Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №420/15703/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №420/15703/26

Суддя: Садова М.І.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року Справа № 420/15703/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати мені середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 29.04.2026;

- стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на мою користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 29.04.2026 в сумі 166640,76 грн;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати мені компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати за період з 29.08.2018 по 07.03.2025;

- зобов`язати відповідача військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 20.06.2018 по 29.04.2026.

Спір належить до юрисдикції адміністративних судів, має розглядатись в порядку адміністративного судочинства та підсудний Харківському окружному адміністративному суду; - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що проходив службу у відповідача. Відповідно до судового рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 29.04.2026. Відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби та втрату частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 135 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах і отримував грошове забезпечення у визначеному діючим законодавством розмірі. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.06.2018 року № 122 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на момент видання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 червня 2018 року № 122 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не заперечував проти розмірів всіх основних та додаткових виплат, які він отримував за час проходження військової служби. 20 червня 2018 року позивач ознайомився з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 червня 2018 року № 122. У наказі вказано всі види та розміри грошових виплат, які повинні були виплатити позивачу після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і не зазначено про виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій. На момент виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені Військовою частиною НОМЕР_1 . На виконання рішення суду позивачу 29.04.2026 року було виплачено грошові кошти. Фінансування оборонного сектору економіки є обмеженим, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству оборони України виділяються кошти згідно затвердженого кошторису доходів та видатків на рік. Міністерство фінансів України щомісячно перераховує на рахунки Міністерства оборони України, які відкриті у Державній казначейській службі України, кошти за відповідними напрямками, в т.ч.: виплати грошового забезпечення та заробітної плати, тилове забезпечення, ремонт та утримання озброєння і військової техніки, підготовка військ, тощо. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Відтак, заповнення відповідної фінансової прогалини здійснюється за рахунок основних напрямів воєнного сектору, які, в умовах воєнного стану, потребують першочергової підтримки. Просить у позові відмовити.

29.05.2026 Одеський окружний адміністративний суд своєю ухвалою передав адміністративну справу до Харківського окружного адміністративного суду, яка отримана останнім 02.07.2026.

07.07.2026 ухвалою судді адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач проходив службу у відповідача. 20.06.2018 звільнений з військової служби, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи.

При звільнені із військової служби позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 11249,54 грн, що підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу позивача (форма ОК-5).

Харківський окружний адміністративний суд своїм рішення від 17.10.2023 у справі № 520/4326/22, зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця для нарахування індексації січень 2008 року, із урахуванням проведених раніше виплат.

На виконання судового рішення відповідачем 29.04.2026 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 75232,05 грн.

Позивач наводить аргументи про те, що виплата грошового забезпечення відбулась з порушенням строків, а тому просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст.1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116,117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 суд дійшов наступних висновків:

«Застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 21.06.2018 (наступний день після звільнення) до 28.04.2026 ( день, що передує дню виплати), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 21.06.2018 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 до 28.04.2026 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.

Отже до спірних правовідносин за період з 21.06.2018 (перший день затримки ) до 28.04.2026 (кінцевий строк проведення розрахунку ) суд бере до уваги умови співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Суд установив, відповідно до довідок про грошове забезпечення №225/56/1183/фс та №225/56/1183/фс, розмір грошового забезпечення позивача складає: квітень 2018 року у сумі 10808,74 грн, кількість відпрацьованих робочих днів 30, травень 2022 року у сумі 11334,32 грн, кількість відпрацьованих робочих днів 31.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача розмір грошового забезпечення позивача складає: квітень 2018 року у сумі 19789,05 грн, кількість відпрацьованих робочих днів 30, травень 2022 року у сумі 10808,74 грн, кількість відпрацьованих робочих днів 31.

З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що для обчислення середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України бере до уваги відомості з індивідуальних відомостей, адже з указаних сум здійснено сплату страхових внесків, а відомості у довідках аж ніяк не підтверджують таких сум, а тому такі суд оцінює критично та не бере за вихідні дані для обчислення середньоденного грошового забезпечення позивача.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 501,60 (30597,79 грн : 61 робочих днів) грн.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21.06.2018 до 18.07.2022, суд прийшов наступного.

Суд установив, при звільненні (20.06.2018) позивачу відповідачем не виплачено заробітну плату у розмірі 75232,05 грн. Вказана сума виплачена 29.04.2026.

Отже, вказана виплата сплачена позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Суд повторно відмічає, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 501,60 грн.

Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (20.06.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (29.04.2026), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить до 19.07.2022 – 1489 дні (з 21.06.2018 до 18.07.2022 (включно).

Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні становить 746887,04 (501,60 грн*1489 днів).

Так, кількість календарних днів обмеженого періоду невиплати середньої заробітної плати з 19.07.2022 до 28.04.2026, з обмеженням у шість місяців становить 184 календарних днів/6 місяців.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період з 19.07.2022 до 28.04.2026 (обмеженням 6 місяцями, тобто 184 календарних днів) становить 92294,40 грн (501,60 грн*184 днів).

Разом з тим, сума заборгованості виплачена із затримкою складала 75232,05 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 839181,44 грн.

Отже в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.04.2026 у справі № 560/17619/24.

З урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду та правих висновків Великої Палати Верховного Суду при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, суд зазначає.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 86481,59 грн (11249,54грн+75232,05грн), з яких сума заборгованості виплачена із затримкою складала 75232,05 грн, що складає 86,99 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні.

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення становить 839181,44 грн.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 86,99 % становить 730003,93 грн.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 86,99 % також є неспівмірною у цих спірних правовідносинах.

Отже, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування, виплаченими сумами на день звільнення та із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачем, розмір майнових втрат, що зазнав позивач, поведінку сторони відповідача при невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із виплатою заборгованості на виконання судового рішення; розмір щомісячного грошового забезпечення позивача під час проходження військової служби у відповідача за останні два повні місяці перед звільненням (30597,79 грн), звернення до суду із позовами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення 22.02.2022, суд прийшов висновку про зменшенням розміру середнього заробітку незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, з урахуванням періодів нарахування середнього заробітну та істотності частки 85,87 %, суд вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 26617,02 грн (30597,79 *86,99/100), оскільки при цьому враховано справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача.

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд прийшов наступного.

Позивач наводить доводи про те, що у вказаній виплаті не містить виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями) звернувся до суду за захистом свого права.

Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1-4 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно із пунктами 1-5 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу вищенаведених норм випливає, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23 та багато інших)

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 02 квітня 2024 року в справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд повторно відмічає, що недоплачене грошове забезпечення відповідач виплатив позивачу 29.04.2026, що підтверджено доказами, які містяться у справі.

З огляду на викладене, суд прийшов переконання про те, що оскільки, з вини відповідача не було вчасно нараховано та виплачено грошове забезпечення, а відтак відповідач повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації, а відтак суд дійшов висновку що відповідачем допущено бездіяльність, яка визнається судом протиправною.

З метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку, що відповідача необхідно зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 (а не з дати звільнення із військової служби позивача про що просить останній) до 29.04.2026.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ст. 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 212,90 грн.

Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.06.2018 до 28.04.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 21.06.2018 до 28.04.2026 у розмірі 26617 (двадцять шість тисяч шістсот сімнадцять) гривень 02 копійки.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 29.04.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 29.04.2026, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 212,90 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження – АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено та підписано суддею 19.10.2026.

Суддя М. І. Садова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua