Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №240/23716/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Житомир

справа № 240/23716/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.07.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до загального страхового стажу період: проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 ; період роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 ; навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом НОМЕР_3 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію по інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.07.2025 йому відмовили у призначенні такої пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачам за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачами.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх. №79466/25), у прохальній частині якого просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивач 03.07.2025 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від №064450012659 від 11.07.2025 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважає, що дії Головного правління Пенсійного фонду України в Харківській області є правомірними, оскільки додані позивачем до заяви про призначення пенсії по інвалідності документи свідчать, що його страховий стаж становить 04 роки 07 місяців 00 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Новоград-Волинським МРВ УМВС України в Житомирській області від 19.12.1995, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.06.2025 №34/25/989/Р, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено третю групу інвалідності з 29.05.2025, з повторним переоглядом 01.05.2026.

03 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Подана заява за принципом екстериторіальності опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за наслідками її розгляду 11.07.2025 прийнято рішення №064450012659, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 56 років 9 місяців, страховий стаж заявника становить 04 роки 07 місяців 00 днів, при необхідному 14 років.

Також зазначено, що за результати розгляду документів до загального страхового стажу не зараховано:

- період проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 , оскільки не читається дата народження на титульній сторінці;

- період роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 , оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає даті працевлаштування та період роботи перетинається з періодами проходження військової служби та навчання, інформація про реорганізацію підприємства відсутня;

- період навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом НОМЕР_3 , оскільки в даний період наявний факт роботи.

Листом від 15.07.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішення від 11.07.2025 №064450012659.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії по інвалідності протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії по інвалідності встановлено статтею 30 Закону №1058-ІV.

Так, відповідно до статті 30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Згідно з пункту першого статті 32 Закону України №1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп зокрема від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Відповідач у спірному рішенні вказав, що страховий стаж позивача становить 04 роки 07 місяців 00 днів.

Водночас, відмовляючи у призначенні пенсії по інвалідності, зокрема, вказує про незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 , оскільки не читається дата народження на титульній сторінці.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Порядок видачі, зберігання та знищення військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу затверджений Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 №206 (далі - наказ № 206).

Відповідно до пункту 1 наказу №206 військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 від 22.10.1986 ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах радянської армії зокрема у період з 21.11.1986 по 19.11.1988.

Крім цього у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 21.12.1998 здійснено запис, відповідно до якого у період з 21.11.1986 по 15.11.1988 позивач проходив службу в рядах Радянської армії

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд вказує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення облікових документів.

Будь-які сумніви, що у цьому випадку є саме помилка у зазначенні дати народження позивача, а не обман чи маніпулювання з боку позивача, у суду відсутні. Аргументів про протилежне учасниками справи не надано.

Варто також зазначити, що у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року №346/1454/17 зроблено правовий висновок, що право позивача на зарахування до страхового стажу періоду перебування на військовій службі прямо передбачено нормами статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і не потребує додаткового підтвердження.

З огляду на наведене, не врахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 , суд вважає протиправним та необґрунтованим.

Щодо не зарахування позивачу періоду роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 21.12.1998, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає даті працевлаштування та період роботи перетинається з періодами проходження військової служби та навчання, інформація про реорганізацію підприємства відсутня, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Абзацами 1-2 п. 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Вимоги щодо порядку ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція №58), та до таких вимог серед іншого цією Інструкцією віднесено необхідність внесення до трудової книжки: відомостей про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення тощо (пункт 2.2.).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з підпунктами 2.11- 2.13 Інструкція №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, зокрема, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" (п. 1.5 Інструкції №58).

Згідно з пункту 4 постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_5 від 21.121998, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розпочав свою трудову діяльність з 01.07.1986.

Достовірність записів сумніву не викликає.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що пізніша дата бланку трудової книжки, аніж дата початку трудової діяльності та зазначення дати ведення трудової книжки, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до його трудового стажу спірних періодів роботи, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

У свою чергу суд зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності, будь-то наявність будь-яких виправлень, закреслювань, тощо у трудовій книжці позивача, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Крім того, до страхового стажу відноситься лише період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, тобто особою самостійно або за яку сплачувалися страхові внески до Пенсійного органу.

Відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

За таких обставин, дії відповідача щодо не зарахування позивачу періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 21.12.1998, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає даті працевлаштування, є протиправними.

Щодо твердження відповідача про не зарахування періоду роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 21.12.1998, оскільки період роботи перетинається з періодами проходження військової служби, суд зазначає наступне.

Як свідчать записи, що містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_5 від 21.12.1998, ОСОБА_1 з 01.07.1986 був прийнятий на посаду техніка нормувальника ТОВ "СГ "Україна". У період з 21.11.1986 по 15.11.1988 позивач проходив службу в рядах Радянської армії. Починаючи з 20.11.1988 - продовжив працювати на посаді техніка. У період з 01.09.1989 по 26.02.1994 - навчався в Житомирському державному сільськогосподарському інституті, та 21 грудня 1998 був звільнений з роботи.

Частиною 1 статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Аналогічна норма містилась також в п. в) частині 3 ст. 67 Законі СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», який діяв на території України до 07.05.2022 року, і був чинним під час військової служби позивача.

Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2012 - XII (зі змінами і доповненнями) передбачені основні права військовослужбовців, пов`язані з проходженням військової служби.

Абзацом другим пункту 1 вказаної статті передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, трудове законодавство, яке було чинним під час служби позивача в армії не передбачало, а також чинне законодавство України не містить вимоги про звільнення працівника з роботи під час проходженням ним військової служби, отже період проходження військової служби зараховується до загального трудового стажу.

Суд також враховує, що після проходження військової служби позивач продовжив трудову діяльність, про що у трудовій книжці позивача зроблено запис №3 відповідно до якого позивач з 20.11.1988 продовжив працювати в ТОВ "СГ "Україна" на посаді техніка.

Щодо твердження відповідача про не зарахування періоду роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_5 від 21.12.1998, оскільки інформація про реорганізацію підприємства відсутня, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що обов`язок відображення перейменування установи та своєчасної заміни печатки покладається на роботодавця, а не на працівника. Тому відсутність запису у трудовій книжці про перейменування установи роботодавця є недоліком організації кадрового діловодства роботодавця і не може бути підставою для позбавлення позивача права на врахування до страхового стажу фактично відпрацьованого періоду.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису законодавством не передбачено. Недоліки, наявні в трудовій книжці позивача, не залежали та не залежать від його волевиявлення, а отже, й не можуть впливати на його право на пенсійне забезпечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_5 від 21.12.1998.

Щодо не зарахування позивачу періоду навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 , оскільки в даний період наявний факт роботи, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту д частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку №637, встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Записи у трудовій книжці позивача підтверджують, що він у період з 01.09.1989 по 26.02.1994 навчався в Житомирському державному сільськогосподарському інституті.

Період навчання позивача в Житомирському державному сільськогосподарському інституті також підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 від 26.02.1994, згідно з яким ОСОБА_1 закінчив навчання за спеціальністю "Зоотехнія" з присвоєнням кваліфікації спеціаліста зооінженера.

З вказаного диплома можна визначити всі дані для встановлення факту навчання позивача та зарахування відповідного періоду до трудового стажу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 20 вересня 2022 року у справі №640/12141/20, відповідно до якої при вирішенні питання про зарахування періоду навчання, що припадає на час дії Положення №590, необхідно враховувати встановлену пунктом 109 цього Положення умову щодо роботи, яка передувала навчанню.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі - Порядок №590).

Згідно з підпунктом «і» частини 1 пункту 109 Порядку №590 крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною 2 пункту 109 Порядку №590 передбачено, що при призначенні пенсій по старості періоди, вказані у підпункті «і», зараховуються до стажу за умови, якщо цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба у складі Збройних сил СРСР, або інша служба, вказана в підпункті «к».

Отже, весь період навчання за денною (очною) формою навчання у вищому навчальному закладі зараховується до страхового стажу особи.

Таким чином, оскільки періоду навчання позивача у Житомирському державному сільськогосподарському інституті передувала робота як робітника ТОВ "СГ "Україна", то суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 26.02.1994.

За встановлених обставин та підсумовуючи все вищенаведене суд дійшов висновку, що відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, і, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої ним заяви й документів та, відповідно, прийняло незаконне і необґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періоду проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 від 22.10.1986, періоду роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 від 21.12.1998 та періоду навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 26.02.1994 є протиправним, з огляду на що рішення від 11.07.2025 №064450012659 про відмову позивачу у призначенні пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Скасування рішення про відмову у призначенні пенсії є підставою для зобов`язання повторно розглянути цю заяву.

В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 11.07.2025 №064450012659.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області в даному випадку є органом, що здійснює призначення пенсії, зокрема, в частині зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.

Таким чином, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025, зарахувавши до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 від 22.10.1986, період роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 від 21.12.1998 та період навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 26.02.1994, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи те що, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій, з огляду на з`ясовані обставини справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В силу приписів ч.1 ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003, код ЄДРПОУ 13559341) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 11.07.2025 за №064450012659 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025, зарахувавши до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 21.11.1986 по 19.11.1988 згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 від 22.10.1986, період роботи з 01.07.1986 по 21.12.1998 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 від 21.12.1998 та період навчання з 01.09.1989 по 22.02.1994 згідно з дипломом серії НОМЕР_3 від 26.02.1994, з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 (шістдесят) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 19 жовтня 2026 року.

Суддя А.В. Горовенко