Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №360/1197/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №360/1197/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 360/1197/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.05.2026 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.05.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом відповідно на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розміри виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року. Представник позивача вказує, що під час проходження військової служби відповідачем протиправно здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн, замість визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року. На думку представника позивача, такі дії відповідача суперечать положенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та призвели до заниження розміру грошового забезпечення позивача за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, а також інших виплат, розмір яких залежить від складових грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Представник позивача наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. У зв`язку із цим, починаючи з 29.01.2020 року, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців повинні визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням положень пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII. Зазначає, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено відповідні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, які підлягали застосуванню під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період. З метою захисту порушених прав представник позивача звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. Однак листом від 31.03.2026 року відповідач повідомив, що під час нарахування грошового забезпечення позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн. Представник позивача вважає, що застосування відповідачем незмінної розрахункової величини станом на 01.01.2018 року всупереч положенням чинного законодавства призвело до порушення гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі. Враховуючи викладене, представник позивача вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, протиправною, у зв`язку із чим звернулася до суду з цим позовом та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Борзаниці С.В.

26.05.2026 року ухвалою Луганського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в строк до 16 червня 2026 року надіслати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи “Електронний суд” відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, а також: довідку про проходження позивачем військової служби у відповідача; відомості про те, яка розрахункова величина використовувалася при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за період з 21.05.2021 по 25.01.2023; розрахунок посадового окладу позивача у період з 21.05.2021 по 25.01.2023 (складові посадового окладу); довідку про фактично нараховане та виплачене позивачу при звільненні грошове забезпечення із зазначенням у довідці окремо всіх складових грошового забезпечення; заяву позивача щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 21.05.2021 по 25.01.2023 та рішення (лист, повідомлення) прийняте за результатами її розгляду (у разі такого звернення).

Листом від 18.06.2026 року за №360/1197/26/3107/2026 “Про направлення справи за підсудністю”, Луганський окружний адміністративний суд на виконання рішення Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 направив на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №360/1197/26.

Так, рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 року №960/0/15-26 змінено із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

15.07.2026 року справа №360/1197/26 надійшла до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Враховуючи зазначене, а також у зв`язку з автоматизованим розподілом дана позовна заява була передана для розгляду судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято справу до провадження та розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №360/1197/26. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ): належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 2021 року по 2023 рік, у тому числі наказів про встановлення посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій та інших щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення; детальні розрахунки грошового забезпечення ОСОБА_1 за кожен місяць спірного періоду із зазначенням: розміру посадового окладу; розміру окладу за військовим званням; розміру та підстав виплати надбавки за вислугу років; розміру та підстав виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; розміру премії; інших доплат, надбавок та винагород; сум фактично нарахованого та виплаченого грошового забезпечення; довідку про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021-2023 роки із зазначенням застосованого при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідного тарифного коефіцієнта та нормативно-правових актів, які були підставою для такого розрахунку; копії особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби, у тому числі за 2021, 2022 та 2023 роки, у разі якщо надані раніше копії є неповними або не містять усіх необхідних відомостей; інформацію та документальне підтвердження щодо того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у кожному календарному році спірного періоду; копії наказів (витягів з наказів) про встановлення ОСОБА_1 тарифного розряду, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій та інших складових грошового забезпечення; письмове пояснення щодо правових підстав застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року (1762 грн), а не розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 20.08.2026 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

29.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не відповідають положенням законодавства, яке регулює порядок нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, а тому не підлягають задоволенню. Відповідач підтвердив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, що підтверджується довідкою від 08.06.2026 року №08/4666/26-Вн. Згідно з наказом від 24.01.2023 року №44-ОС позивач вибув для подальшого проходження військової служби в розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, відповідач наголосив, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Відповідач зазначив, що правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється відповідно до Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. На переконання відповідача, визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями повинно здійснюватися з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного у відповідний період, а не виключно на підставі первісної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Відповідач звернув увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до зазначеної постанови. Крім того, відповідач послався на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. На підтвердження своєї правової позиції відповідач навів висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування положень Закону №1774-VIII та недопустимості використання мінімальної заробітної плати як самостійної розрахункової величини для визначення відповідних виплат. Відповідач також зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 було скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, однак, на його переконання, зазначене судове рішення не створює підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, відповідач послався на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 року у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19, від 14.04.2021 року у справі №240/12309/20, від 27.05.2021 року у справі №520/5794/2020 та від 10.09.2021 року у справі №480/5496/20, які, на його думку, підтверджують правомірність застосованого порядку обчислення грошового забезпечення. Окремо відповідач звернув увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти. Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що відповідно до пунктів 2, 4, 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, така компенсація здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення в розмірі фактично утриманого податку. Відтак відповідач вважає зазначену позовну вимогу передчасною, оскільки на момент розгляду справи спір щодо фактичної невиплати відповідної компенсації відсутній. Також відповідач повідомив, що до матеріалів справи долучено картки грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки, які, за його твердженням, є первинними документами та містять відомості про всі види нарахованого і виплаченого позивачу грошового забезпечення. Нарахування здійснювалося відповідно до постанови №704 із застосуванням тарифних коефіцієнтів, визначених додатками 1 та 14 до цієї постанови, при цьому окремі накази щодо такого розрахунку не видавалися. Відповідач наголосив, що вимоги про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії є похідними від основної вимоги про перерахунок посадового окладу й окладу за військовим званням, а тому також не підлягають задоволенню. З огляду на викладене відповідач вважає, що під час нарахування та виплати грошового забезпечення позивача діяв відповідно до вимог чинного законодавства, протиправної бездіяльності не допустив, прав та законних інтересів позивача не порушив, у зв`язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою про проходження військової служби від 08.06.2026 року №08/4666/26-Вн, відповідно до якої позивач у зазначений період перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 24.01.2023 року №44-ОС позивач вибув для подальшого проходження військової служби в розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Під час проходження військової служби позивачу здійснювалися нарахування та виплата грошового забезпечення, до складу якого входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та інші передбачені законодавством виплати.

Предметом спору в цій адміністративній справі є правомірність застосування відповідачем під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, протягом періоду з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року.

Як убачається з матеріалів справи, під час нарахування грошового забезпечення позивачу за спірний період відповідач застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Зазначена обставина підтверджується довідкою фінансового підрозділу військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2026 року №604, а також не заперечується відповідачем у поданому відзиві на позовну заяву.

При цьому розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлені законами України про Державний бюджет України на відповідні роки станом на 01 січня, становили:

на 01.01.2021 року - 2270,00 грн;

на 01.01.2022 року - 2481,00 грн;

на 01.01.2023 року - 2684,00 грн.

Отже, протягом спірного періоду відповідач використовував незмінну розрахункову величину 1762,00 грн, незважаючи на зміну встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021, 2022 та 2023 роках.

З матеріалів справи також убачається, що представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлених законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Листом від 31.03.2026 року відповідач повідомив представника позивача про застосування під час обчислення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн.

Водночас із наданих відповідачем пояснень убачається, що військова частина НОМЕР_1 вважає проведений розрахунок грошового забезпечення правомірним, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 та приписи пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII.

У матеріалах справи наявні картки грошового забезпечення позивача за 2020–2023 роки, на які відповідач посилається як на первинні документи, що відображають здійснені нарахування та виплати.

Разом із тим факт здійснення позивачу виплат грошового забезпечення за спірний період сам по собі не свідчить про правильність визначення їх розміру, оскільки предметом судового розгляду є саме правомірність застосованої відповідачем розрахункової величини для визначення посадового окладу, окладу за військовим званням та пов`язаних із ними інших складових грошового забезпечення.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо належного визначення розмірів грошового забезпечення позивача за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, а саме щодо застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, а також щодо наявності правових підстав для перерахунку похідних від них виплат.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення відповідного перерахунку та невиплати належних сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, установлює єдину систему їх соціального і правового захисту та регулює відносини у цій сфері, є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, установлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер та умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Постановою №704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первісній редакції пункту 4 постанови №704 передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, зазначеними змінами було закріплено використання фіксованої розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року незалежно від його подальшого законодавчого збільшення.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким, зокрема, було змінено порядок визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до пункту 4 постанови №704.

Таким чином, з 29.01.2020 року відпали правові підстави для застосування змін, унесених пунктом 6 постанови №103 до пункту 4 постанови №704.

Відтак під час вирішення спору щодо правильності визначення грошового забезпечення військовослужбовців за період після 29.01.2020 року необхідно враховувати правове регулювання, яке передбачає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням законодавчих обмежень щодо використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, законодавець установив заборону на використання мінімальної заробітної плати як самостійної розрахункової величини для визначення відповідних виплат.

Водночас зазначена законодавча заборона не виключає можливості та необхідності використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини у випадках, прямо передбачених нормативно-правовими актами.

Суд наголошує, що поняття мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб мають різне правове призначення, а тому заборона застосування першої з них не може автоматично поширюватися на другу.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що положення пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII не перешкоджають визначенню посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704.

Вирішуючи питання щодо належної розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22 та від 22.03.2024 року у справі №380/10075/21.

Зокрема, у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний рік.

У зв`язку із цим до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, предметом розгляду якої були вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період після 29.01.2020 року із застосуванням положень пункту 4 постанови №704.

У постанові від 22.03.2024 року у справі №380/10075/21 Верховний Суд повторно звернув увагу на необхідність урахування зазначених правових висновків під час вирішення спорів про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, наведена судова практика стосується не лише питань видачі довідок для перерахунку пенсій особам, звільненим із військової служби, а й безпосередньо спорів щодо правильності нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Суд також ураховує постанову Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22, у якій зазначено, що обмеження, встановлене пунктом 3 розділу II Закону №1774-VIII щодо використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, не змінює висновку про необхідність застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене суд вважає, що правові висновки Верховного Суду у зазначених справах є релевантними для вирішення цього спору, оскільки стосуються однакового нормативно-правового регулювання порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до постанови №704.

Щодо правомірності визначення грошового забезпечення позивача у 2021-2023 роках.

Судом установлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року.

Отже, спірний період повністю охоплюється часом після 29.01.2020 року, коли відпали правові підстави для застосування фіксованої розрахункової величини прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року встановлено на рівні 2270,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено на рівні 2481,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року встановлено на рівні 2684,00 грн.

Натомість, як установлено судом та не заперечується відповідачем, під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за весь спірний період використовувалася розрахункова величина 1762,00 грн, що відповідала прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому законом станом на 01.01.2018 року.

Відтак відповідачем не враховано законодавчого збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021, 2022 та 2023 роках, що призвело до неправильного визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

Суд зазначає, що застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, не є встановленням нового виду грошового забезпечення або самостійною зміною його розміру судом, а становить застосування передбаченого законодавством механізму обчислення вже встановлених складових грошового забезпечення.

При цьому визначення конкретного розміру посадового окладу та окладу за військовим званням здійснюється шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 та 14 до постанови №704.

Отже, для належного обчислення грошового забезпечення позивача відповідач повинен був застосувати відповідні тарифні коефіцієнти до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, залежно від періоду нарахування.

Суд також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.

Однак зазначена постанова набрала чинності 20.05.2023 року, тобто після закінчення спірного періоду проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

У постанові Верховного Суду від 21.01.2026 року у справі №280/12030/24 також розмежовано правове регулювання, яке застосовувалося до набрання чинності постановою №481, та правове регулювання після 20.05.2023 року.

Отже, положення постанови №481 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, оскільки це фактично означало б надання зазначеному нормативно-правовому акту зворотної дії в часі.

Таким чином, посилання відповідача на постанову №481 як на підставу правомірності нарахування грошового забезпечення позивача протягом 2021-2023 років суд відхиляє.

Суд критично оцінює посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18 як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі стосується насамперед недопустимості застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини всупереч положенням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII.

Натомість у справі, що розглядається, позивач не заявляє вимог про визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Позовні вимоги ґрунтуються на необхідності використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Таким чином, наведений відповідачем правовий висновок Великої Палати Верховного Суду не спростовує обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 стосувалася виключно пенсійного забезпечення та не впливала на порядок визначення грошового забезпечення діючих військовослужбовців.

Зазначеним судовим рішенням скасовано пункт 6 постанови №103, яким були внесені зміни безпосередньо до пункту 4 постанови №704.

Верховний Суд постановою від 20.10.2022 року у справі №826/6453/18 залишив відповідну постанову апеляційного суду без змін.

Отже, наслідки скасування пункту 6 постанови №103 повинні враховуватися під час визначення належного нормативно-правового регулювання грошового забезпечення військовослужбовців.

Доводи відповідача про відсутність у нього повноважень самостійно змінювати нормативно-правові акти також не спростовують обґрунтованості позовних вимог, оскільки позивач не вимагає від відповідача зміни нормативно-правового регулювання, а наполягає на правильному застосуванні чинних норм права.

Посилання відповідача на можливе збільшення видатків державного бюджету внаслідок проведення перерахунку грошового забезпечення суд не приймає як належне правове обґрунтування відмови в реалізації передбачених законодавством соціальних гарантій.

Бюджетні міркування самі по собі не можуть змінювати порядок обчислення грошового забезпечення, визначений нормативно-правовими актами.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи відповідача не спростовують установленого факту застосування неналежної розрахункової величини під час нарахування грошового забезпечення позивача.

Щодо перерахунку додаткових видів грошового забезпечення.

Суд зазначає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення військовослужбовця, від розміру яких залежить обчислення окремих щомісячних та одноразових додаткових виплат.

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII та пункту 2 постанови №704 до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням може впливати на правильність обчислення інших складових грошового забезпечення, якщо їх розмір відповідно до законодавства визначається з урахуванням зазначених окладів.

У зв`язку із цим перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює необхідність перевірки та відповідного перерахунку похідних виплат, зокрема премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у частині, в якій їх розмір залежить від перерахованих складових грошового забезпечення.

При цьому суд зазначає, що такий перерахунок повинен здійснюватися з урахуванням фактично встановлених позивачу видів грошового забезпечення, розмірів відповідних надбавок, доплат, премій та інших виплат, а також раніше виплачених сум.

Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 розглядав питання перерахунку безпосередньо грошового забезпечення військовослужбовця, а в постанові від 22.03.2024 року у справі №380/10075/21 наголосив на застосуванні відповідних правових висновків також до спорів про доплату грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат.

Відтак суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії за спірний період із застосуванням належних розмірів посадового окладу й окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Стосовно позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з такого грошового забезпечення.

Суд зазначає, що компенсація сум податку з доходів фізичних осіб є передбаченою законодавством гарантією, спрямованою на забезпечення фактичного отримання військовослужбовцями належного їм грошового забезпечення.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність правових підстав для проведення перерахунку та виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення, відповідна виплата повинна здійснюватися з дотриманням вимог Порядку №44.

При цьому відсутність на момент розгляду справи фактичного утримання податку з майбутніх сум перерахованого грошового забезпечення не виключає обов`язку відповідача здійснити передбачену законодавством компенсацію одночасно з виплатою таких сум у разі відповідного утримання.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити виплату перерахованого грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони або вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не заперечує факту застосування під час нарахування грошового забезпечення позивача за спірний період розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року.

Водночас наведені відповідачем правові доводи не підтверджують правомірності застосування зазначеної величини до спірних правовідносин, які виникли після 29.01.2020 року та завершилися до набрання чинності постановою №481.

Отже, відповідачем не доведено правомірності непроведення перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Згідно з пунктами 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а також про інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів особи, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист таких прав.

Суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не лише визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення в належному розмірі, а й покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідний перерахунок та виплату належних сум.

При цьому здійснення безпосереднього розрахунку сум грошового забезпечення належить до компетенції відповідача як органу, який володіє первинними документами щодо проходження позивачем військової служби, установлених йому тарифних розрядів, військового звання, додаткових видів грошового забезпечення та фактично здійснених виплат.

Відтак зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення із зазначенням належної розрахункової величини, відповідних періодів і необхідності врахування раніше виплачених сум є достатнім та ефективним способом відновлення порушеного права позивача.

Ураховуючи встановлені обставини справи, положення Конституції України, Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Застосування відповідачем розрахункової величини 1762,00 грн, установленої станом на 01.01.2018 року, призвело до неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, що, своєю чергою, вплинуло на правильність нарахування інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів.

За таких обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом відповідно на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21.05.2021 року по 25.01.2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розміри виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua