Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №140/7773/26 — Волинський окружний адміністративний суд

Суд: Волинський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №140/7773/26

Суддя: Андрусенко Оксана Орестівна

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/7773/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Андрусенко О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 , відповідач-2) про: визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття на військовий облік, скерування на проходження медичного огляду військово-лікарської комісії, призову на військову службу під час мобілізації; визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.05.2026 №3189 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову позивача на військову службу та направлення для проходження військової служби під час загальної мобілізації до В/ч НОМЕР_1 ; визнання протиправним та скасування наказу командира В/ч НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини на посаду, на всі види забезпечення; зобов`язання В/ч НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 ; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 привести військово-облікові дані позивача у відповідність до первісних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішення військово-лікарської комісії від 01.09.2022 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за станом здоров`я на підставі статті 39а графи ІІ Розкладу хвороб (гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 2, серцево-судинний ризик 4 (дуже високий)), про що внесено відомості до військового квитка. Зазначає, що стан його здоров`я на сьогодні є гіршим, ніж у 2022 році, оскільки він переніс три ішемічні інсульти та має когнітивні розлади, а захворювання має стійкий прогресуючий характер.

Однак, незважаючи на вказане, 15.05.2026 позивача примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , того ж дня позаштатною військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 його визнано придатним до військової служби, після чого призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до В/ч НОМЕР_1 , де він перебуває на даний час.

Зауважує, що медичний огляд фактично проведено формально: об`єктивні медичні обстеження, лабораторні та інструментальні дослідження не здійснювалися, направлення до спеціалізованих закладів охорони здоров`я не формувалися, повідомлення позивача про виключення з військового обліку та наявні захворювання проігноровано. З рішенням військово-лікарської комісії та наказом про призов позивача ознайомлено не було.

Вказує, що за результатами розгляду його скарги на рішення військово-лікарської комісії 16 регіональна військово-лікарська комісія листом від 12.06.2026 №1190/7562 надала командиру В/ч НОМЕР_1 вимогу направити позивача на медичний огляд гарнізонною (госпітальною) військово-лікарською комісією для визначення дійсного ступеня придатності до військової служби, що, на думку позивача, підтверджує обґрунтовані сумніви в об`єктивності висновку від 15.05.2026.

Посилаючись на пункт 3.3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, зазначає, що повторний огляд осіб, визнаних непридатними до військової служби, можливий лише після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я, проте таке обстеження позивача не проводилося.

З урахуванням наведеного вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб`єкт владних повноважень, не забезпечив виконання повноважень, вчинення дій та перевірки документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов, а оскаржувані дії відповідачів не ґрунтуються на правильному застосуванні норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України і вчинені без урахування всіх фактичних обставин.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.57).

У відзиві на позовну заяву від 08.07.2026 представник В/ч НОМЕР_1 позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування такої позиції зазначив, що наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини є похідним від первинних дій ІНФОРМАЦІЯ_3 та виданий на виконання чинного на той момент наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.05.2026 №3189 про призов позивача на військову службу. Оскільки до скасування в судовому порядку такий наказ є правомірним для суб`єкта правозастосування, військова частина не мала права не зарахувати позивача до особового складу, а тому її дії не можуть вважатися протиправними.

Крім того, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання її протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію його виконанням, а Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов чи наказу про зарахування до списків військової частини.

Відповідач-1, отримавши ухвалу про відкриття провадження 29.06.2026, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, у встановлений судом строк відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України та відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 від 01.09.2022 №574, за результатами медичного огляду 01.09.2022 позивачу встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ступінь 2, серцево-судинний ризик 4 (дуже високий), та на підставі статті 39а графи ІІ Розкладу хвороб визнано його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с. 8).

Як видно з довідки військово-лікарської комісії від 15.05.2026 №2026-0515-1441-2860-0, ОСОБА_1 15.05.2026 пройшов медичний огляд позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 , де встановлено діагноз: I10 Есенціальна (первинна) гіпертензія; гіпертонічна хвороба І стадія, ступінь 1, серцево-судинний ризик помірний, СН 0 стадія. На підставі статті 39в графи ІІ Розкладу хвороб визнаний придатним до військової служби. Графа «Відмітка про ознайомлення з постановою ВЛК» у довідці не заповнена (а.с. 28).

Того ж дня наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.05.2026 №3189 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до поіменного списку від 15.05.2026 №4787, сержанта ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до В/ч НОМЕР_1 (а.с. 36).

Наказом командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2026 №139 сержанта запасу ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.05.2026 зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони В/ч НОМЕР_1 . Підставою видання наказу зазначено, зокрема, поіменний список від 15.05.2026 №4787 ІНФОРМАЦІЯ_3 та довідку ВЛК від 15.05.2026 №2026-0515-1441-2860-0 (а.с. 80).

01.06.2026 представник позивача звернулася до 16 регіональної військово-лікарської комісії зі скаргою на рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 15.05.2026 №2026-0515-1441-2860-0 (а.с. 39-40).

Листом від 12.06.2026 №1190/7562 16 регіональна військово-лікарська комісія повідомила, що за результатами розгляду скарги командиру В/ч НОМЕР_1 надано вимогу направити військовослужбовця ОСОБА_1 на медичний огляд гарнізонною (госпітальною) військово-лікарською комісією при закладі охорони здоров`я системи Міністерства оборони України з усіма наявними медичними документами з метою визначення ступеня придатності до військової служби (а.с. 42).

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 04.06.2026 №1529/1/7392, наданим у відповідь на скаргу представника позивача, відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» ОСОБА_1 11.11.2024 взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_8 як особа, яка прибула з інших місцевостей України або з-за кордону на нове місце проживання, а 09.10.2025 – взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з відомостями Реєстру позивач на момент проведення мобілізаційних заходів обліковувався як військовозобов`язаний, відомості про його виключення з військового обліку відсутні. Також з 30.11.2025 позивач перебував у розшуку за порушення правил військового обліку у зв`язку з непроходженням військово-лікарської комісії, і 15.05.2026 доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 працівником поліції як особа, яка перебуває у розшуку (а.с. 23).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону №2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, встановлення освітнього рівня, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадження та виконання заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення №402).

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення № 402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Згідно абзацу першого пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Так, абзацом другим підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби».

Відповідно до пункту 3.3 розділу II Положення №402 особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання, - за графою III додатка 1 до цього Положення.

Як встановлено судом вище, відповідно до довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 від 01.09.2022 №574 ОСОБА_1 на підставі статті 39а графи ІІ Розкладу хвороб визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Аналіз наведених вище норм Закону №2232-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, ІНФОРМАЦІЯ_2 09.10.2025 взяв позивача на військовий облік як військовозобов`язаного, а 15.05.2026 скерував його на медичний огляд ВЛК та призвав на військову службу під час мобілізації, проігнорувавши ту обставину, що позивач у 2022 році визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, тобто не є військовозобов`язаним, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації.

Посилання на те, що в Реєстрі «Оберіг» були відсутні відомості про виключення позивача з військового обліку, суд відхиляє, оскільки ведення персонально-якісного обліку та внесення відомостей до Реєстру в силу частини першої статті 34 Закону №2232-XII покладається саме на районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Неповнота або недостовірність відомостей Реєстру, допущена органом, на який покладено його ведення, не може бути підставою для покладення на особу обов`язків, від виконання яких її звільнено в установленому законом порядку.

З тих самих підстав суд не може погодитися з тим, що перебування позивача у розшуку за порушення правил військового обліку у зв`язку з непроходженням військово-лікарської комісії свідчить про правомірність подальших мобілізаційних заходів. Позивач, виключений з військового обліку за станом здоров`я, не був зобов`язаний проходити медичний огляд ВЛК як військовозобов`язаний, а отже, саме по собі внесення до Реєстру відомостей про його розшук не створює правових підстав для взяття його на військовий облік та призову на військову службу.

На переконання суду, після отримання від позивача повідомлення про його виключення з військового обліку за станом здоров`я, відповідач-1 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахувати її при проведенні подальших мобілізаційних заходів щодо позивача.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402 особи, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП лише після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, для чого лікар - член ВЛК формує електронне направлення в ЕСОЗ.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункт 3.3 розділу II Положення №402) ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано. Медичний огляд позивача, його скерування на огляд, винесення постанови ВЛК, призов та направлення до військової частини відбулися в один день – 15.05.2026.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за результатами огляду 15.05.2026 позивачу встановлено гіпертонічну хворобу І стадії, ступінь 1, з помірним серцево-судинним ризиком, тоді як у 2022 році в нього діагностовано гіпертонічну хворобу ІІІ стадії, ступінь 2, з дуже високим серцево-судинним ризиком та наслідками перенесеного ішемічного інсульту. Попри очевидну розбіжність між даними попередньої медичної документації та результатами актуального огляду, доказів проведення спільного огляду (консиліуму) за участі провідних (головних) медичних фахівців, як того вимагає пункт 1.1 розділу ІІ Положення №402, відповідачем-1 не надано.

Наведене узгоджується і з тим, що 16 регіональна військово-лікарська комісія за результатами розгляду скарги представника позивача надала вимогу направити ОСОБА_1 на повторний медичний огляд гарнізонною (госпітальною) ВЛК для визначення дійсного ступеня придатності до військової служби.

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, як взяття позивача на військовий облік, так і його повторний медичний огляд та призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язані з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку суду питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби – на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною, звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на попередній; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин, безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторони в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gдfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 стали наслідком взяття позивача на військовий облік, мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу даної військової частини.

Відтак, суд приходить до переконання, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.05.2026 №3189 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову сержанта ОСОБА_1 на військову службу та відправлення до В/ч НОМЕР_1 підлягає скасуванню.

В той же час, оскільки судом встановлено, що позивача незаконно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини та виключення такої особи зі складу військової частини, куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2026 №139 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу даної військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду також є протиправним та підлягає скасуванню, незважаючи на те, що командир військової частини безпосередньо і фактично не вчиняв протиправної поведінки при прийнятті такого наказу.

З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача-2 про те, що його наказ виданий на виконання чинного на той момент наказу про призов, оскільки предметом оцінки у даній справі є не винна поведінка командира військової частини, а правові наслідки протиправного первинного рішення, від якого похідним є наказ відповідача-2.

Варто вказати, що після видання ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу від 15.05.2026 №3189 про призов та направлення позивача для проходження військової служби до В/ч НОМЕР_1 стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

Вказана стаття встановлює ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено у відповідності до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

У даному ж випадку, звернувшись до суду, ОСОБА_1 оскаржував правомірність його призову на військову службу під час мобілізації.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-1 щодо взяття позивача на військовий облік та його призову на військову службу та, як наслідок, наказу командира В/ч НОМЕР_1 про зарахування останнього до особового складу даної військової частини.

В абзаці третьому підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Відтак, правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів є те, що вказані накази не породжують правових наслідків від моменту їх прийняття, а правовідносини сторін повинні бути приведені до попереднього стану.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові від 11.04.2024 у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби у зв`язку із визнанням протиправними та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Наведеним спростовуються доводи представника відповідача-2 про незворотність процедури призову та вичерпання дії оскаржуваного наказу. Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

Посилання відповідача-2 на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 суд не бере до уваги, оскільки у вказаній справі позивач, будучи військовозобов`язаним, оскаржував порушення процедури його призову, а ефективним способом захисту було визнано неналежним саме вимогу про звільнення з військової служби. Натомість у цій справі позивач не мав статусу військовозобов`язаного взагалі, а тому не міг бути суб`єктом призову, а предметом позову є, зокрема, скасування наказів про призов та зарахування до списків особового складу і виключення з цих списків як наслідок такого скасування.

Разом із тим, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача-2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Зважаючи на вищевикладене, з метою повного відновлення порушених прав позивача та повернення їх до попереднього стану, суд також вважає підставною позовну вимогу щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 привести військово-облікові дані позивача у відповідність до первісних, оскільки при розгляді справи встановлено, що у 2022 році позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Для ефективного захисту прав позивача та з метою забезпечення виконуваності судового рішення суд вважає за необхідне конкретизувати цей спосіб захисту шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби.

Отже, взаємопов`язані позовні вимоги належить задовольнити у спосіб, визначений у резолютивній частині цього рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 3194,88 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.06.2026.

Враховуючи те, що протиправні дії, які стали підставою для звернення до суду, вчинено ІНФОРМАЦІЯ_2 , а наказ В/ч НОМЕР_1 є похідним від них, у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3194,88 грн.

У позовній заяві позивач зазначив, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 5000,00 грн, а докази їх понесення будуть подані суду додатково. Оскільки на час ухвалення рішення такі докази до суду не надано, питання про розподіл цих витрат може бути вирішено в порядку статті 252 КАС України у разі їх подання з дотриманням вимог частини сьомої статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік, скерування на проходження медичного огляду військово-лікарської комісії та призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.05.2026 №3189 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період до Військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.05.2026 №139 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та призначення на посаду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_10 привести військово-облікові дані ОСОБА_1 у відповідність до первісних шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3194,88 грн (три тисячі сто дев`яносто чотири грн 88 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_10 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя О. О. Андрусенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua