Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №522/13497/25-Е
Суддя: Комлева О. С.
Номер провадження: 22-ц/813/3366/26
Справа № 522/13497/25-Е
Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на рішення Болградського районного суду Одеської області від 03 листопада 2026 року, ухваленого під головуванням судді Кодінцевої С.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в:
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі по тексту – ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що 04.11.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 243806022 в електронній формі, а саме відповідач за допомогою мережі інтернет, перейшов на офіційний сайт товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику (додаток № 3), які є невід`ємною частиною кредитного договору, після чого добровільно без примусу чи тиску заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перед тим як погоджувати заявку на кредитування перевірило особисті дані відповідача і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірило чи дійсно платіжна картка належить позичальнику.
Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV46U4E.
Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 22000,00 грн. 04.11.2022 року на банківську карту MNV46U4E відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору.
28.11.2018 року між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» (далі по тексту – ТОВ «Таліон плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 та в подальшому до договору факторингу 1 укладалися додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу 1.
23.02.2024 року між ТОВ «Таліон плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн фінанс») укладено договір факторингу № 23/0224-01
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 243806022 від 04.11.2022 року в загальному розмірі 95 964,00 грн., сплачений судовий збір в сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 7 000,00 грн.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 03.11.2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 243806022 від 04.11.2022 року станом на 17.06.2025 року у розмірі 95 964,00 грн., яка складається з: 20 000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 75 964,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, також вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін С.К., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволені позову, вирішити питання про розподіл судових витрат, посилаючись на неповне з`ясування фактичних обставин справи, не дослідження та ненадання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем не доведений факт відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 243806022 від 04.11.2022 року, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Окрім того, скаржник також звертає увагу на те, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає вимогам закону та долученому позивачем договору, оскільки розмір заборгованості за відсотками нарахований за межами строку дії кредитного договору.
Також поза увагою суду, на думку скаржника, залишилися обставини, що з передачею первісним кредитором фактору грошової вимоги, строк виконання якої настав, підстав для додаткового нарахування процентів після цієї дати не відбуватиметься, оскільки наведені обставини надавали право новому кредитору лише на нарахування процентів виключно в порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «ФК «Ейс», в інтересах якого діє представник Поляков О.В., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Також просить вирішити питання про судові витрати.
В судове засідання призначене на 06.10.2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином (а.с. 53-55 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до положень ст. 376 є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає не в повній мірі, з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 445271581 від 21.09.2021 року, а відповідач в свою чергу отримав кредитні кошти та не повернув їх у встановлений договором строк, а також не сплатив відсотки за користування кредитом.
Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не в повній мірі за наступних підстав.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Окрім того, відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).
Згідно ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Відповідно, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ч. 2 ст. 1078 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 зазначено, що: «допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом».
За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 ч. 1 ст. 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III, за змістом ч. 1 ст. 6 якого передбачено, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, скаржником стверджується про відсутність в матеріалах справи підтвердження факту набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно матеріалів справи 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу № 28/1118-01 за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
При цьому, сторонами обумовлено порядок відступлення права вимоги, яке згідно п. 4.1, переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру права вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги (а.с. 76 зворот т. 1). Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (п. 8.1). Строк дії починає свій перебіг у момент, визначений п. 8.1 договору та закінчується 28.11.2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2).
В подальшому, як вбачається з наявних матеріалів справи, 28.11.2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду, за якою п. 8.2 викладено в наступній редакції: «Строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором». Всі інші умови договору залишено без змін.
31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено наступну додаткову угоду, відповідно до п.п. 8.1, 8.2 якої строк цього договору починає свій перебіг з дати підписання даного договору та закінчується 31.12.2021 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (а.с. 82 т. 1).
31.12.2021 року укладено додаткову угоду та погоджено продовжити строк дії договору до 31.12.2022 року включно (а.с. 87 т. 1).
31.12.2022 року укладено додаткову угоду та погоджено продовжити строк дії договору до 31.12.2023 року включно (а.с. 87 зворот т. 1).
31.12.2023 року укладено додаткову угоду та погоджено продовжити строк дії договору до 31.12.2024 року.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що предметом договору факторингу згідно ст. 1078 ЦК України може бути також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), яке відповідно, зважаючи на вищевикладені правові висновки, виникає із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу, в даному випадку із укладених в подальшого додаткових угод до договору факторингу від 28.11.2018 року, що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
Окрім того, згідно змісту подальших укладених між сторонами додаткових умов, обумовлений порядок переходу права вимоги не змінювався, та згідно якого право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру права вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку.
07.03.2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано реєстр прав вимоги № 219, який містить в свою чергу відомості щодо боржника – ОСОБА_1 , РНОКПП боржника, зазначення номеру кредитного договору, дати укладення, розмір заборгованості по основному боргу та відсоткам, а також загальний розмір заборгованості. Вказаний реєстр підписано ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», що в свою чергу відповідно до умов договору факторингу № 28/1118-01 підтверджує факт переходу права вимоги до боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 , від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» за укладеним 04.11.2022 року з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договором кредитної лінії № 243806022, а також спростовує доводи апеляційної скарги в даній частині.
Доводів спрямованих на спростування факту подальшого переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним 23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а також 29.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем – ТОВ «ФК «Ейс» апеляційна скарга не містить.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині здійснення нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору та не погодження із визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості за процентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04.11.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» укладений договір кредитної лінії № 243806022 за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000,0 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Факт укладення даного кредитного договору, отримання кредитних коштів та користування такими відповідачем по справі не заперечується, дійсність договору в судовому порядку не спростована.
Пунктом 3.1 договору визначено, що позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування становить 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору.
Згідно п. 3.2 сторони погодили, що встановлений п. 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналі самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 3498,0 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет (п. 3.3).
Тобто, відповідно до п. 3.2 сторонами погоджено умови та порядок продовження строку дисконтного періоду, а саме за умови сплати позичальником протягом строку дисконтного періоду всіх фактично нарахованих процентів та за умови активування позичальником функції продовження вказаного строку в особистому кабінеті або ж в терміналах самообслуговування.
Натомість, наявні матеріали справи не містять відомостей щодо активування позичальником вказаної функції продовження строку дисконтного періоду.
Позивачем в свою чергу відповідних доказів в розумінні положень ст.ст. 76, 80 ЦПК України на підтвердження наявності обумовлених сторонами підстав для продовження такого строку не надано.
За положенням ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами в розумінні положень ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, за відсутності належних доказів на підтвердження факту пролонгації в подальшому обумовленого сторонами строку надання кредиту, нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку надання кредиту, який становить 30 днів, є порушення умов укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії № 243806022 та відповідні проценти стягненню не підлягають, що в свою чергу не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи по суті та ухвалення оскаржуваного рішення.
Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позичальником вносилися грошові кошти спрямовані на погашення наявної заборгованості, а саме: 04.12.2022 року у розмірі 3498,0 грн. на погашення заборгованості по процентам; 21.12.2022 року – 2000,0 грн. на погашення заборгованості за тілом кредиту та 3927,0 грн. на погашення заборгованості по процентам; 03.01.2023 року у розмірі 2730,0 грн. на погашення заборгованості по процентам (а.с. 50 зворот т. 1).
В подальшому згідно наданого позивачем розрахунку будь-яких грошових коштів на погашення заборгованості по кредиту відповідачем не вносилося.
Альтернативного розрахунку заборгованості відповідачем не надано, а тому наявні в матеріалах справи розрахунки підлягають оцінці судом в сукупності з іншими наданими по справі доказами.
Відповідно з наведеного вбачається, що позичальником внесені грошові кошти на погашення заборгованості по процентам у загальному розмірі – 10155,0 грн. та тіла кредиту у розмірі 2000,0 грн.
Разом з тим, умовами договору кредитної лінії від 04.11.2022 року, а саме п. 8.7 визначено, якщо позичальник користуватиметься кредитом без продовження дисконтного періоду, умови про розрахунок загальних витрат за кредитом та загальної вартості кредиту на умовах описаних в п. 8.5 не застосовується; відповідно загальна вартість кредиту за період всього дисконтного періоду визначається відповідно до розміру базової процентної ставки вказаної в п. 8.3 договору.
Розмір базової процентної ставки згідно п. 8.3 договору становить 2,10 % в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожен день користування ним.
Відповідно, з огляду на викладене, розмір заборгованості по процентам за визначений договором строк надання кредиту становить 13860,0 грн.
Пунктом 8.11 при цьому визначено, що для суми кредиту отриманої за першим траншем, що вказана в п. 2.3 договору, за перші 30 днів дисконтного періоду, без виконання позичальником умов п. 8.5 договору, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 35860,0 грн. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 13860,0 грн. та суму кредиту у розмірі 22000,0 грн.
Натомість, враховуючи часткову сплату позичальником виниклої заборгованості по кредиту, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором становить 23705,0 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20000,0 грн. та заборгованості по процентам – 3705,0 грн.
З огляду на вищевикладене в своїй сукупності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та відповідно наявність підстав для її часткового задоволення.
Окрім того, апеляційна скарга також містить вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з позивача витрати на правову допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 10000,0 грн. та за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6000,0 грн.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничудопомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04.08.2025 року (а.с. 129-130 т. 1); та додаток № 1 до договору із зазначенням розмір гонорару за наданні послуги – 10000,0 грн. (а.с. 131 т. 1).
На підтвердження понесених в апеляційній інстанції витрат на правову допомогу у визначеному розмірі надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 10.11.2025 року (а.с. 210-211 т. 1); додаток 1 до договору (а.с. 212 т. 1); а також акт виконаних робіт (наданих послуг) від 03.12.2025 року, в якому містить найменування наданої послуги та зазначення вартості такої (а.с. 215 т. 1).
Позивачем заперечувався заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу, посилаючись на завищення вартості наданої послуги та не співмірність заявленого розміру складності справи та фактично виконані роботи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).
Зважаючи на викладене, при вирішенні питання про розподіл судових витрат для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи, чи вони були (мали бути) фактично понесені, а також оцінювати їх необхідність.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що в суді першої інстанції відповідачем подано лише відзив на позовну заяву, участі в судових засідання представник відповідача не приймав. Разом з тим, на стадії апеляційного розгляду правова позиція відповідача вже була сформована, що вбачається також зі змісту поданих представником відповідача відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції фактично за участю представника відповідача не проведено жодних судових засідань.
Європейський суд з прав людини також підкреслює, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв: реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Така думка, зокрема, проілюстрована в рішенні ЄСПЛ у справі East/west Alliance Limited проти України).
Таким чином, дослідивши матеріали справи та безпосередньо надані представником відповідача докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, зважаючи на категорію справи, ціну позову, а також часткове задоволення позовних вимог та фактично виконаних робіт, заявлені розміри витрат на правничу допомогу не відповідають критеріям необхідності, дійсності та розумності адвокатських витрат, їх розмір не має характеру співмірності зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг. Відповідно, розмір витрат на правничу допомогу, який відповідатиме критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та підлягає стягненню з позивача за результати перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що становить 2000,0 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та 1000,0 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що позов підлягає задоволенню на 24%, також підлягають перерозподілу судові витрати понесені ТОВ «ФК «Ейс», з урахуванням заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. та судового збору у розмірі 2422,40 грн., з ОСОБА_1 підлягає до стягнення витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 1680 грн., а також за подання позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 14864 від 11.06.2025 року, та судовий збір, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача становить 598,33 грн.
Також з матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн., а тому судовий збір, що підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Ейс» на користь відповідача становить 2736,10 грн.
За положенням ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відповідно, з урахуванням висновків суду про наявність підстав для частково задоволення апеляційної скарги, зміни оскаржуваного рішення в частині стягнення розміру заборгованості на 24,70% від заявлених вимог, судовий збір, який підлягає стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 складає 2736,10 грн.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення – 19 жовтня 2026 року.
Керуючись ст.ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович – задовольнити частково.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 03 листопада 2026 року – змінити в частині стягнення розміру заборгованості за договором кредитної лінії № 243806022 від 04.11.2022 року та судових витрат, з викладенням резолютивної частини судового рішення в наступній редакції.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) заборгованість за договором кредитної лінії № 243806022 від 04.11.2022 року у загальному розмірі 23705 (двадцять три тисячі сімсот п`ять) гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 20000 (двадцять тисяч) гривень та заборгованості за процентами – 3705 (три тисячі сімсот п`ять) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 2736 (дві тисячі сімсот тридцять шість) гривень 10 копійок та витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень та в суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005) витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 19 жовтня 2026 року.
Головуючий О.С. Комлева
Судді М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда
Оригінал: reyestr.court.gov.ua