Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №580/10107/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокусправа № 580/10107/26

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов представника позивача ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 2), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №232350009461 від 08.09.2026 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1989 по 02.07.1991; період роботи з 11.10.2017 по 31.07.2026 та призначити пенсію за вислугою років з 01.09.2026 на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 серпня 2026 року вперше звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26 серпня 2026 року № 232350009461 їй відмовлено у призначенні пенсії через відсутність документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання.

01 вересня 2026 року позивачка повторно звернулася із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 вересня 2026 року № 232350009461 у призначенні пенсії відмовлено з мотивів відсутності необхідного спеціального стажу роботи.

Позивач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області неправильно визначив умови набуття права на пенсію за вислугу років, оскільки на момент звернення вік позивача становив 54 роки 00 місяців 16 днів: фактичний - загальний страховий стаж - 36 років 09 місяців 02 дні, з яких спеціальний стаж станом на 11.10.2017 з – 28 років 00 місяців та станом на 10.08.2026 – 36 років 09 місяців 02 днів; зарахований Головним управління Пенсійного фонду в Запорізькій області - загальний страховий стаж– 36 років 09 місяців 02 дні, спеціальний стаж – 26 років 02 місяці 10 днів.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019 при вирішенні питання про право на пенсію за вислугу років необхідно застосовувати пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, що діяла до внесення змін законами України №213-VIII та №911-VIII, яка передбачає наявність спеціального стажу від 25 до 30 років.

Також позивач посилається на необхідність зарахування до спеціального стажу періоду навчання в Черкаському медичному училищі з 01 вересня 1989 року по 02 липня 1991 року, після закінчення якого вона отримала диплом за спеціальністю «сестринська справа» з присвоєнням кваліфікації медичної сестри.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно не зараховано до спеціального стажу працівника охорони здоров`я відповідно до Постанови КМУ №909 від 04.11.1993 р. період роботи в КНП «Третя Черкаська міська лікарня» з 11.10.2017 р. по 31.07.2026 р. (08 років 09 місяців 21 день), що підтверджується даними трудової книжки серія НОМЕР_1 від 02.08.1991.

На підставі вищезазначеного, вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування до спеціального страхового стажу вказаних періодів, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, позивач змушений звертатися до суду за захистом свої прав.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 23.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 витребувані від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області завірені належним чином документи по справі.

06.10.2026 відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подав до суду відзив, у якому зазначив, що визначення належного відповідача у справі має здійснюватися з урахуванням характеру спірних правовідносин і суб`єкта, рішеннями, діями чи бездіяльністю якого, на думку позивача, порушено її права. Посилаючись на положення статей 2, 4, 5, 46, 160 КАС України, відповідач наголошує, що обов`язковою передумовою судового захисту є встановлення реального порушення прав, свобод чи інтересів особи саме відповідним суб`єктом владних повноважень. При цьому належним відповідачем є особа, яка є учасником спірних правовідносин, допустила порушення прав позивача та за рахунок якої можливе задоволення заявлених вимог.

Відповідач – 1 зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України є самостійною юридичною особою та не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність інших територіальних органів Пенсійного фонду України. У зв`язку із цим вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки, на його переконання, не порушувало прав позивача, а отже, публічно-правовий спір між сторонами відсутній.

На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а, щодо необхідності наявності реального порушення права як передумови судового захисту.

З огляду на викладене відповідач вважає відсутніми підстави для визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності та покладення на нього обов`язку призначити позивачу пенсію, у зв`язку із чим просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 12.10.2026 просило відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що відповідно до пунктів 2-1 та 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зберігається за особами, які набули необхідного стажу до 11 жовтня 2017 року.

Згідно з оскаржуваним рішенням, страховий стаж позивача становить 36 років 09 місяців 02 дні, а спеціальний стаж роботи у сфері охорони здоров`я станом на11.10.2017 складає 26 років 03 місяці 10 днів.

На думку відповідача, з урахуванням положень законодавства та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 право на пенсію за вислугу років мають особи, які набули необхідного спеціального стажу, зокрема не менше а26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

За даними відповідача - 2, страховий стаж позивачки становить 36 років 09 місяців 02 дні, а спеціальний стаж роботи у сфері охорони здоров`я станом на 11 жовтня 2017 року — 26 років 02 місяці 10 днів.

Стосовно періоду навчання вказав на відсутність правових підстав для його зарахування до спеціального стажу, оскільки позивачка навчалася в середньому спеціальному навчальному закладі, а не в закладі професійної (професійно-технічної) освіти, на який поширюється стаття 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту».

Крім того, відповідач 2 зазначив, що оскаржуване рішення не містить окремої відмови у зарахуванні періоду навчання до спеціального стажу, а тому суд не повинен виходити за межі перевірки правомірності оскаржуваного рішення.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26.08.2026 звернулася із заявою про призначення пенсії за вислугу років, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві ухвалено рішення про відмову через відсутність документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання.

01 вересня 2026 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 вересня 2026 року № 232350009461 у призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (арк.спр.13).

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що загальний страховий стаж позивача становить 36 років 09 місяців 02 дні, а спеціальний стаж роботи у сфері охорони здоров`я станом на 11 жовтня 2017 року – 26 років 02 місяці 10 днів. Водночас у відзиві відповідача наведено показник 26 років 03 місяці 10 днів.

З наданого диплома № НОМЕР_2 від 03 липня 1991 року вбачається, що позивач навчалася в Черкаському медичному училищі та отримала кваліфікацію медичної сестри за спеціальністю «сестринська справа» (арк.спр.16).

З матеріалів справи, також вбачається, що позивачка працювала в закладі охорони здоров`я на посаді медичної сестри, а наказом від 10 серпня 2026 року № 243-ко її звільнено за власним бажанням з 15 серпня 2026 року з основної посади та за внутрішнім сумісництвом (арк.спр.18-19).

При цьому оскаржуване рішення не містить висновку про невідповідність посад ОСОБА_1 переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, а відповідач у відзиві зазначив, що всі періоди роботи за наданими документами зараховано до спеціального стажу.

Інших доказів, які б спростовували зазначені обставини, суду не надано.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно статті 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (далі Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-XI.

Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.

Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV передбачено збереження права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03 листопада 2017 року № 2148-VIII мали вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії відповідно до статей 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зміст пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV також передбачає застосування положень Закону № 1788-XII у частині визначення права на пенсію за вислугу років за умови набуття необхідного стажу станом на 11 жовтня 2017 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. До відповідних посад належать, зокрема, посади лікарів та середнього медичного персоналу в передбачених цією постановою закладах охорони здоров`я.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах та на курсах підготовки кадрів, підвищення кваліфікації й перекваліфікації, а також в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти за визначених цією нормою умов може зараховуватися до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на відповідні пільги.

За правилами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд перевіряє, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою його надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Суд зазначає, що предметом спору є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 вересня 2026 року № 232350009461, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що за матеріалами справи станом на 11.10.2017 стаж роботи позивача - ОСОБА_2 за вислугу років як працівника охорони здоров`я становить більше 25 років, що визнано органом Пенсійного фонду, та є достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Саме така дата має юридичне значення для визначення права на пенсію за вислугу років за відповідними положеннями законодавства.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20 розглянув питання застосування пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у взаємозв`язку з пунктами 2-1 та 16 розділу XV Закону № 1058-IV.

Правовий висновок у зазначеній справі полягає в необхідності перевірки наявності спеціального стажу, який давав право на пенсію за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року.

Застосовуючи цей висновок до спірних правовідносин, суд враховує, що Пенсійний фонд самостійно визначив спеціальний стаж позивачки станом на зазначену дату в розмірі понад 26 років, а саме: 26 років 02 місяці 10 днів – відповідно до рішення від 08.09.2026 № 232350009461. Отже, навіть за розрахунком відповідача тривалість спеціального стажу позивача перевищує 25 років.

При цьому в оскаржуваному рішенні відповідач послався на відсутність необхідного спеціального стажу, але не навів обставин, які б свідчили про необхідність виключення з визначеного ним стажу конкретних періодів роботи, не визнав посади позивача такими, що не передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 909, та не зазначив інших фактичних підстав, які спростовували б наведений ним розрахунок.

Розбіжність між показниками 26 років 02 місяці 10 днів та 26 років 03 місяці 10 днів не змінює висновку про перевищення 25-річного порогу, проте потребує усунення під час остаточного визначення пенсійного стажу.

За таких обставин суд вважає, що висновок відповідача про відсутність необхідного спеціального стажу не узгоджується з фактичними даними, зазначеними в самому оскаржуваному рішенні.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що після рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 для призначення пенсії за вислугу років у цій категорії правовідносин обов`язковим є спеціальний стаж тривалістю 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

Зміст рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 та відповідні положення Закону № 1058-IV мають застосовуватися системно. Встановлення додаткового вікового критерію або збереження скасованої законодавчої умови не може бути підставою для обмеження права на пенсію за вислугу років.

За наведених обставин суд доходить висновку, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не довів правомірності відмови у призначенні пенсії з мотивів недостатності спеціального стажу, оскільки за його власним розрахунком позивач мала понад 25 років спеціального стажу станом на 11 жовтня 2017 року.

Щодо періоду навчання з 01 вересня 1989 року по 02 липня 1991 року. Судом встановлено, що відповідно до диплома № НОМЕР_2 від 03 липня 1991 року вбачається, що позивач навчалася в Черкаському медичному училищі та отримала кваліфікацію медичної сестри за спеціальністю «сестринська справа». За наведеними позивачкою даними, навчання тривало з 01 вересня 1989 року по 02 липня 1991 року (арк.спр.16).

Згідно з довідкою від 14 серпня 2026 року № 2680 позивачку прийнято на посаду медичної сестри палатної Черкаської міської лікарні № 3 з 2 серпня 1991 року (арк.спр.18).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 навчалася в період з 1 вересня 1989 року до 2 липня 1991 року, після завершення навчання здобула кваліфікацію медичної сестри та невдовзі розпочала роботу за набутою спеціальністю.

Вирішуючи питання про зарахування спірного періоду до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить із необхідності врахування законодавства, що регулює обчислення стажу для призначення пенсії, а також правового значення періодів навчання, які передували безпосередній роботі за набутою професією.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку й на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно до статті56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування до стажу навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Зазначене положення підлягає застосуванню в системному зв`язку з нормами, які регулюють призначення пенсії за вислугу років. При цьому суд виходить із того, що спірний період навчання має оцінюватися не ізольовано, а з урахуванням отриманої позивачкою професійної кваліфікації та подальшого працевлаштування за відповідною спеціальністю.

Статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачено можливість зарахування часу навчання до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, за умови, що перерва між закінченням навчання та працевлаштуванням за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Як убачається з матеріалів справи, позивач закінчила навчання 2 липня 1991 року, а вже з 2 серпня 1991 року (наказ №64-кл від 01.08.1991) була прийнята на посаду медичної сестри палатної відділення невідкладної терапії. Отже, перерва між завершенням навчання та початком роботи за набутою спеціальністю становила близько одного місяця, тобто не перевищувала трьох місяців.

Отже, з огляду невищезазначене суд вважає, що період навчання позивачки з 1 вересня 1989 року до 2 липня 1991 року пов`язаний із подальшою професійною діяльністю за здобутою медичною спеціальністю, а працевлаштування відбулося в межах строку, визначеного статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту

При цьому суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24 грудня 2019 року у справі № 442/4963/17 та від 18 червня 2020 року у справі № 676/3013/17, у контексті необхідності системного застосування законодавства, що визначає порядок обчислення стажу та правові наслідки зарахування до нього окремих періодів. Водночас суд виходить із того, що зазначені справи не є тотожними за всіма фактичними обставинами та предметом спору, а тому наведені в них висновки оцінюються з урахуванням особливостей правовідносин, які є предметом розгляду в цій справі.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування періоду навчання позивачки в Черкаському медичному училищі з 1 вересня 1989 року до 2 липня 1991 року до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий висновок стосується саме спірного періоду навчання та не звільняє від необхідності перевірити загальну тривалість спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням інших періодів, які підлягають зарахуванню відповідно до закону.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині зарахування періоду навчання з 1 вересня 1989 року до 2 липня 1991 року до спеціального стажу підлягають задоволенню.

Позивачка також просить зобов`язати орган Пенсійного фонду зарахувати до спеціального стажу період роботи з 11 жовтня 2017 року по 31 липня 2026 року.

Судом встановлено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області у відзиві зазначає про зарахування всіх періодів роботи позивача за наданими документами. Оскаржуване рішення також не містить окремого висновку про невключення зазначеного періоду до спеціального стажу.

За таких обставин відсутні підстави повторно зобов`язувати орган Пенсійного фонду зарахувати період, який, за позицією самого відповідача, вже враховано.

Крім того, періоди роботи після 11 жовтня 2017 року самі по собі не замінюють необхідності підтвердження стажу, набутого до цієї дати, якщо право на пенсію визначається за пунктом 2-1 розділу XV Закону № 1058-IV.

Отже, вимога про окреме зарахування періоду роботи з 11 жовтня 2017 року по 31 липня 2026 року задоволенню не підлягає, оскільки відповідач 2 не заперечує його врахування, а самостійної відмови в зарахуванні цього періоду оскаржуване рішення не містить.

Щодо дати призначення пенсії та способу захисту порушеного права. Суд враховує, що наказом від 10 серпня 2026 року № 243-ко позивача звільнено з основної посади та за внутрішнім сумісництвом з 15 серпня 2026 року за власним бажанням.

Таким чином, на дату повторного звернення 01 вересня 2026 року позивач вже була звільнена з роботи, що, за наведеними документами, належить до роботи в закладі охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років призначається за зверненням особи з дотриманням умов Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема щодо припинення роботи, яка дає право на таку пенсію.

Оскільки позивач звернулася із заявою 01 вересня 2026 року, а її звільнення відбулося 15 серпня 2026 року, наявні підстави розглядати 01 вересня 2026 року як дату звернення, з якої позивачк просить призначити пенсію.

Водночас питання дати призначення пенсії має вирішуватися з урахуванням вимог законодавства про порядок звернення за пенсією та правового значення першої заяви від 26 серпня 2026 року. Сам факт існування першої відмови не дає підстав автоматично переносити дату призначення пенсії на 26 серпня 2026 року без перевірки законності цієї відмови та правових наслідків поданих заяв.

Суд зазначає, що за правилами статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо виконано всі визначені законом умови і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі відповідач визнав спеціальний стаж позивачки понад 25 років станом на 11 жовтня 2017 року, зазначивши про зарахування всіх періодів роботи, а також не навів інших підстав для відмови, крім недостатності спеціального стажу.

За таких обставин, матеріалами пенсійної справи підтверджено належність зарахованих періодів до спеціального стажу за постановою № 909, а також виконання інших установлених законом умов, належним способом захисту є не повторний розгляд заяви без визначення результату, а зобов`язання компетентного органу Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за вислугу років з 01 вересня 2026 року.

Оцінюючи доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відсутності підстав для покладення на нього обов`язку призначити позивачці пенсію за вислугу років, суд зазначає таке.

Як встановлено судом вище, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років від 08 вересня 2026 року № 232350009461 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, для опрацювання заяви та формування електронної пенсійної справи. Згідно з пунктом 4.10 цього Порядку після призначення пенсії електронна пенсійна справа передається органу за місцем проживання особи для здійснення її виплати.

Отже, визначаючи орган, на який може бути покладено обов`язок щодо поновлення порушеного права, суд ураховує фактичні обставини розгляду заяви позивачки, зміст прийнятого рішення та повноваження відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

Оскільки рішення за результатами розгляду заяви позивачки прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а матеріали справи не містять доказів прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області самостійного рішення щодо призначення їй пенсії, підстави для покладення на останнє обов`язку призначити пенсію відсутні.

За таких обставин доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є обґрунтованими в частині заперечення проти покладення на нього обов`язку призначити позивачці пенсію за вислугу років.

Вимога про стягнення судових витрат саме з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вирішується з урахуванням його процесуального статусу у справі та фактичного розміру сплаченого судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та наявність підстав для задоволення основних позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачкою за подання адміністративного позову в розмірі 1 064,96 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного відповідача.

Відмова в задоволенні окремої позовної вимоги щодо повторного зарахування періоду роботи, який уже врахований органом Пенсійного фонду України, з урахуванням характеру спірних правовідносин та результату розгляду справи не є підставою для зменшення суми судового збору, що підлягає відшкодуванню, за встановлених судом обставин.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 77, 139, 241– 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08 вересня 2026 року № 232350009461 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ: 20490012) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період навчання в Черкаському медичному училищі з 01 вересня 1989 року по 02 липня 1991 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ: 20490012) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 вересня 2026 року.

В задоволенні позовної вимоги про окреме зобов`язання зарахувати до спеціального стажу період роботи з 11 жовтня 2017 року по 31 липня 2026 року відмовити.

В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, ЄДРПОУ: 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до статей 293– 297 цього Кодексу.

СуддяІлля ТИХОНОВ