Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №511/2273/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3341/26

Справа № 511/2273/19

Головуючий у першій інстанції Ільяшук А. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Клепикова М С.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ в натурі нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, в якому просив:

- поділити в натурі частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який складається з «А» - магазину, «а» - прибудови загальною площею 106,5 м2, та розташований по АДРЕСА_1 , між ним та ОСОБА_1 по 1/2 частки кожному;

- припинити право спільної часткової власності на 1/2 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який складається з «А» - магазину, «а» - прибудови загальною площею 106,5 кв.м, та розташований по АДРЕСА_1 , його та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 18 березня 2019 року.

Разом з тим, наразі інший співвласник магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » – ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні його часткою майна, що стало підставою для звернення до органів поліції, однак це не призвело до вирішення зазначеного проблемного питання.

Посилаючись на Висновок №01 – 2020 Експертних досліджень від 18.02.2020, просив здійснити розподіл приміщень магазину «Анюта».

Відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Клепиков М. С. заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки сукупність зібраних в межах судового розгляду доказів (висновок експерта №21-1549 від 12.04.2021, №1217/23-27 від 05.04.2024) підтверджують неможливість виділу (поділу) в натурі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в натурі нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно – відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить довідка про доставку судової повістки-повідомлення до електронного кабінету Електронного суду (т. 3 а.с. 232, 241, 243).

06 жовтня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку із хворобою, однак колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні зазначеної заяви, оскільки на її підтвердження не надано жодних доказів.

Також слід зазначити, що згідно ст. 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка до суду апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалася.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Позиція позивача ОСОБА_2 щодо законності рішення суду першої інстанції чітко викладена в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд також бере до уваги, що справа знаходиться в провадженні суду з вересня 2025 року, розгляд справи вже відкладався, саме за клопотанням ОСОБА_2 , а тому в разі достатньої зацікавленості, позивач мав достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав в повному обсязі.

Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов`язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

ОСОБА_2 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов`язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що судом не встановлено обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності позивача, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

19 жовтня 2026 року в судове засідання для проголошення повного тексту судового рішення, учасники справи не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 – адвоката Клепикова М С., який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Згідно із частинами 1-3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини 1-3 статті 364 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до частини 2 статті 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою – у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина 2 статті 183 ЦК України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина 1 статті 183 ЦК України).

Аналіз змісту статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України свідчить, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Схожий підхід може бути застосований й у разі поділу іншого нерухомого майна.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 16.12.2020 по справі №373/275/18.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_2 є власником 1/2 частки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 18.03.2019, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Зазначений договір дарування був предметом судового розгляду та 01 березня 2021 року Роздільнянським районним судом Одеської області було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Фішер Борис Іванович, про визнання недійним договору дарування від 18.03.2019, переведення прав та обов`язків покупця.

17 червня 2021 року Одеським апеляційним судом постановлено ухвалу про прийняття відмови ОСОБА_1 від апеляційної скарги на рішення від 01 березня 2021 року.

Інший співвласник магазину «Анюта» – ОСОБА_1 , розмір частки 1/2.

ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_2 скласти договір оренди або купівлі-продажу його частки (у разі незгоди), оскільки поділити у натурі магазин не представляється можливим згідно висновку №1253 від 10.10.2013, на що останній не погодився.

Згідно висновку №01 – 2020 Експертних досліджень від 18.02.2020, складений судовим експертом Тінкован Раїсою Дмитрівною, можливий розподіл приміщень магазину «Анюта», після якого новоутворені частини будуть відповідати вимогам ДБН 2.2.-23:2009 року «Будівлі та споруди. Підприємства торгівлі».

Магазин «Анюта» має загальну площу - 105,6 м2, з яких основна – 57,60 м2, допоміжна – 48,90 м2.

Відповідно до висновку експерта будівельно-технічної експертизи №21-1549 від 12.04.2021, виділити в натурі 1/2 частину магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - неможливо.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1217/23-27 від 05.04.2024, не можливо розділити приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на два ізольованих магазина без втрати його цільового призначення відповідно до часток співвласників по 1/2.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції, виходив із того, що технічно неможливо розділити магазин «Анюта» на підставі наданих сторонами доказів, без втрати його цільового призначення відповідно до часток співвласників по 1/2.

Щодо тверджень сторони позивача щодо незгоди з висновком експерта, суд першої інстанції зазначив, що згідно частини 1 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Стаття 110 ЦПК України визначає, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу у кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 №8 повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У ході розгляду справи позивачем не було наведено обґрунтованих сумнівів у правильності висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1217/23-27 від 05.04.2024, а фактично аргументи зводяться до не згоди з висновком експерта, яка була допитана судом та надала відповіді на запитання.

Слід також зауважити, що у розпорядженні експерта, крім технічної документації на магазин «Анюта», знаходилися матеріали цивільної справи, які містять висновки експертів щодо можливості та неможливості поділу магазину «Анюта» від 2020 року та 2021 року.

На підставі викладеного, надавши оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, оцінивши всі докази у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд перевіривши доводи позивача та заперечення відповідача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 категорично не погоджується з рішенням суду першої інстанції та зазначає, що висновок експерта від 05.04.2024 №17/23-27 є недопустимим доказом, оскільки при його складанні було допущено ряд помилок. Позивач також зазначає, що просив суд призначити по справі додаткову (повторну) судову будівельно-технічну експертизу, однак його клопотання було відхилено.

Колегія суддів не приймає до уваги дані твердження апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 лютого 2023 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_2 про призначення експертизи. По справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи поставлено питання:

1. Чи можливо виділити в натурі 1/2 частину об`єкту нерухомості без втрати його цільового призначення (з дотриманням всіх відповідних норм та стандартів, ДБН), а саме магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788561351239), який складається з «А» - магазину та «а» - прибудови загальною площею 106,5 кв.м, що розташований за адресою: по АДРЕСА_1 ?

2. Визначити варіанти розподілу магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788561351239), який складається з «А» - магазину та «а» - прибудови загальною площею 106,5 кв.м, що розташований за адресою: по АДРЕСА_1 , які найбільш відповідають часткам співвласників магазину, (з дотриманням всіх відповідних норм та стандартів, ДБН)?

3. Чи можливо переобладнати шляхом перепланування на два ізольованих магазина (з дотриманням всіх відповідних норм та стандартів, ДБН) магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788561351239), який складається з «А» - магазину та «а» - прибудови загальною площею 106,5 кв.м, що розташований за адресою: по АДРЕСА_1 ?

Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

В розпорядження експертів направлено матеріали цивільної справи №511/2273/19, провадження №2/511/3/23 в 2х томах, ухвалу суду від 13.02.2023, оригінал технічного паспорту реєстровий номер 31-91 (т. 2 а.с. 195-198).

18 квітня 2023 року, на виконання вимог ухвали Роздільнянського районного суду Одеської області від 13 лютого 2023 року до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1217/23-27 від 05.04.2024, згідно якого приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не можливо розділити на два ізольованих магазина без втрати його цільового призначення відповідно до часток співвласників по 1/2 (т. 3 а.с. 12-29).

03 червня 2024 року позивач ОСОБА_2 ознайомився з висновком судової експертизи, про що розписався (т. 3 а.с. 65).

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 червня 2024 року суддя Ільяшук А. В. прийняв справу до провадження, призначив підготовче судове засідання по справі (т. 3 а.с. 66).

29 жовтня 2024 року в судовому засіданні Роздільнянського районного суду Одеської області, в якому був присутній позивач ОСОБА_2 було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (т. 3 а.с. 119-123).

04 березня 2025 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про призначення повторної експертизи (т. 3 а.с. 153).

04 березня 2025 року суд першої інстанції протокольно повернув без розгляду клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної експертизи, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 183 ЦПК України (т. 3 а.с. 157).

Повторно із клопотанням про призначення повторної експертизи по справі позивач ОСОБА_2 до суду не звертався, хоча не був позбавлений такої можливості.

Таким чином, колегія суддів не може прийняти до уваги твердження ОСОБА_2 про те, що він суд незаконно відхилив його клопотання про призначення повторної експертизи, та він був позбавлений можливості скористатись таким правом.

Так, за змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає».

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 не погоджуючись із висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1217/23-27 від 05.04.2024, не надав жодних належних та допустимих доказів для спростування даного висновку. При цьому, відповідно до вимог статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача покладено тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги позовної заяви та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та законного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ..

Доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 19 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда