Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/19848/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/19848/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Комаси Олександра Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 09.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Комаси Олександра Володимировича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки в розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 у період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , під час якої відповідачем здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року. На переконання представника позивача, після набрання законної сили 29.01.2020 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням повинні визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. Водночас відповідач продовжував застосовувати розрахункову величину, яка, на думку представника позивача, не відповідала вимогам чинного законодавства, що призвело до заниження розміру належного позивачу грошового забезпечення та похідних від нього виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки. Представник позивача також посилається на те, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яким було встановлено розрахункову величину 1762,00 грн, визнано протиправним та нечинним у судовому порядку. З метою відновлення порушених прав у 05.2026 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо проведення відповідного перерахунку грошового забезпечення та додаткових виплат, однак листом від 09.06.2026 року відповідач повідомив про відсутність підстав для такого перерахунку, зазначивши, що грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося відповідно до чинного законодавства. Вважаючи таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, представник позивача звернувся до суду з цією позовною заявою.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 13.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про проходження військової служби ОСОБА_1 із зазначенням періоду проходження служби, займаних посад, військового звання та тарифного розряду за період з 18 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2024 року; довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2024 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки, доплати, премії, додаткові види грошового забезпечення та інші виплати) із зазначенням застосованої розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням; картки особового рахунку (особових карток грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 18 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2024 року; копії наказів про призначення, переміщення, встановлення посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій та інших видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період; інформацію та підтверджуючі документи щодо проведення виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 та 2024 роки із зазначенням розміру виплаченої допомоги та складових грошового забезпечення, з яких вона була обчислена; інформацію та підтверджуючі документи щодо проведення виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки із зазначенням розміру виплаченої допомоги та складових грошового забезпечення, з яких вона була обчислена; розрахунок різниці між фактично виплаченими сумами грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18 жовтня 2022 року по 23 жовтня 2024 року та сумами, які підлягали б виплаті у разі визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 14.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

03.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Відповідач наголосив, що до 20.05.2023 року розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, а після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 розрахунок таких окладів здійснювався виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, помноженої на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому відповідач зазначив, що постанова №481 була чинною та підлягала застосуванню під час нарахування грошового забезпечення позивачу. Також військова частина НОМЕР_1 послалася на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України та іншими уповноваженими керівниками державних органів. Відповідач зауважив, що грошове забезпечення позивачу виплачувалося з урахуванням установлених посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інших передбачених законодавством виплат. На підтвердження зазначених обставин до відзиву долучено витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року №307, від 01.12.2022 року №360, від 10.05.2024 року №133 та від 23.10.2024 року №303, а також картки особового рахунку позивача за 2022, 2023 та 2024 роки. Крім того, відповідач зазначив, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань нараховувалися відповідно до встановлених законодавством правил, а підстави для їх перерахунку у зв`язку зі зміною розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням відсутні. Окремо відповідач звернув увагу на те, що протягом проходження військової служби позивач не звертався до командування військової частини із заявами щодо неправильного нарахування грошового забезпечення. На думку відповідача, наведені у позовній заяві доводи не підтверджують факту порушення військовою частиною НОМЕР_1 вимог чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями військово-облікових документів, витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 та картками особового рахунку військовослужбовця за 2022, 2023 та 2024 роки.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.10.2022 року №307, старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) №184-РС від 16.10.2022 року у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , з 19.10.2022 року зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до зазначеного наказу позивача призначено на посаду старшого водія транспортного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення і прийнято до виконання службових обов`язків за посадою.

Цим же наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн, премію в розмірі 230% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Крім того, відповідно до наказу передбачено зарахування позивача на відповідні види забезпечення з 20.10.2022 року.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 року №360, старшого солдата ОСОБА_1 , який проходив військову службу на посаді старшого водія транспортного відділення інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення, призначено на посаду механіка-водія 1 танкового взводу 4 танкової роти НОМЕР_2 танкового батальйону.

Вказаним наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн, премію в розмірі 230% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 84,5% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

У подальшому, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2024 року №133, старшого солдата ОСОБА_1 , механіка-водія 1 танкового взводу 4 танкової роти НОМЕР_2 танкового батальйону, у зв`язку з переміщенням по службі призначено на посаду старшого водія 2 танкового взводу 4 танкової роти НОМЕР_2 танкового батальйону.

Зазначеним наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн, премію в розмірі 513% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 84,5% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.10.2024 року №303, старшого солдата ОСОБА_1 , який проходив військову службу на посаді механіка-водія 2 танкового взводу 4 танкової роти НОМЕР_2 танкового батальйону, звільненого з військової служби у запас за станом здоров`я на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.10.2024 року №632-РС, з 23.10.2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Згідно із зазначеним наказом позивачу передбачено виплату грошового забезпечення по день виключення зі списків особового складу військової частини, премії в розмірі 84,5% посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби в розмірі 84,5% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Крім того, наказом від 23.10.2024 року №303 встановлено, що станом на день звільнення позивачем не використано 30 діб щорічної основної відпустки за 2024 рік, у зв`язку із чим передбачено виплату грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.

Також у вказаному наказі зазначено про використання позивачем 7 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік та 10 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік, а також про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Матеріали справи містять картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2022, 2023 та 2024 роки, надані військовою частиною НОМЕР_1 , у яких відображено нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за відповідні періоди проходження військової служби.

Зокрема, у вказаних картках відображено складові грошового забезпечення позивача, серед яких посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія та інші види виплат, передбачені законодавством.

Наявність зазначених документів підтверджує факт здійснення відповідачем нарахування грошового забезпечення позивачу протягом проходження військової служби, однак сама по собі не свідчить про правильність визначення розрахункової величини, застосованої для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Як убачається з карток особового рахунку за 2022, 2023 та 2024 роки, нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося із застосуванням установлених за відповідними посадами розмірів посадових окладів та інших складових грошового забезпечення.

Зокрема, відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року №307, від 01.12.2022 року №360 та від 10.05.2024 року №133 посадовий оклад позивача становив 2910,00 грн.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем окремого перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за 2022, 2023 та 2024 роки із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року відповідно.

Судом також встановлено, що у травні 2026 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом щодо надання інформації про порядок нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року, а також щодо проведення його перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

У зазначеному запиті представник позивача просив надати довідку-розрахунок про нараховане та виплачене грошове забезпечення із зазначенням усіх його складових, повідомити про застосовану розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також провести перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки.

Листом від 09.06.2026 року військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалися відповідно до чинного законодавства України.

У вказаній відповіді військова частина НОМЕР_1 послалася на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, зазначивши про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.

Відповідач також повідомив, що з 20.05.2023 року відповідно до внесених постановою Кабінету Міністрів України №481 змін розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначалися виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн шляхом її множення на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України №704.

Водночас представник позивача вважає, що зазначений порядок обчислення грошового забезпечення не відповідає вимогам законодавства, оскільки після 29.01.2020 року розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями повинні визначатися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Також матеріалами справи підтверджено, що військова частина НОМЕР_1 у відповідь на вимоги суду надала письмові пояснення щодо порядку нарахування грошового забезпечення позивачу та долучила картки особового рахунку за 2022, 2023 та 2024 роки.

У цих поясненнях відповідач зазначив, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося відповідно до нормативно-правових актів, чинних у відповідні періоди, та наполягав на відсутності підстав для проведення додаткового перерахунку.

Отже, судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомірності застосування військовою частиною НОМЕР_1 розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року, а також щодо наявності правових підстав для перерахунку похідних від зазначених складових виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у належному розмірі, а також відмову відповідача у проведенні відповідного перерахунку, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у випадках, визначених законом.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із проходженням військової служби, матеріальним та грошовим забезпеченням військовослужбовців, здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення встановлюється залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Таким чином, законодавець визначив грошове забезпечення військовослужбовців як гарантовану державою виплату, розмір якої встановлюється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини.

При цьому обов`язок належного нарахування та виплати грошового забезпечення покладається на відповідний орган військового управління або військову частину, в якій військовослужбовець проходить військову службу та перебуває на грошовому забезпеченні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та визначено порядок формування грошового забезпечення відповідних категорій осіб.

Пунктом 2 постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до цієї постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким, зокрема, внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

З огляду на наведене з 29.01.2020 року відновлено дію пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, починаючи з 29.01.2020 року, розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018 року.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено у розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року встановлено у розмірі 2684,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року встановлено у розмірі 3028,00 грн.

Таким чином, законодавцем установлено різні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні календарні роки, що має безпосереднє значення для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців.

Суд зазначає, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, який визначається законом та використовується у випадках, передбачених законодавством, для встановлення розмірів окремих державних гарантій і виплат.

При цьому застосування розрахункової величини, яка не відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму для працездатних осіб на відповідний календарний рік, за наявності законодавчих підстав для використання саме такого показника, призводить до неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Вказане, своєю чергою, впливає на розмір інших складових грошового забезпечення, які обчислюються залежно від посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Отже, неправильне визначення базових складових грошового забезпечення має наслідком неправильне обчислення загального розміру належних військовослужбовцю виплат.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704, викладені у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 та від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22.

Зокрема, у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що починаючи з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб виникають підстави для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням оновленої розрахункової величини та відповідних тарифних коефіцієнтів.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постановах від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

У постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування нормативно-правових актів вищої юридичної сили під час визначення розрахункової величини посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що наведені правові висновки мають значення для вирішення цієї справи, оскільки стосуються визначення належної розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до постанови №704.

При цьому суд ураховує, що з 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

Відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій тим, що після набрання чинності постановою №481 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначалися виходячи із зазначеної фіксованої величини.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд ураховує правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постановах від 20.10.2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 року у справі №420/3824/25, відповідно до яких протягом періоду чинності постанови №481 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися із застосуванням фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн.

Верховний Суд зазначив, що пункт 4 постанови №704 у редакції постанови №481 фактично замінив державний соціальний стандарт у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб на сталу розрахункову величину, що не відповідає меті запровадження механізму визначення грошового забезпечення, передбаченого постановою №704.

Судова палата Верховного Суду виходила з того, що застосування фіксованої величини 1762,00 грн незалежно від зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб призводить до зменшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями порівняно з їх визначенням відповідно до первинної редакції пункту 4 постанови №704.

При цьому Верховний Суд наголосив, що відповідно до частини третьої статті 7 КАС України суд повинен застосовувати нормативно-правовий акт вищої юридичної сили у випадку суперечності між нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 дійшов висновку про необхідність застосування пункту 4 постанови №704 у первинній редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не редакції, зміненої постановою №481.

Суд ураховує, що наведений висновок Верховного Суду сформульовано у справі щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Водночас він стосується тлумачення пункту 4 постанови №704, який визначає механізм обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, а тому має значення для вирішення цього спору.

Аналогічний підхід до врахування висновків судової палати щодо застосування постанови №481 відображено у постанові Верховного Суду від 05.06.2026 року у справі №520/12809/25.

Крім того, суд ураховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, якими було задоволено вимоги щодо оскарження пункту 2 постанови №481, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Разом із тим суд зазначає, що у справі №320/29450/24 Верховний Суд вирішував питання щодо належного предмета оскарження нормативно-правового акта, яким було внесено зміни до іншого нормативно-правового акта.

Натомість предметом розгляду цієї справи є правомірність застосування відповідачем відповідної розрахункової величини під час безпосереднього нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

Отже, правові питання, які підлягають вирішенню у зазначених справах, не є тотожними.

При цьому скасування судових рішень у справі №320/29450/24 не усуває передбаченого частиною третьою статті 7 КАС України обов`язку суду застосовувати нормативно-правовий акт вищої юридичної сили під час вирішення конкретного адміністративного спору.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.06.2022 року у справі №520/2098/19, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Аналогічний підхід щодо застосування нормативно-правових актів вищої юридичної сили відображено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 року у справі №340/507/22.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що доводи відповідача щодо правомірності застосування фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн після 20.05.2023 року не спростовують права позивача на визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови №704 з урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року.

Відповідно до наявних у матеріалах справи витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2022 року №307, від 01.12.2022 року №360 та від 10.05.2024 року №133 позивачу встановлювався посадовий оклад у розмірі 2910,00 грн.

Наявними у матеріалах справи картками особового рахунку за 2022, 2023 та 2024 роки підтверджено факт здійснення нарахування грошового забезпечення позивачу протягом проходження військової служби.

Водночас зазначені документи не підтверджують здійснення відповідачем перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року.

Суд наголошує, що факт здійснення відповідачем певних виплат не є безумовним підтвердженням правильності визначення їх розміру.

Належне виконання обов`язку щодо грошового забезпечення військовослужбовця передбачає не лише фактичне нарахування та виплату відповідних сум, а й правильне визначення всіх складових такого забезпечення відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі військовою частиною НОМЕР_1 не доведено належними та достатніми доказами правомірності визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача без урахування розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 постанови №704 у редакції, що підлягає застосуванню з урахуванням висновків Верховного Суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням є протиправною.

Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок, нарахування та виплату грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками до постанови №704 та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн та на 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення і наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.

Грошова допомога на оздоровлення є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, розмір якого визначається з урахуванням установлених складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Таким чином, правильність визначення розміру зазначеної допомоги безпосередньо залежить від правильності обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

У разі неправильного визначення зазначених складових місячного грошового забезпечення відповідне порушення впливає також на правильність обчислення грошової допомоги на оздоровлення.

Як убачається з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.10.2024 року №303, позивачу передбачено виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, зазначеним наказом підтверджено використання позивачем 7 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік та 10 діб щорічної основної відпустки за 2023 рік.

Суд зазначає, що наведені обставини підтверджують проходження позивачем військової служби протягом відповідних календарних років та використання ним щорічних основних відпусток.

Водночас відсутність у наданих відповідачем документах окремих відомостей про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки сама по собі не свідчить про відсутність у позивача права на отримання відповідної допомоги за наявності передбачених законодавством умов.

Суд ураховує, що саме відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, а отже, володіє первинними бухгалтерськими документами, наказами та розрахунковими відомостями, необхідними для визначення фактично нарахованих і виплачених сум.

При цьому неправильне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням не може вважатися таким, що не впливає на розмір грошової допомоги на оздоровлення, оскільки зазначені складові враховуються під час обчислення місячного грошового забезпечення.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню в частині забезпечення її обчислення за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням належних складових грошового забезпечення, установлених законодавством умов її призначення та раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови №704 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.

Порядок та умови її надання визначаються Порядком №260, а також відповідними нормативно-правовими актами, які регулюють питання виплати матеріальної допомоги у відповідному календарному році.

Суд зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань має іншу правову природу, ніж обов`язкові щомісячні складові грошового забезпечення.

Її надання залежить від установлених законодавством умов, наявності відповідних підстав та рішення уповноваженої посадової особи.

Водночас у разі призначення такої допомоги її розмір повинен визначатися відповідно до вимог законодавства з урахуванням належних складових грошового забезпечення військовослужбовця.

Отже, якщо розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається з урахуванням місячного грошового забезпечення, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням впливає на правильність обчислення відповідної виплати.

Суд виходить із того, що встановлення протиправності нарахування базових складових грошового забезпечення зумовлює необхідність перевірки правильності обчислення похідних від них виплат.

При цьому відповідач не вправі залишати без відповідного перерахунку виплати, які були призначені позивачу та розмір яких визначався із застосуванням неправильно обчислених складових грошового забезпечення.

З огляду на викладене суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки в межах установлених законодавством підстав її призначення, із застосуванням належних складових грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності визначення грошового забезпечення позивача за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року із застосуванням розрахункової величини, яка не відповідає положенням пункту 4 постанови №704 у їх системному зв`язку із законами України про Державний бюджет України на відповідні роки та висновками Верховного Суду.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання здійснити перерахунок, нарахування і виплату грошового забезпечення позивача з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Також суд доходить висновку про необхідність забезпечення правильного обчислення похідних від грошового забезпечення виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у межах установлених законодавством умов їх призначення.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, наведеного нормативно-правового регулювання та правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року та належних позивачу похідних виплат.

Відновлення порушеного права позивача має здійснюватися шляхом проведення відповідачем відповідного перерахунку з урахуванням фактично виплачених сум, що забезпечить ефективний судовий захист та недопущення подвійного отримання грошового забезпечення.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року із застосуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.10.2022 року по 23.10.2024 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн та на 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із перерахунком усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату належної грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату належної матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник