Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №591/13212/24 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №591/13212/24

Суддя: Рунов В. Ю.

Справа №591/13212/24Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О. М.

Номер провадження 33/816/140/26Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/13212/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 30.12.2024, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_3 ,

установив:

В поданій апеляційній скарзі (з доповненнями) ОСОБА_4 просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки був залучений до виконання бойових завдань та не мав можливості своєчасно подати апеляційну скаргу. Також скасувати постанову судді, а провадження в справі закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки він діяв в стані крайньої необхідності, результат Drager Alcotest 7510 – 0,38 проміле є незначним відхиленням від норми та з урахуванням допустимої похибки, впливу зовнішніх факторів, а тому не може бути беззаперечним доказом стану алкогольного сп`яніння. Враховуючи, що він є командиром стрілецького батальйону в/ч, має підвищений рівень відповідальності, великий обсяг обов`язків, вважає, що застосування до нього покарання у виді позбавлення права керування т/з є несправедливим і непропорційним у даному випадку.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 30.12.2024 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 грн, з позбавленням права керування т/з строком на 1 рік. Стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_3 17.12.2024 о 03:40 по вул. Г. Кондратьєва, 122 у м. Суми керував т/з Jeep Cherokee, д. н. з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки т/з за допомогою Alcotest Drager 7510, результат огляду – 0,38 проміле, водій з результатом згоден, чим порушив п. 2.9а ПДР.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що ОСОБА_3 був залучений до здійснення оборони України, виконання бойових завдань, не мав можливості вчасно подати апеляційну скаргу, тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Вислухавши доводи ОСОБА_3 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Законодавство України про адміністративне правопорушення складається з КУпАП та інших законів України (ч. 1 ст. 2 КУпАП), а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП). При цьому правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено відповідальність (ст. 9 КУпАП), а на підставі ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність для особи, яка керує т/з, настає, крім іншого, за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння, що кореспондується з вимогами п. 2.9а ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). При цьому відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо, а згідно ч. 2 обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 198292 від 17.12.2024, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував т/з в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР.

Разом з тим, висновки судді суду першої інстанції про вину ОСОБА_5 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, не відповідають фактичним обставинам справи, установленим в ході її апеляційного розгляду.

Зокрема, порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення (ст. 254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів). Суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Будучи допитаним під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3 заперечив свою вину та пояснив, він дійсно був зупинений поліцейськими 17.12.2024, які виявили у нього ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд на стан сп`яніння із використанням технічного приладу газоаналізатора Alcotest Drager 7510 ARLM-0315, на що він погодився як погодився і з результатом огляду – 0,38 проміле. Свою поведінку він оцінив критично, водночас пояснив, що він перебував на військовій службі і у момент керування т/з безпосередньо виконував свої службові обов`язки військовослужбовця та бойове розпорядження.

Вказані показання ОСОБА_3 об`єктивно узгоджуються з листом командира в/ч НОМЕР_2 від 10.09.2026 № 1634/19367, згідно якого ОСОБА_3 17.12.2024 у складі УВ «Курськ» забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебував безпосередньо в районах ведення (здійснення) бойових дій, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Згідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 30.10.2025 № 2194, виданої на підставі журналу бойових дій 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_2 за підписом командира в/ч НОМЕР_2 в період з 13.12.2024 до 19.01.2025 ОСОБА_3 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Таким чином, 17.12.2024 о 03:40 по АДРЕСА_2 у момент керування т/з ОСОБА_3 безпосередньо виконував обов`язки військової служби, передбачені ч. 4 ст. 24 ЗУ від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», про що повідомив поліцейських, оскільки цей факт підтверджено належними, достовірними, допустимими і достатніми доказами, а будь-яких інших доказів на спростування вказаних обставин апеляційному суду не надано.

У контексті встановлених у цій справі обставин підлягає врахуванню те, що в умовах дії правового режиму воєнного стану забезпечення обороноздатності держави, належне та своєчасне виконання бойових розпоряджень, підтримання бойової готовності військових підрозділів, а також захист життя, здоров`я і безпеки цивільного населення становлять першочерговий та безумовний обов`язок військовослужбовців ЗСУ.

Виконання покладених на військовослужбовців завдань у зазначений період має особливе суспільне і державне значення, оскільки безпосередньо спрямоване на забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності і суверенітету України, відвернення збройної агресії та мінімізацію загроз життю і безпеці громадян.

Належне виконання військового обов`язку є не лише вимогою законодавства та військової дисципліни, а й необхідною передумовою ефективного функціонування сектору безпеки і оборони держави в період збройної агресії проти України, що кореспондується з положеннями ст. 30, 37 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», згідно яких начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає відповідальності, а згідно ст. 18 цього Кодексу не є правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Тобто, однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу.

Необхідно наголосити, що питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи, а в основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, характеру, мети та спрямованості дій ОСОБА_3 як учасника дорожнього руху, апеляційний суд вважає, що у діях останнього відсутній склад правопорушення, оскільки ОСОБА_3 є військовослужбовцем і при керуванні т/з, що використовувався підрозділом ЗСУ, безпосередньо виконував обов`язки військової служби і отримане бойове розпорядження та здійснював термінове слідування до місця виконання службово-бойових завдань, будучи при цьому одягненим у тактичний військовий однострій. При цьому ОСОБА_3 повідомив поліцейських про те, що вимушено сів за кермо т/з, а його дії були продиктовані виключно виконанням службових обов`язків.

На думку апеляційного суду вказана небезпека в конкретних умовах воєнного стану не могла бути усунута іншими способами, а дії ОСОБА_3 були продиктовані службовим обов`язком та перебували в площині виконання наказу, тому зумовлені станом крайньої необхідності. При цьому потенційна шкода встановленому порядку безпеки дорожнього руху є менш значною порівняно зі шкодою, яку особа намагалася відвернути шляхом невідкладного прибуття до місця виконання поставленого йому бойового завдання.

Наведене свідчить про те, що дії, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові судді, були вчинені ОСОБА_3 саме в умовах крайньої необхідності, що виключає наявність складу правопорушення, тому провадження в справі підлягає закриттю на підставі п. 4 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В іншій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши всі наявні в справі матеріали, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а оскаржувану постанову не можна вважати законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, внаслідок чого це судове рішення підлягає скасуванню через неправильне застосування норми матеріального права та порушенням норми процесуального права, а провадження у справі – закриттю.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Поновити ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження постанови судді Зарічного районного суду м. Суми від 30.12.2024.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 30.12.2024 стосовно ОСОБА_7 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням суддею суду першої інстанції норми матеріального права та порушенням норми процесуального права, а провадження в справі на підставі п. 4 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити у зв`язку з вчиненням дії у стані крайньої необхідності.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua