Суд: Сумський районний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 28 вересня 2026 р.
Справа: №587/4239/24
Суддя: Степаненко О. А.
Справа № 587/4239/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Бузової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності та визначення частки транспортного засобу, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових сум,
В С Т А Н О В И В :
Позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності та визначення частки транспортного засобу, зазначаючи, що 14 лютого 2021 року він та відповідачка уклали шлюб, який був розірваний на підставі рішення Сумського районного суду Сумської області від 10 вересня 2024 року. У період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу №5946/2024/4310656 за спільні сумісні кошти подружжя ними було придбано автомобіль марки OPEL модель ASTRA, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно пункту 3.1. вказаного договору за спірний автомобіль було сплачено спільні кошти в сумі 49 000,00 грн. Покупцем даного автомобіля є відповідачка, що підтверджується відповідним договором. Також на відповідачку було оформлено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , дата реєстрації 10.02.2024 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом. На даний час після розірвання шлюбу виникають спори з приводу власності та розпорядження спірним автомобілем. Оскільки спірне майно було придбано ними в період шлюбу на спільні сумісні кошти подружжя, позивач просив визнати спірний автомобіль об`єктом спільної сумісної власності, визначити, що його частка в спірному майні подружжя складає 1/2 частину, стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судовий збір, сплачений при подачі позову.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому зазначила, що дійсно в період шлюбу і за спільні сумісні кошти подружжя вона та ОСОБА_1 придбали автомобіль марки OPEL модель ASTRA, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Оскільки спірне майно є спільною власністю подружжя, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 50000 гривень. Ця сума складається з частини суми боргу, яку вона позичила у подруги на придбання спірного автомобіля, а потім самостійно погасила всю суму боргу в розмірі 100000 гривень. Оскільки автомобіль був придбаний в інтересах подружжя, то гроші в розмірі 100000 гривень є спільною сумісною власністю подружжя, відтак ОСОБА_1 має сплатити їй частину цих коштів.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав повністю , проти задоволення зустрічного позову заперечував, пославшись на те, що йому нічого не було відомо про грошові кошти, які ОСОБА_2 начебто позичила у подруги ОСОБА_3 для придбання спірного автомобіля.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтримала свої вимоги у повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників справи, свідка ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши правові позиції сторін, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Договору щодо спільного майна сторони не укладали.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України .
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, - і не оспорюється сторонами, - що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 14 лютого 2021 року ( ар.с.8).
Заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області по справі № 587/2754/24 від 10.09.2024 року шлюб між сторонами розірвано ( ар.с.9-10).
Відповідно до договору купівлі-продажу 5946/2024/4310656 транспортного засобу від 10.02.2024 року у період шлюбу і за спільні сумісні кошти подружжя сторони придбали спірне майно, а саме легковий автомобіль марки OPEL модель ASTRA, сірого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 . Згідно пункту 3.1. вказаного договору за вказаний автомобіль було сплачено спільні кошти в сумі 49 000,00 грн. Покупцем даного автомобіля є ОСОБА_2 ( а.с.11). Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , дата реєстрації 10.02.2024 року власником транспортного засобу є ОСОБА_2 ( ар.с.12).
Відповідач ОСОБА_2 не заперечувала ту обставину, що зазначений транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, але стверджувала, що транспортний засіб придбаний ними під час шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя, а також за кошти, які вона взяла у борг у своєї подруги ОСОБА_3 саме з метою придбання спірного автомобіля.
У відповідності з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підтвердження своєї позиції ОСОБА_2 була надана копія розписки, з якої вбачається, що 16 вересня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, у відповідності з яким ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_3 230 000 гривень для придбання спірного автомобіля, які зобов`язалася повернути до 16 вересня 2025 року ( ар. с.35, зв.). В подальшому 130 тисяч гривень вони повернули у період шлюбу, а сто тисяч гривень вона особисто повернула вже після розлучення, погасивши борг власними, а не спільними сумісними коштами подружжя.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона дала 230 000 гривень в борг ОСОБА_4 , з якою вони раніше працювали в одній фірмі і яка сказала, що кошти її родині потрібні для придбання автомобіля. Свідок пояснила, що вона перерахувала на рахунок ОСОБА_5 частинами кошти в загальному розмірі 230000 гривень, по 25000 гривень за одну транзакцію, оскільки в банку існували обмеження сум переказів. В подальшому ОСОБА_6 повернула 130000 гривень (коли ОСОБА_7 ще перебували в зареєстрованому шлюбі), а потім повернула 100000 гривень (після розірвання шлюбу). На підтвердження боргу ОСОБА_6 написала розписку, копія якої мається у справі ( ар.с.35, зв.).
Відповідно до норм статті 374 Цивільного кодексу України, чинного станом на дату укладення договору позики, договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей або речей. Відповідачем ОСОБА_8 надано належні, допустимі та достовірні докази передачі грошей за договором позики, що підтверджується як самою розпискою та інформацією про рух коштів( ар.с.35-42) .
Надана суду копія боргової розписки свідчить про те, що спірний транспортний засіб придбавався саме за запозичені кошти. У борговій розписці, копія якої надана суду, а оригінал був оглянутий у судовому засіданні, зазначено що « … ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 в борг грошову суму у розмірі двісті тридцять тисяч гривень, готівковим способом на придбання автомобіля».
Як вбачається з вищевикладеного, отримання коштів у борг відбулось під час шлюбу, тобто в інтересах сім`ї; одержані кошти були використані саме в інтересах сім`ї. Відповідно до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. У постанові від 07.10.2020 року у справі № 752/7501/18, Верховний Суд зазначив, що тлумачення частини 4 статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Відповідна позиція закріплена, зокрема, і в Постанові КЦС ВС від 24.05.2022 у справі № 333/911/20. У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 року у справі № 203/284/17 висловлений наступний правовий висновок: «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, вони повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя».
Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 2011/13610/12 дійшов правової позиції, згідно якої оскільки використано кредит в інтересах сім`ї, дружина позичальника несе солідарну відповідальність за неповернення боргу відповідно до частини четвертої статті 65 СК України. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок них майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
До такого висновку дійшов КЦС ВС у постанові від 02.06.2022 у справі № 640/1846/19. 01.09.2022 року Верховним судом розглянуто справу № 295/9244/17, в рамках якої особа звернулася, зокрема, з вимогою про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов`язанням та стягнення коштів в порядку регресу.
У частині щодо розподілу боргових зобов`язань подружжя ВС вказав, що «виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя. Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України (право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці).
Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості. Встановивши, що кошти за укладеним під час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім`ї, а саме на придбання квартири, та взявши до уваги те, що заборгованість за кредитним договором під час перебування сторін у шлюбі погашалася щомісячно, доказів сплати на користь банку позичальником виключно особистих коштів у період перебування сторін у шлюбі не надано, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача половини суми коштів, сплачених останнім за кредитним договором після розірвання шлюбу».
Таким чином, у даній справі встановлена презумпція спільної сумісної власності майна подружжя, зокрема, і в частині поділу зобов`язань за кредитними договорами.
Отже, аналіз судової практики дозволяє зробити висновок, що у випадку укладання одним із подружжя кредитного договору та витрачання за ним коштів в інтересах сім`ї (що презюмується), виконання цього кредитного зобов`язання покладається на обох з подружжя та має солідарний характер.
Враховуючи, що у відповідності з ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, ОСОБА_1 як один з подружжя, має право на частину легкового автомобіля марки OPEL модель ASTRA, сірого кольору, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, та в подальшому у Постанові Верховного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18), а також Постанові Верховного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження № 61-12168св18).
Всупереч положенням ст. ст. 12,81 ЦПК України ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позичені кошти використовувались не в інтересах сім`ї.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають повному задовленню, і позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 підлягають також повному задовленню.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно доположень ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 12,81 ЦПК України, ст. ст. 70, 71, 60, 63, 65, 69 Сімейного кодексу України, ст.ст. 355, 368, 370, 372 Цивільного Кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки OPEL модель ASTRA, 2006 року випуску, колір сірий, номер кузову НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , державний реєстраційний знак НОМЕР_1 .
Визначити, що частка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) у праві власності на автомобіль марки OPEL модель ASTRA, колір сірий, номер кузову НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , становить частину.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 гривень та заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 6785 гривень 28 копійок витрат, пов`язаних з проведенням судової автотоварознавчої експертизи.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 50000 гривень.
Скасувати заходи забезпечення позову застосовані зігдно ухвали суду від 15 листопада 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 19.10.2026р.
Суддя О.А.Степаненко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua