Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №520/22414/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.10.2026 р. справа №520/22414/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

доВійськової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1),Військової частини НОМЕР_2 (далі за текстом - Відповідач №2, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)

провизнання протиправною дії та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) щомісячного грошового забезпечення за період служби у нині ліквідованій в/ч НОМЕР_5 з 01.01.2025 по 09.12.2025 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2025р. з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24 із застосуванням розміру 1762 грн для визначення розмірів складових грошового забезпечення; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) щомісячного грошового забезпечення за період служби у нині ліквідованій в/ч НОМЕР_5 з 01.01.2025 по 09.12.2025 (включно), а також щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за 2024р. в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 320/29450/24) за період з 01.01.2025 по 09.12.2025 (включно) – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації допустив неповну оплату часу служби, так як протиправно обчислював грошове забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн." попри обов"язок застосовувати актуальний станом на 01 січня показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідач №1 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_5 здійснювалося безпосередньо фінансово-економічним органом цієї військової частини на підставі наказів її командира, тоді як військова частина НОМЕР_1 забезпечувала перерахування коштів на карткові рахунки на підставі поданих фінансово-господарських документів. У зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_5 її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_2 , якій відповідно до вимог нормативних актів мали бути передані документи фінансово-господарської діяльності, необхідні для здійснення розрахунків із колишніми військовослужбовцями. Відтак відповідач вважає, що саме військова частина НОМЕР_2 як правонаступник має здійснювати нарахування, перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу. Крім того, після ліквідації військової частини НОМЕР_5 та припинення її перебування на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 остання не має правових підстав і механізмів для здійснення відповідних виплат, а тому вважає себе неналежним відповідачем та заперечує наявність у своїх діях вини чи протиправності щодо позивача.

Відповідач №2 із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 лише 10.12.2025, а до цього проходив службу у військовій частині НОМЕР_5 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Відповідач стверджує, що саме військова частина НОМЕР_1 здійснювала виплату грошового забезпечення на підставі розрахунково-платіжних відомостей, складених військовою частиною НОМЕР_5 , та заперечує наявність у себе обов`язків щодо перерахунку виплат за попередні періоди, оскільки не отримував відповідних фінансових документів і не вважає себе правонаступником зобов`язань військової частини НОМЕР_5 . Водночас за період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_2 грошове забезпечення виплачувалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови №481.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями, заявник у межах спірних правовідносин з 06.11.2020р. по 09.12.2025р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_5 , яка знаходилася на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , та на виконання директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.10.2025 №Д-321/125/дск, директивою Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.10.2025 №Д-88/дск приєднана до Військової частини НОМЕР_2 і ліквідована як юридична особа.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 10.12.2025р. №19 військовослужбовця військової служби за контрактом головного сержанта ОСОБА_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.11.2025 №323-РС на посаду командира взводу матеріального забезпечення НОМЕР_6 штурмового батальйону, який прибув для подальшого проходження служби із військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , з 10 грудня 2025 року зарахувати до списків особового складу частими, на всі види забезпечення, вважати таким, що з 10 грудня 2025 року приступив до прийому справ та посади, цього ж числа прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 11 у сумі 3350 гривень, шик “головний сержант”.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.04.2026р. №115 військовослужбовця за контрактом головного сержанта ОСОБА_2 , командира взводу матеріального забезпечення 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_7 (по особовому складу) від ”09” квітня 2026 року № 304-РС на посаду начальника апаратної взводу зв`язку роти зв`язку командного пункту польового вузла зв`язку військової частини НОМЕР_8 , вважати таким, то ”23” квітня 2026 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби м. Суми. З ”23” квітня 2026 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2019 №694 “Про створення спільної фінансово-економічної служби військових частин НОМЕР_1 з НОМЕР_5 та НОМЕР_9 ” та затвердженим цим наказом Положенням встановлено, що Військова частина НОМЕР_5 та Військова частина НОМЕР_9 перебували на фінансовому забезпеченні при Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з Положенням про спільну фінансово-економічну службу військової частини НОМЕР_1 та військових частин НОМЕР_5 , НОМЕР_9 , порядок передачі та отримання військовими частинами НОМЕР_5 , НОМЕР_9 які перебувають на фінансовому забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 , фінансово-планових та первинних документів для забезпечення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, взяття зобов`язань, здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань щомісячні заходи щодо надання інформації та первинних документів помічників командирів з ФЕР-НФЕС військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 до військової частини НОМЕР_1 (через фінансово-економічну службу) за наступним переліком: 1) розрахунково-платіжна відомість ф №13 на виплату грошового забезпечення особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 , складається помічниками командира з фінансово-економічної роботи - начальниками служб, підписується ними та командирами військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 , разом із завіреними копіями витягів з наказів на призначення та прийняття посад, надавати до 5 числа кожного місяця за попередній місяць до військової частини НОМЕР_1 ; 2) в такому ж порядку складається та подається за підписами посадових осіб військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 розрахунково-платіжні відомості ф №15 на виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань разом із завіреними витягами наказів до 1 числа кожного місяця; 3) для відшкодування витрат на службові відрядження до військової частини НОМЕР_1 подаються до 31 числа кожного місяця складені та підписані командирами військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 та НФС розрахунково - платіжні відомості разом із затвердженими командирами військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 авансовими звітами військовослужбовців.

Отже, у межах спірних правовідносин нарахування щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_5 проводилось посадовими особами Військової частин НОМЕР_5 .

Після нарахування грошового забезпечення розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення особам офіцерського складу, військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом передавались Військовою частиною НОМЕР_5 для проведення виплати до Військової частини НОМЕР_1 .

Відтак, у межах спірних правовідносин, суб`єктом владних повноважень, до управлінських функцій якого входило вчинення управлінського волевиявлення з приводу нарахування грошового забезпечення заявника у якості військовослужбовця є Військова частина НОМЕР_5 .

Натомість, Військова частина НОМЕР_1 є суб"єктом владних повноважень, до управлінських функцій якого входило вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення заявника у якості військовослужбовця після отримання документів про нарахування від Військової частини НОМЕР_5 .

З наведеного слідує, що неотримання документів про нарахування грошового забезпечення заявника від Військової частини НОМЕР_5 призводить до відсутності у Військової частини НОМЕР_1 правових підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення.

Згідно з листом Головного управління оборонних активів від 23.02.2026р. №220/73/442 на виконання вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.10.2025 року № Д-321/125/дск (зі змінами), станом на 24.11.2025 Військову частину НОМЕР_5 переформовано у Військову частину НОМЕР_2 , умовне найменування НОМЕР_5 та ідентифікаційний код НОМЕР_10 анульовано.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 29.07.2026р. по справі №160/15159/24: 1) публічне правонаступництво державних органів та органів місцевого самоврядування є видом правонаступництва, за якого в установлених законом випадках відбувається перехід прав та обов`язків одного суб`єкта владних повноважень іншому. У такому разі обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права; 2) Підставою для переходу повноважень від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16); 3) У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17 Верховний Суд зазначив, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників; у разі ж відсутності правонаступників - орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача; а в разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, - іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.; 4) Слід розрізняти форми публічного правонаступництва: - фактичне (або компетенційне) адміністративне правонаступництво, тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень (компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи; - процесуальне публічне правонаступництво - заміна адміністративним судом на будь-якій стадії судового розгляду справи сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони до іншого суб`єкта владних повноважень, що врегульовано статтями 52, 379 КАС України.; 5) Аналогічні висновки щодо органів державної влади висловив Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15, від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17. Слід зазначити, що такі висновки ґрунтуються на загальній правовій природі публічного правонаступництва як такого. Визначальним для цих висновків є те, що відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування є суб`єктом владних повноважень, який реалізує покладені на нього публічні функції, та що такі функції не можуть припинятися самим лише фактом ліквідації органу, а підлягають передачі його правонаступнику. Ці засади є однаково характерними як для органів державної влади, так і для органів місцевого самоврядування, оскільки і ті, і інші належать до суб`єктів владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України та здійснюють владні управлінські функції на основі положень законодавства.; 6) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “Чуйкіна проти України” (Chuykina v. Ukraine, заява № 28924/04, пункт 51) підкреслив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. ЄСПЛ також зазначив, що “інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих” (рішення у справі “Нікітіна проти росії” (Nikitina v. russia), заява № 47486/07, пункт 19).

Враховуючи вище викладене правонаступником Військової частини НОМЕР_5 слід вважати Військову частину НОМЕР_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_11 .

За викладеними у позові твердженнями, відповідач №1 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням під час проходження позивачем військової служби неправомірно застосовував розрахункову величину у розмірі - 1.762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відмічає, що суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями Збройних Сил України винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).

На подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.

При цьому, суд зважає, що норми постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (котра діяла у період 01.01.2008р. - 28.12.2018р.) містили конкретну арифметичну величину грошового розміру окладу за посадою, а норми п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (котра діє з 01.03.2018р.) містять правила обчислення грошового розміру окладу за посадою, які у первісній редакції полягали у множенні величини тарифного коефіцієнту на арифметичний показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного окремого календарного року.

Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, з 01.03.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р.

Згідно з абз.4 ст.7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум для працездатної особи склав - "1.762,00грн.".

Пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.

Тож, з 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 були внесені зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704, унаслідок чого під час обчислення грошового забезпечення належить використовувати показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Тому згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 – 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, згідно з п.1 Розділу ІІ, п.1 Розділу ІІІ, п.1 Розділу IV, п.1 Розділу VI, п.2 Розділу XVI, п.1 Розділу ХХІІІ, п.1 Розділу ХХІV Порядку №260 обчислення таких видів грошового забезпечення як: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, грошова допомога для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбувається із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Розглядаючи спір, суд зауважує, що положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.

Під час розгляду справи судом достеменно з”ясовано, що у межах спірних правовідносин відсутні обставини виділення бюджетних асигнувань для обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - "1.762,00грн.".

Правових висновків Верховного Суду з приводу застосування перелічених вище норм законів про бюджет окружним адміністративним судом під час відправлення правосуддя у цій справі не відшукано.

Однак, розв”язуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", ст.20 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік", ст.40 Закону України від 03.12.2025р. №4695-ІХ "Про Державний бюджет України на 2026 рік") у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 29.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".

Окрім того, правовий висновок стосовно існування обставин зростання грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 29.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у зразковій справі №400/6254/24.

Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. у справі №420/18853/24: 1) з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.у у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення на підставі первинної редакції постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; 2) положення п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ виключають правомірність обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням величини мінімальної заробітної плати замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року; 3) постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 (набрала чинності – 20.05.2023р.) запроваджено правило обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 4) за період 20.05.2023р.-31.12.2023р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 підлягає обчисленню із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн."; 5) правовий підхід відносно того, що внесені постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 зміни до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п.4 постанови КМУ від 30.08.20147р. №704 узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2025р. у справі №480/7154/24.

Окремо суд зважає і на правові висновки постанов Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, де наголошено на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Водночас із цим, розв`язуючи спір, суд зважає і на те, що за суттю правового висновку постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 повинен застосовуватись показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законами про Державний бюджет України станом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у фіксованому розмірі - "1.762,00грн.".

Отже, у межах спірних правовідносин наявні взаємовиключні протилежні правові висновки Верховного Суду з приводу підвищення / зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення за період 20.05.2023р.-17.06.2025р., зокрема: правовий висновок постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24, суттю якого є відсутність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. і станом на 01.01.2025р. унаслідок застосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 та правовий висновок постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, суттю якого є наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р. та станом на 01.01.2025р. унаслідок незастосування постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 як такої, що суперечить закону.

До того ж суд зауважує, що у силу правових висновків постанов Верховного Суду від 04.03.2026р. по справі №140/3734/24, від 30.05.2026р. по справі №400/2930/25, від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.06.2026р. по справі №520/12809/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 01.01.2025р., у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 12.06.2026р. по справі №420/34153/25, від 29.06.2026р. по справі №620/12943/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 18.06.2025р., у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 13.07.2026р. по справі №380/13995/25 наявна подія підвищення грошового забезпечення станом на 19.06.2025р.

Тому суд вважає, що у даному конкретному випадку згідно з ст.8 Конституції України, ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) пріоритет у застосуванні належало б віддати правовим висновкам Верховного Суду про наявність події зростання обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення станом на 01.01.2024р., станом на 01.01.2025р., станом на 18.06.2025р., станом на 01.01.2026р., адже протилежний підхід у тлумаченні змісту наведених вище норм права не може бути кваліфікований інакше, ніж відмова у доступі до суду (відмові у правосудді за правовими позиціями рішення Європейського суду з прав людини у справі Melgarejo Martines de Abellanosa та Inmobilizados y Gestiones SL проти Іспанії №79530/17 від 14.09.2021р.).

Відтак, попри викладені вище міркування та приписи відповідного закону про державний бюджет України (якими унеможливлено збільшення грошового забезпечення за відсутності бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті), а також попри загальновідомість у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставин відсутності у державному бюджеті України бюджетних призначень на оплату часу публічної служби у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад - "1.762,00грн.", окружний адміністративний суд вважав би за необхідне віддати пріоритет у застосуванні правовим висновкам Верховного Суду про наявність події підвищення обчисленого у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 грошового забезпечення як підстави для видачі довідки про підвищене грошове забезпечення і станом на 01.01.2024р., і станом на 01.01.2025р., і станом на 18.06.2025р., і станом на 01.01.2026р.

При цьому, суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тож, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що за наявності декількох взаємовиключних та прямо протилежних правових висновків постанов Верховного Суду (як суду касаційної інстанції) з приводу обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 застосуванню під час відправлення правосуддя підлягає той правовий висновок, котрий об"єктивно здатен забезпечити найвищий арифметичний показник суми грошового забезпечення.

Проте, 16.07.2026р. Верховним Судом була ухвалена постанова у справі №320/29450/24, якою визнано законність постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 про внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 і запровадження правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб - "1.762,00грн.".

Наведене навіть з урахуванням згаданих вище правових висновків постанов Верховного Суду безумовно припиняє і суб"єктивне право заявника (і будь-які розумні очікування чи обґрунтовані сподівання) на обчислення грошового забезпечення у порядку п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 після 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величину - "1.762,00грн.".

Намагаючись визначитись з приводу пріоритетності перелічених вище висновків Верховного Суду окружний адміністративний суд, зазначає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, відповідно до ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Застосовуючи положення наведених норм процесуального права до оцінки обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 установлено обставини (факт) законності постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, а постанова судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24 містить оціночні судження (правову оцінку) обставинам відповідності закону постанови КМУ від 12.05.2023р. №481.

Відтак, постанова суду у справі №320/29450/24 про визнання нечинною та протиправною постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 з 18.06.2025р. не може спричинити набуття учасниками суспільних відносин будь-яких розумних очікувань та легітимних сподівань як об"єктів судового захисту у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року на отримання збільшеного грошового забезпечення за рахунок застосування у механізмі обчислення показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб понад арифметичну величини у у - "1.762,00грн.", позаяк постановою Верховного Суду від 16.07.2026р. у справі №320/29450/24 постанова КМУ від 12.05.2023р. №481 визнана такою, що відповідає закону, а тому підлягає застосуванню до усіх правовідносин протягом строку дії як чинний нормативно-правовий акт, який не суперечить закону.

До того ж суд зважає, що правовий висновок з приводу дії у часі підзаконних нормативно-правових актів до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 до моменту скасування таких актів у судовому порядку сформульований у п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025р. у справі №400/6254/24 і полягає у застосуванні цих актів до настання події втрати ними чинності.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

Суд ураховує, що відповідно до встановленого порядку фінансового забезпечення військових частин НОМЕР_5 та НОМЕР_9 , нарахування щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_5 здійснювалося безпосередньо посадовими особами цієї військової частини на підставі відповідних наказів командира, тоді як Військова частина НОМЕР_1 забезпечувала проведення виплат на підставі отриманих розрахунково-платіжних відомостей та інших фінансово-господарських документів.

Отже, повноваження щодо визначення розміру грошового забезпечення позивача, зокрема із застосуванням відповідного розрахункового показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, реалізовувалися Військовою частиною НОМЕР_5 , а Військова частина НОМЕР_1 виконувала функції з організації та здійснення виплат у визначених нараховувальним органом розмірах.

За таких обставин суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах Військова частина НОМЕР_1 не здійснювала самостійного нарахування грошового забезпечення позивача та не визначала його складових, а відтак не допустила протиправної бездіяльності щодо перерахунку такого забезпечення із застосуванням належного показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами та змістом належних норм права, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України у їх сукупності та взаємозв”язку, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах Військова частина НОМЕР_5 (компетенційним правонаступником якої є Відповідач №1) не вдавалася до порушення прав та інтересів заявника під час обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн", позаяк правомірно виконувала обов`язок з дотримання приписів п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 і не мала легітимних підстав для вчинення управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошового забезпечення за іншим алгоритмом розрахунків.

Відповідність реально вчиненого суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин управлінського волевиявлення вимогам ч.2 ст.2 КАС України та відсутність підтвердженого матеріалами судової справи факту порушення публічного права (інтересу) заявника як об"єкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України є визначеними процесуальним законом підставами для відмови у позові.

Стосовно доводів суб"єкта владних повноважень про пропуск заявником строку звернення до суду необхідно зазначити, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.12.2025р. у справі №380/25392/24: 1) законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві; 2) для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів; 3) для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У ході розгляду справи за правилами ч.1 ст.77 КАС України суб"єкт владних повноважень не подав доказів належного інформування заявника про структуру грошового забезпечення ані в аспекті ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, ані в аспекті ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України.

Тому стан оформлення позову в частині вимог ч.6 ст.161 КАС України у даному конкретному випадку не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171, ч.3 ст.123, ч.4 ст.123 КАС України.

Стан оформлення позову в частині сплати судового збору за ч.3 ст.161 КАС України з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" не містить підстав для застосування наслідків за ч.13 ст.171, ч.15 ст.171 КАС України.

Стосовно заміни неналежного відповідача суд зазначає, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2019 №694 «Про створення спільної фінансово-економічної служби військових частин НОМЕР_1 з НОМЕР_5 та НОМЕР_9 » та затвердженим цим наказом Положенням встановлено, що Військова частина НОМЕР_5 та Військова частина НОМЕР_9 перебували на фінансовому забезпеченні при Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з листом Головного управління оборонних активів від 23.02.2026р. №220/73/442 на виконання вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.10.2025 року № Д-321/125/дск (зі змінами), станом на 24.11.2025 Військову частину НОМЕР_5 переформовано у Військову частину НОМЕР_2 умовне найменування НОМЕР_5 та ідентифікаційний код НОМЕР_10 анульовано. Враховуючи вище викладене правонаступником Військової частини НОМЕР_5 вважати Військову частину НОМЕР_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_11 .

Суд зазначає, що відповідно до п.3 та п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється на підставі штату військової частини (установи, організації), наказу про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, наказів про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, наказів про присвоєння військових звань, грошового атестату або довідки про грошові виплати за місцем проходження військової служби.

Тож, управлінське волевиявлення з приводу призначення, обчислення і нарахування грошового забезпечення вчиняється суб`єктом владних повноважень за місцем проходження військовослужбовцем військової служби, тобто тим органом, у організаційній структурі якого військовослужбовець обіймає штатну військову посаду.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 28.05.2026р. у справі №420/28894/24 згідно з п.1.5 Розділу І Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017р. №280; далі за текстом - Правила №280) військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини розпорядника коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Пунктом 4.3 Правил №280 передбачено, що виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

З положень наведених вище норм права слідує, що у випадку, коли військова частина (організація, установа, заклад) включена до мережі розпорядників бюджетних коштів - і управлінське волевиявлення з приводу нарахування грошового забезпечення і управлінське волевиявлення з приводу виплати нарахованого грошового забезпечення здійснює саме така військова частина (тобто орган, у організаційній структурі якого військовослужбовець обіймає штатну військову посаду).

Натомість, у випадку, коли військова частина (організація, установа, заклад) не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів - управлінське волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення здійснюється військовою частиною - розпорядником бюджетних коштів третього рівня за отриманими на виконання документами про обчислення грошового забезпечення від військової частини, у організаційній структурі якого військовослужбовець обіймає штатну військову посаду.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Враховуючи викладене та відсутність згоди позивача, суд приходить до висновку, що клопотання Військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача задоволенню не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2026р. про заміну неналежного відповідача - залишити без задоволення.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко