Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №380/12848/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 15 жовтня 2026 р.

Справа: №380/12848/26

Суддя: Коморний Олександр Ігорович

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 рокусправа № 380/12848/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 року для перерахунку його пенсії, із 01.02.2026 року ;

- зобов?язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2026 року відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з врахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку його пенсії з 01.02.2026 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач наводить доводи про те, що він є пенсіонером органів Державної прикордонної служби України, звільненим з військової служби за станом здоров`я. Позивач отримує пенсію по інвалідності (як особа з інвалідністю внаслідок війни II групи) відповідно до норм Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у розмірі 80 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Позивач переконаний, що набув право на перерахунок призначеної йому пенсії виходячи з оновленого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2026 року. Свою правову позицію позивач обґрунтовує тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 (яке, за його твердженням, було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року) визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. Саме цією урядовою постановою, як зазначає позивач, базова розрахункова величина для визначення посадових окладів військовослужбовців була імперативно зафіксована на рівні 1762,00 грн. На думку позивача, скасування в судовому порядку вказаної норми автоматично відновлює дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у його первинній редакції, що створює безумовний обов`язок держави визначати посадові оклади військовослужбовців з урахуванням змінного, поточного прожиткового мінімуму (станом на 01 січня відповідного року).

11 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виготовлення та направлення до органу Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення. Проте, листом від 04 червня 2026 року № 09/Т-5347/11776 позивач отримав відмову Адміністрації Держприкордонслужби у видачі запитуваної довідки, яку він вважає невмотивованою, протиправною та просить суд скасувати, зобов`язавши орган влади вчинити дії.

Ухвалою від 25 червня 2026 року відкрито провадження в цій адміністративній справі та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідач Адміністрація Державної прикордонної служби України подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі. Правова позиція відповідача зводиться до того, що відповідно до приписів частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ обов`язковою, законодавчо визначеною передумовою для масового перерахунку пенсій є фактична подія підвищення (збільшення) грошового забезпечення діючих військовослужбовців відповідних категорій та обов`язкове прийняття з цього приводу відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

Відповідач акцентує увагу суду на тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 було імперативно встановлено єдину базову розрахункову величину для обчислення посадових окладів усіх військовослужбовців на фіксованому рівні 1762,00 грн. Відповідно, оскільки ця норма є чинною, розмір грошового забезпечення діючих військовослужбовців Держприкордонслужби станом на 01 січня 2026 року об`єктивно не підвищувався, а Уряд не ухвалював жодних рішень щодо проведення загального перерахунку військових пенсій. З огляду на це, відповідач наполягає, що матеріально-правові підстави для оформлення та видачі позивачу нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії повністю відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 є пенсіонером органів Державної прикордонної служби України. Відповідно до наказу та матеріалів пенсійної справи, 12 січня 2024 року позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. Після звільнення позивачу призначено пенсію по інвалідності (як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи) згідно з нормами Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Базовий розмір призначеної пенсії становить 80 відсотків від відповідних сум його грошового забезпечення.

Матеріалами справи, зокрема довідками про грошове забезпечення та розрахунками пенсійного органу, підтверджується, що під час первинного призначення та подальшої виплати пенсії позивачу, його базові посадовий оклад та оклад за військовим званням обчислювалися відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 із застосуванням фіксованої розрахункової величини, еквівалентної прожитковому мінімуму станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн).

Вважаючи, що з 01 січня 2026 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та зміною судової практики, він набув законне право на перерахунок пенсії виходячи з поточного (збільшеного) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач ініціював процедуру такого перерахунку.

11 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Адміністрації Держприкордонслужби України (як до уповноваженого органу, з якого він звільнявся) із заявою, у якій просив скласти, оформити та направити до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 01 січня 2026 року.

За результатами розгляду звернення, листом від 04 червня 2026 року № 09/Т-5347/11776 Адміністрація Держприкордонслужби України відмовила позивачу у задоволенні його вимог щодо виготовлення оновленої довідки.

Свою відмову орган державної влади письмово обґрунтував тим, що станом на 01 січня 2026 року розмір грошового забезпечення діючих військовослужбовців ДПСУ залишився незмінним і відповідає рівню попередніх років. Відповідач зазначив, що правовстановлююча подія фактичного підвищення посадових окладів для чинних військовослужбовців відсутня, а Кабінетом Міністрів України не приймалося жодних спеціальних рішень чи постанов про проведення загального перерахунку раніше призначених пенсій, що у сукупності повністю виключає правові підстави для складання та видачі запитуваної довідки.

Не погоджуючись із такою відмовою та вважаючи дії державного органу протиправною бездіяльністю, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду для відновлення своїх соціальних прав.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі Закон № 2262-ХІІ). Цей Закон має на меті забезпечення стабільності та соціальної захищеності військових пенсіонерів шляхом гарантування їм належного рівня пенсійних виплат з урахуванням обсягу покладених на них під час служби обов`язків та ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ:

“Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України”.

Системний та цільовий аналіз вказаної норми матеріального права свідчить, що законодавцем встановлено дві ключові, імперативні та нерозривні юридичні умови, сукупна наявність яких є єдиною підставою для виникнення у військового пенсіонера суб`єктивного права на перерахунок пенсії, а у відповідного державного органу - обов`язку щодо видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення:

Фактична обставина: реальне підвищення (збільшення) розмірів складових грошового забезпечення (зокрема базового посадового окладу) для діючих військовослужбовців відповідної категорії;

Нормативна обставина: прийняття Кабінетом Міністрів України окремого нормативно-правового акта, яким визначаються умови, порядок та розміри проведення масового перерахунку раніше призначених пенсій.

Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює проведення перерахунку.

Механізм реалізації цієї законодавчої гарантії детально регламентовано Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі — Порядок № 45).

Згідно з пунктами 1, 2 та 3 Порядку № 45 перерахунок пенсій здійснюється на підставі рішень Кабінету Міністрів України. Лише після ухвалення відповідного урядового рішення державні органи, в яких особи проходили службу (зокрема Адміністрація Держприкордонслужби), формують списки та готують довідки про розмір грошового забезпечення діючих військовослужбовців для їх подальшої передачі до територіальних органів Пенсійного фонду України.

Основні засади, структура та механізм формування грошового забезпечення військовослужбовців (у тому числі Державної прикордонної служби України) визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704).

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 (чинній з 01.03.2018) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати), на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому Урядом неодноразово вносилися зміни до цього пункту. Так, постановою від 21 лютого 2018 року № 103 (пункт 6) було зафіксовано розрахункову величину на рівні прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн). У січні 2020 року, внаслідок скасування пункту 6 Постанови № 103 в судовому порядку (справа № 826/6453/18), формально відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.

Однак, з метою впорядкування бюджетних видатків в умовах воєнного стану, 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України в межах своїх виключних конституційних повноважень прийняв постанову № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704” (далі — Постанова № 481).

Пунктом 2 Постанови № 481 (яка набрала чинності 20 травня 2023 року) абзац перший пункту 4 Постанови № 704 було викладено в новій, імперативній редакції:

“Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Звертаючись до адміністративного суду за захистом своїх інтересів, позивач будує всю свою аргументацію виключно на твердженні, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 (яке нібито залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року) пункт 2 Постанови № 481 було визнано протиправним та нечинним, що, на його переконання, автоматично відновлює дію “змінного” показника прожиткового мінімуму (зокрема, станом на 01 січня 2026 року).

Суд вважає за необхідне спростувати вказані твердження позивача як такі, що ґрунтуються на неповному та вибірковому аналізі актуальної судової практики найвищої судової інстанції України.

Судом встановлено, що 16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, здійснивши касаційний перегляд справи № 320/29450/24 (на яку посилається позивач), ухвалив остаточну постанову, якою скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, і ухвалив нове рішення - у задоволенні позову про визнання протиправним та нечинним пункту 2 Постанови КМУ № 481 було відмовлено повністю.

У цій постанові Верховний Суд сформував висновок, згідно з яким встановлення умов, порядку та розмірів грошового забезпечення військовослужбовців є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України, прямо делегованою йому частиною четвертою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Верховний Суд констатував, що Уряд, ухваливши Постанову № 481 та законодавчо зафіксувавши базову розрахункову величину на рівні 1762,00 грн, діяв цілком у межах наданих йому дискреційних повноважень та вимог закону не порушував. Жоден чинний законодавчий акт не зобов`язує Кабінет Міністрів щороку підвищувати посадові оклади військовослужбовців шляхом прив`язки їх до динаміки зростання загального прожиткового мінімуму.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабміну щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

Конституційний Суд зазначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабміну, виданих у межах його компетенції.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади.

З дня набрання чинності Постанови № 481 (20 травня 2023 року) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови №704.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у Постанові від 21 серпня 2025 у справі 520/22317/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновок касаційної інстанції щодо правомірності та безумовної чинності Постанови № 481 є обов`язковим для врахування під час вирішення цього спору.

З огляду на викладене, суд зазначає: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 є чинним нормативно-правовим актом, її дія не зупинена і не скасована. Відтак, з моменту набрання нею чинності (з 20 травня 2023 року) і дотепер (зокрема станом на 01 січня 2026 року) розміри посадових окладів усіх діючих військовослужбовців Державної прикордонної служби України розраховуються виключно на підставі єдиної фіксованої величини 1762,00 грн.

Збільшення загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб у Законі України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” не призвело до фактичного підвищення розміру грошового забезпечення діючих військовослужбовців, оскільки їхній базовий оклад розраховується з фіксованої суми, встановленої пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (у чинній редакції Постанови № 481).

Оскільки заробітна плата діючих військовослужбовців станом на 01 січня 2026 року не зросла, перша і головна юридична умова, визначена частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ для виникнення права на масовий перерахунок пенсій колишніх військовослужбовців, об`єктивно відсутня. Крім того, Кабінетом Міністрів України також не приймалося жодного рішення про проведення загального перерахунку пенсій для осіб, звільнених з військової служби у 2026 році.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, видача довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії є похідною дією від виникнення права на такий перерахунок. За відсутності нормативних передумов (рішення Уряду та підвищення окладів діючим військовослужбовцям) уповноважені органи не мають правових підстав для складання та направлення довідок до Пенсійного фонду України за ініціативою самого пенсіонера.

Таким чином, Адміністрація Державної прикордонної служби України, відмовивши позивачу у виготовленні та наданні оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2026 року, діяла обґрунтовано, виключно в межах наданих їй повноважень та у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Жодної протиправної бездіяльності чи порушення соціальних прав позивача з боку відповідача судом не встановлено.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку діям сторін, суд керується приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд констатує, що Адміністрація Державної прикордонної служби України, як суб`єкт владних повноважень, повною мірою виконала покладений на неї процесуальний обов`язок. Шляхом надання мотивованого відзиву та ґрунтовних посилань на чинне нормативно-правове регулювання відповідач беззаперечно довів правомірність та законність своєї відмови у видачі запитуваної довідки. Натомість аргументи позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та повністю спростовуються актуальною, загальнообов`язковою судовою практикою Верховного Суду.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить остаточного висновку про повну необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Зважаючи на те, що позивач у цій справі є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а за наслідками судового розгляду в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, судові витрати стягненню чи розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. В позові ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua