Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №160/23486/26
Суддя: Конєва Світлана Олександрівна
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/23486/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження 79566733 від 24.07.2026р., -
УСТАНОВИВ:
04.08.2026р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна судова адміністрація України та просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесену 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з неповнотою заходів, вжитих державним виконавцем задля примусового виконання рішення суду на користь позивача, а також неправомірності постанови про закінчення виконавчого провадження. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 28.09.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262, ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача до 09.10.2026р. включно надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази на підтвердження правомірності прийняття оспорюваної постанови з урахуванням судової практики Верховного Суду, наведеної у позові та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
08.10.2026р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив зокрема у задоволенні позовних вимог позивачки відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що повторне невиконання боржником рішення суду, яке не може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Державним виконавцем було вжито всі можливі та необхідні заходи, спрямовані на примусове виконання судового рішення, однак об`єктивна неможливість його подальшого виконання без участі боржника обумовила закінчення виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, доводи позивача про нібито протиправність постанови державного виконавця є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 09.10.2026р., за клопотанням відповідача, було залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державну судову адміністрацію України.
Частинами 1, 2 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Факт направлення до електронних кабінетів учасників справи та отримання ними 30.09.2026р. (позивачем та відповідачем) та 09.10.2026р. (третьою особою) ухвали про відкриття провадження у даній справи та призначення справи до розгляду, підтверджується наявними у справі довідками про доставку електронного листа.
Отже, учасники справи є повідомленими про дату та місце розгляду справи у встановленому порядку згідно ч.2 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається 19.10.2026р., тобто у межах строку визначеного ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 20.03.2025 року у справі №160/2199/25, яке набрало законної сили 20.05.2025р., позовну заяву ОСОБА_1 до 1-Територіального управління Державної судової адміністрації України Дніпропетровській області, 2- Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України було задоволено та зокрема:
- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровські області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 жовтня до 31 грудня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, з утриманням з цієї сум передбачених законом податків, зборів і обов`язкових платежів;
- зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого н виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
03.07.2025р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом було видано виконавчі листи на виконання вищенаведеного рішення суду.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.11.2025 було відкрито виконавче провадження №79566733 з примусового виконання виконавчого листа №160/2199/25, виданого 03.07.2025 Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, що підтверджується змістом її роздруківки, наявної у справі.
Постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
За невиконання рішення суду без поважних причин, державним виконавцем прийнято постанову від 27.11.2025 про накладення штрафу на боржника та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та невідкладно повідомити державного виконавця з наданням відповідних документів. Попереджено про відповідальність, передбачену статтею 75 Закону України “Про виконавче провадження” та статтею 382 Кримінального кодексу України.
За повторне невиконання рішення суду без поважних причин, державним виконавцем прийнято постанову від 26.12.2025 про накладення штрафу у подвійному розмірі.
Державним виконавцем 20.01.2026 до органу досудового розслідування скеровано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
24.07.2026р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №79566733 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки державним виконавцем вжито усіх заходів, передбачених законом, а рішення не може бути виконано без участі боржника, що підтверджується змістом роздруківки наведеної постанови.
Правомірність прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесеної 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем, є предметом спору у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивачки повністю, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404).
Відповідно до ст.1 Закону №1404 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404 передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
- проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
- звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
- накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з п.11 ч.1 ст.39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
З аналізу наведених вище правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вбачається, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404 можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону №1404, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (“Піалопулос та інші проти Греції”, “Юрій Миколайович Іванов проти України”, “Горнсбі проти Греції”).
У справах “Шмалько проти України”, “Іммобільяре Саффі проти Італії” ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа “Сук проти України”).
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Частиною третьою статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом з цим, надані учасниками справи матеріали виконавчого провадження №70460179 не містять доказів вчинення державним виконавцем вищенаведених приписів ч.3 ст.18 Закону №1404.
При цьому, самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Тому, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Наведена правова позиція узгоджується із позицією Третього апеляційного адміністративного суду, викладеною у його постанові від 04.11.2025р. у справі №160/17361/25.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесена 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем, є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних, достатніх і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття оспорюваної постанови, з урахуванням вищенаведених встановлених судом обставин, аналізу вищенаведених норм Закону №1404 та вищенаведеної позиції Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесеної 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем, суд приходить до висновку, що приймаючи наведену постанову, державний виконавець діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За таких обставин, слід дійти висновку, що, прийнявши вищенаведену постанову про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесену 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем, відповідач допустив порушення прав та інтересів позивачки, а тому такі порушені права позивачки підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування наведеної постанови, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, та приймаючи до уваги наявність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачкою згідно квитанції №0057-5625-8045-4572 від 03.08.2026р. у розмірі 1064 грн. 96 коп.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 268-287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження 79566733 від 24.07.2026р. – задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження 79566733, винесену 24 липня 2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним Сергієм Володимировичем.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, будинок 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання рішення відповідно до вимог статті 295, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва
Оригінал: reyestr.court.gov.ua