Суд: Деснянський районний суд м. Чернігова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №750/8739/26
Суддя: Рахманкулова І. П.
Справа № 750/8739/26
Провадження № 2/750/4195/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря – Левченка К.С.,
розглянув у підготовчому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
в с т а н о в и в :
у серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Антоненко Л.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить в порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати 1/5 частину, 1/10 частину та 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,0499 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:5171, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини
житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0499 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:5171, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в цілому;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу SKODA FABIA, 2009 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 83 985 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.
В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подав.
Позивач та її представник у підготовче засідання не з`явились, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника, зазначивши, що позов підтримує.
Відповідач у підготовче засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про визнання позову, вказавши, що не заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Частиною 3 статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
У відповідності до частини шостої статті 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно абз. 3 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.
Згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 1995 року, який заочним рішенням Деснянського районного суду від 24.02.2025 у справі № 750/828/25 розірвано (а.с. 8-9).
У період шлюбу сторонами було набуте рухоме та нерухоме майно, втім після припинення сімейних відносин між сторонами не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна, у зв`язку із чим виникла необхідність звернення до суду.
Позивач у своєму позові зазначає, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачкою, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 10-11).
Право власності на житловий будинок сформувалося у позивачки внаслідок набуття окремих часток цього об`єкта на різних правових підставах, а саме:
-3/10 (6/20) частини житлового будинку набуті на підставі договору довічного утримання від 26 січня 2005 року (а.с. 13-16);
-1/5 (4/20) частина житлового будинку набута на підставі свідоцтва про право власності, виданого 05 липня 1993 року Виконавчим комітетом Деснянської районної ради м. Чернігова, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 12);
-1/10 (2/20) частина житлового будинку набута у порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2004 року (а.с. 18, 19);
-2/5 (8/20) частини житлового будинку набуті на підставі договору міни житла від 29 травня 2006 року (а.с. 20-21, 22).
За цим же договором міни житла від 29 травня 2006 року позивач набула право власності на земельну ділянку площею 0,0499 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:5171, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Надалі право власності на зазначену земельну ділянку було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 грудня 2006 року (а.с. 23-24).
Підстави набуття 1/5 та 1/10 частин житлового будинку підтверджуються відповідними правовстановлюючими документами. Водночас для визначення правового режиму 2/5 частини житлового будинку та земельної ділянки необхідно врахувати обставини їх набуття.
Так, відповідно до договору міни житла від 29 травня 2006 року позивач передала у власність іншій стороні належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , а взамін набула у власність 2/5 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0499 га.
Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 15 січня 1998 року, під час придбання квартири сторони визначили частки кожного з них у праві власності, набувши по 1/2 частині квартири. Право власності було зареєстровано за кожним із них окремо, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири та відомостями про державну реєстрацію права власності (а.с. 26-27).
Саме належну їй 1/2 частину квартири позивач передала за договором міни, отримавши взамін 2/5 частини житлового будинку та земельну ділянку.
У відповідності до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно частин першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Разом із тим відповідно до пунктів 1–3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю одного з подружжя є майно, набуте до шлюбу, у порядку спадкування, а також майно, набуте за час шлюбу за рахунок майна, що належало йому на праві особистої приватної власності.
Як встановлено вище:
- 1/5 частина житлового будинку була набута позивачем до укладення шлюбу;
- 1/10 частина житлового будинку набута нею у порядку спадкування;
- 2/5 частини житлового будинку та земельна ділянка набуті за договором міни в результаті обміну майна, яке належало позивачу.
Відтак зазначене майно відповідно до пунктів 1, 2 та 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України є особистою приватною власністю позивача.
Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що при визначенні правового режиму майна вирішальне значення має не лише час його набуття, а й джерело походження майна або коштів, за рахунок яких воно набуте. Якщо майно набуте внаслідок обміну майна, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності, правовий режим такого майна не змінюється.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного
Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 359/12165/14-ц та від 03 листопада 2021 року у справі № 203/304/17.
Як зазначено у позові, 3/10 (6/20) частини житлового будинку Позивачка набула під час перебування у шлюбі з Відповідачем на підставі договору довічного утримання від 26 січня 2005 року.
Оскільки зазначене майно набуте під час шлюбу за оплатним договором, воно відповідно до статей 60, 69 та 70 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
З огляду на викладене за позивачем підлягає визнанню право власності на 3/20 частини житлового будинку.
Квартира АДРЕСА_2 була набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2015 року (а.с. 28-30).
Відповідно до статей 60, 69 та 70 Сімейного кодексу України квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
У зв`язку із цим за позивачем підлягає визнанню право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Щодо виплати грошової компенсації за відчужений транспортний засіб.
Транспортний засіб SKODA FABIA, 2009 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , був набутий сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як вбачається з відповіді Головного сервісного центру МВС, 03 жовтня 2018 року зазначений транспортний засіб був зареєстрований за Відповідачем, а 01 лютого 2024 року в ТСЦ № 7441 перереєстрований на нового власника, тобто відчужений (а.с. 31-32).
На момент відчуження автомобіля позивач фактично не перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем, сторони не проживали разом з березня 2022 року та не вели спільне господарство. Наслідком цих обставин стало подання позивачем позову до суду про розірвання шлюбу у січні 2025 року. Факт того, що сторони фактично не проживали разом з березня 2022 року, підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон та відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с. 33-40, 41). Тобто з березня 2022 року Позивачка перебувала за кордоном, у період з 2022 року по день подачі позову Позивачка перебувала в Україні лише 9 днів у період з 15.04.2023 по 23.04.2023 року.
Отже, на момент відчуженням відповідачем спільного автомобіля позивач не перебувала в Україні, їй не було відомо про наміри відповідача та позивач не надавала згоди на його відчуження. Тим більше не отримувала належної їй частини коштів від відчуження автомобіля.
Таким чином, відповідач розпорядився спільним майном без згоди позивача, чим порушив її права як співвласника.
Відповідно до статей 63 та 65 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном, а розпорядження таким майном здійснюється за взаємною згодою подружжя.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 71 Сімейного кодексу України неподільна річ присуджується одному з подружжя з виплатою іншому грошової компенсації вартості його частки.
Транспортний засіб є неподільною річчю в розумінні частини другої статті 183 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 дійшла висновку, що у разі заявлення вимоги про присудження одному з подружжя неподільної речі зі стягненням на користь іншого грошової компенсації вартості його частки попереднє внесення коштів на депозитний рахунок суду не вимагається. Також згода Відповідача на виплату такої компенсації законом не передбачена.
Отже, оскільки автомобіль був відчужений відповідачем без згоди позивача, остання має право на отримання грошової компенсації вартості належної їй 1/2 частки цього майна.
У зв`язку з відчуженням відповідачем транспортного засобу, позивач була позбавлена можливості провести його огляд та замовити експертне дослідження для визначення його ринкової вартості.
Для визначення ринкової вартості транспортного засобу до позовної заяви додається Бюлетень автотоварознавця № 147 за червень 2026 року, відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля SKODA FABIA, 2009 року випуску, становить 167 970 грн (а.с. 43).
Таким чином, вартість 1/2 частки зазначеного транспортного засобу становить 83985 грн, що є розміром грошової компенсації, яку Позивачка просить стягнути з Відповідача.
На підтвердження вартості нерухомого майна до позовної заяви додаються довідки про оціночну вартість (а.с. 44-49), відповідно до яких:
- оціночна вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 1 383 349,19 грн, при цьому при визначенні ціни позову враховується вартість 17/20 частин житлового будинку, що становить 1 175 846,81 грн;
- оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 становить 2 891 726,74 грн, при цьому при визначенні ціни позову враховується вартість 1/2 частини квартири, що становить 1 445 863,37 грн.
Із заявленими позивачем вимогами та їх обґрунтуванням відповідач погодився, адже подав суду заяву про визнання позову.
Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З огляду на викладене, визнання позову відповідачем та з урахуванням встановлених обставин, наявних у справі доказів, оскільки спірне майно було придбане подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування їх у зареєстрованому шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Також, згідно положень частини першої статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що заява відповідача про визнання позову подана до початку розгляду справи по суті, суд на підставі вимог частини першої статті 141 та частини першої статті 142 ЦПК України приходить до висновку, що позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а іншу частину витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків необхідно покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, –
в и р і ш и в:
позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) про поділ майна подружжя – задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0499 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:5171, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в цілому.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу SKODA FABIA, 2009 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 83985 грн. (вісімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять грн.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8320 грн. 00 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 8320 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції № LQAA-3D77-ES4E від 07 серпня 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 19.06.2026.
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua