Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/13235/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/13235/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2026 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 квітня 2026 року в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 квітня 2026 року про надання відстрочки відповідно до вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 квітня 2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою встановленої форми про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», додавши до неї документи, що підтверджують право на відстрочку. Позивач стверджує, що цю заяву в порядку, визначеному пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, розглянуто не було, рішення за результатами її розгляду не ухвалювалося, а його всупереч пункту 63 цього Порядку було направлено для проходження медичного огляду та 05 квітня 2026 року призвано на військову службу під час мобілізації з направленням до військової частини НОМЕР_1 . На думку позивача, до ухвалення комісією рішення за його заявою він не підлягав призову, через що наказ про призов є передчасним і підлягає скасуванню, а наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу є похідним від нього та так само протиправним. Позивач також посилається на те, що скасування наказу про призов має наслідком зміну його правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, і зазначає, що відповіді на адвокатські запити про надання копій наказу про призов та довідки військово-лікарської комісії йому не надано.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою позивачу надано строк для подання доказів наявності інвалідності I або II групи в особи, за якою він заявляв про здійснення постійного догляду, доказів того, що член сім`ї першого ступеня споріднення сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а також доказів вручення заяви від 03 квітня 2026 року.

На виконання цієї ухвали позивач подав суду копії експрес-накладної приватного підприємства «ДКО-ЕКСПРЕС» з відміткою про отримання відправлення, пенсійного посвідчення та довідки про встановлення інвалідності щодо члена сім`ї першого ступеня споріднення, а також висновку лікарсько-консультативної комісії № 237.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив, у якому просила відмовити в задоволенні позову в частині вимог до неї. Відповідач зазначив, що на підставі поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 квітня 2026 року № 21/1/1738 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 квітня 2026 року № 96 позивача зараховано до списків військової частини, прийнято на всі види забезпечення та призначено на посаду, цей наказ реалізовано, позивач прийняв посаду та приступив до виконання обов`язків військової служби. Відповідач наголосив, що акт індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом виконання, не може бути скасований після його виконання, оскільки це порушує принцип правової визначеності, а законодавство не передбачає припинення військової служби у спосіб скасування наказу про зарахування до списків частини: виключення зі списків особового складу можливе лише на підставі наказу по особовому складу з підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», серед яких скасування судом наказу про зарахування до списків частини відсутнє. Відповідач також повідомив, що 17 квітня 2026 року позивач залишив місце розташування підрозділу, у зв`язку з чим призначено службове розслідування.

ІНФОРМАЦІЯ_2 правом на подання відзиву не скористався (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

03 квітня 2026 року позивач оформив заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і цього ж дня о 10 год 34 хв передав її для пересилання приватному підприємству «ДКО-ЕКСПРЕС» за експрес-накладною № UA 10189983. Одержувачем відправлення в накладній зазначено Центр надання адміністративних послуг «Прозорий офіс» (м. Дніпро, проспект Слобожанський, 8), описом вкладення - заява про відстрочку.

Згідно з відміткою у графі «Дата отримання» тієї самої накладної відправлення вручено одержувачу 18 травня 2026 року о 14 год 15 хв. Саме цей документ подано позивачем суду як доказ вручення заяви від 03 квітня 2026 року. Інших доказів надходження заяви від 03 квітня 2026 року до центру надання адміністративних послуг або до відповідача-1 матеріали справи не містять.

05 квітня 2026 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатами якого довідкою військово-лікарської комісії від 05 квітня 2026 року № 2026-0405-2126-0581-0 його визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 квітня 2026 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 . Цього ж дня складено поіменний список військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_6 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 », від 05 квітня 2026 року № 21/1/1738, до якого включено позивача, а часом прибуття команди в пункт призначення визначено 05 квітня 2026 року, 22 год 45 хв.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 квітня 2026 року № 96 позивача зараховано до списків особового складу військової частини, прийнято на всі види забезпечення та призначено на посаду.

Висновок лікарсько-консультативної комісії № 237 про потребу особи, за якою позивач заявляв про здійснення постійного догляду, у постійному сторонньому догляді видано 13 квітня 2026 року строком дії до 13 квітня 2027 року. Щодо члена сім`ї першого ступеня споріднення позивача матеріали справи містять пенсійне посвідчення та довідку про встановлення інвалідності третьої групи безстроково. Документа про встановлення особі, за якою позивач заявляв про здійснення догляду, інвалідності I або II групи матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір по суті та надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дію якого в подальшому неодноразово продовжувано. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, зокрема на території Дніпропетровської області. На час виникнення спірних відносин і на дату ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану та триває загальна мобілізація.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII). Відповідно до частини п`ятої статті 22 цього Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Згідно з пунктом 14 частини першої цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані - члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).

Пунктом 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII. Згідно з пунктом 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним такої відстрочки при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії, головою яких є керівник відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу).

Відповідно до пункту 58 Порядку № 560 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки, яка повинна містити визначені цим пунктом обов`язкові відомості. До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або засвідчені в установленому порядку копії таких документів, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Адміністратор центру невідкладно засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг формує та передає заяву. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом не пізніше ніж протягом одного робочого дня з дня її отримання. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ.

Пунктом 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до органів державної влади, інших державних органів або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. Цим же пунктом визначено, що до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 63 Порядку № 560 військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Пунктами 81, 82 Порядку № 560 встановлено, що призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки; призов оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який видається в день відправлення військової команди до військової частини, а наказ командира військової частини видається в день призову та зарахування до списків військової частини.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовослужбовців - осіб, які проходять військову службу, та військовозобов`язаних - осіб, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період. Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби визначено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктами 2, 5 і 6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, визначено, що громадяни проходять військову службу в добровільному порядку або за призовом, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України, а початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби та граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII визначено вичерпний перелік підстав звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зокрема під час дії воєнного стану - за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі, за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії чи за наявності інвалідності, у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, через сімейні обставини або з інших поважних причин, у зв`язку зі звільненням з полону та в інших визначених цією нормою випадках.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації не виникає автоматично з факту наявності в особи життєвих обставин, передбачених статтею 23 Закону № 3543-XII. Таке право реалізується шляхом вчинення військовозобов`язаним активних дій у визначений Порядком № 560 спосіб, а саме особистого подання через центр надання адміністративних послуг заяви на ім`я голови комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку з доданням підтвердних документів, і оформлюється рішенням уповноваженої комісії. Саме з надходженням такої заяви до комісії Порядок № 560 пов`язує і початок семиденного строку її розгляду, і заборону призову до ухвалення комісією рішення, і заборону направлення на медичний огляд.

Доводи позивача про протиправну бездіяльність відповідача-1 щодо нерозгляду заяви від 03 квітня 2026 року суд відхиляє. Строк, установлений пунктом 60 Порядку № 560, обчислюється з дати надходження заяви, а обов`язок зареєструвати заяву виникає в територіального центру комплектування та соціальної підтримки з дня її отримання. Поданими самим позивачем доказами підтверджено, що заяву від 03 квітня 2026 року було передано приватному підприємству «ДКО-ЕКСПРЕС» для доставки на адресу центру надання адміністративних послуг і вручено одержувачу лише 18 травня 2026 року. Отже, станом на 05 квітня 2026 року ні центр надання адміністративних послуг, ні відповідач-1 заяви позивача не отримували, а тому в них не виникло ані обов`язку розглянути її у семиденний строк, ані можливості ухвалити за нею будь-яке рішення. Бездіяльності, яка полягала б у нерозгляді заяви у визначений Порядком № 560 строк, станом на дату видання оскаржуваного наказу про призов допущено не було.

Суд відхиляє і довід позивача про те, що надсиланням заяви 03 квітня 2026 року він реалізував право на відстрочку у встановлений спосіб. Пункт 58 Порядку № 560 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, вимагає особистого подання заяви через центр надання адміністративних послуг з пред`явленням військово-облікового документа. Надсилання заяви приватною кур`єрською службою на адресу центру надання адміністративних послуг цієї вимоги не замінює: таке відправлення не є особистим зверненням, не супроводжується пред`явленням військово-облікового документа і не запускає передбаченої пунктом 58 Порядку № 560 процедури формування та передачі заяви адміністратором центру. Факт відправлення заяви сам по собі не є тотожним її поданню в установленому порядку і тим більше не є тотожним набуттю права на відстрочку.

Безпідставним є й довід позивача про передчасність наказу від 05 квітня 2026 року з посиланням на пункт 60 Порядку № 560, за яким до ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову. Ця гарантія діє щодо особи, заява якої надійшла на розгляд комісії і щодо якої рішення ще не ухвалено. Оскільки заява позивача до комісії не надходила, підстав для застосування зазначеної заборони станом на 05 квітня 2026 року не було. З тих самих мотивів суд відхиляє довід про порушення пункту 63 Порядку № 560 направленням позивача на медичний огляд: ця норма поширюється лише на військовозобов`язаних, які звернулися із заявою відповідно до пункту 58 Порядку № 560, тоді як позивач у визначеному цим пунктом порядку не звертався, а відповідач-1 станом на 05 квітня 2026 року не володів і не міг володіти відомостями про таку заяву.

Не знаходить підтвердження і довід позивача про наявність у нього права на відстрочку за пунктом 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Ця норма пов`язує право на відстрочку із сукупністю умов: особа, за якою здійснюється постійний догляд, має бути особою з інвалідністю I або II групи; доглядальник має бути членом її сім`ї другого ступеня споріднення; члени сім`ї першого ступеня споріднення мають бути відсутні або самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Матеріали справи такої сукупності не підтверджують. Документа про встановлення особі, за якою позивач заявляв про здійснення догляду, інвалідності I або II групи суду не надано, хоча ухвалою від 22 травня 2026 року позивачу надавався строк для його подання. Щодо члена сім`ї першого ступеня споріднення подано документи про встановлення інвалідності третьої групи, які самі по собі не є ані висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії, ані рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу цієї особи в постійному догляді. Висновок лікарсько-консультативної комісії № 237 про потребу в постійному сторонньому догляді видано 13 квітня 2026 року, тобто вже після видання оскаржуваного наказу про призов, а отже станом на 03 і 05 квітня 2026 року такий документ не існував і не міг бути поданий комісії.

Суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII з дня відправлення до військової частини з ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач набув статусу військовослужбовця, що підтверджується поіменним списком від 05 квітня 2026 року № 21/1/1738 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 квітня 2026 року № 96 про зарахування до списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 520/7954/22 звернув увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, при цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Оскільки позивач не реалізував право на відстрочку у визначений Порядком № 560 спосіб до моменту призову, станом на 05 квітня 2026 року він не мав оформленої відстрочки і не належав до військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. За таких обставин начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , видаючи наказ від 05 квітня 2026 року про призов позивача на військову службу під час мобілізації та направлення до військової частини НОМЕР_1 , діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 3543-XII і Порядком № 560, а підстав для визнання цього наказу протиправним та його скасування немає.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби є різними правовими інститутами, що ґрунтуються на різних нормах. Набувши статусу військовослужбовця, позивач перестав належати до категорії військовозобов`язаних, яким згідно зі статтею 23 Закону № 3543-XII і пунктом 56 Порядку № 560 надається відстрочка. Тому вимога зобов`язати відповідача-1 розглянути заяву від 03 квітня 2026 року про надання відстрочки відповідно до вимог Порядку № 560 також не підлягає задоволенню: розгляд такої заяви щодо особи, яка вже проходить військову службу, не може відновити жодного порушеного права позивача і не є ефективним способом захисту.

Вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини та про зобов`язання виключити його зі списків особового складу є похідними від вимоги про скасування наказу про призов, у задоволенні якої відмовлено. Крім того, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється не на власний розсуд командира, а на підставі поіменного списку команди, що надходить від територіального центру комплектування та соціальної підтримки; такий список щодо позивача складено 05 квітня 2026 року за № 21/1/1738. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06 квітня 2026 року № 96 реалізовано, позивача прийнято на всі види забезпечення та призначено на посаду. Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина третя статті 24 Закону № 2232-XII), а звільнення з військової служби здійснюється виключно з підстав, передбачених статтею 26 Закону № 2232-XII. Скасування судом наказу про призов або наказу про зарахування до списків частини серед цих підстав відсутнє, тому задоволення таких вимог не припинило б відносин військової служби і не відновило б становища, яке позивач вважає порушеним. Позивач не позбавлений права звернутися в установленому порядку з рапортом про звільнення з військової служби за наявності передбачених законом підстав, надавши належно оформлені документи.

Довід позивача про ненадання відповідачами відповідей на адвокатські запити не впливає на наведені висновки, оскільки правомірність оскаржуваних наказів перевірено судом за наявними у справі доказами, а розгляд адвокатських запитів предметом цього спору не є. Не може бути підставою для задоволення позову і довід про зміну правового статусу позивача внаслідок скасування наказу про призов, оскільки такий наслідок законом не передбачений, а підстави та порядок припинення військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Доводи відзиву військової частини НОМЕР_1 щодо неможливості виконання вимоги про виключення позивача зі списків особового складу без наказу по особовому складу узгоджуються з наведеними вище висновками суду і приймаються. Водночас обставини, пов`язані із залишенням позивачем місця розташування підрозділу 17 квітня 2026 року, на які посилається відповідач-2, виходять за межі предмета цього спору і судом не оцінюються.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням відмови в задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова