Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №580/6998/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокусправа № 580/6998/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку загального письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

29.06.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі – відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2023 до день фактичного розрахунку – 27.05.2026;

зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2023 до дня фактичного розрахунку - 27.05.2026 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців у сумі 127 602,16 грн;

зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 05.06.2023 до 27.05.2026 за весь час затримки її виплати, а саме за період з 05.06.2023 до дня фактичної виплати грошового забезпечення – 27.05.2026.

Обґрунтовуючи зазначено, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 06.07.2026 суддя прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила провадження у справі та вирішила розгляд справи здійснювати правилами спрощеного позовного провадження.

10.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перед виключенням зі списків частини військовослужбовець має бути повністю забезпечений усіма видами виплат або надати на це згоду. Позивач добровільно погодився на проведення розрахунків та не оскаржував звільнення чи наказ від 05.06.2023 № 167 про виключення зі списків частини. Відповідно до наказу МОУ № 260 розрахунок при звільненні здійснюється до дня виключення зі списків, що і було виконано військовою частиною правомірно. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розпочавши розгляд справи, суд дійшов висновку здійснити перехід зі спрощеного до загального позовного провадження, про що постановив ухвалу від 03.09.2026 та призначив підготовче засідання на 23.09.2029 о 16 год 15 хв. У зазначене засідання сторони не прибули внаслідок тривалої повітряної тривоги. Крім того відповідач подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Сторони подали додаткові докази.

Ухвалою від 23.09.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив до судового розгляду по суті у письмовому провадженні.

Усі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу з наказу від 05.06.2023 № 167 з 05.06.2023 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою відповідача від 01.03.2024 № 171 про нараховане позивачу грошове забезпечення за період з 28.02.2022 до 12.05.2023 нараховане грошове забезпечення за останні 2 повні місяці до звільнення становить: березень 2023 рік – 21473,63 грн, квітень 2023 року — 21 473,63 грн. Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача — 704,05 (2147363+21473,63/61). На дату вказаного звільнення позивачу виплачено 29786,00грн.

Між тими ж сторонами вирішений судовий спір у справі №580/4836/24. Зокрема, 18.09.2024 Черкаський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, що набрало законної сили 19.10.2024. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 12.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Виписка з карткового рахунку позивача підтверджує виплату 27.05.2026 позивачу відповідачем суми коштів 93315,83 грн для виконання вказаного вище рішення.

Тому звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто, грошове забезпечення є доходом та складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Зважаючи на обов`язковість судового рішення, що набрало законної сили, відповідно до ст.129-1 Конституції України та ст.ст.72-79, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд врахував преюдиційність факту права позивача на перерахунок виплаченого за неналежно обчисленою методикою грошового забезпечення під час проходження служби у відповідача за вказаний період. Тому дата фактичної її виплати на виконання рішення суду не спростовує факту несвоєчасної виплати цієї частини грошового забезпечення позивача.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 47 КЗпП України установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Положеннями ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, нарахування середнього заробітку за несвоєчасні виплати при звільненні є обов`язком роботодавця, якщо ці суми не є спірними, а якщо виник спір, її нараховує орган, що його вирішує (суду для заявлених правовідносин). Протилежні доводи не обґрунтовані, позовна вимога визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку в спірних правовідносинах не підлягає задоволенню.

На виконання ст.78 КАС України суд урахував, що згаданим вище рішенням суду, що набрало законної сили, констатовано право позивача на отримання сум грошового забезпечення в належному розмірі, що підлягали виплаті у тому числі під час звільнення.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні. ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України, у зв`язку з чим у відповідній частині підлягають застосуванню саме його норми. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Працівник має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, у разі допущення порушення строків виплати всіх коштів працівник має право на отримання виплати від роботодавця відшкодування за умови, що спір вирішено на його користь. Обов`язку самостійно визначити розмір такого відшкодування роботодавець не має. Натомість це є повноваженням органу, який виносить рішення по суті спору, а роботодавець лише на виконання такого рішення здійснює виплату.

Метою вказаного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що питання нарахування та виплати індексації грошового забезпечення були предметом судового провадження, з огляду на вказане законодавче регулювання в ст.ст.116-117 КЗпП України, строки для його виплати обчислюються з дати набрання законної сили рішенням суду в межах встановленого законом строку примусового його виконання. Інакше нівелюється зміст судового провадження.

У ст.255 КАС України вказано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Постанова суду апеляційної інстанції згідно зі ст.325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття, а ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконання вказаного вище рішення суду доказами підтверджено в частині виплати 27.05.2026 суми 93 315,83 грн. Зважаючи на те, що позивача звільнено у 2023 році, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку доведене за весь час затримки до день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців (182 дні).

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 щодо подібних правовідносин, зазначив:

“…50. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

51. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

52. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

53. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

54. Період з 24 квітня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

55. Проте, період з 19 липня до 21 серпня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

56. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.”.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За півроку (182 дні) – згідно зі ст.117 КЗпП України – середній заробіток позивача становить 704,05 грн (середньоденне грошове забезпечення)*182=128137,10 грн, що істотно більше виплаченої для виконання рішення суду суми, належної до виплати при його звільненні. При цьому, згідно з довідкою виплачена безспірно при звільненні сума 29786,00грн. Отже, невиплачена сума становить пропорцію до загальної, що належала виплаті: (29 786,00 грн +93 315,83грн)/93 315,83грн =~1,32.

Зважаючи, що судові спори ініційовані позивачем задовго після звільнення та отримання за це коштів, тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення судового спору, наявні підстави для зменшення суми коштів, для виплати в порядку ст.117 КЗпП України, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі №761/9584/15-ц. Тому суд дійшов висновку зменшити розмір відповідальності відповідача, застосувавши пропорцію до належної суми середнього заробітку: 128137,10 грн /1,32=97073,56 грн.

Щодо втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 05.06.2023 до 27.05.2026 за весь час затримки її виплати, а саме за період з 05.06.2023 до дня фактичної виплати грошового забезпечення – 27.05.2026.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України від 19.10.2000 №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - ЗУ №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Отже, дія зазначеного нормативного акта поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України, у т. ч. суми індексації грошових доходів громадян та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Протилежні доводи відповідача щодо того, що норми вказаного Закону не поширюють свою дію на військовослужбовців не обґрунтовані та не враховані судом.

Відповідно до ст.3 ЗУ №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст.4 ЗУ №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до абзацу третього ст.6 ЗУ №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізації ЗУ №2050-III Кабінет Міністрів України 21 лютого 2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок).

Згідно з п.1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. У п.4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відповідно до п.5 Порядку сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п.7 Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати:

власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зазначене у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 ЗУ №2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Верховний Суд щодо подібних правовідносин у постановах від 20 лютого 2018 року (справа №336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17) вказав, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 ЗУ №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи аналогічну справу №240/11882/19, з приводу періоду, з якого особа набула право на отримання компенсації втрати доходів, за ненараховану та невиплачену індексацію грошового забезпечення, аналізуючи вказані вище норми права дійшла висновку, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Також Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 не знайшов підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та застосував їх під час розгляду зазначеної справи. Зокрема, зобов`язав військову частину нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 до дня фактичної виплати індексації. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

Як зазначено вище, проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати ст.ст.1-2 ЗУ №2050-III поширюється і на суми грошового забезпечення, виплачуючи які відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належного грошового забезпечення. Відсутність таких дій відповідача свідчить про порушення вказаних вище норм закон, адже протиправність недоплаченого розміру грошового забезпечення позивача за період служби у відповідача встановлена вказаним вище рішенням суду.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належного розміру грошового забезпечення. Оскільки відповідач під час виплати 25.06.2026 дій з нарахування та виплати компенсації не вчинив, саме бездіяльність за вказаний період порушує його права та є протиправною. Проте за інший, ніж вказав позивач, період: дати набрання законної сили вказаним рішенням суду і до дати фактичної виплати. Наявні підстави зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 19.10.2024 до 27.05.2026.

Отже, позов обґрунтований у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на підтвердження квитанцією від 27.06.2026 понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в сумі 2130,00 грн, наявні підстави для його розподілу відповідно до ст.139 КАС України у розмірі половини, які стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого донарахованого грошового забезпечення за період з 19.10.2024 до 27.05.2026 для виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №580/4836/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ):

97073,56 грн, як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченого для виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 у справі №580/4836/24 перерахованого грошового забезпечення за період з 19.10.2024 до 27.05.2026.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1065,00 грн (одна тисяча шістдесят п`ять гривень нуль копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

СуддяАнжеліка БАБИЧ