Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №460/10923/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №460/10923/26

Суддя: Н.В. Друзенко

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/10923/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськовлї частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання відповідача виплатити частку грошового забезпечення, а саме 50% грошового забезпечення, зниклого безвісти військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а інші 50 % грошового забезпечення, депонувати (зарахувати на зберігання) на спеціальний рахунок, військового ОСОБА_2 до з`ясування обставин або його повернення.

Ухвалою суду від 23.06.2026 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , який з 04.07.2022 вважається зниклим безвісти за особливих обставин. Вказує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/9650/25 скасовано наказ про результати службового розслідування щодо самовільного залишення її сином військової частини та зобов`язано надати сповіщення про його зникнення безвісти, яке військовою частиною НОМЕР_1 видано 21.04.2026. Однак відповідач відмовив їй у виплаті частки грошового забезпечення сина, посилаючись на наявність ознак самовільного залишення військової частини. Позивачка вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідний наказ скасовано судовим рішенням, а факт зникнення сина підтверджено належним сповіщенням, у зв`язку із чим просить зобов`язати відповідача виплатити їй 50 відсотків грошового забезпечення військовослужбовця, а решту 50 відсотків депонувати до з`ясування обставин його зникнення або повернення.

Відповідач, Військової частини НОМЕР_1 , правом надати відзив на позов не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходив військову службу та з 04.07.2022 вважається зниклим безвісти за особливих обставин, що підтверджується сповіщенням військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2026 №1417.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2022 №276/1 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 сержантом ОСОБА_2 » були оформлені результати службового розслідування щодо обставин відсутності зазначеного військовослужбовця.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/9650/25 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2022 №276/1, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання позивачці через місцеві органи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки сповіщення про зникнення безвісти за особливих обставин її сина ОСОБА_2 та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 надати відповідне сповіщення про зникнення військовослужбовця з 04.07.2022.

Відповідно до ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 на зазначене рішення суду повернуто.

Згідно з виконавчими листами, виданими Рівненським окружним адміністративним судом 10.10.2025 у справі №460/9650/25, рішення суду підлягало примусовому виконанню в частині надання ОСОБА_1 сповіщення про зникнення безвісти її сина та стягнення судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2025 відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 щодо виконання зазначеного судового рішення.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у виконавчому провадженні НОМЕР_5 замінено боржника - військову частину НОМЕР_2 її правонаступником - військовою частиною НОМЕР_1 .

На виконання судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 видано сповіщення від 21.04.2026 №1417 сім`ї військовослужбовця, захопленого в полон або заручником, інтернованого у нейтральних державах або зниклого безвісти, стосовно ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що у квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй як матері частки грошового забезпечення її сина ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2026 позивачка отримала від військової частини НОМЕР_1 відповідь про відмову у виплаті відповідної частки грошового забезпечення з посиланням на те, що в діях військовослужбовця ОСОБА_2 вбачаються ознаки самовільного залишення військової частини.

З урахуванням наведених обставин, не погоджуючись із відмовою військової частини НОМЕР_1 у виплаті частки грошового забезпечення її сина, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання виплатити їй 50 відсотків грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , а решту 50 відсотків грошового забезпечення депонувати (зарахувати на зберігання) на спеціальний рахунок військовослужбовця до з`ясування обставин його зникнення або повернення.

Надаючи оцінку спірним правовим відносинам, суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 якого визначено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Питання порядку виплати грошового забезпечення членам сімей зниклих безвісті військовослужбовців регламентовано частиною 6 статті 9 Закону №2011 -XII та Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 (тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №884).

Так, за приписами частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правових відносин) та пунктів 3, 7 Порядку №884 визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п. 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

За змістом пункту 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

За приписами пункту 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Системний аналіз вказаних норм визначає, що члени сімей безвісно відсутніх військовослужбовців, перелік яких визначено у частині 6 статті 9 Закону №2011 -XII та пункту 7 Порядку №884, мають право на отримання грошового забезпечення належного такому військовослужбовцю, визнаному безвісно відсутнім. Для цього член сім`ї безвісно зниклого військовослужбовця має подати заяву, до якої надати, визначений пунктом 4 Порядку №884 перелік документів.

Окремо зазначено, що прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

У той же час, Порядком №884 передбачено виключні підстав для відмови у такої виплати, а саме, у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

З вказаної норми вбачається, що відмова у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів передбачена лише у разі подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Тобто Порядком №884 передбачено відмову у виплаті саме у разі подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку.

Своєю чергою цим пунктом передбачено, що до заяви мають бути додані:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам з урахуванням встановлених обставин справи, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 04.07.2022 вважається зниклим безвісти за особливих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2022 №276/1 оформлено результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини сержантом ОСОБА_2 .

Водночас рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/9650/25 визнано протиправним та скасовано зазначений наказ, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання ОСОБА_1 сповіщення про зникнення безвісти її сина та зобов`язано військову частину надати відповідне сповіщення через місцеві органи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 повернуто.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у виконавчому провадженні НОМЕР_5 боржника - військову частину НОМЕР_2 - замінено її правонаступником - військовою частиною НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 видано сповіщення від 21.04.2026 №1417 про зникнення безвісти за особливих обставин військовослужбовця ОСОБА_2 .

У квітні 2026 року позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй як матері частки грошового забезпечення зниклого безвісти сина.

Однак 19.06.2026 відповідач відмовив у здійсненні відповідних виплат, посилаючись на те, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки самовільного залишення військової частини.

Правове регулювання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, а також членам їхніх сімей здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено збереження грошового забезпечення за військовослужбовцями, які зникли безвісти, та його виплату визначеним законом особам з урахуванням установлених обмежень і порядку розподілу відповідних сум.

За відсутності особистого розпорядження військовослужбовця на випадок полону або зникнення безвісти виплата грошового забезпечення здійснюється рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення після встановлених законом відрахувань визначеному колу осіб, до якого належать, зокрема, батьки військовослужбовця, за відсутності передбачених законодавством обмежень.

Отже, позивачка як матір військовослужбовця належить до визначеного законом кола осіб, які мають право на отримання відповідної частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

При цьому реалізація такого права не може бути поставлена в залежність виключно від припущень щодо можливого самовільного залишення військовослужбовцем військової частини за відсутності належного правового та документального підтвердження відповідних обставин.

Суд звертає увагу, що підставою для відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення відповідач визначив наявність у діях її сина ознак самовільного залишення військової частини.

Водночас наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 03.08.2022 №276/1, яким оформлено результати службового розслідування за відповідним фактом, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням у справі №460/9650/25.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлені судовим рішенням у справі №460/9650/25 обставини та факт скасування відповідного наказу підлягають урахуванню під час вирішення цього спору.

Поряд із цим, суд зазначає, що скасування наказу про результати службового розслідування саме по собі не є встановленням усіх фактичних обставин зникнення військовослужбовця. Водночас відповідач не вправі обґрунтовувати відмову виключно посиланням на висновки скасованого наказу без належного підтвердження існування передбачених законодавством підстав для припинення або невиплати грошового забезпечення.

Крім того, військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення видано сповіщення від 21.04.2026 №1417 про зникнення безвісти за особливих обставин ОСОБА_2 , що підтверджує документальне оформлення відповідного статусу військовослужбовця.

Таким чином, за наявності судового рішення про скасування наказу щодо самовільного залишення військової частини та виданого відповідачем сповіщення про зникнення військовослужбовця, саме лише посилання на ознаки самовільного залишення військової частини не може вважатися достатньою правовою підставою для відмови позивачці у виплаті належної частки грошового забезпечення.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності відмови ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення її сина з наведеної у відповіді від 19.06.2026 підстави.

Відтак дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні відповідних виплат є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату 50 відсотків грошового забезпечення та депонувати решту 50 відсотків суд зазначає наступне.

Відповідно до встановленого законодавством порядку розподілу грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця за відсутності його особистого розпорядження визначеним законом членам сім`ї виплачується загалом 50 відсотків грошового забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань.

Водночас право на отримання зазначеної частки належить усім визначеним законом особам відповідної черги з урахуванням установленого порядку розподілу, а тому виплата всієї суми в розмірі 50 відсотків одному з батьків допускається за умови відсутності інших осіб, які мають право на отримання відповідної частки, та інших передбачених законодавством перешкод.

З огляду на це суд зазначає, що право позивачки на отримання грошового забезпечення її сина підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити належні нарахування та виплату відповідно до визначеного законодавством порядку.

При цьому суд враховує, що позивачка просить також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 депонувати решту 50 відсотків грошового забезпечення на спеціальному рахунку військовослужбовця до з`ясування обставин його зникнення або повернення.

Оцінюючи зазначену вимогу, суд виходить із того, що нормативно-правовими актами, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців, передбачено не лише здійснення виплат уповноваженим особам, а й збереження частини грошового забезпечення за самим військовослужбовцем.

Відповідний механізм спрямований на забезпечення майнових прав військовослужбовця, який зник безвісти, та збереження належних йому сум грошового забезпечення до настання визначених законодавством обставин, за яких такі кошти можуть бути виплачені.

Отже, обов`язок військової частини щодо збереження невиплаченої частини грошового забезпечення виникає безпосередньо із закону та не залежить від волевиявлення членів сім`ї військовослужбовця.

Водночас позивачкою сформульовано вимогу про депонування відповідних коштів на спеціальному рахунку військовослужбовця, тоді як порядок збереження таких коштів визначається спеціальним нормативним регулюванням.

Відповідно до пункту 5 Порядку №884 збереження належного, але не виплаченого грошового забезпечення за військовослужбовцями (визначеними особами) здійснюється військовою частиною (установою, організацією) за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства. Отже, законодавством прямо передбачено обов`язок військової частини забезпечити збереження невиплаченої частини грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. З огляду на викладене, суд вважає, що з метою ефективного захисту порушеного права та забезпечення належного виконання рішення суду спосіб захисту необхідно визначити відповідно до встановленого законодавством механізму виплати та збереження грошового забезпечення.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог. Разом з тим суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

З огляду на характер спірних правовідносин суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивачки повинен полягати не лише у визнанні протиправною відмови відповідача, а й у покладенні на військову частину обов`язку здійснити нарахування та виплату належної частки грошового забезпечення відповідно до вимог законодавства.

При цьому визначення способу виконання такого обов`язку повинно відповідати спеціальному порядку розподілу та збереження грошового забезпечення військовослужбовців, які зникли безвісти.

Таким чином, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визначити спосіб захисту, який забезпечуватиме здійснення належних виплат і дотримання встановленого законодавством порядку збереження невиплаченої частини грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату належної їй частки відповідно до вимог Порядку №884.

Водночас збереження решти грошового забезпечення за військовослужбовцем має здійснюватися у визначеному законодавством порядку, без підміни такого механізму перерахуванням коштів на довільно визначений особистий рахунок.

Відповідно до статей 9, 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності відмови у виплаті позивачці частки грошового забезпечення з підстав, наведених у відповіді від 19.06.2026, у зв`язку із чим порушене право позивачки підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 належної їй частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань, а решту 50 відсотків грошового забезпечення зберігати за ОСОБА_2 шляхом зарахування відповідних сум на депозитний рахунок в органах Державної казначейської служби України відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 належної їй частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань, а решти 50 відсотків грошового незабезпечення зберігання за ОСОБА_2 шляхом зарахування відповідних сум на депозитний рахунок в органах Державної казначейської служби України відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 належної їй частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань, а решту 50 відсотків грошового забезпечення зберігати за ОСОБА_2 шляхом зарахування відповідних сум на депозитний рахунок в органах Державної казначейської служби України відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua