Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №522/13834/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5209/26

Справа № 522/13834/25-Е

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Роїка Д.Я.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява вмотивована тим, що внаслідок тривалої та системної протиправної бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури було грубо порушено його право на ефективний правовий захист та доступ до правосуддя.

Суть порушення полягає у неналежному виконанні службовими особами Київського ВП (ОРУП №1) ГУНП в Одеській області обов`язків, передбачених ст. 2, 9, 214 КПК України, що виявилося у неповному внесенні відомостей до ЄРДР за заявою від 18.04.2020 року, ігноруванні фактів вчинення злочину групою осіб та викрадення майна (Iphone X), а також у безпідставному закритті кримінального провадження №12020160480001140, що неодноразово скасовувалося прокурором та судом.

Незважаючи на наявність у матеріалах справи висновку судово-медичної експертизи про завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості (ч. 1 ст. 122 КК України) та відеозапису подій, що ідентифікує особу нападника — ОСОБА_2 , органом досудового розслідування протягом понад п`яти років не було вжито дієвих заходів для повідомлення про підозру винній особі.

Офіційне підтвердження неефективності слідства та відсутності належного контролю з боку керівництва було надано у відповіді СУ ГУНП в Одеській області від 27.09.2022 року, проте вказівки щодо активізації розслідування виконані не були.

Позивач наголошує, що надмірна тривалість провадження та невиправдані затримки у здійсненні процесуальних дій призвели до втрати можливості притягнення винних до відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що згідно з практикою ЄСПЛ (зокрема, у справах «Меріт проти України», «Шиліг проти Словенії») та положеннями ст. 1173, 1174 ЦК України, є самостійною підставою для відшкодування державою моральної шкоди.

Завдана шкода полягає у тривалих психологічних стражданнях, почутті безпорадності через ігнорування законних інтересів потерпілого державними органами та порушенні звичного способу життя, що з урахуванням принципів розумності та справедливості оцінюється позивачем у розмірі 1 000 000 гривень.

Позиція відповідачів у суді першої інстанції.

10 липня 2025 року від Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву Державна казначейська служба України просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію неналежністю Казначейства як відповідача та відсутністю правових підстав для відшкодування шкоди. ДКСУ наголошує, що як окрема юридична особа вона не перебувала з позивачем у правовідносинах і не завдавала йому шкоди, а казначейське обслуговування бюджетних коштів не тотожне уособленню держави у спірних зобов`язаннях. Спираючись на статтю 170 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду (справа №641/8857/17), відповідач зазначає, що належними відповідачами є виключно органи, чиєю бездіяльністю, на думку позивача, завдано шкоди, — Одеська обласна прокуратура та ГУ НП в Одеській області. Щодо суті вимог, Казначейство вказує на відсутність повного складу цивільного правопорушення, оскільки позивачем не доведено фактів протиправності дій конкретних посадових осіб та причинно-наслідкового зв`язку між їхньою поведінкою і стверджуваною шкодою. Відповідач акцентує увагу на тому, що скасування процесуальних рішень слідчим суддею в порядку ст. 307 КПК України є реалізацією права на оскарження та формою відновлення прав у межах кримінального судочинства, що само по собі не свідчить про автоматичне виникнення цивільно-правової відповідальності держави. Крім того, ДКСУ посилається на практику ЄСПЛ та Верховного Суду, згідно з якою визнання судом факту порушення та скасування незаконної постанови вже є достатньою справедливою сатисфакцією для потерпілої особи, а розмір вимог у 1 000 000 грн є необґрунтованим і не підтвердженим належними та допустимими доказами.

11 липня 2025 року від Головного управління Національної поліції в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву ГУНП в Одеській області просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи це відсутністю доказів протиправності дій поліції та недоведеністю складу цивільного правопорушення. Відповідач наголошує, що оскільки вимоги ґрунтуються на загальних підставах (ст. 1173, 1174 ЦК України), позивач зобов`язаний довести наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача та причинно-наслідковий зв`язок між ними. ГУНП зазначає, що ухвали слідчих суддів про скасування постанов про закриття провадження або зобов`язання внести відомості до ЄРДР є лише механізмом судового контролю в порядку ст. 303 КПК України та не є автоматичним підтвердженням незаконності дій слідчого у розумінні цивільного права. Спираючись на сталу практику Верховного Суду (зокрема, справи № 641/2328/17 та № 521/1661/17), орган поліції стверджує, що процесуальні недоліки під час слідства не є безумовною підставою для стягнення коштів, а реалізація особою права на оскарження бездіяльності сама по собі не порушує її прав. Крім того, ГУНП вказує на процесуальну помилку у визначенні відповідачів, стверджуючи, що Головне управління поліції є неналежним відповідачем, оскільки відшкодування має здійснюватися за рахунок держави, а отже, до справи слід залучити ГУ Державної казначейської служби в Одеській області як орган, відповідальний за безспірне списання коштів за бюджетними програмами.

15 липня 2025 року від Одеської обласної прокуратури до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву Одеська обласна прокуратура просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, наголошуючи на відсутності законних підстав для відшкодування шкоди та недоведеності складу цивільного правопорушення. Відповідач зазначає, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 122 КК України триває, а процесуальним керівництвом вживаються заходи щодо забезпечення його ефективності, зокрема шляхом надання письмових вказівок слідчому. Прокуратура вказує, що оскільки стосовно позивача не вчинялося дій, передбачених ч. 1 ст. 1176 ЦК України (незаконне засудження, тримання під вартою тощо), шкода має відшкодовуватися на загальних підставах згідно зі ст. 1173, 1174 ЦК України, які вимагають доведення позивачем факту протиправної бездіяльності та причинного зв`язку. Обласна прокуратура стверджує, що позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань саме внаслідок дій органу прокуратури, а факт скасування окремих процесуальних рішень слідчим суддею не є автоматичним підтвердженням незаконності дій як таких. Крім того, відповідач наголошує на необґрунтованості суми позову в 1 000 000 грн, що суперечить принципам розумності та справедливості й може призвести до безпідставного збагачення. Окремо зазначено про неналежність Одеської обласної прокуратури як самостійного відповідача, оскільки у деліктних зобов`язаннях за дії органів влади відповідальність несе держава Україна в особі її уповноважених представників.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, ГУ НП в Одеській області, ДКСУ про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги Одеська обласна прокуратура.

В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви, а позивач надати усі необхідні докази. Відповідно до вимог пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Позивач же обмежився лише загальними посиланнями, що внаслідок дій посадових осіб органів досудового розслідування йому було завдано моральної шкоди і не надав суду жодних доказів про її наявність.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ГУ НП в Одеській області.

В апеляційній скарзі ГУ НП в Одеській області просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про часткове задоволення позовних вимог.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційні скарги частково підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру відшкодованої моральної шкоди.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення групою осіб ( ОСОБА_2 та двома невідомими), що супроводжувалося завданням тілесних ушкоджень та викраденням майна (телефон iPhone X).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що при внесенні відомостей до ЄРДР 19.04.2020 (провадження № 12020160480001140) посадовими особами поліції було проігноровано твердження заявника про вчинення злочину групою осіб та факт відкритого викрадення майна, що призвело до неповної кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 125 КК України замість об`єктивного відображення обставин нападу.

Матеріали справи свідчать, що упродовж тривалого часу орган досудового розслідування вчиняв бездіяльність.

Так, з квітня по серпень 2020 року жодних реальних слідчих дій не проводилося.

22 вересня 2020 року дізнавачем винесено постанову про закриття провадження, яку згодом скасовано прокурором (13.11.2020) як передчасну та необґрунтовану.

Незважаючи на зміну кваліфікації на ч. 1 ст. 122 КК України та наявність у матеріалах висновку експерта про завдання потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а також наявності відеозапису подій, слідчі дії мали формальний характер не направлені на правове забезпечення охорони прав і свобод позивача . Доручення слідчого про встановлення обставин подій фактично не виконувалися.

Судом першої інстанції вмотивовано встановлено факт системного порушення процесуальних прав потерпілого, зокрема:

Слідчим не було розглянуто клопотання представника потерпілого від 30.12.2020 про долучення відеозаписів нападу, що підтверджує ігнорування прямих вказівок прокурора. Крім того, як під час судових засідань стороною позивача зазначено про те, що їм достеменно відомо, що свідків нападу, сусідів позивача, до цього часу не було допитано.

09 травня 2021 року слідчим повторно закрито кримінальне провадження з мотивів «недоцільності подальшого розслідування», про що потерпілий не був належним чином повідомлений.

Зазначена постанова про закриття була визнана незаконною та скасована ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.09.2021.

Окремої уваги заслуговує той факт, що за результатами перевірки Слідчого управління ГУНП в Одеській області (лист від 27.09.2022) доводи позивача про неналежне розслідування знайшли повне підтвердження. Керівництвом СУ ГУНП було констатовано недостатній рівень кваліфікації старшого слідчого Бурлаки А., якого було рекомендовано замінити на більш досвідченого працівника.

Також суд першої інстанції правильно звернув увагу, що Офісом генерального прокурора 23.01.2023 за №09/1/1-р-23 надано відповідь на звернення ОСОБА_3 в якій зазначено про необхідність перевірити доводи викладені у зверненні, за наявності порушень – вжити заходів реагування. Втім матеріали справи не містять жодних доказів вжиття таких заходів, а представник прокуратури під час судового засідання зазначила, що їм невідомо чи надавались слідству такі доручення та чи вчинялись будь-які інші заходи реагування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 КК України визначено, що Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Таким чином, судом першої інстанції правильно констатовано, що попри встановлення особи ймовірного правопорушника ( ОСОБА_2 ), наявність доказів отримання травм та відеофіксації конфлікту, правоохоронні органи протягом п`яти років не забезпечили виконання завдань кримінального провадження. Вказане свідчить про надмірну тривалість розслідування, недотримання розумних строків та відсутність дієвого контролю з боку прокуратури, що призвело до порушення прав позивача на ефективний судовий захист та справедливу сатисфакцію.

Відповідно до вимог ст. 23 ч. ч. 1 та 2 п. 3 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до вимог ст. 23 ч. 3 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 1173 ч. 1 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно до вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст. 13 ч. 2 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди. Вказаний висновок ґрунтується на тому, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу (понад п`ять років) не отримав від органів досудового розслідування та прокуратури належного захисту своїх прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом першої інстанції вмотивовано встановлено, що позивач займав активну процесуальну позицію, систематично вчиняючи дії для встановлення істини у справі. Позивач подавав клопотання про долучення відеодоказів, оскаржував незаконні постанови про закриття провадження та звертався зі скаргами на бездіяльність слідчих. Проте, замість ефективного розслідування, позивач стикався з системною бездіяльністю.

Суд першої інстанції обґрунтовано констатував, що відповіді органів прокуратури та поліції на чисельні звернення позивача мали характер формальних «відписок». Такі документи, за своєю суттю, мали на меті лише надання змістовно порожньої відповіді в межах встановленого строку, а не вжиття реальних заходів для активізації слідства чи виконання вказівок прокурора. Така поведінка суб`єктів владних повноважень призвела до стану тривалої невизначеності потерпілого, почуття безпорадності перед державним апаратом та зневіри у верховенстві права, що є прямим свідченням глибоких душевних страждань.

Щодо розміру відшкодування, суд погоджується з аргументами Одеської обласної прокуратури про те, що заявлена сума у 1 000 000,00 грн не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Визначення розміру компенсації не повинно призводити до безпідставного збагачення позивача, а має бути співмірним із завданими втратами.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Аналізуючи аналогічні рішення національних судів у подібних справах, суд приходить до переконання, що належним, достатнім та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди у даному випадку є сума у 100 000,00 грн. Саме такий розмір компенсації, на думку суду, є адекватною сатисфакцією за допущену державними органами бездіяльність та порушення прав позивача.

Однак з таким розміром відшкодування моральної шкоди колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

У частині третій статті 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) вказав: «Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

У справі що переглядається, позивач вказував, що через тривалість кримінального провадження та відсутність результату він зазнав моральної шкоди, яка полягала у пошуку захисту порушеного права та моральних стражданнях за весь цей час.

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань, тривалості порушеного права, колегія суддів вважає достатнім та таким, що не призведе до надмірного збагачення розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 25 000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржники не довели обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.

Наведені в апеляційних скаргах інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, тому є підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2026 року змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши її розмір з 100 000 гривень до 25 000 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

Д.Я. Роїк