми в даній справі є формальним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не встановив належних фактичних підстав для істотного зменшення відповідальності відповідача та не навів належної мотивації такого рішення, що є підставою для його скасування в цій частині. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував тривалість прострочення, систематичність невиконання аліментного обов`язку та значний розмір накопиченої заборгованості, що свідчить про стале ухилення відповідача від виконання рішення суду. Апелянт зазначає, що відповідач протягом тривалого часу не забезпечував належного утримання дитини, а тому наслідки його поведінки не можуть бути нівельовані лише загальним посиланням на стан здоров`я чи розмір доходу, без доведення причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю сплати аліментів. За доводами апеляційної скарги, фактично суд першої інстанції зменшив пеню більше, ніж втричі до 50 000 грн., без наведення переконливих мотивів, чому саме такий розмір є співмірним та справедливим. Апелянт вказує, що у рішенні суду першої інстанції відсутній аналіз пропорційності зменшення, відсутнє обґрунтування конкретної суми 50 000 грн., що свідчить про довільність визначеного розміру.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 Сімейного кодексу України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України ”Про виконавче провадження”, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України ”Про виконавче провадження” (частина перша статті 196 Сімейного кодексу України).

Положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У Сімейному кодексу України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19, провадження №61-16670сво19, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі №206/4992/21, провадження №61-12735сво23).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, провадження № 12-79гс19; пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження №14-623цс18).

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 Сімейного кодексу України).

Законодавець встановив у частині першій статті 196 Сімейного кодексу України максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього, в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 Сімейного кодексу України). Тобто, алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення.

При вирішенні питання про стягнення пені (стаття 196 Сімейного кодексу України), законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.

Тлумачення частини другої статті 196 Сімейного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів, як підставу для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент, коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як ”стимулу” для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Зазначене вище узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2025 року у справі №932/541/23, провадження №61-185св25.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції прийняв до уваги, що згідно із наданим стороною позивача ОСОБА_1 розрахунком, пеня визначена у розмірі 203 850,39 грн., за хронологічний період з 06 серпня 2021 року до 01 червня 2025 року, що перевищує сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується - 183 269,93 грн. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 , як одержувач аліментів, має право на стягнення із відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі, визначеному згідно зі статтею 196 Сімейного кодексу України - 183 269,93 грн. При цьому, суд першої інстанції, на підставі положень ч.2 статті 196 Сімейного кодексу України, визнав за можливе зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 , до 50 000 грн. При цьому, судом першої інстанції прийнято до уваги ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 є особою із інвалідністю 3 групи, та має невисокий рівень заробітної плати, що є документально підтвердженим.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року про необхідність часткового задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, оскільки даний висновок суду ґрунтується на нормах права, які регулюють спірні правовідносини, та узгоджується із документально підтвердженими встановленими судом обставинам справи. При цьому, на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивачки, до 50 000 грн., водночас не порушує права одержувача аліментів, і не створює надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Оскільки даний розмір неустойки (пені) залишається співрозмірним із розміром основного зобов`язання, і неустойка (пеня) не втрачає своєї ролі ”стимулу” для своєчасного виконання боржником покладених на нього аліментних зобов`язань.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини, та на основі з`ясованих фактичних обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 19.02.2026 року - залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: