Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/7333/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/7333/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.11.2025 року №122950002582 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 23.07.1981 року по 19.10.1981 року на посаді тракториста 3 класу; з 12.12.1983 року по 27.11.1984 року на посаді водія 3 класу Попаснянського автопідприємства; з 30.07.1986 року по 09.02.1987 року на посаді помічника машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці; з 10.03.1987 року по 24.04.1989 року на посадах шофера 3 класу у 2 відділенні Головінського радгоспу та автослюсаря в гаражі; з 23.06.1989 року по 11.11.1992 року на посаді помічника машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці; з 26.05.1994 року по 25.07.1994 року на посаді учня муляра спеціалізованої бригади мулярів будівельно-монтажного потягу №5 Акціонерного товариства «Трест Донбастрансстрой»; з 09.11.1994 року по 01.01.1999 року на посаді столяра 4 розряду у житлово-комунальному відділі Попаснянського вагоноремонтного заводу на підставі дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.12.2023 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що після досягнення 60-річного віку звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою від 12.12.2023 року про призначення пенсії за віком, проте отримав відмову у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому частину періодів його трудової діяльності не було зараховано до страхового стажу через подання копії трудової книжки замість оригіналу, який залишився за останнім місцем роботи у КНП «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради та не був вивезений у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Позивач вказав, що з метою підтвердження страхового стажу звернувся до роботодавця за останнім місцем роботи та отримав дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , після чого 02.10.2024 року повторно подав заяву про призначення пенсії за віком. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.10.2024 року №122950002582 йому знову відмовлено у призначенні пенсії, зокрема з мотивів неналежного оформлення дубліката трудової книжки. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №360/162/25 зазначене рішення пенсійного органу визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 року з урахуванням висновків суду. Водночас за результатами повторного розгляду заяви відповідач прийняв рішення від 07.11.2025 року №122950002582 про відмову у призначенні пенсії за віком, повторно пославшись на неналежне оформлення дубліката трудової книжки та неможливість зарахування періодів роботи за актом опитування свідків від 06.11.2023 року у зв`язку з відсутністю документів свідків, які підтверджують роботу заявника. На переконання позивача, відповідач фактично повторив підстави попередньої відмови, які вже були предметом судового розгляду, та не врахував висновків суду. Позивач наголосив, що дублікат трудової книжки містить послідовні та узгоджені записи про періоди роботи, дати прийняття і звільнення, номери та дати відповідних наказів, підписи відповідальних осіб і відбитки печаток. При цьому конкретних зауважень до окремих записів відповідач не навів. Позивач вважає, що недоліки ведення або оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть покладатися на працівника та позбавляти його права на пенсійне забезпечення. За наявності сумнівів щодо поданих документів пенсійний орган мав вжити заходів для перевірки відповідних відомостей та отримання необхідних документів. Посилаючись на підтвердження спірних періодів роботи записами дубліката трудової книжки, позивач вважає їх незарахування до страхового стажу та відмову у призначенні пенсії протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_2 . 14.08.2023 року позивач досяг 60-річного віку.

Зареєстроване місце проживання позивача знаходиться у м. Попасна Луганської області. Відповідно до довідки від 25.07.2022 року №1204-5001914055 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач здійснював трудову діяльність на підприємствах, в установах та організаціях, відомості про яку були внесені до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 28.07.1981 року. Зазначена трудова книжка перебувала на зберіганні за останнім місцем його роботи - у Комунальному некомерційному підприємстві «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради.

Наказом від 31.03.2023 року №11/ОС позивача звільнено з роботи за власним бажанням. Однак оригінал трудової книжки при звільненні йому не видано.

Як убачається з листа КНП «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради від 29.11.2023 року №428, наданого у відповідь на адвокатський запит від 28.11.2023 року №DN_47640, адміністрація лікарні не мала можливості видати позивачу трудову книжку, оскільки частина трудових книжок працівників залишилася за місцем постійного розташування підприємства у м. Попасна Луганської області. У листі також повідомлено, що сканована копія трудової книжки позивача не була внесена до Державного реєстру, оскільки розпочату роботу зі сканування трудових книжок та їх подальшу евакуацію не завершено внаслідок початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну та припинення діяльності підприємства.

12.12.2023 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2023 року №122950002582 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За розрахунком пенсійного органу страховий стаж позивача становив 18 років 11 місяців 9 днів при необхідних 30 роках. Частину періодів роботи не враховано у зв`язку з поданням копії трудової книжки замість її оригіналу.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року у справі №360/215/24, яке набрало законної сили 04.06.2024 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.12.2023 року №122950002582, зобов`язано зазначений орган повторно розглянути заяву позивача від 12.12.2023 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У зазначеному рішенні суд звернув увагу на необхідність звернення позивача до роботодавця за останнім місцем роботи із заявою про видачу дубліката трудової книжки та відновлення записів про періоди роботи з подальшим поданням отриманого дубліката до пенсійного органу.

За результатами повторного розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 19.06.2024 року №122950002582, яким позивачу повторно відмовлено у призначенні пенсії.

Після цього позивач звернувся до КНП «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради із заявою про видачу дубліката трудової книжки. У вересні 2024 року йому видано дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення - 10.09.2024 року.

02.10.2024 року позивач повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, надавши, зокрема, зазначений дублікат трудової книжки.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.10.2024 року №122950002582 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становив 61 рік 1 місяць 18 днів, необхідний страховий стаж - 30 років, а врахований страховий стаж - 17 років 7 місяців 22 дні, обчислений по 30.06.2024 року за даними реєстру застрахованих осіб.

Підставами для неврахування окремих періодів стажу пенсійний орган визначив розбіжність у написанні по батькові позивача у військовому квитку та паспорті, подання копії первинної трудової книжки замість оригіналу, а також неналежне, на думку відповідача, оформлення дубліката трудової книжки відповідно до пункту 5.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Зазначене рішення стало предметом судового розгляду у справі №360/162/25.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №360/162/25 позовні вимоги задоволено з обранням способу захисту порушеного права: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.10.2024 року №122950002582, зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Під час розгляду справи №360/162/25 суд установив, що позивач вживав заходів для отримання документів на підтвердження трудового стажу, однак з незалежних від нього причин не мав можливості отримати всі уточнюючі документи.

Зокрема, у відповіді Державного архіву Луганської області від 25.09.2023 року №07/2-13/415 повідомлено, що документи з кадрових питань відповідних юридичних осіб до Державного архіву не надходили, а через розташування підприємств на непідконтрольній українській владі території перевірити та надати детальнішу інформацію неможливо.

У рішенні від 31.03.2025 року суд також зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на роботодавця, а недоліки їх оформлення не можуть самі собою позбавляти працівника права на пенсійне забезпечення. Крім того, суд установив, що пенсійний орган не надав доказів вжиття заходів для отримання необхідних документів, з`ясування та перевірки спірних періодів роботи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу на рішення від 31.03.2025 року у справі №360/162/25.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та запропоновано апелянту подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску та відповідними доказами. Копію цієї ухвали апелянт отримав 11.07.2025 року.

23.07.2025 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 року у справі №360/162/25 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зв`язку з визнанням неповажними наведених причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року залишилося нескасованим.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач повторно розглянув заяву позивача від 02.10.2024 року та прийняв рішення від 07.11.2025 року №122950002582 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Підставами повторної відмови визначено неналежне оформлення дубліката трудової книжки та неможливість врахування періодів роботи за актом опитування свідків від 06.11.2023 року через відсутність документів свідків, які підтверджують роботу заявника.

За наведеним у позові розрахунком відповідача, страховий стаж позивача, врахований під час прийняття рішення від 07.11.2025 року, становив 19 років 11 місяців 19 днів.

Водночас спірними у цій справі є такі періоди трудової діяльності позивача, відомості про які наведено у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 :

з 23.07.1981 року по 19.10.1981 року - робота трактористом 3 класу в Попаснянській райсільгоспхімії. Прийняття на роботу оформлено наказом від 28.07.1981 року №84-к, звільнення у зв`язку з призовом до лав Радянської армії - наказом від 19.10.1981 року №118-к;

з 12.12.1983 року по 27.11.1984 року - робота водієм 3 класу в Попаснянському автопідприємстві. Прийняття на роботу оформлено наказом від 12.12.1983 року №120, звільнення у зв`язку з навчанням - наказом від 27.11.1984 року №139;

з 30.07.1986 року по 09.02.1987 року - робота помічником машиніста тепловоза в локомотивному депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці. У відомостях про цей період зазначено наказ про прийняття на роботу від 29.07.1986 року №384 та наказ про звільнення від 10.02.1987 року №122;

з 10.03.1987 року по 24.04.1989 року - робота шофером 3 класу у 2 відділенні Головінського радгоспу та автослюсарем у гаражі. Прийняття на роботу оформлено наказом від 10.03.1987 року №27. З 06.12.1988 року позивача переведено автослюсарем у гараж відповідно до наказу від 06.12.1988 року №117к. Звільнення оформлено наказом від 24.04.1989 року №49;

з 23.06.1989 року по 11.11.1992 року - робота помічником машиніста тепловоза в локомотивному депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці. Прийняття на роботу оформлено наказом від 22.06.1989 року №392, у відомостях про звільнення зазначено наказ від 13.11.1992 року №852;

з 26.05.1994 року по 25.07.1994 року - робота учнем муляра спеціалізованої бригади мулярів будівельно-монтажного потягу №5 Акціонерного товариства «Трест Донбастрансстрой». Прийняття на роботу оформлено наказом від 25.05.1994 року №43-лс, звільнення - наказом від 25.07.1994 року №66 лс;

з 09.11.1994 року по 01.01.1999 року - робота столяром 4 розряду у житлово-комунальному відділі Попаснянського вагоноремонтного заводу.

Як зазначено у позові, загальна тривалість неврахованих відповідачем періодів роботи становить 11 років 8 місяців 23 дні. За розрахунком позивача, з урахуванням цих періодів його страховий стаж станом на день звернення із заявою від 12.12.2023 року становив 30 років 5 місяців 12 днів. Наведені показники є розрахунком позивача, на якому ґрунтується вимога про призначення пенсії з 12.12.2023 року.

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.11.2025 року №122950002582, прийнятого за результатами повторного розгляду заяви від 02.10.2024 року на виконання рішення суду у справі №360/162/25, у частині неврахування зазначених періодів роботи та відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Не погодившись із цим рішенням та вважаючи порушеним своє право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зазначене право забезпечується, зокрема, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Правові засади призначення пенсії за віком визначені Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи, які досягли 60-річного віку у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, мають право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу не менше 30 років.

Необхідна тривалість страхового стажу визначається з урахуванням року досягнення особою відповідного пенсійного віку. Тому повторний розгляд заяви про призначення пенсії у наступних календарних роках не є самостійною підставою для збільшення вимоги до страхового стажу особи, яка досягла 60-річного віку у 2023 році.

Судом установлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, для вирішення питання про його право на пенсію за віком застосуванню підлягає вимога щодо наявності не менше 30 років страхового стажу.

Спірним питанням у цій справі є правомірність неврахування відповідачем окремих періодів трудової діяльності позивача, відомості про які містяться у дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_1 , та прийняття у зв`язку із цим рішення від 07.11.2025 року №122950002582 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до її впровадження - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-IV, зараховуються до страхового стажу на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, визначених цим Законом.

Оскільки спірні періоди роботи позивача припадають на час до 01.01.2004 року, їх підтвердження має здійснюватися з урахуванням правил документального підтвердження трудового стажу, установлених законодавством для відповідних періодів.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Із системного аналізу зазначених положень убачається, що трудова книжка є основним документальним джерелом відомостей про трудову діяльність особи. Необхідність підтвердження стажу іншими документами виникає, зокрема, за відсутності трудової книжки, необхідних записів у ній або у випадку, коли наявні записи не дозволяють установити відповідні періоди роботи.

Отже, пенсійний орган повинен оцінювати насамперед зміст записів про роботу, їх повноту, послідовність та можливість установити на їх підставі факт і тривалість трудової діяльності.

Порядок видачі та оформлення дубліката трудової книжки визначений розділом 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі — Інструкція №58).

Положеннями Інструкції №58 передбачено можливість видачі дубліката трудової книжки за останнім місцем роботи та внесення до нього відомостей про попередню трудову діяльність працівника.

Таким чином, дублікат трудової книжки є передбаченим законодавством документом, який використовується для відновлення відомостей про трудову діяльність особи. Сам факт подання дубліката замість первинної трудової книжки не є підставою для відмови у врахуванні зазначених у ньому періодів роботи.

Водночас наявність дубліката не звільняє пенсійний орган від дослідження його змісту, а суд - від оцінки цього документа в сукупності з іншими доказами. Вирішальним є те, чи підтверджують наявні відомості фактичне здійснення особою трудової діяльності у конкретні періоди.

У цій справі неможливість подання позивачем первинної трудової книжки зумовлена об`єктивними обставинами. Документ перебував на зберіганні у КНП «Попаснянська міська багатопрофільна лікарня» Попаснянської міської ради та залишився за місцем розташування підприємства у м. Попасна Луганської області.

Зі змісту листа зазначеного підприємства від 29.11.2023 року №428 убачається, що при звільненні позивача 31.03.2023 року роботодавець не мав можливості видати йому оригінал трудової книжки. Робота зі сканування кадрових документів та їх евакуація не були завершені внаслідок початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.

Отже, відсутність оригіналу трудової книжки не пов`язана з недобросовісною поведінкою позивача та не свідчить про відсутність у нього відповідного трудового стажу.

Позивач уживав заходів для отримання додаткових документів про роботу. Однак у відповіді Державного архіву Луганської області від 25.09.2023 року №07/2-13/415 повідомлено, що відповідні документи з кадрових питань на державне зберігання не надходили, а перевірити додаткові відомості щодо підприємств, розташованих на непідконтрольній українській владі території, неможливо.

Наведені обставини підлягають урахуванню при оцінці повноти поданих позивачем документів. Об`єктивна недоступність первинної кадрової документації не може автоматично спростовувати відомості інших наявних документів про трудову діяльність.

У постанові від 30.09.2021 року у справі №300/860/17 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на роботодавця, а недотримання правил їх ведення не може мати негативних наслідків для працівника та позбавляти його права на соціальний захист у частині пенсійного забезпечення.

Зазначений правовий підхід є застосовним до спірних правовідносин, оскільки позивач не здійснював оформлення дубліката трудової книжки та не був відповідальним за дотримання роботодавцем установленого порядку внесення записів.

Суд розмежовує недоліки оформлення документа та відсутність підтвердження самого факту роботи. Формальні зауваження до порядку заповнення дубліката не є тотожними встановленню недостовірності відомостей про трудову діяльність.

Досліджені записи дубліката трудової книжки позивача містять відомості про найменування підприємств, дати прийняття на роботу, переведення та звільнення, займані посади, а також реквізити наказів, на підставі яких внесено відповідні записи.

Зокрема, відомості про роботу з 23.07.1981 року по 19.10.1981 року трактористом 3 класу в Попаснянській райсільгоспхімії містять посилання на наказ про прийняття на роботу від 28.07.1981 року №84-к та наказ про звільнення від 19.10.1981 року №118-к.

Записи про роботу з 12.12.1983 року по 27.11.1984 року водієм 3 класу в Попаснянському автопідприємстві містять посилання на накази від 12.12.1983 року №120 та від 27.11.1984 року №139.

Період роботи з 30.07.1986 року по 09.02.1987 року помічником машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці відображений із зазначенням наказу про прийняття на роботу від 29.07.1986 року №384 та наказу про звільнення від 10.02.1987 року №122.

Наявність різних дат останнього дня роботи та видання наказу про звільнення сама собою не спростовує всього періоду трудової діяльності й не дає підстав повністю виключити його зі страхового стажу.

Відомості про роботу з 10.03.1987 року по 24.04.1989 року в Головінському радгоспі містять записи про прийняття шофером 3 класу, переведення з 06.12.1988 року автослюсарем у гараж та подальше звільнення. Підставами внесення записів зазначені накази від 10.03.1987 року №27, від 06.12.1988 року №117к та від 24.04.1989 року №49.

Період роботи з 23.06.1989 року по 11.11.1992 року помічником машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна підтверджується записами з посиланнями на накази від 22.06.1989 року №392 та від 13.11.1992 року №852.

Записи про роботу з 26.05.1994 року по 25.07.1994 року учнем муляра спеціалізованої бригади мулярів будівельно-монтажного потягу №5 Акціонерного товариства «Трест Донбастрансстрой» містять реквізити наказів від 25.05.1994 року №43-лс та від 25.07.1994 року №66 лс.

Дублікат трудової книжки також містить відомості про роботу позивача з 09.11.1994 року столяром 4 розряду у житлово-комунальному відділі Попаснянського вагоноремонтного заводу. У межах цієї справи позивач просить зарахувати відповідний період з 09.11.1994 року по 01.01.1999 року.

Отже, наведені записи дозволяють установити підприємства, на яких працював позивач, характер трудових відносин та календарні межі заявлених періодів роботи. Загальне посилання відповідача на неналежне оформлення дубліката не спростовує змісту конкретних записів.

При цьому у спірних правовідносинах вирішується питання про зарахування роботи до загального страхового стажу для призначення пенсії за віком. Позивач не заявляє вимог про підтвердження особливого характеру праці або зайнятості у шкідливих умовах, які потребували б установлення додаткових обставин для призначення пенсії на пільгових умовах.

Посилання відповідача на неможливість зарахування періодів роботи за актом опитування свідків від 06.11.2023 року також не є достатнім обґрунтуванням відмови.

Недостатність документів для застосування одного зі способів підтвердження стажу не усуває обов`язку оцінити інші наявні докази. У цій справі самостійним документальним джерелом відомостей про роботу є дублікат трудової книжки, зміст якого підлягає окремому дослідженню.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду України мають право вимагати необхідні документи та перевіряти обґрунтованість їх видачі й достовірність поданих відомостей.

Наявність таких повноважень передбачає можливість перевірки документів, витребування додаткової інформації та усунення обґрунтованих сумнівів. Констатація зауважень до оформлення документа без належного дослідження його змісту не відповідає вимозі всебічного й об`єктивного розгляду заяви.

У постанові від 03.06.2021 року у справі №127/8001/17 Верховний Суд звернув увагу на необхідність перевірки пенсійним органом достовірності поданих документів та зазначив, що самі лише сумніви щодо обґрунтованості їх видачі не можуть бути достатньою підставою для неврахування відповідних відомостей. Хоча наведений висновок сформульований щодо документів про заробітну плату, він має значення для цієї справи в частині необхідності належної перевірки документів пенсійним органом.

Окремо суд ураховує, що оскаржуване рішення від 07.11.2025 року №122950002582 прийнято після судового розгляду попередньої відмови відповідача.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року у справі №360/162/25 визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 09.10.2024 року №122950002582 і зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 02.10.2024 року з урахуванням висновків суду.

У зазначеному рішенні суд уже надав оцінку обставинам отримання дубліката трудової книжки та наголосив на неприпустимості покладення на працівника негативних наслідків недоліків оформлення кадрових документів. Крім того, звернуто увагу на необхідність вжиття пенсійним органом заходів для з`ясування та перевірки спірних періодів роботи.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 року у справі №360/162/25 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача. Рішення від 31.03.2025 року залишилося нескасованим та є обов`язковим для виконання.

Виконання судового рішення про повторний розгляд заяви передбачає реальне усунення встановлених судом порушень та врахування висновків, на підставі яких попереднє рішення визнано протиправним.

Водночас відповідач, повторно розглянувши заяву, знову послався на неналежне оформлення дубліката трудової книжки. Саме по собі прийняття нового за датою рішення не підтверджує належного виконання обов`язку врахувати висновки суду, якщо змістовні недоліки попереднього розгляду не усунуті.

Суд при цьому не ототожнює попередню оцінку оформлення трудової книжки з остаточним установленням усіх умов для призначення пенсії. Висновок у цій справі ґрунтується на дослідженні конкретних записів про роботу, інших доказів та їх сукупної достатності для підтвердження заявлених періодів.

Оцінюючи вимогу щодо призначення пенсії з 12.12.2023 року, суд виходить із положень частини першої статті 45 Закону №1058-IV, за якими пенсія за загальним правилом призначається з дня звернення за нею, крім визначених законом винятків.

Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 12.12.2023 року. Рішення про відмову за цією заявою було скасоване рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року у справі №360/215/24 із зобов`язанням повторно розглянути відповідне звернення.

Спірні періоди роботи завершилися до 12.12.2023 року. Дублікат трудової книжки відновлює відомості про попередню трудову діяльність та не створює страхового стажу з дати його видачі.

Разом із тим визначення дати призначення пенсії потребує встановлення необхідного стажу саме на відповідну дату та оцінки правових наслідків попередніх звернень і прийнятих за ними рішень. Сам факт скасування відмови у призначенні пенсії не замінює встановлення цих обставин.

За умови підтвердження матеріалами пенсійної справи наявності у позивача не менше 30 років страхового стажу станом на 12.12.2023 року та збереження правових наслідків звернення від цієї дати належним відновленням порушеного права є призначення пенсії саме з 12.12.2023 року. Подальше оформлення дубліката, який підтверджує вже набуті періоди роботи, саме собою не є підставою для перенесення цієї дати.

Визначаючи спосіб судового захисту, суд ураховує положення частини четвертої статті 245 КАС України, які передбачають можливість зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права діяти на власний розсуд.

Наявність у пенсійного органу компетенції щодо призначення пенсії не означає права відмовити особі, яка відповідає встановленим законом вимогам. За наявності необхідного віку, страхового стажу та належного звернення пенсійний орган зобов`язаний прийняти передбачене законом рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Наведені відповідачем загальні зауваження до оформлення дубліката трудової книжки не спростовують змісту записів про трудову діяльність позивача та не підтверджують правомірності виключення відповідних періодів зі страхового стажу.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.11.2025 року №122950002582 у частині неврахування підтверджених періодів роботи не відповідає вимогам обґрунтованості та підлягає скасуванню.

Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 23.07.1981 року по 19.10.1981 року, з 12.12.1983 року по 27.11.1984 року, з 30.07.1986 року по 09.02.1987 року, з 10.03.1987 року по 24.04.1989 року, з 23.06.1989 року по 11.11.1992 року, з 26.05.1994 року по 25.07.1994 року та з 09.11.1994 року по 01.01.1999 року, без подвійного врахування вже зарахованих календарних днів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.12.2023 року суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія за загальним правилом призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, прямо передбачених цією статтею.

Судом установлено, що позивач досяг 60-річного віку 14.08.2023 року та 12.12.2023 року звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішення про відмову, прийняте за результатами розгляду цієї заяви, скасоване рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 року у справі №360/215/24 із зобов`язанням повторно розглянути відповідне звернення.

Спірні періоди трудової діяльності позивача, які підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до висновків суду в цій справі, мали місце до звернення від 12.12.2023 року. Оформлення дубліката трудової книжки у подальшому спрямоване на документальне підтвердження вже набутого стажу та не означає виникнення відповідних періодів роботи лише з дня видачі такого документа.

Отже, при визначенні дати призначення пенсії необхідно розмежовувати момент набуття страхового стажу та момент відновлення документа, що його підтверджує. Саме по собі пізніше оформлення дубліката трудової книжки не є достатньою підставою для перенесення дати призначення пенсії.

Водночас обставина звернення позивача із заявою від 02.10.2024 року та прийняття оскаржуваного рішення від 07.11.2025 року не може оцінюватися відокремлено від попереднього звернення від 12.12.2023 року, судового скасування відмови за цією заявою та подальших дій позивача, спрямованих на підтвердження того самого трудового стажу.

Вирішуючи питання про спосіб захисту, суд ураховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права діяти на власний розсуд.

Призначення пенсії особі, яка досягла встановленого законом віку та має необхідний страховий стаж, є обов`язком пенсійного органу. Повноваження щодо перевірки документів та обчислення пенсії не надають відповідачу права відмовляти у її призначенні за наявності передбачених законом підстав.

Зважаючи на висновки суду щодо підтвердження спірних періодів роботи та їх зарахування до страхового стажу позивача, а також необхідність остаточного вирішення спору, належним способом захисту є зобов`язання відповідача призначити пенсію, а не черговий повторний розгляд заяви. Обчислення розміру пенсії та проведення відповідних нарахувань при цьому залишаються обов`язком пенсійного органу.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з 12.12.2023 року підлягає задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин ((частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., який підлягає стягненню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.11.2025 року №122950002582 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 23.07.1981 року по 19.10.1981 року на посаді тракториста 3 класу; з 12.12.1983 року по 27.11.1984 року на посаді водія 3 класу Попаснянського автопідприємства; з 30.07.1986 року по 09.02.1987 року на посаді помічника машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці; з 10.03.1987 року по 24.04.1989 року на посадах шофера 3 класу у 2 відділенні Головінського радгоспу та автослюсаря в гаражі; з 23.06.1989 року по 11.11.1992 року на посаді помічника машиніста тепловоза локомотивного депо Попасна Донецької ордена Леніна залізниці; з 26.05.1994 року по 25.07.1994 року на посаді учня муляра спеціалізованої бригади мулярів будівельно-монтажного потягу №5 Акціонерного товариства «Трест Донбастрансстрой»; з 09.11.1994 року по 01.01.1999 року на посаді столяра 4 розряду у житлово-комунальному відділі Попаснянського вагоноремонтного заводу на підставі дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.12.2023 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна