Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №300/3558/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р. справа № 300/3558/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Кантор А.О., в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду із адміністративним позовом до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 , третя особа), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю ОСОБА_2 .

зобов`язати уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт лейтенанта ОСОБА_1 та звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на військові службі з 31 07.2025. У зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю позивача, ОСОБА_1 звернувся до начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До рапорту позивачем додані копії документів, які підтверджують вказану підставу для звільнення. Однак, в ході розгляду службових матеріалів на звільнення з військової служби ОСОБА_1 за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Військовою частиною НОМЕР_2 відмовлено у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , оскільки встановлено наявність інших осіб другого ступеню споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_2 , а саме брат ОСОБА_3 . Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з вказаним рішенням відповідача про відмову у задоволенні його рапорту не погоджується, вважає його протиправним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12.06.2026 судом зареєстровано пояснення третьої особи, у яких ІНФОРМАЦІЯ_3 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що у матері позивача наявний рідний брат – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який відповідно до закону є членом сім`ї другого ступеня споріднення. При цьому, згідно з наданим позивачем висновком ЛКК №174, ОСОБА_3 протипоказана важка фізична праця та не може здійснювати постійний сторонній догляд. Разом з тим, вказаний висновок ЛКК не містить жодних тверджень про те, що ОСОБА_3 сам потребує постійного догляду. Отже, законодавчий виняток, передбачений ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у даному випадку не діє. Нездатність особи надавати догляд не тотожна її власній потребі в отриманні постійного догляду. Розширене тлумачення вичерпного переліку підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є неприпустимим (а.с. 52-53).

15.06.2026 судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який 14.06.2026 скеровано військовою частиною НОМЕР_2 через систему «Електронний суд» та у якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що відмова військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 у звільненні з військової служби вмотивована наявністю у його матері, яка потребує постійного стороннього догляду рідного брата ОСОБА_3 , який такий догляд може здійснювати. У розпорядженні військової частини на момент прийняття оскаржуваного рішення були документи, які долучені позивачем до позову. Відповідно до висновку ЛКК поліклінічного відділу КНП «Лисецька лікарня» ОСОБА_3 не може здійснювати постійний сторонній догляд. Представник відповідача вважає, що даний висновок ЛКК виходить за межі наданих їм повноважень, оскільки чинним законодавством не передбачено можливість лікарської консультативної комісії визначати можливість здійснення особою стороннього постійного догляду за іншою особою, натомість надано право встановлювати чи потребує безпосередньо така особа, щодо якої дається висновок, стороннього постійного догляду. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 67-68).

24.06.2026 судом отримано додаткові пояснення від представника позивача, в яких остання наполягає на задоволенні позовних вимог (а.с. 74-76).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Так, ОСОБА_1 звернувся до начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, та відсутністю інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний сторонній догляд за нею) (а.с. 35). До рапорту позивачем додано документи на підтвердження підстави для звільнення згідно з переліком

Відповідно до аркушу бесіди від 18.03.2026, начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 проведено бесіду із лейтенантом ОСОБА_1 , офіцером мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 36).

За результатами проведення бесіди ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 клопотав про звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 37-38)

Однак, листом від 17.04.2026 №501/3/1/779 позивача повідомлено про відмову у звільненні з військової служби, зазначивши, що долучені до рапорту документи не підтверджують вказаних у рапорті обставин, що надають право на звільнення за цими підставами. Так, вказано, що під час опрацювання поданих матеріалів на звільнення, встановлено наявність інших осіб другого ступеню споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за громадянкою ОСОБА_2 , а саме брат ОСОБА_3 . Окрім того, у висновку ЛКК не вказано, що ОСОБА_3 має потребу у постійному догляді. Враховуючи наведене, командуванням військової частини НОМЕР_2 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби (а.с. 42).

Позивач вважає рішення відповідача про відмову у звільненні із військової служби за сімейними обставинами протиправним та таким, що порушує його права, а тому його представник звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства – у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого вище Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі – Закон №389-VIII), воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (дал – військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі – військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту вказаної норми Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - інструкція №170).

Відповідно до п. 12.11 розділу XII інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

документ, що підтверджує родинні зв`язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану військовослужбовця, який має одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи підтверджують його право на звільнення, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим у березні 2026 року звернувся з рапортом про звільнення з військової служби. Правовою підставою вказав пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІI групи і потребує постійного стороннього догляду (а.с. 35).

Суд зазначає, що матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , підтверджено родинний зв`язок позивача з матір`ю ОСОБА_4 (а.с. 18).

При цьому, до рапорта позивачем долучено копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 02.02.2026 №254/26/845/Р (а.с. 25-27) та рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №255/26/845/1 (а.с. 29-31), за змістом яких встановлено у ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, яка визначена безстроково, а також потребу у постійному сторонньому догляді.

Тобто, судом встановлено факт необхідності постійного стороннього догляду за матір`ю позивача – ОСОБА_2 , яка є інвалідом II групи.

В той же час, в даному випадку спірним є факт достатнього підтвердження позивачем відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері або у випадку наявності таких членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, чи вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, оскільки підставою для відмови Військовою частиною НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 стала наявність особи другого ступеня спорідненості, яка має можливість здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача.

Так, суд зазначає, що ОСОБА_2 розірвано шлюб з чоловіком 30.11.2024, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 19).

Батьки ОСОБА_2 померли 2012 та 2018 року, що підтверджується свідоцтвами про смерть НОМЕР_5 (а.с. 21) та НОМЕР_6 (а.с. 22) відповідно.

В той же час, згідно акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , підтверджено факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , однак у ньому вказано про наявність брата ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 32).

Тобто матеріалами справи підтверджено, що у матері позивача, окрім нього, наявний родич другого ступеня споріднення, який може здійснювати за нею догляд, а тому інша умова для звільнення позивачем не дотримана.

При цьому, суд не бере до уваги посилання сторони позивача про те, що ОСОБА_3 не може здійснювати постійний сторонній догляд у відповідності до висновку ЛКК поліклінічного відділу КНП «Лисецька лікарня» від 20.03.2026 №174, оскільки комісія ЛКК оцінює виключно стан здоров`я пацієнта і встановлює його особисту потребу в постійному сторонньому догляді та за результатами огляду ЛКК видає уніфіковану довідку за формою № 080-4/о.

Натомість, лікарсько-консультативна комісія не має права визначати, чи може конкретна особа здійснювати догляд за кимось іншим, тобто вирішувати, чи здатна певна людина (наприклад, родич) цей догляд надавати; ЛКК не уповноважена призначати чи оцінювати особу доглядача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 інших близьких родичів та членів сім`ї, які можуть здійснювати за нею постійний догляд як особою з інвалідністю ІI групи, зокрема брата.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року у справі №380/16966/24 наголошує, що застосування абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, яка регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків, можливе з урахуванням конкретних обставин справи за наявності сукупності таких умов:

1) доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи;

2) об`єктивна неможливість іншого члена сім`ї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.

Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання представника позивача на заяву ОСОБА_2 , засвідчену нотаріусом, про те, що інших родичів, окрім позивача, ОСОБА_2 не має, оскільки така заява не є належним підтвердженням неможливості інших близьких родичів чи членів сім`ї здійснювати догляд за нею.

Так, в даному випадку нотаріус засвідчив тільки справжність підпису ОСОБА_2 , а не факт об`єктивної неможливості здійснювати догляд за нею інших близьких родичів чи членів сім`ї.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 або що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Проаналізувавши наведе вище в сукупності в контексті встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту та долучених до нього документів є відсутніми, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) до Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення певних дій – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача, відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.