Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №495/4922/21
Суддя: Таварткіладзе О. М.
Номер провадження: 22-ц/813/5296/26
Справа № 495/4922/21
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури, до якої приєдналась Приватна виробничо-комерційна фірма «ЕКО-Технологія», на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів, припинення права власності, звільнення земельної ділянки шляхом приведення у попередній стан та зобов`язання повернути земельну ділянку, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2021 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець О.В. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича від 06.11.2018 року, індексний номер рішення: 43894406, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 28776537, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21.10.2020 року за реєстровим №1144, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріальною округу Кушнір І.В., на підставі якого, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати право власності (номер запису про право власності: 38766908) на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- припинити за ОСОБА_2 речове право власності на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38766908 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103;
- визнати незаконним та скасувати рішення Затоківської селищної ради від 05.10.2020 року №1629 про передачу в оренду терміном на 49 років земельної ділянки, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, площею 0.0700 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077, з додатковою угодою до нього від 21.10.2020 року за №1146, укладеною між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В.;
- припинити за ОСОБА_2 речове право оренди земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38680542 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2191131451103;
- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення розташованого на ній самочинно збудованого магазину з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м.;
- зобов`язати ОСОБА_2 повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Позов обґрунтовано тим, що реєстрація права власності на магазин з кімнатами відпочинку, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,4 кв. м., за ОСОБА_1 , а в подальшому за ОСОБА_2 є незаконною оскільки:
- технічний паспорт, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» замовником якого є ОСОБА_1 , розроблено на громадський будинок магазин з кімнатами відпочинку не містить інформацію про рік побудови вказаного об`єкту нерухомості, а також зазначене підприємство не відповіло на запит, та відносно зазначеного підприємства Головним управлінням ДПС в Одеській області будь-які перевірки не проводились, податкова звітність не надавалась, контакти представників даного підприємства відсутні, що на думку позивача свідчить про сумнівне походження технічного паспорту, який став підставою для державної реєстрації спірного магазину з кімнатами відпочинку;
- підставою для державної реєстрації спірного магазину з кімнатами відпочинку став акт готовності об`єкта до експлуатації №254, виданий 16.06.2010 року Інспекцією ДАБК в Одеській області, однак згідно відповіді ДАБК в Одеській області від 27.11.2020 року в органу відсутня інформація щодо реєстрації документів дозвільно-декларативного характеру за адресою: АДРЕСА_1 , водночас, згідно законодавства, чинного на червень 2010 року, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту здійснювалось на підставі сертифікату відповідності, а не на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації, який є лише підставою для отримання сертифікату;
- на дату проведення державної реєстрації речового права на спірний магазин в ОСОБА_1 було відсутнє речове право власності чи користування земельною ділянкою під вказаним магазином.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Уманець Олексія Вікторовича до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів, припинення права власності, звільнення земельної ділянки шляхом приведення у попередній стан та зобов`язання повернути земельну ділянку - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури Ракович Максим Миколайович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
16 листопада 2022 року представник Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» звернувся до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М., зазначаючи, що вказаним рішенням суд вирішив питання про права та інтереси фірми та просив задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури у повному обсязі.
Обґрунтовуючи порушення прав рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року, Приватно виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія», зазначає, що є власником спального корпусу «А» загальною площею 338.6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 та, відповідно до рішення сесії Затоківської селищної ради №171 від 24 вересня 2015 року, балансоутримувачем прилеглої території.
На вказаній вище території заявником проведено роботи з благоустрою, загальною вартістю 268 097 грн, зокрема облаштована 3 альтанки, дитячий та спортивний майданчики, право власності на які зареєстровано за ПВКФ «ЕКО-Технологія».
Як, стало відомо заявнику земельну ділянку, що перебуває на його балансі було поділено на дві ділянки площею 0,07 та 0,04 га., кожній з яких привласнено кадастровий номер та юридичну адресу:
- земельна ділянка площею 0,04 га - кадастровий №5110300000:02:012:0237, за адресою: АДРЕСА_3 ;
- земельна ділянка площею 0,07 га - кадастровий № 5110300000:02:012:0116, за адресою: бульвар золотий беріг 73/1 в смт Затока, Білгород - Дністровського району, щодо якої і виник спір за обставинами цієї справи.
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційне провадження за скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» закрито. Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області.
Зобов`язано ОСОБА_2 повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 січня 2026 року касаційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Царенко Олександр Олександрович, задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року скасовано та справу за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Уманець Олексія Вікторовича до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів, припинення права власності, звільнення земельної ділянки шляхом приведення у попередній стан та зобов`язання повернути земельну ділянку передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями по даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Таварткіладзе О.М., судді Вадовська Л.М., Погорєлова С.О.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 29.09.2026 року на 14:30 год. представник відповідача Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, а також відповідач ОСОБА_1 не з`явилися, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Присутні у судовому засіданні представник Одеської обласної прокуратури, представники Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» та представник ОСОБА_2 адвокат Царенко О.О. не заперечували проти розгляду справи за фактичної явки сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 08.09.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за зміст. висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Колегія суддів з огляду на зазначене та приймаючи до уваги строки розгляду справи в судах з червня 2021 року в тому числі в суді апеляційної інстанції з жовтня 2022 року (з урахуванням направлення справи на новий апеляційний розгляд за постановою Верховного суду від 28.01.2026 року) не вбачає підстав для подальшого відкладення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.
Відмовляючи у позові керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів, припинення права власності, звільнення земельної ділянки шляхом приведення у попередній стан та зобов`язання повернути земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо неправомірності набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , так само як, і не надано жодних належних та допустимих доказів недостовірності декларації та технічного паспорта на магазин з кімнатами відпочинку, їх невідповідності закону або будь яких інших обставин, які б вказували на недійсність таких документів.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем копії документів, в яких міститься інформація щодо обставин, які входять до предмета доказування, є недопустимими доказами у справі та не можуть бути покладені судом в основу для прийняття обґрунтованого рішення, оскільки не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач неправильно визначив суб`єктний склад сторін у справі, адже відповідач – Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області інтересів держави у спірних правовідносинах не порушувала, оскільки оскаржуване рішення від 05 жовтня 2020 року №1629 не ухвалювала, так само і не укладала вказаний вище договір оренди земельної ділянки. Повернення спірної земельної ділянки загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради є неможливим, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться в межах іншого населеного пункту.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що задоволення позовних вимог прокурора призведене до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у цьому випадку втручання держави у мирне володіння майном відповідачем є непропорційним.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- на підставі рішення державного реєстратора Махортова І. О. від 06 листопада 2018 року № 43894406 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підставою прийняття якого стали: технічний паспорт, виданий ТОВ «Пром-Строй ЛТД» 05 листопада 2018 року, та акт готовності об`єкта до експлуатації від 16 червня 2010 року № 254, виданий Інспекцією ДАБК в Одеській області;
- земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєно кадастровий номер 5110300000:02:012:0116 та 07 жовтня 2020 року за територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області зареєстровано право комунальної власності;
- рішенням L сесії VII скликання Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1629 ОСОБА_1 передано в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 0,0700 га (для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення), кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 15 жовтня 2020 року між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки за № 1077 строком на 49 років, до 15 жовтня 2069 року, з автоматичним продовженням дії договору, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 жовтня 2020 року, індексний номер: 54598599);
- вказане стало підставою для реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іншого речового права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, за ОСОБА_1 ;
- факт передачі вказаної вище земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджується Актом прийому-передачі земельної ділянки від 15 жовтня 2020 року;
- на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2020 року № 1144, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала у власність магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- у зв`язку з переходом права власності на спірний магазин з кімнатами відпочинку до ОСОБА_2 , між останньою та Затоківською селищною радою 21 жовтня 2020 року укладено договір № 1146 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Кушнір І. В. 15 жовтня 2020 року за № 1077, відповідного до якого змінено сторону у договорі та орендарем земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, визначено ОСОБА_2 ;
- факт передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 21 жовтня 2020 року;
- на підставі вказаного договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки державним реєстратором – приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності від 21 жовтня 2020 року за індексним № 54697011 про внесення змін до запису 38680542, об`єкт нерухомого майна 2191131451103);
- розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» від 12 червня 2020 року № 720-р утворено Кароліно-Бугазьку територіальну громаду, до складу якої увійшли населені пункти с. Кароліно-Бугаз та смт Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, представницьким органом якої є Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області;
- 19 березня 2021 року комісією з реорганізації Затоківської селищної ради, створеною рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради, складено передавальний акт майна, активів та зобов`язань від Затоківської селищної ради до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області;
- Кароліно-Бугазькою сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області 31 березня 2021 року на десятій сесії VIII скликання прийнято рішення № 111-VIII «Про затвердження передавального акту майна, активів та зобов`язань Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міськради», відповідно до якого радою було затверджено передавальний акт майна, активів та зобов`язань Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради.
Колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у березні 2020 року. На той час вона сформувала висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором одночасно і рішення органу влади про надання земельної ділянки в оренду, і договору оренди землі, прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення та став стороною договору оренди виступає відповідачем (див. постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)).
Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до регіональних ландшафтних парків. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).
У позовній заяві прокурор вказав, що державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (далі – КП «Агенція державної реєстрації») Махортовим І. О. 06 листопада 2018 року прийнято рішення (з відкриттям розділу), індексний номер: 43894406, провести державну реєстрацію права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1686595251103). Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для прийняття державним реєстратором Махортовим І. О. рішення від 06 листопада 2018 року за № 43894406 щодо реєстрації за ОСОБА_1 права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , стали лише технічний паспорт, виданий 05 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Строй ЛТД» (далі – ТОВ «Пром-Строй ЛТД»), та акт готовності об`єкта до експлуатації від 16 червня 2010 року № 254, виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі – Інспекція ДАБК в Одеській області). Надалі, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішенням державного реєстратора, приватного нотаріуса Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., від 21 жовтня 2020 року за індексним номером 54692042 (номер запису про право власності 38766908) зареєстровано перехід права власності на спірний магазин з кімнатами відпочинку до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2020 року за № 1144, посвідченого приватним нотаріусом Білгород Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В., відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала у власність магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначав, що вказана реєстрація права власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , а в подальшому за ОСОБА_2 , є незаконною, оскільки: технічний паспорт на цей об`єкт нерухомості, який виданий підприємством ТОВ «Пром-Строй ЛТД» та замовлений ОСОБА_1 , розроблено на об`єкт нерухомості під назвою «громадський будинок магазин з кімнатами відпочинку», а не «магазин з кімнатами відпочинку»; цей паспорт не містить інформації про рік побудови спірного об`єкта нерухомості; підприємство ТОВ «Пром-Строй ЛТД» не надало відповідь на запити прокуратури; Головне управлінням Державної податкової служби в Одеській області не проводило будь-які перевірки щодо ТОВ «Пром-Строй ЛТД» і це підприємство не подавало жодної податкової звітності; контакти представників ТОВ «Пром-Строй ЛТД» відсутні, що свідчить про сумнівне походження технічного паспорта. Також зазначав, що станом на червень 2010 року прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного об`єкта нерухомості здійснювалось на підставі сертифіката відповідності, а не на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації № 254, виданого 16 червня 2010 року Інспекцією ДАБК в Одеській області, який є лише підставою для отримання такого сертифіката.
Стверджував, що оскільки первинну державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірний магазин з кімнатами відпочинку проведено незаконно, то договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2020 року за № 1144 цього об`єкта нерухомості, згідно з яким ОСОБА_2 придбала магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а також підлягає припиненню похідне право власності ОСОБА_2 на зазначений об`єкт нерухомості шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38766908 про державну реєстрацію права власності, та похідне речове право оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38680542 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2191131451103.
Також стверджував, що магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, тому вказаний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом і його замовник – відповідач ОСОБА_1 має звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, за адресою: АДРЕСА_1 , та привести цю земельну ділянку у приданий для використання стан шляхом знесення розташованого на ній самочинно збудованого магазину з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м.
Наголошував на тому, що рішення Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1629 є незаконним, оскільки таким рішенням ОСОБА_1 без жодних публічних земельних торгів передано в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, за адресою: АДРЕСА_1 , яка у 13 разів перевищує площу спірного магазину з кімнатами відпочинку, що на ній фактично розташований (52,4 кв. м.). Також наголошував на тому, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права, вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення з цільовим призначенням 07.01 – для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, та входить до водоохоронної зони. А згідно з даними Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, розташована на відстані приблизно 99,2 м від урізу води Чорного моря, а отже, входить до прибережної смуги та фактично є пляжною зоною.
Переконував, що оскільки державну реєстрацію права власності на спірний магазин з кімнатами відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 , проведено з порушенням вимог закону, а рішення Затоківської селищної ради від 05 жовтня 2020 року № 1629 про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, є незаконним, то договір оренди цієї земельної ділянки, укладений між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І. В. від 15 жовтня 2020 року за № 1077, з додатковою угодою до нього від 21 жовтня 2020 року за № 1146, підлягає визнанню недійсним судом, похідне речове право оренди цієї земельної ділянки припиненню, шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38680542 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2191131451103.
Також вказував на те, що оскільки земельна ділянка площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, за адресою: АДРЕСА_1 , вибула з власності територіальної громади незаконно, з порушенням вимог чинного законодавства, а договір оренди земельної ділянки з договором про внесення змін до нього підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, то відповідно земельна ділянка площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:011, підлягає поверненню до земель комунальної власності.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Органами, уповноваженими державою здійснювати розпорядження землями державної та комунальної власності, як об`єктами права власності Українського народу, є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної Земельним кодексом України.
Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст.122 Земельного кодексу України повноваження з розпорядження землями комунальної власності територіальних громад належать відповідним сільським, селищним, міським радам.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , тут і далі, який діяв на час прийняття державного реєстратора Махортова І.О. від 06.11.2018 року за № 43894406, (далі - Закон), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ, які вже відбулися, з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.
Статтею 3 Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Пунктом 4 статті 5 Закону не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 Закону, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України за № 1127 від 25.12.2015 року. (редакція 06.06.2018) (далі Порядок).
Згідно з п. п. 6, 7, 12, 18, 19, 57 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.
Зокрема, згідно п. 41 наведеного Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;
2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ст. 10 Закону, державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Таким чином, обов`язковою умовою для реєстрації права власності на будинок, право на який реєструється вперше з відкриттям розділу у реєстрі, на час прийняття оскаржуваного рішення, було наявність у правонабувача документа про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.
Відповідно до п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08.10.2008 року (чинного на момент видачі акту готовності об`єкта до експлуатації № 275 від 11.02.2010 року), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснювалось на підставі сертифіката відповідності, що видавався Держархбудінспекцією та її територіальними органами за формою, згідно з додатком 1. Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
Для одержання сертифіката відповідності замовник або уповноважена ним особа подає письмову заяву, згідно з додатком 2 інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, або інспекції за місцем розташування закінченого будівництвом об`єкта, якщо проводилися будівельні роботи, на виконання яких не вимагається дозвіл. До заяви додаються: проектна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; акт готовності об`єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, замовником, страховою компанією (у разі, коли об`єкт застрахований) за формою згідно з додатком 3. (п. 3 зазначеного Порядку).
Таким чином, станом на червень 2010 року (дату видачі акту готовності об`єкта до експлуатації № 254) прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту здійснювалось на підставі сертифікату відповідності, в той час, як акт готовності об`єкта до експлуатації, є лише підставою для отримання сертифікату.
Щодо документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 37 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, в тому числі щодо присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна на місцевому рівні, місцевими радами, законодавцем розглядаються в рамках повноважень місцевих рад щодо вирішення питань адміністративно - територіального устрою.
Отже, належним документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, є відповідний документ органу місцевого самоврядування.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухому майно про реєстрацію права власності (т. 1 а. с. 43), підставою для державної реєстрації спірного магазину з кімнатами відпочинку стали:
- акт готовності об`єкта до експлуатації № 254, виданий 16.06.2010 року Інспекцією ДАБК в Одеській області;
- технічний паспорт, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» 05 листопада 2018 року.
Між тим, акт готовності об`єкта до експлуатації та технічний паспорт не є документами, що відповідно до вимог законодавства засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та про присвоєння новозбудованому магазину з кімнатами відпочинку адреси у визначеному Законом порядку.
Колегія суддів приймає до уваги, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ч. 1 ст. 90 ЗК України, як у редакції чинній на день складення ату про готовність об`єкту до експлуатації від 16 червня 2010 року, так і на день реєстрації права власності 06 листопада 2018 року), землекористувачі (ч. 1 ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ч. 1 ст. 102-1 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на день реєстрації права власності 06 листопада 2018 року), право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Водночас, договір оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077, між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено 15 жовтня 2020 року.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на день реєстрації права власності 06 листопада 2018 року) для отримання дозволу подається заява, до якої додаються, зокрема, копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію.
Аналогічні вимоги надання замовником будівельних робіт документу, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію містить і Порядок надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1104 (у редакції від 01 березня 2010 року, чинній на день видання акту готовності об`єкта до експлуатації 16 червня 2010 року.
Отже, як на день отримання акту про готовність об`єкта до експлуатації №254 16 червня 2010 року, так і на день державної реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно, земельна ділянка під ним не була відведена ОСОБА_1 для цієї мети та він не мав відповідного дозвільного документа на виконання будівельних робіт.
Частиною 7 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на день реєстрації права власності 06 листопада 2018 року) визначено, що виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 376 ЦК України (у редакції чинній на день реєстрації права власності 06 листопада 2018 року), згідно з якими житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
А згідно з ч. 2 наведеної статті у відповідній редакції особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а відтак право власності на таке майно не може бути зареєстровано в загальному порядку відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України.
Водночас, щодо посилань позивача на те, що наданий для державної реєстрації спірної нежитлової будівлі технічний паспорт виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» 05 листопада 2018 року не містить інформацію про рік побудови вказаного об`єкту нерухомості, колегія суддів зауважує, про таке.
Підпунктом 39 п.2 розділу І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року N 127, чинного на день складення технічного паспорту від 05 листопада 2018 року (редакція 26.07.2018 року) визначено, що нежитловим приміщенням (групою нежитлових приміщень) є сукупність нежитлових приміщень, які мають сполучення між собою та окремий вихід на сходову клітку, коридор або земельну ділянку чи прилеглу територію і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
Згідно з вимогами пункту 22 розділу І наведеної інструкції, 22. Складовими частинами технічного паспорта на групу нежитлових приміщень є: план групи нежитлових приміщень, експлікація групи нежитлових приміщень, характеристика групи нежитлових приміщень.
З огляду на вказане є безпідставними є твердження позивача про не зазначення у технічному паспорті, виданому ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», інформації про рік побудови магазину з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 /, оскільки такий є нежитловим приміщенням, вимоги до технічного паспорту якого не передбачали зазначення року побудови.
Окремо, колегія суддів зазначає, що технічний паспорт лише підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна та не являється правовстановлюючим документом.
За таких встановлених у справі обставин, рішення державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича від 06.11.2018 року, індексний номер рішення: 43894406, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 28776537, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103) прийнято без документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію зазначеного будівництвом об`єкту (сертифікату відповідності), без присвоєної у встановленому порядку адреси та на земельній ділянці, яка на дату реєстрації права власності на розташовану на ній нежитлову будівлю нікому не передавалась у власність /користування.
Відповідно до ст. 24 Закону, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Ураховуючи викладене, за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів, державний реєстратор повинен був відмовити у реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості.
Викладене свідчить, що оспорюване рішення державного реєстратора Махортова І.О. було прийнято в порушення ст. 10 Закону (без документу, що засвідчував прийняття до експлуатації об`єкту на момент його зведення), у порушення ст. ст. 5, 18, 24, 27 Закону та п. п. 18, 40, 41 Порядку (без довідки про присвоєння адреси, без зареєстрованого права власності/користування в Державному реєстрі прав на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості) , у зв`язку з чим, таке рішення підлягає визнанню незаконним.
Зворотного відповідачами доведено не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Крім того, відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Колегія суддів констатує, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:
(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;
(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
З матеріалів справи вбачається, що магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 був побудований за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, то вказаний об`єкт нерухомості в розумінні ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.
На час державної реєстрації 06.11.2018 року права приватної власності за ОСОБА_1 на самочинно побудований магазин загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки під самочинно зведене майно в оренду було відсутнє, а договір оренди земельної ділянки не укладався.
Відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13 формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20).
Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).
До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 Водного кодексу України (далі - ВК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (абзац перший частини третьої статті 60 ЗК України, частина дев`ята статті 88 ВК України, останній абзац пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом (частина друга статті 62 ЗК України).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (частина перша статті 90 ВК України).
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передання (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд (абзац перший пункту 6.15 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів)).
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (останній абзац пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких зон уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).
Передача Кароліно-Бугазькою сільською радою в оренду спірної земельної ділянки водного фонду за адресою: АДРЕСА_1 відбулась майже через 2 роки після державної реєстрації права приватної власності на приміщення магазину за ОСОБА_1 і саме у зв`язку з наявністю державної реєстрації права власності на нерухоме майно у вигляді нежитлового приміщення магазину за цією адресою.
Проведенню державної реєстрації права приватної власності на нерухоме нежитлове приміщення магазину за ОСОБА_1 передувало будівництво на земельній ділянці відноситься до категорії земель рекреаційного призначення з цільовим призначенням 07.01 – для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення та входить до водоохоронної зони. Зокрема згідно з даними Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, на якій розміщено спірне приміщення магазину, розташована на відстані приблизно 99,2 м від урізу води Чорного моря, а отже входить до прибережної смуги та фактично є пляжною зоною (т. 1 а. с. 10–11).
Колегія суддів зауважує, що зайняття земель водного фонду з порушенням закону розглядається як порушення, не пов`язане з позбавленням володіння, у зв`язку з чим власник захищає свої права за допомогою негаторного позову.
Визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно (на підставі якого земля водного фонду була передана в оренду) є ефективним способом захисту лише тоді, коли реєстрація права власності на таке майно за третіми особами створює перешкоди власнику (державі чи громаді) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а сама будівля є незаконною (наприклад, неіснуючою чи самочинною).
Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу - зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц.
Прокурор у цій справі як на фактичну підставу позову, зокрема, вказував на те, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, на якій споруджено магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , є земельною ділянкою водного фонду, а тому вважав, що заявлені у цій справі вимоги його негаторного позову є належним способом захисту інтересів держави та підлягають задоволенню судом.
Колегія суддів проаналізувавши заявлені прокурором вимоги в контексті встановлених у справі обставин, доходить висновку, що визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно (на підставі якого земля водного фонду була передана в оренду) є ефективним способом захисту лише тоді, коли реєстрація права власності на таке майно за третіми особами створює перешкоди власнику (державі чи громаді) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а сама будівля є незаконною (самочинною).
На час звернення прокурором позову до суду і розгляду справи, право приватної власності на самочинне збудоване приміщення магазину було зареєстровано за ОСОБА_2 , яка за договором купівлі-продажу придбала даний магазин у ОСОБА_1 , а після цього уклала з Кароліно-Бугазькою сільрадою додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки між Кароліно-Бугазькою сільською радою і ОСОБА_1 на підставі чого перереєструвала право оренди земельної ділянки за собою.
Вимога про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно (житлове та/або нежитлове приміщення) є ефективною, якщо вона пред`являється в межах негаторного позову як засіб усунення перешкод. Сама по собі реєстрація права власності на будівлю (яка часто є самочинною на землях водного фонду) блокує право держави чи громади розпоряджатися землею. Тому визнання її недійсною та її скасування відновлює первинне становище.
При таких обставинах, заявлені прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича від 06.11.2018 року, індексний номер рішення: 43894406, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 28776537, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103), тобто первісної реєстрації права приватної власності на приміщення магазину, яке самочинно побудовано на самочинно зайнятій земельній ділянці водного фонду – підлягають задоволенню.
Разом з тим, у статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що обрання способу захисту є правом особи, яка звертається до суду. Визначення того, чи є обраний особою спосіб захисту ефективним, - належить суду.
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Ефективний спосіб захисту прав — це такий засіб, який відповідає змісту порушеного права, характеру самого порушення, реально поновлює право або гарантує повне відшкодування завданої шкоди та не потребує додаткових судових звернень.
Враховуючи викладене, інші заявлені прокурором вимоги щодо цього ж нерухомого майна – приміщення магазину загальною площею 52,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.10.2020 року за реєстровим №1144, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріальною округу Кушнір І.В., на підставі якого, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасування права власності (номер запису про право власності: 38766908) на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;
- припинення за ОСОБА_2 речове право власності на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38766908 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103,
задоволенню не підлягають, оскільки не є ефективними способами захисту прав власника, так як за встановлених обставин є зайвими для реального відновлення первісного становища.
Стосовно заявлених прокурором вимог щодо земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів виходить з такого.
Як вже зазначалось, вперше дана земельна ділянка площею 0.0700 га. була відведена в довгострокову оренду ОСОБА_1 на 49 років з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення рішенням Затоківської селищної ради від 05.10.2020 року №1629 у зв`язку з наявністю в нього зареєстрованого права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі прийнятого Затоківською селищною радою рішення від 05.10.2020 року №1629 про передачу в оренду терміном на 49 років земельної ділянки, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, площею 0.0700 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 15.10.2020 року між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 укладений договір оренди цієї земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077.
Після укладення договору купівлі-продажу від 21.10.2020 року на підставі якого, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала магазин з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснення державної реєстрації права власності на придбаний магазин за ОСОБА_2 , до договору оренди земельної ділянки між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 від 15.10.2020 року, було укладено додаткову угоду від 21.10.2020 року між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В., після чого ОСОБА_2 зареєструвала за собою речове право оренди на земельну ділянку площею 0.0700 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
Виходячи з встановлених обставин у цій конкретній справі, колегія суддів зауважує, що якщо земельна ділянка водного фонду була передана в оренду для обслуговування об`єкта або з порушенням вимог закону (наприклад, під самочинне будівництво чи без урахування прав власника землі), позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки мають бути заявлені у сукупності з первинним порушенням.
Враховуючи наведене, підлягають задоволенню крім вимог про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення магазину також і вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077, з додатковою угодою до нього від 21.10.2020 року за №1146, укладеною між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. та вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 (останній діючий орендар) повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того у зв`язку із визнанням недійсною та скасуванням державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення магазину та визнанням недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з додатковою угодою до нього від 21.10.2020 року за №1146, укладеною між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 (останній діючий орендар) повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованими та є належним способом поновлення володіння власника. Реєстраційні записи лише відображають цей факт у системі координат речового права.
Разом з тим вимоги про припинення за ОСОБА_2 речового права оренди земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису 38680542 про державну реєстрацію права власності, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 21911314511 задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", судове рішення про визнання договору оренди недійсним або про його розірвання є самостійною підставою для державного реєстратора, щоб внести запис про припинення права оренди в Державному реєстрі речових прав. Крім того, суд не повинен ухвалювати рішення, які дублюють за своєю суттю правові наслідки вже задоволених основних вимог. Задоволення позову про визнання договору оренди недійсним автоматично анулює правову підставу (титул) користування ділянкою з моменту укладення договору.
Тому такі вимоги про припинення за ОСОБА_2 речового права оренди земельної ділянки, не відносяться до ефективних способів захисту прав власника.
Що стосується вимог про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення розташованого на ній самочинно збудованого магазину з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м., то колегія суддів звертає увагу, що на час подання прокурором позову до суду і розгляду справи в суді ОСОБА_1 вже не був і не є власником як спірного самочинно побудованого приміщення магазину так і орендарем земельної ділянки, на якій розташований магазин.
В силу вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України у спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема ст. 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника й зареєстрували право власності на такий об`єкт.
Верховний суд при касаційному перегляді справ неодноразово наголошував і стабільно дотримується усталеної позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Тобто належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.
Такі висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 915/1439/21.
Позовні вимоги про зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого магазину з кімнатами відпочинку загальною площею 52,4 кв. м. прокурором заявлені виключно до забудовника, який вперше і зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення магазину – ОСОБА_1 і який саме у зв`язку з цим отримав в дострокову оренду земельну ділянку водного фонду, на якій розміщений магазин (первісного набувача).
Проте, на час звернення прокурора до суду ОСОБА_1 не був ані зареєстрованим власником самочинного збудованого магазину ані діючим орендарем земельної ділянки.
Відповідних вимог про знесення самочинного будівництва діючого власника і орендаря – ОСОБА_2 прокурор не заявив і апеляційний суду не вправі уточнювати позовні вимоги на стадії апеляційного перегляду справи. Компетенція апеляційного суду поширюється на перевірку рішення лише в частині тих вимог, які заявлені в суді першої інстанції і які розглядались цим судом.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог про:
- визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради від 05.10.2020 року №1629 про передачу в оренду терміном на 49 років земельної ділянки, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, площею 0.0700 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077, з додатковою угодою до нього від 21.10.2020 року за №1146, укладеною між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В.;
- зобов`язання ОСОБА_2 повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті вимог слід відмовити з підстав та обґрунтувань викладених у цій постанові апеляційного суду.
Щодо заяви Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» про приєднання до апеляційної скарги.
16 листопада 2022 року представник Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» звернувся до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича М.М., вказуючи, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про права та інтереси фірми та просив задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури у повному обсязі.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Перевірка дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, порушення яких є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного в апеляційному порядку судового рішення, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, допускається, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки в межах відкритого апеляційного провадження, виходячи з наступного.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Крім того, відповідно до ст. 363 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Таким чином, положеннями цивільного процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу, а також приєднатись до вже поданої апеляційної скарги на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову або заяви в порядку окремого провадження.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Тобто, судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.
Відповідно до ч.9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Зважаючи на неурегульованість дій апеляційного суду у випадку встановлення після прийняття заяви про приєднання до апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участь у справі, з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, колегія суддів вважає за необхідне застосувати аналогію закону, а саме ст. 362 ЦПК України
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Таким чином, у разі подання апеляційної скарги, а у цьому випадку заяви про приєднання до апеляційної скарги, особою, яка не брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, апеляційному суду належить закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі N 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою чи заявою про приєднання до такої в порядку статей 17, 352 ЦПК України повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
Аналогічні висновки наведені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 у справі №904/897/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 26.06.2020 у справі № 910/3438/17, від 01 грудня 2020 у справі №910/5511/19, від 11 січня 2021 року у №925/1600/16 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10.
У справі, яка переглядається, позивач ініціював спір щодо повернення до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ПФКФ «ЕКО-Технологія» зазначає, що є балансоутримувачем спірної земельної ділянки, а вказаним рішенням суд вирішив питання про права та інтереси фірми.
Так, з наданих заявником доказів убачається, що ПВКФ «ЕКО-Технологія» на праві оренди належить земельна ділянки із кадастровим №5110300000:02:012:0103, загальною площею 0,1209 га, на якій 12.06.2018 року за заявником зареєстровано право власності на 3 альтанки, спортивний та дитячий майданчики, проте, попри протилежні твердження заявника та у порушення ст.ст. 77-81,89 ЦПК України, ПВКФ «ЕКО-Технологія» не надала апеляційному суду належних, достовірних, допустимих та достатніх у своїй сукупності доказів, що спірна земельна ділянка є тією, що рішенням сесії Затоківської селищної ради №171 від 24 вересня 2015 року, була виділена заявнику для утримання, із дозволом на проведення робіт по влаштування пішохідної доріжки з елементами благоустрою.
Тож, колегія суддів вважає, що доводи заяви про приєднання до апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника, а у мотивувальній частині цього рішення не міститься висновків суду про права та обов`язки ПВКФ «ЕКО-Технологія», так само як і резолютивна його частина прямо про них не вказує.
З огляду на наведене, враховуючи, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційне провадження у частині заяви ПВКФ «ЕКО-Технологія» про приєднання до апеляційної скарги підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційне провадження за скаргою Приватної виробничо-комерційної фірми «ЕКО-Технологія» - закрити.
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 серпня 2022 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсними договорів, припинення права власності, звільнення земельної ділянки шляхом приведення у попередній стан та зобов`язання повернути земельну ділянку – задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція державної реєстрації» Махортова Ігоря Олександровича від 06.11.2018 року, індексний номер рішення: 43894406, про реєстрацію за ОСОБА_1 права приватної власності на магазин з кімнатами відпочинку, загальною площею 52,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 28776537, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686595251103).
Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Затоківською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В. від 15.10.2020 року за № 1077, з додатковою угодою до нього від 21.10.2020 року за №1146, укладеною між Затоківською селищною радою та ОСОБА_2 , посвідченою приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Кушнір І.В.
Зобов`язати ОСОБА_2 повернути до земель комунальної власності Кароліно-Бугазької сільської ради земельну ділянку площею 0,0700 га з кадастровим номером 5110300000:02:012:0116, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 03528552) судовий збір у розмірі 8 763 грн, тобто по 4381,50 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 15.10.2026 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua