Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №160/28953/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/28953/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

15.09.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу та поліцейськими, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу та поліцейськими, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в спірний період відповідач визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, хоча після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 застосуванню підлягав пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первинній редакції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 15.10.2026 за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

14.10.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2026 № 2404 (форма 5) позивач перебуває на військовій службі за мобілізацією у цій військовій частині з 25.02.2022 по теперішній час.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 15.09.2025.

Представник позивача звернувся до відповідача, щодо відомостей про нарахування грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з моменту зарахування по момент виключення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, але відповідач повідомив про те, що підстав для нарахування немає.

Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній у спірний період) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, за якими розміри окладів визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Отже, у спірний період з 25.02.2022 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Спірний період обмежено 19.05.2023, тобто днем, що передує набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а тому зміни, внесені цією постановою до пункту 4 Постанови № 704, до спірних правовідносин не застосовуються.

Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено: на 1 січня 2022 року - у розмірі 2481 грн, на 1 січня 2023 року - 2684 грн.

Визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), відповідач застосував норму в редакції, яка у спірний період не діяла, що не відповідає вимогам частини 2 статті 19 Конституції України та статті 9 Закону № 2011-XII.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є базою для обчислення щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких визначається у відсотковому відношенні до них, перерахунок окладів тягне за собою перерахунок таких видів грошового забезпечення за той самий період, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснувала, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають регулюванню статтею 233 Кодексу законів про працю України в попередній редакції, а в період з 19.07.2022 - статтею 233 цього Кодексу в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX.

Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, передбачала, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Встановлений частиною першою цієї статті в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тримісячний строк Конституційний Суд України Рішенням від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а строк, визначений частиною другою статті 233 цього Кодексу в чинній редакції, стосується виплати сум, що належать працівникові при звільненні. Позивач продовжує проходити військову службу у відповідача, службові відносини між сторонами не припинені, а позов подано 15.09.2026, тобто після ухвалення наведеного Рішення Конституційного Суду України. За таких обставин підстав для висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду немає.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності своєї бездіяльності не довів.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судовий збір позивачем не сплачувався на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 9, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розмір яких визначено виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року включно, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез