Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №380/137/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/137/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 05 вересня 2025 року, оформлене листом № 1480/1/3/2962, яким відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби позивача ОСОБА_1 на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з встановленням інвалідності третьої групи, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26 липня 2025 року повторно подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 (правонаступник – військова частина НОМЕР_1 ) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із встановленням йому інвалідності третьої групи, пов`язаної із захистом Батьківщини. 12 вересня 2025 року позивач отримав відповідь відповідача про залишення рапорту без задоволення, оскільки військова служба у позивача призупинена.

Із такою відмовою відповідача позивач не погоджується, оскільки обмеження у звільненні з військової служби може бути лише якщо військовослужбовцю повідомлено про підозру, застосовано запобіжний захід, що фактично унеможливлює звільнення або вибуття (наприклад, тримання під вартою). Військовослужбовець з третьою групою інвалідності, який перебуває в СЗЧ (самовільне залишення частини чи дезертирства) може бути звільнений з військової служби за станом здоров`я, якщо він надасть відповідні медичні документи та рапорт про звільнення. Відкриття кримінального провадження за статтею про самовільне залишення частини чи дезертирство не означає автоматичного виключення військовослужбовця зі складу Збройних Сил України.

Позивач відзначає, що йому встановлено третю групу інвалідності до моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що може бути враховано під час вирішення питання про звільнення з військової служби.

Окрім того, позивач повідомляє, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 380/17660/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 на рапорт від 26 липня 2025 року.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з 07 серпня 2024 року і до сьогодні позивач є військовослужбовцем, якому військова служба призупинена відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 07 серпня 2024 року він не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Військова частина НОМЕР_1 як правонаступник військової частини НОМЕР_2 розглянула рапорт позивача від 26 липня 2025 року про звільнення з військової служби у зв`язку з наявністю інвалідності та відмовила в його задоволенні.

Відповідач зазначає, що позивач за текстом позовної заяви стверджує, що ним подано особисто своєму командиру рапорт від 13 березня 2024 року на звільнення, утім, відповідач звертає увагу суду, що позивач у рапорті від 13 березня 2024 року посилається на підставу звільнення, яка набула чинності лише 18 травня 2024 року та на момент написання рапорту не була наявна, що свідчить про фальсифікацію такого доказу позивачем.

Відповідач відзначає, що звільнення позивача не належить до повноважень командира військової частини НОМЕР_1 , оскільки з 07 серпня 2024 року (день призупинення військової служби та виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_2 ) командир військової частини НОМЕР_1 не є начальником щодо позивача за службовим становищем у розумінні приписів статей 29, 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який відповідно до приписів пунктів 225, 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України уповноважений розглядати рапорт на звільнення та видавати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.

Відповідач стверджує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких була призупинена, можливе до відновлення військової служби лише за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Інші підстави звільнення з військової служби до таких осіб можуть бути застосовані за наслідками розгляду відповідного рапорту на звільнення з військової служби лише після продовження військової служби на підставі наказу командира військової частини по особовому складу у зв`язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження.

Тобто, після видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС про призупинення військової служби позивачу, правовідносини з позивачем щодо можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Виключні підстави для звільнення з військової служби для осіб, військову службу яким призупинено, до поновлення військової служби передбачені абзацами шостим, восьмим частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пунктом 144-5 згаданого Положення і ці норми до таких підстав не відносять абзац другий підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З урахуванням викладеного, на переконання відповідача, позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності не можуть бути задоволені також із тих причин, що законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби для осіб, військову службу яким призупинено, до поновлення військової служби.

Також відповідач просить суд під час ухвалення рішення врахувати висновки апеляційних адміністративних судів, які сформовані під час розгляду подібних спорів (звільнення з військової служби військовослужбовців військова служба, яким призупинена), та викладені у постановах від 13 листопада 2023 року у справі № 120/4805/23, від 05 березня 2025 року у справі № 380/11312/23, від 10 липня 2025 року у справі № 500/7069/24, від 30 вересня 2025 року у справі № 160/21054/24, від 02 грудня 2025 року у справі № 340/3281/25.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій стверджує, що військова частина має право та обов`язок звільнити військовослужбовця з військової служби на підставі наявності у нього інвалідності третьої групи, отриманої під час захисту Батьківщини, незалежно від факту відкриття кримінального провадження, за умови відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Військовий може бути звільнений зі служби за наявності інвалідності, адже це є підставою для звільнення, передбаченою статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач залишається військовослужбовцем, не є звільненим, підпорядковується командиру військової частини, який видав наказ (або правонаступнику), отже, військова частина, яка видала наказ про призупинення військової служби, залишається відповідальною перед позивачем. Командир військової частини не має права відмовляти у розгляді рапортів або заяв на підставі відкритого кримінального провадження без повідомлення підозри. Тільки постанови Верховного Суду є обов`язковим джерелом правового висновку, інші судові рішення, зокрема й судів апеляційної інстанції, є лише рекомендацією.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 січня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Молодший сержант ОСОБА_1 , стрілець-помічник гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2023 року позивач є особою з інвалідністю третьої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 414499 від 04 жовтня 2023 року позивачу з 11 вересня 2023 року встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС позивача, який самовільно залишив військову частину 13 березня 2024 року, звільнено із займаної посади та призупинено військову службу в Збройних Силах України; вирішено з 07 серпня 2024 року не враховувати в чисельність Збройних Сил України. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07 серпня 2024 року № 62024170020006066.

26 липня 2025 року позивач повторно подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт (та пакет необхідних документів) про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із встановленням йому інвалідності третьої групи, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 380/17660/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 на рапорт від 26 липня 2025 року.

Військова частина НОМЕР_1 , як правонаступник військової частини НОМЕР_2 , розглянула рапорт позивача від 26 липня 2025 року та службовим листом від 05 вересня 2025 року № 1480/1/3/2962 «Про надання відповіді на рапорт» відмовила позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з тієї підстави, що військова служба з позивачем призупинена.

Позивач, уважаючи таку відмову відповідача у звільненні з військової служби протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1).

Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232).

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу першого пункту 210 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Інструкція № 170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

Додатком 19 до Інструкції № 170 передбачено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до пункту 3 Додатку 19 до Інструкції № 170 при поданні до звільнення з військової служби за станом здоров`я подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця (крім випадку звільнення військовослужбовця за рішенням командування військової частини);

висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10 грудня 2024 року № 2067 «Деякі питання забезпечення проведення оцінювання повсякденного функціонування особи», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 грудня 2024 року за № 1925/43270 (далі - наказ МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067), або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (далі - наказ Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946) (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту «б» пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за наявності інвалідності);

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених норм вказує, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я є наявність у нього інвалідності, що підтверджується одним з документів, визначених у пункті 3 Додатку 19 до Інструкції № 170, зокрема, копією акта огляду медико-соціальною експертною комісією або копією посвідчення особи з інвалідністю.

Суд встановив, що до рапорту від 26 липня 2025 року про звільнення з військової служби позивач, серед інших документів, долучив копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 414499 від 04 жовтня 2023 року, згідно із якою позивачу з 11 вересня 2023 року встановлено третю групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Також позивач долучив копію посвідчення особи з інвалідністю серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2023 року, відповідно до якого він є особою з інвалідністю третьої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Ураховуючи викладене, суд констатує, що, з огляду на долучені до рапорту від 26 липня 2025 року документи, які підтверджують наявність у позивача інвалідності, він має право на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232.

Утім, службовим листом від 05 вересня 2025 року № 1480/1/3/2962 «Про надання відповіді на рапорт» відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби з тієї підстави, що військова служба з позивачем призупинена.

Оцінюючи правомірність зазначеної відмови, суд ураховує таке.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС позивача, який самовільно залишив військову частину 13 березня 2024 року, звільнено із займаної посади та призупинено військову службу в Збройних Силах України; вирішено з 07 серпня 2024 року не враховувати в чисельність Збройних Сил України. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07 серпня 2024 року № 62024170020006066.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232 військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Для військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні, з дня початку відбування такого покарання військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Військовослужбовці, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 і 2 частини п`ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону, крім випадків, передбачених цим Законом.

Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану для військовослужбовців, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, звільнено від відбування покарання на підставі амністії, а також яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, з дня прибуття їх до військових частин (місць проходження військової служби) військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Військовослужбовці, стосовно яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій частиною п`ятою статті 401 Кримінального кодексу України, зобов`язані невідкладно, але не пізніше трьох діб після набрання такою ухвалою законної сили, прибути до вказаних в ухвалі військових частин (місць проходження військової служби) для продовження проходження військової служби. З дня прибуття до військових частини (місць проходження військової служби), але не пізніше набрання такою ухвалою законної сили, для таких військовослужбовців військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах сьомому, дев`ятому та дванадцятому цієї частини, з дня призупинення військової служби до дня її продовження виплата недоотриманого грошового, здійснення недоотриманого продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством України для військовослужбовців, не здійснюються.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували і не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) до моменту припинення чи скасування воєнного стану, військова служба призупиняється в порядку, встановленому цим Законом, з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Відповідно до пункту 144-1 Положення № 1153 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Пунктом 144-2 Положення № 1153 передбачено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 144-5 Положення № 1153 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «д» пункту 2 частини п`ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.

Пунктом 144-6 Положення № 1153 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Отже, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Ураховуючи той факт, що позивач є таким, що йому призупинено військову службу у Збройних Силах України з 07 серпня 2024 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС, тому на підставі вимог частини другої статті 24 Закону № 2232 він звільнений із посади, вважається таким, що не виконує (не несе) обов`язків військової служби, та не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Тож, після видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС про призупинення позивачу військової служби з 07 серпня 2024 року правовідносини з позивачем щодо можливості його звільнення з військової служби перейшли у нову площину та порядок такого звільнення вже визначається іншими нормами Закону № 2232 та Положенням № 1153.

Так, аналіз наведених вище норм вказує, що звільнення військовослужбовців з військової служби, військова служба яких призупинена, можливе або за наслідками набрання законної сили обвинувальним вироком суду (пункт 144-5 Положення № 1153), або за наслідками розгляду відповідного рапорту про звільнення з військової служби після продовження військової служби у зв`язку з набранням законної сили виправдувальним вироком, закриттям кримінального провадження (пункт 144-6 Положення № 1153) на підставі наказу командира військової частини по особовому складу.

Суд також відзначає, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Оскільки починаючи з 07 серпня 2024 року позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та на дату подання рапорту від 26 липня 2025 року його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не видавався, а тому у відповідача відсутні правові підстави щодо звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 згідно з поданим ним рапортом від 26 липня 2025 року.

Водночас суд ураховує, що положення розділу «Порядок призупинення та продовження військової служби» Положення № 1153 не містять норм, що передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовців, служба яким призупинена, за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, а тому доводи позивача про те, що стосовно нього не застосовано жодних заходів кримінального провадження або ж не повідомлено про підозру, а тому він має право на звільнення з військової служби з указаної підстави, є неприйнятними та відхиляються судом.

Покликання позивача на недотримання строку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно нього, що є порушенням статті 214 КПК України, суд не оцінює, оскільки питання внесення таких відомостей не є предметом розгляду цієї справи та на спірні правовідносини не впливає. Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 серпня 2024 року № 55-РС про призупинення позивачу військової служби з 07 серпня 2024 року, підставою видання якого є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07 серпня 2024 року № 62024170020006066.

Довід позивача про те, що йому встановлено третю групу інвалідності до моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що може бути враховано під час вирішення питання про звільнення з військової служби, суд відхиляє, оскільки це не спростовує факту призупинення позивачу військової служби та наявності такого статусу у позивача на дату його звернення з рапортом від 26 липня 2025 року, що, зважаючи на проаналізовані вище норми права, виключає можливість його звільнення з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, що є предметом такого рапорту.

Також суд не оцінює обставини отримання позивачем інвалідності та повторного отримання важкого поранення, описані у позовній заяві, оскільки, з огляду на предмет цього спору та факт вже наявності у позивача інвалідності, ці обставини на спірні правовідносини не впливають.

Беручи до уваги викладене, суд уважає, що спірна відмова відповідача, оформлена службовим листом від 05 вересня 2025 року № 1480/1/3/2962 «Про надання відповіді на рапорт», у задоволенні рапорту позивача від 26 липня 2025 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 є правомірною, з огляду на що підстави для визнання її протиправною і скасування та, як наслідок, задоволення основної та похідної позовних вимог відсутні.

Водночас суд відхиляє покликання відповідача на те, що позивач у рапорті від 13 березня 2024 року посилається на підставу звільнення, яка набула чинності лише 18 травня 2024 року та на момент написання рапорту не була наявна, що свідчить про фальсифікацію такого доказу позивачем, оскільки результат розгляду свого рапорту від 13 березня 2024 року позивач не оскаржує, тому такий рапорт не є доказом у цій справі.

Також суд не бере до уваги прохання відповідача врахувати під час розгляду цієї справи висновки судів апеляційної інстанції, зроблені у справах з подібним предметом спору, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом правил статті 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено в задоволенні позову, відсутні.

Водночас згідно із частинами першою - другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 20 жовтня 2023 року позивач є особою з інвалідністю третьої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Отже, позивач як ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Втім, за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 25 грудня 2025 року № ПН3522960.

Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (с. Вербівка, Кам`янський район, Черкаська область, 20841, РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна