Вирок від 18 жовтня 2026 р. у справі №583/624/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/624/26

1-кп/583/196/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

її захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальні провадження № 12026205480000003 від 01.01.2026 щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Кириківка Великописарівського району Сумської області, українки, громадянки України, непрацюючої, маючої середню-спеціальну освіту, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,-

за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-

установив:

ОСОБА_4 18.12.2025 близько 12 години 30 хвилин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , на сходинковому майданчику між третім та четвертим поверхами, на ґрунті неприязних відносин, що склалися між нею та ОСОБА_6 , стоячи навпроти останньої та тримаючи в правій руці балончик зі сльозогінною речовиною, розпилила її в обличчя потерпілій ОСОБА_6 , чим спричинила тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку ІІ ступеню рогівок та кон`юктиви обох очей. Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_4 , потерпілій ОСОБА_6 спричинено легкі тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку ІІ ст. рогівки, кон`юктиви, повік обох очей.

Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження.

Обвинувачена ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину не визнала, від дачі пояснень відмовилася, скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України.

Захисниця обвинуваченої у судовому засіданні вважала відсутнім у діях обвинуваченої ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України через відсутність у неї умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6 , оскільки згідно з інструкцією до перцевого балончика застосування його вмісту не несе загрози здоров`ю. При цьому захисниця зазначила, що дійсно між обвинуваченою та потерпілою склалися неприязні відносини, батько потерпілої в одній із розмов з ОСОБА_7 погрожував останній, що «надере їй вуха», тому обвинувачена боялася зустрічі з ОСОБА_8 , передбачала, що у під`їзді її можуть чекати неприємності. Про те, що викликано поліцію не була обізнана, тому зустрівши у під`їзді батька потерпілої, який був налаштований недоброзичливо, вибігав їй на зустріч зі словами : «Я тебе попереджав!» та зважаючи на його фізичну перевагу, ОСОБА_7 розцінила такі слова як реальну загрозу вчинення щодо неї протиправних дій та застосувала перцевий балончик з метою самозахисту. Однак батько потерпілої замість того, щоб покинути місце події, почав вихвачувати балончик з рук обвинуваченої. Розпилювала балончик ОСОБА_7 не спрямовано в обличчя ОСОБА_8 , а загалом у простір, про що свідчить і відсутність у батька потерпілої тілесних ушкоджень. Наявність тілесних ушкоджень (опіків очей) у потерпілої захисниця пов`язує з тим, що, як зазначала сама потерпіла у судовому засіданні, вона давно має проблему з очима.

Незважаючи на невизнання обвинуваченою свої вини у пред`явленому їй обвинуваченні, її винуватість підтверджується зібраними під час досудового розслідування та дослідженими судом доказами.

Так потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні повідомила, що у них з обвинуваченою часто виникають конфлікти. Почалося з того, що обвинувачена гучно вмикала музику серед ночі та на зауваження не реагувала, у зв`язку з чим вона викликала поліцію. 18.12.2025 близько обіднього часу перебувала вдома разом із подругою ОСОБА_9 . В цей час до неї додому прийшов батько ОСОБА_8 і запитав, звідки на стіні, праворуч від вхідних дверей, напис «Тут живе тварь і мразь», на що потерпіла відповіла батькові, що це написала ОСОБА_4 і про це остання повідомила потерпілу в смс-повідомленні. Напис був зроблений чимось білим, напевно крейдою. Коли ОСОБА_6 перебувала з батьком на балконі, то побачили, що йде ОСОБА_4 , яка їх теж помітила та показала непристойний жест середнім пальцем руки. Батько сказав викликати поліцію та після цього вийшов з квартири на зустріч обвинуваченій, щоб примусити її витерти напис на стіні, бо сказав «зараз буде змивати». Потерпіла також вийшла за батьком. Коли вони зустріли у під`їзді ОСОБА_4 , то батько сказав, що він її попереджав, щоб вона не чіпала доньку. Обвинувачена вже тримала у правій руці газовий балончик та в цей же час почала розпиляти газ з балончику в обличчя батьку. При цьому ні батько, ні вона особисто не висловлювали обвинуваченій жодних погроз та не завдавали ударів, що можна почути із запису на диктофоні. Вони лише намагалися забрати у обвинуваченої газовий балончик, щоб та припинила розпилювати газ, але ОСОБА_4 продовжувала це робити, внаслідок чого спричинила опіки очей потерпілій. Коли обвинувачена виприскала увесь балончик, то потерпіла, її батько та подруга повернулися у квартиру, почали промивати очі, вийшли на балкон на свіже повітря, мали погане самопочуття. На східному майданчику стояв сильний запах газу. Після того як приїхали працівники поліції, ОСОБА_6 поїхала на санпропускник до лікарні, у обвинуваченої скарг на здоров`я не було.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що є подругою потерпілої, у якої 18.12.2025 перебувала у гостях. В той день побачила біля дверей до квартири ОСОБА_6 напис: «Тут живе мразь». Зі слів потерпілої образливі слова написала обвинувачена, причину конфлікту не повідомляла. Через деякий час прийшов батько потерпілої – ОСОБА_8 і також запитав про образливий напис на стіні біля їх вхідних дверей, на що ОСОБА_10 повідомила, що це справа рук сусідки та ОСОБА_11 сказав викликати поліцію. Після цього ОСОБА_6 з батьком вийшли покурити на балкон та зі слів потерпілої вони побачили як до під`їзду йде ОСОБА_4 , яка також звернула на них увагу та показала їм непристойний жест пальцем руки. Батько потерпілої вийшов з квартири та спустився на зустріч ОСОБА_7 , щоб сказати їй про припинення вчинення таких дій та щоб та витерла написи. Свідок і потерпіла стояли зверху на сходах. Свідок вирішила записати все, що відбувається на телефон. Коли батько потерпілої підходив до обвинуваченої то не висловлював погроз, а сказав, щоб вона стерла напис, однак остання одразу почала розпилювати газ. Після цього потерпіла спустилася по сходах до батька та разом вони намагалася забрати у ОСОБА_7 балончик. При цьому ніяких погроз у сторону обвинуваченої не висловлювали та тілесних ушкоджень не наносили. Після того як обвинувачена використала увесь вміст балончика, сіла на підвіконня, натягнула капюшон і сиділа, скарг з приводу стану свого здоров`я вона не висловлювала. Потерпіла з батьком тоді піднялися у квартиру. ОСОБА_6 було дуже погано, в неї пекли очі, був кашель та її нудило. Вже після цих подій приїхав поліцейський патруль та сказали, щоб вони вийшли до них з під`їзду, самі не піднімалися, бо з їх слів, нібито, стався «виток газу».

Допитаний свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що є батьком потерпілої та 18.12.2025 прийшов до доньки у гості і побачив на панелях у під`їзді біля вхідних до квартири дверей напис з образливих слів, запитав у доньки про його проходження. Донька розповіла, що між ними з обвинуваченою були конфлікти з приводу гучного прослуховування музики обвинуваченою. Після цього ОСОБА_7 почала телефонувати дочці, ображати її, погрожувати та донька зверталася з даного приводу до поліції. Вона дала йому послухати повідомлення від обвинуваченої у телефоні, на що він сказав доньці, що треба викликати поліцію. Коли з балкону побачив ОСОБА_4 , то вийшов їй на зустріч з метою поговорити з нею та щоб вона витерла написи на стіні, а також дочекатися працівників поліції і вирішити остаточно цей конфлікт. Та у обвинуваченої у руках вже був балончик. Свідок встиг лише сказати обвинуваченій, що він її попереджав, бо викликав поліцію, але вона вже почала застосовувати балончик і прискати йому в рот та очі. Тоді він рефлекторно схопив обвинувачену за руку, щоб припинити її протиправні дії, однак ОСОБА_4 вивернула руку і продовжувала розпилювати балончик, попавши в очі його доньці. Жодних погроз у бік обвинуваченої він не висловлював, тілесних ушкоджень їй не спричиняв. Коли закінчився газ у балончику, то вони повернулися у квартиру, а обвинувачена побігла на верх до себе додому, не скаржилася щодо стану свого здоров`я. Зайшовши до квартири він вийшов на балкон, щоб подихати свіжим повітрям, під`їхала поліція і вони спустилися до працівників поліції, так як останні не захотіли заходити до під`їзду через запах газу. Поспілкувавшись з поліцейськими, вони поїхали до медичного закладу, а потім до поліції і донька написала заяву про злочин. Він вирішив таку заяву не писати. Також повідомив, що донька раніше скаржилася на поведінку обвинуваченої, до цього свідок спілкувався з обвинуваченою з приводу того, що вона пише його доньці і сказав, щоб такого більше не було, бо «вуха надере». Вважає, що захищав свою доньку по-батьківськи.

Крім того, винуватість ОСОБА_4 у пред`явленому їй обвинуваченні підтверджується дослідженими судом письмовими доказами:

даними протоколу огляду місця події з фототаблицею до нього від 05.02.206 відповідно до якого місцем події є сходинковий майданчик між третім та четвертими поверхами другого під`їзду будинку АДРЕСА_2 (а.с. 71 – 75);

даними протоколу проведення слідчого експерименту від 05.01.2026 із застосуванням технічних засобів фіксації (проведення відеозапису), а також дослідженим відеозаписом цієї слідчої дії, проведеної на сходинковому майданчику четвертого поверху у будинку по АДРЕСА_3 за участю потерпілої ОСОБА_6 , відповідно до якого остання, за допомогою статиста, на місці відтворила події 18.12.2025 та розповіла, як ОСОБА_4 , тримаючи у правій руці балончик оранжевого кольору із слізогінною речовиною, направила його в обличчя потерпілої та її батька ОСОБА_8 та почала його розпиляти. Також повідомила про те, що батько намагався повернути руку обвинуваченої у протилежну сторону, щоб відвернути струмінь газу в інший бік, а потерпіла намагалася забрати балончик з рук ОСОБА_4 , але їм це не вдалося. Коли вміст балончику закінчився, потерпіла з батьком повернулися до квартири, оскільки від дій обвинуваченої у них пекло обличчя та очі (а.с. 76-79);

даними протоколу проведення слідчого експерименту від 05.01.2026 із застосуванням технічних засобів фіксації (проведення відеозапису), а також дослідженим відеозаписом цієї слідчої дії, проведеної на сходинковому майданчику четвертого поверху у будинку по АДРЕСА_3 за участю свідка ОСОБА_9 , відповідно до якого остання, за допомогою статиста, відтворила події 18.12.2025, коли мав місце конфлікт між потерпілою ОСОБА_6 з обвинуваченою та розповіла, що під час конфлікту вона перебувала біля дверей квартири потерпілої, але бачила як ОСОБА_4 безпричинно почала розпиляти газ з балончика оранжевого кольору в обличчя потерпілої ОСОБА_10 та її батька ОСОБА_8 . При цьому батько потерпілої схопив обвинувачену за руку, у якій та тримала балончик, з метою відвернути газ в іншу від них сторону, а потерпіла намагалася забрати з рук обвинуваченої цей балончик та остання продовжила розпиляти газ поки вміст балончика не закінчився. Після цього усі вони повернулися до квартири потерпілої (а.с. 80-81);

даними висновку експерта № 9 від 23.01.2026 за результатами проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 за даними медичної документації, у потерпілої виявлені такі тілесні ушкодження: хімічний опік І-ІІ ст. рогівки, кон`юктиви, повік обох очей. Дані ушкодження утворилися від хімічної речовини, про що свідчить характер ушкоджень. Дані тілесні ушкодження по тривалості розладу здоров`я кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я так як мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів. Враховуючи кількість тілесних ушкоджень та їх анатомічну локалізацію, вказані тілесні ушкоджень могли утворитися від однієї фізичної дії. Давність нанесених тілесних ушкоджень можуть відповідати даті, зазначеній в постанові, про що свідчать дані медичної документації (а.с. 84-85);

даними висновку експерта № 10 від 23.01.2026 за результатами проведення додаткової судово-медичної експертизи ОСОБА_6 , відповідно до якого механізм спричинення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_6 , може відповідати механізму, показаному нею під час проведення слідчого експерименту (а.с. 86);

даними висновку експерта № 11 від 23.01.2026 за результатами проведення додаткової судово-медичної експертизи, відповідно до якого механізм спричинення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_6 , може відповідати механізму, показаному свідком ОСОБА_9 під час проведення слідчого експерименту (а.с. 87);

даними протоколу огляду речей та документів з фототаблицею від 27.01.2026, відповідно до якого з дозволу власника ОСОБА_9 було оглянуто належний їй телефон «Айфон 12 про». Під час огляду було виявлено відеозапис з назвою IMG-3880, створений 18.12.2025 о 12:20 тривалістю 1 секунда. Судом також досліджено цей відеозапис, на якому зафіксована подія, що відбувається в під`їзді багатоповерхового будинку, де присутні дві особи жіночої статі та одна чоловічої статі. Одна жінка перебуває в положенні сидячі на підвіконні, інша жінка і чоловік утримують її, перебуваючи в зігнутому положенні. ОСОБА_9 пояснила, що особа яка сиділа зігнутою на підвіконні є ОСОБА_12 , а чоловік та інша жінка це ОСОБА_11 та ОСОБА_10 (а.с. 89 – 96);

даними протоколу огляду речей та документів з фототаблицею від 27.01.2026, відповідно до якого, з дозволу власника ОСОБА_6 , було оглянуто належний їй телефон «Айфон 15 про» та виявлено аудіозапис з назвою «Новая запись 4 (копия) 2», тривалістю 7 хв. 54 сек., створений 18.12.2025. Під час дослідження у судовому засіданні цього аудіозапису на 03 сек. чути чоловічий голос зі словами «Заходь, я тебе попереджав?» по тривалості до 05 сек., після чого на 07 сек. аудіозапису чутно початок шипіння предмету, яке припинилося приблизно на 18 сек. Крім того, після вислову чоловічого голосу та протягом шипіння чутно сторонні звуки тупих предметів невстановлених, схожих на тупотіння. В подальшому чутно розмову осіб з чоловічими та жіночими голосами. На 05хв. 04 сек. аудіозапису чутно запитання жіночого голосу: «Вона зразу начала пшикать?». Одразу інша особа з жіночим голосом відповіла: «Да» (а.с. 99-103);

інформацією, наданою на запит старшого дічнавача Охтирським РВП ГУНП в Сумській області, відповідно до якої, ОСОБА_6 зверталася на лінію «102», зокрема, ЄО 20936 від 18.12.2025 звернення за фактом нанесення тілесних ушкоджень (матеріал приєднаний до ЄРДР № 12026205480000003 ч. 1 ст. 125); ЄО 9 від 01.01.2026 звернення за фактом погроз фізичною розправою (матеріал приєднаний до ЄРДР № 12026205480000003 ч. 1 ст. 125) ( а.с. 105);

даними довідки №3338 від 19.12.2026, виданої лікарем КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ» ОСОБА_13 , про те, що ОСОБА_6 знаходилася на стаціонарному лікуванні в офтальмологічному відділенні КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ» з 18.12.2025 по теперішній час (19.12.2025) з діагнозом: хімічний опік (перцевим балончиком) ІІ ступеню рогівок та кон`юнктиви обох очей (а.с.107).

Досліджена судом інформація, надана на запит старшого дізнавача Охтирським РВП ГУНП в Сумській області щодо звернень ОСОБА_4 на лінію «102», є малоінформативною, оскільки не спростовує та не підтверджує вину обвинуваченої.

При цьому суд критично оцінює доводи захисту про те, що обвинувачена використала перцевий балончик проти ОСОБА_6 та її батька з метою самозахисту і сприймає їх як такі, що спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності.

Не спростовують висновки суду і надані стороною захисту в якості доказів: копія витягу з ЄРДР № 12025205480000258 від 31.12.2025, копія протоколу слідчого експерименту від 19.01.2026 з участю ОСОБА_4 , копія висновку експерта №45 (додаткова), копі скріншоту з мережі Інтернет інформації про газовий балончик Кобра – 1Н (опис), копії відгуків ОСОБА_4 по справі №12026205480000003 (а.с. 141-147), оскільки зі змісту цих документів, зокрема, висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_4 вбачається, що експертиза проводилася у період з 22.01.2026 по 28.01.2026, а подія, про яку йдеться у цьому кримінальному провадженні (конфлікт між ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ) мав місце 18.12.2025, у зв`язку з чим не вдається можливим встановити причино-наслідковий зв`язок між наявними у обвинуваченої тілесними ушкодженнями та джерелом їх походження, а саме ким і коли вони були спричинені. Сам факт внесення відомостей до ЄРДР щодо кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_4 та проведення досудового розслідування за цим фактом не є доказом вчинення щодо ОСОБА_4 кримінального правопорушення.

Доводи захисника щодо відсутності у батька потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, що нібито свідчить про відсутність умислу обвинуваченої на їх спричинення, суд не бере до уваги, так як останній у судовому засіданні повідомив, що вирішив не подавати до поліції заяву про вчинення стосовно нього протиправних дій обвинуваченою, тому не звертався за медичною допомогою.

Доводи захисту щодо того, що вміст перцевого балончику не несе загрози здоров`ю спростовуються висновком судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_6 .

У даному випадку суд вважає за необхідне зауважити, що згідно ч.7 статті 101 КПК України висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Також суд виходить з того, що висновок експерта є самостійним джерелом доказів (частина 2 статті 84 КПК), залучення експерта для проведення експертизи відбувалося на підставі постанов слідчих в порядку, передбаченому статтею 243 КПК, експерт є належним суб`єктом для проведення цього виду експертних досліджень і відповідає вимогам, що висуваються частинами 1, 2 статті 69 КПК та Законом України «Про судову експертизу», експерт не здійснював за власною ініціативою збирання матеріалів для проведення експертизи, експертиза проведена за медичною документацію потерпілої, що відповідає вимогам чинного законодавства та не призвело до істотного порушення прав та свобод людини, а також не вплинуло на достовірність отриманого висновку.

Водночас захист не був позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про проведення повторної чи додаткової експертизи, допит експерта у судовому засіданні. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися таким правом, що свідчить про свідому добровільну мовчазну відмову сторони захисту від реалізації права заявляти відповідні клопотання та автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку експерта, про що клопоче захист.

Не бере до уваги суд і твердження захисту, щодо відсутності у діях обвинуваченої умислу на нанесення тілесних ушкоджень потерпілій та здійснення самозахисту (необхідної оборони) виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що кожен має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади для захисту.

Згідно зі ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов`язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Особливістю необхідної оборони є специфіка мотиву діяння, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Зазначене узгоджується з рішенням, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 липня 2021 року (справа №663/2520/16-к, провадження № 51-1449км21).

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку з боку потерпілої, враховуючи характер її дій та мотиви її поведінки, не було посягання, яке б викликало у обвинуваченої невідкладну необхідність у заподіянні їй шкоди здоров`ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення відповідного посягання, а це в свою чергу виключає перебування обвинуваченої в стані необхідної оборони. Сам характер дій обвинуваченої, що полягали в розпиленні газу в обличчя потерпілої, жодним чином не свідчить, що вони були здійснені з метою оборони. Доводи захисту, що ОСОБА_4 намагалася захиститись від нападу, суд також не приймає, оскільки вони належним чином не підтверджені. Ніяких ознак нападу на ОСОБА_4 з боку ОСОБА_6 чи її батька ОСОБА_8 суд не вбачає.

Суд сприймає критично твердження захисника, що ОСОБА_4 застосувала слізогінний газ у простір, а не безпосередньо в обличчя потерпілої, оскільки як зауважувала у судовому засіданні сама захисниця обвинуваченої, остання побоюючись нападу батька потерпілої, побачивши його у під`їзді дістала перцевий балончик та розпилила його. Про те, що розпил відбувся прямо в обличчя свідка ОСОБА_8 , яка перебувала поряд з батьком, та що обвинувачена, піднімаючись по сходах у під`їзді вже тримала у руці балончик із слізогінною речовиною, а також продовжувала розпилювати газ незважаючи на намагання потерпілої та свідка ОСОБА_8 забрати цей балончик у неї з рук, аж до повного випорожнення вмісту балончика, підтверджується показами свідків та потерпілої, а також висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_6 , що свідчить про спрямованість умислу обвинуваченої на заподіяння тілесних ушкоджень.

Суд вважає такі показання послідовними, чіткими, що не змінювалися протягом досудового розслідування та судового розгляду справи, узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами у справі. Причин оговорити обвинувачену з їхньої сторони суд не вбачає.

Враховуючи, що обвинувачена під час розгляду справи у суді відмовилася надавати показання згідно ст. 63 Конституції України, суд не мав змоги перевірити достовірність їх показів та взаємозв`язок з іншими доказами.

При цьому раптово виниклий умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень, не може бути розцінений судом як необережність чи відсутність умислу.

Таким чином, суд вважає, що на момент спричинення потерпілій тілесних ушкоджень необхідність оборони для обвинуваченої об`єктивно була відсутня, що у повній мірі спростовується показаннями свідків, які були безпосередніми учасниками конфлікту, та пояснили, що ніяких спроб застосувати силу до обвинуваченої не було. Та навіть вже після застосування обвинуваченою газового балончику ніхто не застосував до неї силу, лише намагалися цей балончик забрати з метою припинення протиправних дій, однак обвинувачена продовжували розпилювати газ.

Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. У даному випадку відсутні докази які б доводили «поза розумним сумнівом», що обвинувачена ОСОБА_4 діяла у стані необхідної оборони.

Отже, версія подій захисту не знайшла підтвердження дослідженими судом доказами, є мінливою та такою, що свідчить про бажання ухилитися від кримінальної відповідальності.

Врахувавши всі обставини вчиненого діяння у їх сукупності, зокрема спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій (закінчення вмісту перцевого балончика), стосунки обвинуваченої і потерпілої, які були неприязними відповідно до показань потерпілої, свідків та відсутністю заперечень цього факту з боку самої обвинуваченої, а також те, що остання, побачивши на балконі батька потерпілої, у разі побоювання за своє здоров`я, мала можливість не заходити до під`їзду, однак все ж таки зайшла, тримаючи у руці перцевий балончик, тобто була налаштована до його застосування, суд дійшов обґрунтованого висновку про направленість умислу ОСОБА_4 саме на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зокрема, ОСОБА_6 .

Також суд не знаходить підстав вважати, що ОСОБА_4 перебувала у стані уявної оборони, оскільки встановлені фактичні обставини справи та досліджені судом докази не вказують на дії зі сторони потерпілої, які обвинувачена помилково могла розцінити як реальне суспільно небезпечне посягання.

Таким чином оцінивши досліджені під час судового розгляду докази, суд вважає їх належними та допустимими, а у сукупності достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

Суд вважає доведеною поза розумним сумнівом вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та такі її дії кваліфікує за ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження.

При призначенні покарання суд керується наступним.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

За приписами ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора», правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання, призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Крім того, відповідно до практики Верховного Суду (постанова ВС від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к), згідно якої визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За статтею 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд, відповідно до вимог ст. ст. 50, 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

До обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченої суд відносить вагітність обвинуваченої.

Обставин, передбачених ст. 67 КК України, які обтяжують покарання обвинуваченої судом не встановлено.

Отже при призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує, що вчинене обвинуваченою кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, характер, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, що виразилися у спричиненні потерпілій легких тілесних ушкоджень, а саме незначних скороминущих наслідків, конкретні обставини його вчинення, відомості про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку в нарко-, психдиспансері не перебуває, має постійне місце проживання, проживає разом з малолітньою дитиною, дані, які б негативно характеризували обвинувачену за місцем проживання у суду відсутні, відомостей про офіційне працевлаштування обвинуваченої суду не надано, а також поведінку обвинуваченої після вчинення кримінального правопорушення, а саме відсутність каяття, тобто критичної оцінки своїх протиправних дій.

Разом з тим суд приймає до уваги вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами і з урахуванням даних обставин суд приходить до висновку про необхідність призначення покарання ОСОБА_4 у межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України, у виді штрафу.

Обраний обвинуваченій ОСОБА_4 вид покарання, на переконання суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченої, є обґрунтованим, відповідає цілям покарання та вимогам справедливості.

Клопотання про обрання обвинуваченій запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надходило.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати у справі відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна не застосовувалися.

Речовий доказ по справі, а саме СD-R диск, на якому мається відеозапис «IMG_3880», який на підставі постанови дізнавача від 27.01.2026 визнаний речовим доказом та приєднаний до кримінального провадження– залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

Речовий доказ по справі, а саме СD-R диск, на якому мається аудіозапис «Новая запись 4(копия) 2», який на підставі постанови дізнавача від 27.01.2026 визнаний речовим доказом та приєднаний до кримінального провадження– залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 374-376 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити їй за цим законом покарання у виді п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу обвинуваченій не обирати.

Речовий доказ по справі, а саме СD-R диск, на якому мається відеозапис «IMG_3880» – залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

Речовий доказ по справі, а саме СD-R диск, на якому мається аудіозапис «Новая запись 4(копия) 2» – залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Роз`яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_1