Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №469/1631/25
Суддя: Яворська Ж. М.
19.10.26
22-ц/812/2036/26
Справа №469/1631/25
Провадження № 22-ц/812/2036/26
Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
19 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів”
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 липня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гапоненко Н.О., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ “ФК “ЄАПБ”, Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 23 грудня 2021 року ТОВ “Фінансова компанія “Центр Фінансових Рішень” (далі - ТОВ “ФК “ЦФР”) та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 5765800642, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором та передбачених в паспорті кредиту №5800642, який є невід`ємною частиною цього договору.
Положеннями пункту 1.2 Договору встановлено, що кредит надається позичальнику у розмірі 11748,00 грн. строком на 36 місяців зі сплатою за користування кредитом щомісячно 2,19%; договір підписаний власноручно відповідачем.
У паспорті споживчого кредиту від ТОВ “ФК “ЦФР” №5800642 від 23 грудня 2021 року зазначено суму кредиту 11748,00 грн., строк кредитування - 36; щомісячна процентна ставка за договором - 2,19%, річна процентна ставка - 11,99%; загальні витрати за кредитом - 11562,35 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту - 23310,35 грн.; визначено графік повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення; відповідно до графіку, щомісячний платіж складає 647,52 грн.
Договір, паспорт споживчого кредиту №5800642 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ “ФК “ЦФР” в редакції від 30 серпня 2021 року складають єдиний кредитний договір. Позичальник, підписавши цей договір підтверджує, що свій примірних цього договору він отримав (п.3.4 кредитного договору).
07 жовтня 2016 року між ПАТ “Таскомбанк” та ТОВ “ФК “ЦФР” укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ “ФК “ЦФР” передає (відступає) ПАТ “Таскомбанк” права вимоги до позичальників, право на одержання яких належить ТОВ “ФК “ЦФР”, а ПАТ “Таскомбанк” набуває права вимоги за кредитними договорами (а.с.47-48).
15 травня 2024 року між АТ “Таскомбанк” та ТОВ “ФК “ЄАПБ” укладено договір факторингу № НІ/11/19-Ф відповідно до умов якого АТ “Таскомбанк” передало (відступило) ТОВ “ФК “ЄАПБ” за плату належні йому права вимоги, а ТОВ “ФК “ЄАПБ” прийняло належні АТ “Таскомбанк” права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників (а.с.13-18). До позовної заяви долучено копію акту прийому-передачі реєстру боржників (а.с.19).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 15 травня 2024 року до договору факторингу № НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року, відступленою є заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 5765800642 у сумі 17128,08 грн., з яких 11156,78 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту, 1796,56 грн. - загальна заборгованість за процентами, 4174,74 грн. - загальна заборгованість за комісією (а.с.21).
Відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, допустив заборгованість, яка станом на 15 травня 2025 року становить 17128,08 грн., у тому числі 11156,78 грн. - заборгованість по тілом кредиту, 1796,56 грн. - заборгованість за процентами, 4174,74 грн. – заборгованість за щомісячними процентами.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, та судові витрати.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 09 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що для підтвердження наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 17128,08 грн позивачем до позовної заяви було надано копію кредитного договору, договір факторингу та договори про відступлення права вимоги, витяг з реєстру боржників до договору факторингу від 15 травня 2024 року, а також розрахунок заборгованості.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем саме у тому розмірі, який зазначає позивач.
Розрахунок заборгованості за кредитним договором, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Вказаний розрахунок заборгованості із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що він є новим кредитором відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №5765800642 від 23 грудня 2021 року, укладеним відповідачем з ТОВ “ФК “ЦФР”, право грошової вимоги від якого перейшло спочатку до АТ “Таскомбанк” і вже на підставі договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року до позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ “ФК “ЦФР” та відповідачем ОСОБА_1 укладено 23 грудня 2021 року, тобто більше ніж через чотири роки після укладення 07 жовтня 2016 року договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 між ПАТ “Таскомбанк” та ТОВ “ФК “ЦФР”.
Отже, право майбутньої вимоги на момент укладення договору про відступлення права вимоги мало би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ “ФК “ЦФР” щодо відповідача ОСОБА_1 на момент укладення договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року не було, та сторони не могли передбачити, що 23 грудня 2021 року ТОВ “ФК “ЦФР” буде укладено кредитний договір з відповідачем ОСОБА_1 ..
Вказане свідчить про те, що предметом договору про відступлення прав вимоги на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором №5765800642 від 23 грудня 2021 року.
Позивачем не надано суду реєстру прав вимог, підписаного уповноваженими особами ТОВ “ФК “ЦФР” та АТ “Таскомбанк”, яким би підтверджувалося набуття АТ “Таскомбанк” права вимоги за договором, укладеним між ТОВ “ФК “ЦФР” та відповідачем ОСОБА_1 .
Окрім того, за відступлення права вимоги АТ “Таскомбанк” повинно було сплатити ТОВ “ФК “ЦФР” суму фінансування, проте доказів на підтвердження сплати якої за отримання права вимоги матеріали справи не містять.
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 від первісного кредитора ТОВ “ФК “ЦФР” до кредитора АТ “Таскомбанк”, тобто не довів перехід права вимоги на кожному етапі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі ТОВ “ФК “ЄАПБ” посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем 23 грудня 2021 року укладено кредитний договір №5765800642, а право вимоги за цим договором у подальшому перейшло до АТ «ТАСКОМБАНК», а потім - до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року, що підтверджується договором факторингу, актом приймання-передачі та витягом з реєстру боржників.
Проте суд безпідставно дійшов висновку, що позивач не довів переходу права вимоги лише з тієї причини, що до матеріалів справи не було долучено реєстр боржників до договору про відступлення права вимоги від 07 жовтня 2016 року та докази оплати за таким договором.
Крім того вказують, що суд безпідставно визнав, що відсутність реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги від 07 жовтня 2016 року свідчить про відсутність переходу права вимоги. Водночас у матеріалах справи містяться належні докази, що підтверджують набуття позивачем права вимоги саме щодо відповідача, а саме: кредитний договір №5765800642, договір факторингу №НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року, акт приймання-передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників, у якому прямо зазначено кредитний договір відповідача, його персональні дані та розмір заборгованості. Саме ці документи підтверджують індивідуалізацію права вимоги та належність спірної вимоги позивачу.
Суд також неправильно застосував статті 1077 та 1078 ЦК України, дійшовши висновку, що договір відступлення права вимоги від 07 жовтня 2016 року не міг поширюватися на кредитний договір, укладений у 2021 році.
Вказують, що сама по собі обставина, що кредитний договір був укладений після підписання генерального договору відступлення права вимоги, не свідчить про недійсність такого відступлення та не виключає можливість переходу права вимоги після виникнення відповідного кредитного зобов`язання.
Звертають увагу на те, що законодавство не містить вимоги про те, що новий кредитор повинен доводити боржнику факт проведення взаємних розрахунків між попередніми кредиторами.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону повною мірою.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 23 грудня 2021 року ТОВ “Фінансова компанія “Центр Фінансових Рішень” (далі- ТОВ “ФК “ЦФР”) та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 5765800642, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором та передбачених в паспорті кредиту №5800642, який є невід`ємною частиною цього договору (а.с.7 на зв. - 8).
Положеннями п. 1.2 Договору встановлено, що кредит надається позичальнику у розмірі 11748,00 грн. строком на 36 місяців зі сплатою за користування кредитом щомісячно 2,19%; договір підписаний власноручно відповідачем (а.с.6-7).
У паспорті споживчого кредиту від ТОВ “ФК “ЦФР” №5800642 від 23 грудня 2021 року зазначено суму кредиту 11748,00 грн., строк кредитування - 36; щомісячна процентна ставка за договором - 2,19%, річна процентна ставка - 11,99%; загальні витрати за кредитом – 11562,35 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту - 23310,35 грн.; визначено графік повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність їх внесення; відповідно до графіку, щомісячний платіж складає 647,52 грн. (а.с.7 на зв. - 8).
Договір, паспорт споживчого кредиту №5800642 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ “ФК “ЦФР” в редакції від 30 серпня 2021 року складають єдиний кредитний договір. Позичальник, підписавши цей договір підтверджує, що свій примірних цього договору він отримав (п.3.4 кредитного договору).
Позивач також надав розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором №5765800642 від 23 грудня 2021 року, яка станом на 15 травня 2025 року становить 17128,08 грн., у тому числі 11156,78 грн. - заборгованість по тілом кредиту, 1796,56 грн. - заборгованість за процентами, 4174,74 грн. - заборгованість за щомісячними процентами (а.с.11).
07 жовтня 2016 року між ПАТ “Таскомбанк” та ТОВ “ФК “ЦФР” укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, ТОВ “ФК “ЦФР” передає (відступає) ПАТ “Таскомбанк” права вимоги до позичальників, право на одержання яких належить ТОВ “ФК “ЦФР”, а ПАТ “Таскомбанк” набуває права вимоги за кредитними договорами (а.с.47-48).
15 травня 2024 року між АТ “Таскомбанк” та ТОВ “ФК “ЄАПБ” укладено договір факторингу № НІ/11/19-Ф відповідно до умов якого АТ “Таскомбанк” передало (відступило) ТОВ “ФК “ЄАПБ” за плату належні йому права вимоги, а ТОВ “ФК “ЄАПБ” прийняло належні АТ “Таскомбанк” права вимоги до боржників, вказані у реєстрі боржників (а.с.13-18). До позовної заяви долучено копію акту прийому-передачі реєстру боржників (а.с.19).
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 15 травня 2024 року до договору факторингу № НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року, відступленою є заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 5765800642 у сумі 17128,08 грн., з яких 11156,78 грн. - загальна заборгованість за тілом кредиту, 1796,56 грн. - загальна заборгованість за процентами, 4174,74 грн. - загальна заборгованість за комісією (а.с.21).
Згідно з статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1,2 статті 527ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.
Згідно з частиною 2 статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.06.2020 у справі №910/1755/19.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції у справі про те, що кредитний договір укладений з відповідачкою пізніше, ніж договір факторингу, за яким позивач набув права вимоги до відповідачки, оскільки наданий договір факторингу є рамковою угодою та підтверджує згоду їх сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, зокрема, протягом 1 (одного) календарного року, але в будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 9.2 Договору про відступлення прав вимоги № ТАСЦФР-10-2016).
Тобто приписи договору про відступлення прав вимоги діють не лише під час його укладення, а й протягом усього періоду строку дії такого правочину. Відтак, права вимоги за кредитним договором, який було укладено пізніше, ніж відповідний договір факторингу, однак в межах однорічного строку, визначеного п. 9.2 Договору № ТАСЦФР-10-2016, можуть бути відступлені у порядку, визначеному таким договором факторингу у спосіб підписання відповідних Реєстрів прав вимог, які є невід`ємною частиною Договору.
Також колегія суддів зауважує, що договір про відступлення права вимоги, внаслідок укладення якого позивач набув права вимоги до відповідачки у справі, є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання його недійсним не порушувалося.
Проте колегія суддів погоджується з тим, що позивачем не надано суду реєстру прав вимог, підписаного уповноваженими особами ТОВ “ФК “ЦФР” та АТ “Таскомбанк”, яким би підтверджувалося набуття АТ “Таскомбанк” права вимоги за договором, укладеним між ТОВ “ФК “ЦФР” та відповідачем ОСОБА_1 , який відповідно до пункту 2.2. цього договору є його невід`ємною частиною. Також позивачем не надано доказів на підтвердження сплати за отримання права вимоги. Більш того, копія договіру № ТАСЦФР-10-2016 надана суду не у повному обсязі (містить лише першу та останню сторінку) та не посвідчена належним чином.
Вищенаведене спростовує твердження апелянта про те, що позивач набув права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Оскільки матеріалами справи не підтверджується, що АТ «Таскомбанк» набуло право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, то таке право не було передане цим товариством на підставі наступного договору факторингу від 15 травня 2024 року до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», яке за вищенаведених обставин не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 23 грудня 2021 року між позичальницею та ТОВ «ФК «ЦФР».
Аргументи апелянта про те, що суд першої інстанції фактично поклав на позивача обов`язок доводити обставини, які за законом не передбачені як необхідні для підтвердження переходу права вимоги колегія суддів відхиляє, позаяк відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обґрунтованість позову та надати до суду докази на підтвердження порушення його прав.
З урахування викладеного, апеляційний суд вважає, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини, що мають суттєве значення для вирішення спору, надав їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та належним чином застосувавши норми процесуального права ухвалив законне і обґрунтоване рішення, в силу статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для його скасування та для задоволення апеляційної скарги в частині його оскарження ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів».
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду в оскаржуваній частині залишено без змін, відсутні передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України для перерозподілу апеляційним судом судових витрат які у цій справі покладаються на ТОВ «Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів».
Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, є дата складення повного судового рішення - 19 жовтня 2026 року.
Керуючись статями 268, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Європейська агенція з повернення боргів” залишити без задоволення, рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 липня 2026 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua