Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №340/4456/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4456/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Національної поліції України в Херсонській області (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління національної поліції в Херсонській області № 286 о/с від 01.06.2026 про застосування дисциплінарного стягнення до інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 у виді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління національної поліції в Херсонській області від 04.06.2026 № 294 о/с в частині звільнення інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, застосованого відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України з 04.06.2026;

- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Херсонській області з 04.06.2026;

- зобов`язати Головне управління національної поліції в Херсонській області увільнити ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків за посадою інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) ГУНП в Херсонській області у зв`язку призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України відповідно до рапорту від 23.04.2026 до фактичного звільнення зі служби в Національній поліції України;

- стягнути з Головного управління національної поліції в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день прийняття судового рішення про поновлення на службі.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив службу в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Херсонській області. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2026 № 113/нст його було призвано на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із чим 23.04.2026 позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та увільнення від виконання службових обов`язків до фактичного звільнення. Проте наказом від 01.06.2026 № 286 о/с до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції за самоусунення від виконання посадових обов`язків, відсутність на службі з 24.04.2026 та недотримання тримісячного строку попередження про звільнення, яке реалізовано наказом від 04.06.2026 № 294 о/с. Позивач вважає оскаржувані накази протиправними, оскільки його відсутність на службі була зумовлена проходженням військової служби за призовом під час мобілізації, тобто обставинами, які не залежали від його волі та виключали наявність вини у вчиненні дисциплінарного проступку. Наголошує, що вимога про попередження керівництва за три місяці до звільнення не могла бути дотримана з огляду на обставини призову, а порушення такого строку саме по собі не утворює складу дисциплінарного проступку. Також посилається на передбачені статтею 119 Кодексу законів про працю України та статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" гарантії збереження місця роботи і посади за особами, призваними на військову службу під час мобілізації. Крім того, позивач стверджує про порушення порядку проведення службового розслідування, оскільки його належним чином не повідомлено про призначення розслідування та виклик для надання пояснень, унаслідок чого він був позбавлений можливості реалізувати право на захист і скористатися правничою допомогою. На його переконання, відповідачем не було враховано обставин проходження військової служби, попередньої поведінки позивача та відсутності дисциплінарних стягнень, а застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення є непропорційним. З огляду на викладене вважає наявними підстави для скасування спірних наказів, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що оскаржувані накази прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством. Вказує, що позивач, перебуваючи на службі в поліції та маючи бронювання від призову на військову службу під час мобілізації, добровільно виявив бажання проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , до виконання обов`язків у якій приступив 20.04.2026, тоді як рапорт про звільнення зі служби в поліції подав лише 23.04.2026.При цьому керівництво Головного управління Національної поліції в Херсонській області погодило його звільнення з 27.07.2026, про що повідомило листом від 30.04.2026 № 22199-2026. Незважаючи на відсутність рішення про звільнення у визначений позивачем строк, останній із 24.04.2026 припинив виконувати службові обов`язки, що підтверджується відповідними актами. Відповідач вказує, що під час службового розслідування встановлено порушення позивачем службової дисципліни, Присяги поліцейського, посадової інструкції та пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. На переконання відповідача, позивач усвідомлено розпочав проходження військової служби до належного припинення службових правовідносин із поліцією, хоча був заброньований від мобілізації та мав виконувати завдання з оборони Херсонської області у складі підрозділу поліції особливого призначення. Крім того відповідач посилається і на встановлені дисциплінарною комісією ознаки порушення обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю, передбачених Законом України "Про запобігання корупції". При цьому, заперечуючи доводи позивача про порушення процедури службового розслідування, відповідач стверджує, що листом від 13.05.2026 № 25613-2026, направленим засобами електронної комунікації, позивача повідомлено про проведення службового розслідування та запропоновано йому прибути 18.05.2026 для надання пояснень або надати їх письмово. Оскільки позивач не прибув та пояснень не надав, складено відповідний акт від 18.05.2026 № 26769-2026. Відтак відповідач вважає, що право позивача на захист забезпечено, а ненадання ним пояснень не перешкоджало завершенню службового розслідування. Також відповідач заперечує застосування до спірних правовідносин гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України, посилаючись на спеціальний характер законодавства про проходження служби в поліції та власне волевиявлення позивача щодо припинення такої служби. Вважає необґрунтованими вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач добровільно розпочав проходження військової служби, а неможливість виконання ним обов`язків поліцейського не була наслідком протиправних дій відповідача. Також зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді поновлення на службі суперечить його раніше висловленому бажанню звільнитися з поліції (а.с. 111-118).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач з 11.09.2009 проходив службу в органах внутрішніх справ, а в подальшому – в Національній поліції України. На момент виникнення спірних правовідносин проходив службу на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Херсонській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції.

Наказом ГУНП в Херсонській області від 08.04.2026 № 161 о/с позивачу було надано відпустку з 10.04.2026 до 23.04.2026 включно (а.с.170, 171зв.).

Під час перебування у відпустці, відповідно до припису 6 Центру рекрутингу Сил безпілотних систем Збройних Сил України від 18.04.2026 № 17, позивача направлено для проходження військової служби.

Так, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.04.2026 № 113/нст позивача з 20 квітня 2026 року зараховано до списків особового складу військової частини за призовом під час мобілізації та призначено на посаду водія-електрика 3 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів 4 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 батальйону безпілотних систем (а.с. 152).

23.04.2026 позивач подав на ім`я начальника ГУНП в Херсонській області рапорт, у якому повідомив про призов на військову службу під час мобілізації та просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням із 23.04.2026 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Одночасно в зазначеному рапорті позивач просив увільнити його від виконання службових обов`язків зі збереженням місця роботи та посади до фактичного звільнення з військової служби, посилаючись на положення частини другої статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.

27.04.2026 начальником ГУНП в Херсонській області на вказаному рапорті накладено резолюцію про погодження звільнення позивача зі служби в поліції з 27.07.2026 (а.с. 151зв.).

Листом ГУНП в Херсонській області від 30.04.2026 № 22199-2026 повідомлено позивача про необхідність дотримання тримісячного строку попередження про звільнення зі служби за власним бажанням, передбаченого п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114 (а.с. 153).

Водночас наказ про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням із 23.04.2026 відповідачем не видавався.

Після закінчення відпустки, починаючи з 24.04.2026,позивач до виконання службових обов`язків за займаною посадою в батальйоні поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Херсонській області не приступив.

Зазначені обставини не заперечуються та відображені, зокрема, у рапорті заступника командира батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) підполковника поліції ОСОБА_2 від 24.04.2026 № 19600-2026 (53158), а також в актах про відсутність позивача на службі, складених уповноваженими посадовими особами підрозділу протягом квітня-травня 2026 року (а.с. 132-142, 171зв.-172).

Наказом ГУНП в Херсонській області від 24.04.2026 № 202 зупинено нарахування грошового забезпечення позивачу у зв`язку з його відсутністю на службі (а.с. 149).

У зв`язку з надходженням інформації про відсутність позивача на службі наказом ГУНП в Херсонській області від 06.05.2026 № 201_од призначено службове розслідування у формі письмового провадження, проведення якого доручено сформованій цим же наказом дисциплінарній комісії (а.с. 154).

Листом ГУНП в Херсонській області від 13.05.2026 № 25613-2026 позивачу було запропоновано прибути 18.05.2026 для надання пояснень щодо обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування, або надати відповідні пояснення письмово з використанням засобів електронної комунікації. Даний лист направлено позивачу засобами електронного зв`язку (а.с. 190).

18.05.2026 дисциплінарною комісією складено акт № 26769-2026 щодо ненадання позивачем пояснень у межах службового розслідування (а.с. 131).

Під час службового розслідування дисциплінарною комісією досліджувалися обставини відсутності позивача на службі після закінчення відпустки, подання ним рапорту про звільнення за власним бажанням, проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а також дотримання встановленого порядку припинення служби в поліції.

Крім того, під час службового розслідування дисциплінарною комісією отримано інформацію управління кадрового забезпечення ГУНП в Херсонській області від 20.05.2026 № 498, відповідно до якої позивач перебував на бронюванні від призову на військову службу під час мобілізації за ГУНП в Херсонській області (а.с. 187).

Під час службового розслідування встановлено також відомості про штатну чисельність батальйону поліції особливого призначення (стрілецький), яка становила 182 посади, фактичну чисельність – 142 поліцейських, а також наявність 40 вакантних посад (а.с. 187зв.).

20.05.2026 дисциплінарною комісією складено висновок службового розслідування, затверджений начальником ГУНП в Херсонській області цього ж дня, у якому встановлено, що позивач після закінчення відпустки з 24.04.2026 до виконання службових обов`язків не приступив, у встановленому порядку зі служби в поліції звільнений не був, чим, на думку дисциплінарної комісії, допустив грубе порушення службової дисципліни, вимог Присяги поліцейського та обов`язків, установлених законодавством про Національну поліцію (а.с.121-129).

За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарною комісією запропоновано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Херсонській області від 01.06.2026 № 286 о/с ( а.с. 130) до позивача застосовано дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, яке було реалізоване наказом ГУНП в Херсонській області від 04.06.2026 № 294 о/с (а.с. 88), яким позивача звільнено зі служби в поліції з 04 червня 2026 року відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Вважаючи протиправними такі накази, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади проходження служби в поліції та її припинення визначаються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі – Закон № 580-VIII).

Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII передбачено обов`язок поліцейського неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського та інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 580-VIII призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

За змістом статті 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Відповідно до пункту 4 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Згідно з частинами другою та третьою цієї статті днем звільнення є день видання відповідного наказу або зазначена в ньому дата, яка вважається останнім днем служби.

Порядок такого звільнення визначається також Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі – Положення № 114), у частині, що не суперечить Закону № 580-VIII.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 05.09.2019 у справі № 820/5844/16, від 22.10.2019 у справі № 804/4997/17, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 05.02.2020 у справі № 819/744/16, від 20.05.2020 у справі № 804/868/16, від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17, від 14.01.2021 у справі № 822/1093/18, від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16, від 23.06.2021 у справі № 813/740/17 та від 11.08.2021 у справі № 826/7075/16 дійшов висновку, що сторони службових правовідносин можуть погодити звільнення у строк, коротший за передбачений пунктом 68 Положення № 114.

Така домовленість передбачає зазначення поліцейським бажаної дати звільнення та її погодження уповноваженим керівником. За відсутності відповідного погодження подання рапорту не припиняє службових правовідносин.

Водночас наведені положення регулюють звільнення за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, тоді як у спірних правовідносинах позивача звільнено на підставі пункту 6 частини першої цієї статті – у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Отже, вирішення цього спору потребує встановлення наявності в діях позивача складу дисциплінарного проступку та дотримання відповідачем відповідної процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Згідно до частини другої статті 19 Закону № 580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі – Дисциплінарний статут).

Частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна – дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Частина третя цієї статті зобов`язує поліцейського, зокрема: безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України.

Згідно частини першою статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно з частинами першою та другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Частинами третьою та восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Особливості службового розслідування під час воєнного стану визначені статтею 27, а застосування дисциплінарних стягнень – статтею 29 Дисциплінарного статуту.

Таким чином, необхідною умовою дисциплінарної відповідальності є доведеність протиправності поведінки поліцейського та його вини. Самого факту відсутності на службі без установлення причин такої відсутності недостатньо.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

За статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також громадяни віком від 18 до 25 років, які проходять військову службу за контрактом, укладеним відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 23 цього Закону строком на один рік, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тобто, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

При цьому, оскільки нормами Закону України "Про Національну поліцію" та іншого спеціального законодавства щодо проходження служби поліцейськими не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації, в даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 14.03.2025 у справі № 280/7366/23.

Отже, проходження особи військової служби під час мобілізації та пов`язана із цим відсутність її на службі в поліції потребують оцінки з урахуванням установлених законом гарантій і не можуть автоматично кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що предметом судового розгляду у цій справі є правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції та видання на виконання відповідного дисциплінарного стягнення наказу про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Отже, необхідною умовою притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності є встановлення не лише факту невиконання ним службових обов`язків, а й протиправного та винного характеру відповідної поведінки. При цьому оцінка дій поліцейського має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин, за яких відбулося порушення службової дисципліни, причин його виникнення та об`єктивної можливості особи виконувати покладені на неї обов`язки.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відповідач визначив його відсутність на службі з 24.04.2026 року, яку кваліфікував як самоусунення від виконання службових обов`язків та порушення встановленого порядку припинення служби в поліції.

Водночас судом установлено, що на момент виникнення обставин, які стали підставою для проведення службового розслідування, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , до списків особового складу якої його зараховано наказом командира від 20.04.2026 року № 113/нст.

Зазначений наказ виданий уповноваженою посадовою особою військового командування та підтверджує виникнення відповідних військово-службових правовідносин. Доказів його скасування, визнання протиправним або припинення проходження позивачем військової служби у спірний період матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Виконання цього обов`язку шляхом проходження військової служби за призовом під час мобілізації має відповідне правове регулювання, яке підлягає врахуванню під час оцінки причин відсутності особи на службі в поліції.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України передбачено гарантії збереження місця роботи та посади за особами, призваними на військову службу під час мобілізації.

Суд ураховує, що правовий статус поліцейського та порядок проходження служби в поліції регулюються спеціальним законодавством. Водночас установлені законодавством гарантії для осіб, призваних на військову службу під час мобілізації, мають бути враховані під час вирішення питання про наявність вини поліцейського у невиконанні службових обов`язків, зумовленому проходженням військової служби.

За змістом наведених положень законодавства проходження військової служби під час мобілізації є юридично значущою обставиною, яка потребує самостійної оцінки під час визначення поважності причин відсутності особи на службі та встановлення обов`язкових ознак дисциплінарного проступку.

При цьому суд бере до уваги, що позивач повідомив керівництво ГУНП в Херсонській області про призов на військову службу, звернувшись 23.04.2026 з рапортом про звільнення за власним бажанням та увільнення від виконання службових обов`язків зі збереженням місця роботи і посади до фактичного звільнення.

Таким чином, відповідачу були відомі причини, з яких позивач не міг продовжувати фактичне виконання службових обов`язків у поліції. Ці обставини також досліджувалися дисциплінарною комісією під час службового розслідування, що підтверджує обізнаність відповідача про проходження позивачем військової служби.

За таких умов кваліфікація відсутності позивача на службі як порушення службової дисципліни вимагала встановлення того, чи мав він реальну можливість виконувати обов`язки поліцейського після зарахування до списків особового складу військової частини та чи було невиконання цих обов`язків наслідком саме його протиправної поведінки.

Натомість висновок службового розслідування від 20.05.2026 ґрунтується переважно на встановленні факту відсутності позивача на службі та недотриманні ним установленого порядку звільнення за власним бажанням, без належного обґрунтування винного характеру такої поведінки з урахуванням проходження військової служби під час мобілізації.

Суд також оцінює посилання відповідача на порушення позивачем вимог пункту 68 Положення № 114. Відповідно до зазначеної норми особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення.

У практиці Верховного Суду сформовано підхід, відповідно до якого передбачений пунктом 68 Положення № 114 тримісячний строк попередження про звільнення за власним бажанням не виключає можливості припинення службових правовідносин у більш короткий строк за домовленістю між поліцейським та уповноваженим керівником.

Отже, звернення поліцейського з рапортом про звільнення до закінчення зазначеного строку саме по собі не є порушенням службової дисципліни, оскільки чинне законодавство допускає можливість погодження іншої дати припинення служби.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просив звільнити його з 23.04.2026 року, однак резолюцією начальника ГУНП в Херсонській області від 27.04.2026 року погоджено звільнення з 27.07.2026.

За таких обставин суд констатує відсутність між сторонами домовленості щодо припинення служби в поліції у визначену позивачем дату. Водночас недосягнення такої домовленості не може ототожнюватися з наявністю підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Положення пункту 68 Положення № 114 визначають порядок реалізації права поліцейського на звільнення за власним бажанням, проте не встановлюють самостійної підстави дисциплінарної відповідальності за подання рапорту із зазначенням більш ранньої дати звільнення.

Крім того, суд ураховує, що на час подання рапорту позивач уже проходив військову службу під час мобілізації, а тому встановлений порядок припинення служби в поліції не міг застосовуватися без оцінки об`єктивних обставин, які перешкоджали одночасному виконанню ним обов`язків поліцейського та військовослужбовця.

При цьому відсутність погодження звільнення з 23.04.2026 означала продовження службових правовідносин між позивачем і відповідачем, однак не звільняла останнього від обов`язку встановити причини невиконання службових обов`язків та наявність вини як обов`язкової ознаки дисциплінарного проступку.

Суд звертає увагу, що наказом від 04.06.2026 № 294 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", тобто у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, а не за власним бажанням відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті.

Відтак правомірність такого звільнення безпосередньо залежить від доведеності вчинення позивачем дисциплінарного проступку та дотримання відповідачем установленого законом порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Обставини непогодження запропонованої позивачем дати звільнення не можуть замінювати встановлення передбачених статтею 12 Дисциплінарного статуту ознак дисциплінарного проступку.

Не приймає суд і доводи відповідача про те, що наявність у позивача бронювання від призову на військову службу під час мобілізації виключала правомірність його відсутності на службі в поліції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Разом із тим наявність бронювання та правомірність призову особи на військову службу є обставинами, які підлягають оцінці в межах відповідних правовідносин. Водночас предметом розгляду цієї справи є законність рішень відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції.

Так, відомості управління кадрового забезпечення ГУНП в Херсонській області від 20.05.2026 № 498 підтверджують бронювання позивача, однак не спростовують факту його зарахування до військової частини та проходження військової служби на підставі наказу військового командування.

Також, саме по собі бронювання не доводить вчинення позивачем протиправних дій, спрямованих на ухилення від виконання службових обов`язків у поліції. Відповідачем не надано доказів того, що позивач шляхом протиправних дій забезпечив власний призов, приховав від військового командування обставини бронювання або ж іншим чином умисно створив умови для невиконання службових обов`язків.

За відсутності відповідних доказів дисциплінарна комісія не мала достатніх підстав розцінювати сам факт проходження військової служби як прояв недобросовісної поведінки позивача.

Крім того, правомірність наказу військового командування про зарахування позивача до списків особового складу військової частини не була предметом службового розслідування та не може оцінюватися відповідачем у спосіб, який фактично нівелює юридичні наслідки такого наказу без його скасування в установленому порядку.

Відтак посилання на бронювання не спростовує встановлених причин відсутності позивача на службі та не підтверджує наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.

Оцінюючи дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, суд виходить із положень статей 14, 18 та 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За змістом статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування спрямоване на своєчасне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин учинення дисциплінарного проступку, установлення причин і умов його вчинення, вини поліцейського, ступеня тяжкості проступку та інших обставин, що мають значення для вирішення питання про дисциплінарну відповідальність.

Статтею 18 Дисциплінарного статуту передбачено гарантії реалізації поліцейським права на захист під час проведення службового розслідування, зокрема права надавати пояснення, подавати документи та інші матеріали, заявляти клопотання і користуватися правничою допомогою.

Особливості отримання пояснень поліцейського під час дії воєнного стану врегульовано статтею 27 Дисциплінарного статуту, яка передбачає можливість використання засобів електронної комунікації з дотриманням установлених цією статтею вимог.

З матеріалів справи вбачається, що листом ГУНП в Херсонській області від 13.05.2026 № 25613-2026 позивачу запропоновано прибути 18.05.2026 для надання пояснень або надати їх письмово з використанням засобів електронної комунікації (а.с. 190).

Відповідач посилається на направлення відповідного повідомлення електронною поштою, тоді як позивач заперечує факт його отримання та належність доказів направлення.

Суд зазначає, що використання електронних засобів комунікації як передбаченого законом способу повідомлення поліцейського потребує підтвердження дотримання встановленого порядку направлення відповідного повідомлення.

Саме по собі складення листа про необхідність надання пояснень, як і подальше оформлення акта від 18.05.2026 № 26769-2026 (а.с. 131) про їх ненадання, не є достатнім доказом належного повідомлення поліцейського.

Водночас правова оцінка цих обставин залежить від змісту наданих відповідачем електронних матеріалів, зокрема можливості встановити адресу отримувача, факт направлення повідомлення та відповідність застосованого способу комунікації вимогам статті 27 Дисциплінарного статуту.

За відсутності належних доказів направлення повідомлення у передбачений законом спосіб ненадання позивачем пояснень не може розглядатися як свідома відмова від реалізації права на захист.

При цьому суд ураховує, що на час проведення службового розслідування позивач перебував на військовій службі, про що було відомо дисциплінарній комісії. Відповідно, забезпечення можливості надати пояснення мало здійснюватися з урахуванням обставин проходження ним військової служби та фактичної доступності обраного способу комунікації.

Належне забезпечення права на захист у цьому випадку мало істотне значення, оскільки пояснення позивача безпосередньо стосувалися причин його відсутності на службі, обставин мобілізації та можливості виконання службових обов`язків у поліції.

Незалежно від оцінки належності повідомлення позивача суд звертає увагу, що дисциплінарна комісія була зобов`язана самостійно та об`єктивно дослідити всі обставини, необхідні для встановлення складу дисциплінарного проступку.

Однак зі змісту висновку службового розслідування від 20.05.2026 не вбачається належного обґрунтування того, чому проходження позивачем військової служби під час мобілізації не визнано обставиною, яка виключала або об`єктивно обмежувала можливість виконання ним службових обов`язків у поліції.

Дисциплінарна комісія не надала достатньої правової оцінки співвідношенню обов`язків позивача як поліцейського та військовослужбовця, не встановила фактичної можливості одночасного виконання цих обов`язків та не обґрунтувала наявності вини в його поведінці.

Наведене свідчить про неповноту службового розслідування в частині встановлення обставин, які мають визначальне значення для правильної юридичної кваліфікації дій позивача.

Відповідно до частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту звільнення зі служби в поліції є найсуворішим видом дисциплінарного стягнення.

Частинами третьою та восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено необхідність урахування під час визначення виду дисциплінарного стягнення характеру проступку, обставин його вчинення, особи порушника, ступеня його вини, обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередньої поведінки поліцейського та його ставлення до служби.

Верховний Суд у постановах від 25.06.2019 у справі № 805/1816/17-а, від 12.09.2019 у справі № 420/5153/18, від 20.11.2019 у справі № 826/12649/16, від 01.04.2020 у справі № 806/647/15, від 21.01.2021 у справі № 826/4681/18, від 28.10.2021 у справі № 520/1578/2020, від 09.02.2022 у справі № 160/12290/20 та від 23.11.2023 у справі № 420/14443/22 висловив правову позицію, відповідно до якої визначення виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень уповноваженого керівника.

Разом із тим реалізація таких повноважень передбачає попереднє встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини поліцейського. Дискреційний характер повноважень щодо обрання виду стягнення не усуває обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти в межах закону, обґрунтовано та пропорційно.

Суд також ураховує положення частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту, якою визначено особливості застосування дисциплінарних стягнень у період дії воєнного стану, зокрема принцип їх застосування в порядку зростання від менш суворого (зауваження) до більш суворого (звільнення зі служби в поліції).

Хоча наведене положення не встановлює безумовної необхідності послідовного застосування всіх видів дисциплінарних стягнень перед звільненням поліцейського, обрання найсуворішого стягнення має відповідати характеру встановленого проступку, ступеню вини особи та іншим юридично значущим обставинам.

Посилання відповідача на неповне комплектування підрозділу, виконання ним завдань із забезпечення оборони Херсонської області та необхідність підтримання службової дисципліни в умовах воєнного стану характеризують умови проходження служби в поліції, проте не підтверджують протиправного та винного характеру поведінки позивача.

Зазначені обставини можуть ураховуватися під час визначення виду дисциплінарного стягнення за умови доведеності дисциплінарного проступку, однак не становлять самостійної підстави для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Ураховуючи, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача обов`язкових ознак дисциплінарного проступку, застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції не відповідає вимогам статей 12, 13 та 19 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Зміст зазначеної норми свідчить, що законність звільнення з цієї підстави безпосередньо залежить від правомірності застосованого дисциплінарного стягнення.

Оскільки під час судового розгляду не встановлено достатніх правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, наказ ГУНП в Херсонській області від 01.06.2026 № 286 о/с про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно, наказ ГУНП від 04.06.2026 № 294 о/с у частині звільнення позивача зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 04.06.2026 також є протиправним, оскільки виданий на виконання дисциплінарного стягнення, правові підстави для застосування якого не доведені.

При цьому факт подання позивачем рапорту про звільнення за власним бажанням не змінює правової оцінки оскаржуваних наказів, оскільки фактичне припинення служби відбулося з іншої, самостійної підстави, законність якої є предметом цього спору.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на встановлену протиправність звільнення суд уважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є поновлення його на посаді, яку він обіймав до звільнення.

Водночас під час вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд ураховує законодавчі зміни, внесені Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 року (набрав чинності 19.07.2022 року), якими у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" було замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Відтак, частина третя статті 119 КЗпП України у чинній редакції гарантує збереження за працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, лише місця роботи і посади, натомість не передбачає збереження середнього заробітку за період проходження військової служби, оскільки грошове забезпечення їм виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відтак скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на службі самі по собі не свідчать про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за весь період після звільнення, протягом якого він проходив військову службу, оскільки чинне законодавство більше не покладає на роботодавця обов`язку здійснювати відповідні виплати своїм мобілізованим працівникам.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача увільнити позивача від виконання службових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації відповідно до рапорту від 23.04.2026 суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає характеру встановленого порушення його прав.

Заявлена вимога стосується врегулювання службових правовідносин за період, що передував звільненню позивача. Водночас належним та ефективним способом відновлення порушених прав за встановлених обставин є визнання протиправними та скасування наказів про застосування дисциплінарного стягнення і звільнення зі служби в поліції, а також поновлення позивача на попередній посаді.

Скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на службі відновлюють його правове становище, яке існувало до незаконного звільнення. При цьому питання оформлення увільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з проходженням військової служби під час мобілізації та застосування гарантій, передбачених частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, належить до компетенції відповідача та підлягає вирішенню ним з урахуванням правових наслідків поновлення позивача на службі.

За таких обставин покладення на відповідача обов`язку оформити увільнення позивача від виконання службових обов`язків за минулий період є передчасним, оскільки відповідне питання підлягає вирішенню уповноваженим органом після відновлення службових правовідносин на виконання судового рішення.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача увільнити позивача від виконання службових обов`язків відповідно до рапорту від 23.04.2026 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє, чи прийняті рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки під час службового розслідування не було належним чином установлено протиправності та вини в його поведінці, а обставини проходження військової служби під час мобілізації не отримали належної правової оцінки.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів від 01.06.2026 № 286 о/с та від 04.06.2026 № 294 о/с у частині звільнення позивача зі служби в поліції, а також про поновлення на попередній посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Херсонській області (вул. Лютеранська, 4, м. Херсон, 73000, ЄДРПОУ 40108782) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 01.06.2026 № 286 о/с "Про застосування дисциплінарного стягнення до інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 у виді звільнення зі служби в поліції.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 04.06.2026 № 294 о/с в частині звільнення інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Херсонській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, застосованого відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, з 04.06.2026.

Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 БПОП (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Херсонській області з 04.06.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН