Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №522/20754/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4374/26

Справа № 522/20754/24-Е

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Чеботар А.Г.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

від відповідача ОСОБА_3 – не з`явились,

переглянувши справу №522/20754/24-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2025 року у складі судді Ковтун Ю.І.,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 22 листопада 2024 року в системі «Електронний суд» до суду з вищеназваним позовом, вказала, що 07 вересня 1991 року Бюро обміну житлових приміщень Виконавчого комітету Одеської міської ради було видано ОСОБА_4 на сім`ю (дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_3 ) ордер на житлове приміщення №5786 серії БО на квартиру загальною площею 40,2 кв.м, житловою площею 28,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , особовий рахунок переоформлено на ОСОБА_1 , з якою Приморська районна адміністрація Одеської міської ради уклала Договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 17 жовтня 2017 року.

Позивач ОСОБА_1 зазначила, що у квартирі зареєстрований проте не проживає син ОСОБА_3 , з яким через сімейні обставини наразі спілкування відсутнє, його місцеперебування не відоме. Факт не проживання ОСОБА_3 в квартирі з 2021 року позивач підтверджує Актом про не проживання від 18 листопада 2024 року, складеного посадовими особами дільниці №4 КП «ЖКС «Фонтанський» та підписаного сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Про жодні поважні причини відсутності в квартирі відповідач не повідомляв. Факт реєстрації відповідача за адресою квартири порушує права позивача на розпорядження майном, зобов`язує сплачувати додаткові комунальні послуги за сторонніх осіб.

Позивач ОСОБА_1 на підставі статей 71, 72 ЖК України просила:

визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути судові витрати (а.с.1-4).

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі (а.с.36).

Відповідач ОСОБА_3 відзив не подав, до суду не з`явився. Позивач вказала місце проживання відповідача за адресою спірної квартири, пославшись, що інше місце проживання відповідача їй не відоме.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2025 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, в задоволенні позову відмовлено (а.с.54-57).

Висновок суду мотивовано недоведеністю вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.62-65).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення полягає у неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

ОСОБА_3 , 1971 року народження, як член сім`ї (син) ОСОБА_4 був включений в Ордер на житлове приміщення №5786 серія БО (обмінний), виданий 07 вересня 1991 року Бюро обміну жилими приміщеннями ОСОБА_4 на квартиру двокімнатну житловою площею 28,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , 1971 року народження, має зареєстроване з 09 жовтня 1991 року місце проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №401 від 11 вересня 2017 року, зокрема, закрито особовий рахунок ОСОБА_4 на двокімнатну квартиру у зв`язку зі смертю; відкрито особовий рахунок дружині ОСОБА_1 на дві кімнати житловою площею 28,0 кв.м ізольованої квартири АДРЕСА_2 на склад родини у 2 особи (вона, син ОСОБА_3 ).

Договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 17 жовтня 2017 року укладено між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради (наймодавець) та ОСОБА_1 (наймач). За умовами Договору наймодавець надав наймачу та членам його сім`ї ОСОБА_3 у користування 2 кімнати квартири АДРЕСА_2 житловою площею 28,0 кв.м, загальною площею 40,2 кв.м.

За поясненнями позивача ОСОБА_1 та згідно Акту про не проживання від 18 листопада 2024 року, відповідач ОСОБА_3 в квартирі за місцем своєї реєстрації не проживає з 2021 року.

Положеннями частини 1 статті 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Зазначені конституційні приписи відображені також на рівні житлового законодавства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

Позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, заявлено з підстав статей 71, 72 ЖК України.

Стаття 71 ЖК України регулює збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім громадянином та передбачає, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців (ч.1); якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом (ч.2).

Порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, передбачено статтею 72 ЖК України, відповідно до положень даної норми права визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Отже, за нормами Житлового кодексу України особа втрачає право користування житловим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин понад шість місяців.

Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем прямо залежить від причин відсутності, то при вирішенні спору підлягають з`ясуванню обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанови Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №344/9319/19, від 28 липня 2021 року у справі №754/15542/19).

Позивач ОСОБА_1 відсутність відповідача ОСОБА_3 в квартирі з 2021 року доводить Актом про не проживання від 18 листопада 2024 року, де сусіди підтверджують не проживання відповідача в квартирі з 2021 року. Проте, даний Акт не є доказом того, що ОСОБА_3 (син позивача) не проживає в квартирі без поважних причин.

Позовна заява містить посилання на сімейні обставини (які саме не вказано), з огляду на які сторони останнім часом не спілкуються та відповідач у квартирі не проживає. Отже, з обґрунтування позовних вимог вбачається, що відповідач у квартирі не проживає не без причинно.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК). На позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК.

У справі, що переглядається, позовні вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом в квартирі в м. Одесі, заявлено з підстав статей 71, 72 ЖК України та, відповідно, вирішено судом саме з цих правових підстав.

Сукупність наданих позивачем доказів не є достатньою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, на підставі статей 71, 72 ЖК України, з чим суд першої інстанції визначився правильно. Неповажність причин відсутності ОСОБА_3 в житлі понад шість місяців не має підтвердження; свідомої поведінки ОСОБА_3 , яка свідчила б про втрату ним інтересу до спірного житлового приміщення, не встановлено.

Правові підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді С.О.Погорєлова

Є.С.Сєвєрова