Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №590/354/26 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №590/354/26

Суддя: Сізов Д. В.

Справа №590/354/26

Номер провадження 22-ц/816/2843/26

Категорія - 70

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року, ухвалене у м. Ямпіль, у складі судді Деркача І.М., повне рішення складено 16 липня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатного батька,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

09 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до повнолітнього сина ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є непрацездатним, має безстроково встановлену III групу інвалідності, а його єдиним доходом є пенсія у розмірі 2 595 грн, що зумовлює скрутне матеріальне становище та потребу в матеріальній допомозі.

Посилаючись на положення статей 202, 204, 205 СК України, позивач зазначав, що відповідач є працездатним повнолітнім сином, який не має інших утриманців, а передбачені законом підстави для звільнення його від обов`язку утримувати батька відсутні.

У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача аліменти на своє утримання в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову та довічно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявності передбачених статтею 202 СК України обов`язкових умов для виникнення у відповідача обов`язку щодо його утримання. Зокрема, позивач, попри встановлену йому інвалідність ІІІ групи безстроково, не довів реальної потреби в матеріальній допомозі, оскільки не надав доказів усіх своїх доходів, наявності майна, що може приносити дохід, та співвідношення доходів із необхідними витратами. Водночас, суд урахував вік (22 роки), матеріальний і сімейний стан відповідача, який є студентом денної форми навчання, стипендії не отримує та не має підтвердженого доходу.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вважає, що суд першої інстанції помилково визнав недоведеною потребу позивача в матеріальній допомозі, не оцінивши докази в сукупності. Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Сумській області від 26 грудня 2025 року, позивач отримував соціальну допомогу в розмірі 2 361 грн щомісячно. Крім того, позивач має безстроково встановлену III групу інвалідності внаслідок онкологічного захворювання, що зумовлює потребу в тривалому лікуванні, придбанні медикаментів і проходженні медичних обстежень, витрати на які він не спроможний покривати самостійно. На думку позивача, зазначені докази підтверджують його скрутне матеріальне становище та потребу в матеріальній допомозі, а висновок суду про недоведеність таких обставин є передчасним.

Суд неправильно застосував статті 202, 205 СК України, не розмежувавши право непрацездатного батька на утримання та визначення розміру аліментів. Навчання відповідача за денною формою, відсутність стипендії та власного доходу є обставинами, які мають враховуватися під час визначення розміру аліментів, проте самі по собі не свідчать про відсутність у позивача права на утримання та не є безумовною підставою для відмови в позові. За наявності потреби непрацездатного батька в матеріальній допомозі суд мав оцінити матеріальне й сімейне становище обох сторін та вирішити питання про можливість і розмір стягнення аліментів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Вказує, що позивач не надав доказів необхідних щомісячних витрат, зокрема на лікування онкологічного захворювання, придбання ліків, оплату житлово-комунальних послуг та інших обов`язкових платежів. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 301/160/17, згідно з якою сама непрацездатність батьків не є безумовною підставою для утримання, а потреба в матеріальній допомозі визначається з урахуванням їхнього матеріального становища, доходів, пільг, субсидій і майна. При цьому отримання позивачем державної соціальної допомоги по інвалідності не підтверджує відсутності в нього інших доходів.

Зазначає, що відповідач, якому на час подання відзиву виповнилося 23 роки, навчається на третьому курсі денної форми навчання у Глухівському національному педагогічному університеті ім. О. Довженка, не отримує стипендії та не має власного доходу. Відповідно до статті 199 СК України, позивач сам мав обов`язок утримувати повнолітнього сина, який продовжував навчання та потребував матеріальної допомоги.

Стверджує, що позивач ухилявся від виконання батьківських обов`язків: із 2004 року не брав участі у вихованні сина, не цікавився його здоров`ям і матеріальним становищем, не надавав допомоги та не підтримував спілкування. Аліменти за судовим рішенням стягувалися шляхом примусових відрахувань. На думку відповідача, ці обставини є самостійною підставою для звільнення його від обов`язку утримувати батька.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою у селищі Свеса Ямпільского району Сумської області, фактично проживає по АДРЕСА_1 (а.с. 1, 6).

Із посвідчення вбачається, що ОСОБА_1 як особі з інвалідністю ІІ групи призначалася державна соціальна допомога на період з 15 лютого 2016 року до 28 лютого 2017 року. Згідно з довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії, за результатами повторного огляду 20 лютого 2017 року йому безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання, а також визначено протипоказання до важкої фізичної праці в несприятливих умовах (а.с. 7-9).

Згідно із довідкою ГУ ПФУ в Сумській області від 26 грудня 2025 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку в зазначеному органі та отримує державну соціальну допомогу в розмірі 2 361 грн щомісячно. Загальна сума отриманого доходу за період із 1 липня до 31 грудня 2025 року становила 14 166 грн (а.с. 11).

ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с. 16).

За даними довідки Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка від 04 червня 2025 року № 1155 ОСОБА_2 є студентом 2 курсу денної форми здобуття вищої освіти першого (бакалаврського) рівня за спеціальністю факультету природничої і математичної освіти. Навчання за держзамовленням. Студент не знаходиться на повному державному утриманні. Рік вступу 2024 року. Орієнтовний термін закінчення навчання - червень 2027 року (а.с. 35).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I-III групи.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 та з 20 лютого 2017 року безстроково має III групу інвалідності внаслідок загального захворювання.

Водночас визначальним для вирішення спору є встановлення не лише непрацездатності позивача, а й наявності в нього потреби в матеріальній допомозі.

Згідно із матеріалами справи, ОСОБА_1 щомісячно отримує державну соціальну допомогу в розмірі, що відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте позивач не надав доказів розміру фактичних щомісячних витрат на лікування, необхідності систематичного проведення лікувальних заходів та їх вартості, а також інших обов`язкових витрат, зокрема на оплату житлово-комунальних послуг. Відсутні й докази того, що його щомісячні витрати перевищують доходи та зумовлюють скрутне матеріальне становище.

Крім того, місце реєстрації позивача зазначене у селищі Свеса Сумської області, у той час як фактично він проживає в м. Києві. Водночас позивач не надав доказів щодо правового режиму житла, у якому проживає, наявності обов`язку нести витрати на його утримання або можливості отримання доходу від використання належного йому нерухомого майна.

Отже, саме по собі встановлення позивачу III групи інвалідності не є достатньою підставою для покладення на повнолітнього сина обов`язку з його утримання. За недоведеності потреби в матеріальній допомозі одна з обов`язкових умов, передбачених частиною першою статті 202 СК України, відсутня.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність у відповідача доходу може враховуватися лише під час визначення розміру утримання, а не вирішення питання про наявність самого обов`язку його надавати, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Визначення розміру утримання відповідно до статті 205 СК України можливе за наявності передбачених частиною першою статті 202 цього Кодексу умов виникнення такого обов`язку. Оскільки позивач не довів наявності потреби в матеріальній допомозі, питання про визначення розміру утримання з урахуванням матеріального становища сторін не є визначальним для вирішення цього спору.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повну постанову складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий Д.В. Сізов

Судді О.І. Собина

А.П. Сидоренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua