Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №285/2517/26 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №285/2517/26

Суддя: Панкеєва В. А.

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2517/26 Головуючий у 1-й інст. Літвин О.О.

Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 285/2517/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Айкон Дебт Коллекшн" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2026 року,

встановив:

У квітні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Айкон Дебт Коллекшн" (далі - ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн") звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1974933 від 23.09.2021 у розмірі 10743,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначало, що 23.09.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Верона" (далі - ТОВ "ФК "Верона") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1974933 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримала грошові кошти в розмірі 3000,00 грн, строком на 29 днів, зі сплатою відсотків в розмірі 1,90 % на добу.

Вказує, що первісним кредитором були виконані зобов`язання в повному обсязі та надано відповідачу кредит у сумі 3000,00 грн, проте, відповідач порушив умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість зі сплати кредиту та процентів, яка становить 10743,00 грн, з яких 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7743,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками.

В подальшому, 01.12.2023 між ТОВ "ФК "Верона" та позивачем було укладено договір відступлення права вимоги №1-01/12/2023, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором № 1974933 від 23.09.2021 на суму 10743,00 гривень.

Оскільки станом на день звернення до суду з позовом заборгованість за кредитним договором не погашена, позивач просив задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" заборгованість за кредитним договором №1974933 від 23.09.2021 в розмірі 10743,00 грн, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.?

Не погодившись частково з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення в частині визначеного судом розміру процентів за користування кредитними коштами та витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості за процентами, оскільки первісно встановлений договором строк кредитування закінчився 21 жовтня 2021 року, а тому саме цим періодом має обмежуватися нарахування передбачених договором процентів за користування кредитними коштами.

Також апелянт не погоджується з висновками суду щодо застосування умов кредитного договору про продовження строку користування кредитом. Договором передбачено можливість пролонгації шляхом сплати нарахованих та несплачених процентів, після чого строк користування кредитом продовжувався на наступні десять календарних днів, а також автоматичну пролонгацію кредитування та можливість її неодноразового застосування.

Проте умови договору в частині автоматичної пролонгації та застосування підвищеної процентної ставки у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день користування кредитними коштами є несправедливими щодо споживача та такими, що створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків сторін на його шкоду. Такі умови не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також положенням законодавства про захист прав споживачів. Участь споживача як слабшої сторони кредитних правовідносин потребує належної оцінки судом справедливості умов кредитного договору. Натомість, на думку апелянта, суд першої інстанції формально підійшов до вирішення спору, обмежившись встановленням факту укладення кредитного договору та перевіркою математичного розрахунку позивача, однак не надав належної правової оцінки умовам договору щодо автоматичної пролонгації строку кредитування та застосування підвищеної процентної ставки.

Вважає, що проценти за користування кредитом за погодженою сторонами ставкою 1,9 % на день підлягали нарахуванню виключно протягом первісного строку кредитування - з 23 вересня по 21 жовтня 2021 року включно, тобто протягом 29 календарних днів, в розмірі 1653,00 грн.

У зв`язку з цим просить змінити рішення суду першої інстанції в частині процентів, визначивши їх розмір у сумі 1653,00 грн, а в решті вимог про стягнення процентів відмовити.

Окремо апелянт не погоджується з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції на користь позивача. Зазначає, що справа не була складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, допит сторін та свідків не проводився, представник позивача участі у судових засіданнях не брав, а обсяг підготовлених ним процесуальних документів був незначним. Зазначені обставини свідчать про неспівмірність присуджених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Посилаючись на практику Верховного Суду щодо застосування критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі заявлені нею витрати, якщо їх розмір є завищеним порівняно зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, витраченим часом та значенням спору для сторони.

З огляду на характер спору, обсяг наданої позивачу правничої допомоги та розмір задоволених позовних вимог апелянт вважає обґрунтованим відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2026 року - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги в частині нарахування процентів, позивач зазначає, що 23 вересня 2021 року між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3000,00 грн строком на 29 календарних днів, з 23 вересня до 21 жовтня 2021 року включно. Сторони погодили фіксовану процентну ставку в розмірі 1,9 % від суми кредиту за кожен день користування кредитними коштами, а у разі часткового погашення - на непогашену частину кредиту.

Кредитним договором було врегульовано також наслідки неповернення кредиту в заплановану дату. Зокрема, відповідно до пунктів 9.4.3.-9.4.3.2. договору в разі несплати позичальником заборгованості до запланованої дати повернення кредиту договір вважався автоматично продовженим, а строк користування кредитом - подовженим. Строк кожної автопролонгації становив 10 календарних днів, починаючи з дня, наступного за запланованою датою повернення кредиту, а протягом такого періоду застосовувалася підвищена процентна ставка в розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день користування ним. Автоматична пролонгація могла застосовуватися неодноразово, однак не більше ніж протягом 70 календарних днів у сукупності.

На думку позивача, підписавши кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідачка підтвердила своє волевиявлення на укладення договору саме на визначених у ньому умовах, погодившись із сумою кредиту, строком кредитування, розміром процентних ставок, а також порядком і наслідками автоматичного продовження строку користування кредитними коштами.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, позивач зазначає, що при вирішенні питання щодо правомірності нарахування процентів після закінчення первісного строку кредитування необхідно враховувати зміст конкретних умов договору та встановлювати правову природу відповідних нарахувань. Вважає, що оскільки сторони безпосередньо передбачили у договорі можливість його автоматичної пролонгації, визначили тривалість такого періоду та процентну ставку, яка застосовується протягом нього, доводи апеляційної скарги про можливість нарахування процентів виключно за первісні 29 днів користування кредитом є необґрунтованими.

Також зазначає, що з метою підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості та у відповідь на заперечення відповідачки 28 травня 2026 року позивач подав до суду детальний розрахунок заборгованості. Вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив умови кредитного договору та наданий розрахунок, а тому підстав для зменшення розміру процентів до 1653,00 грн, як про це просить відповідачка, немає.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що під час звернення до суду в позовній заяві було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого очікуваний розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 13000,00 грн.

Посилається на положення статей 133, 137, 141 ЦПК України та зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат і за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами. Розмір таких витрат установлюється судом на підставі поданих стороною доказів щодо обсягу наданої адвокатом правничої допомоги та її вартості.

Також посилається на положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Правил адвокатської етики, відповідно до яких гонорар є формою винагороди адвоката, а його розмір і порядок сплати визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом. При визначенні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, обсяг наданої правничої допомоги, витрачений на її надання час та інші істотні обставини. Зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано передбачені процесуальним законом докази, які підтверджують як надання відповідних послуг, так і їх вартість. Посилаючись на практику Верховного Суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що подані докази є належними та достатніми для підтвердження заявлених судових витрат.

Не погоджується з доводами відповідачки про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи. Зазначає, що розмір гонорару визначався з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката, а понесені позивачем витрати підтверджені належними та допустимими доказами. Тому підстав для зменшення їх розміру до 2000,00 грн, як про це просить відповідачка в апеляційній скарзі, позивач не вбачає.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 23 вересня 2021 року в електронній формі укладено кредитний договір №1974933, за яким відповідачка отримала 3000,00 грн строком на 29 календарних днів зі сплатою 1,9 % від суми кредиту за кожен день користування ним. Факт укладення договору та отримання кредитних коштів суд визнав належно підтвердженим, а погоджені сторонами умови - обов`язковими для виконання. Суд урахував, що умовами договору передбачено автоматичну пролонгацію у разі неповернення кредиту у встановлений строк із застосуванням у цей період підвищеної процентної ставки 2,9 % на день, при цьому загальна тривалість такої пролонгації не могла перевищувати 70 календарних днів. Оскільки відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, суд дійшов висновку, що вона була ознайомлена з його умовами та погодилася з ними.

Перевіривши розрахунок заборгованості, суд визначив, що за первісний строк кредитування - 29 днів, проценти становлять 1653,00 грн, а за 70 днів автоматичної пролонгації за ставкою 2,9 % на день - 6090,00 грн, усього 7743,00 грн. Урахувавши неповернення відповідачкою 3000,00 грн кредиту, суд визнав доведеною заборгованість у загальному розмірі 10743,00 грн.

Також суд установив, що на підставі договору відступлення права вимоги від 01 грудня 2023 року №1-01/12/2023 ТОВ "ФК "Айкон Дебт Коллекшн" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором. Оскільки кредитні кошти у погоджений строк не повернуті, а відповідачкою не надано доказів на спростування розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив позов у повному обсязі. Вирішуючи питання про судові витрати, суд визнав заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу - 13000,00 грн - неспівмірним зі складністю справи, ціною позову та обсягом виконаної адвокатом роботи. З огляду на поширеність цієї категорії спорів, характер і складність справи, обсяг необхідних процесуальних дій та критерії реальності, необхідності й розумності витрат суд зменшив їх розмір до 5000,00 грн та стягнув цю суму з відповідачки на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23 вересня 2021 року між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 було укладено договір № 1974933 (далі - договір) (а.с.12-17).

Згідно п.1.2. загальний розмір наданого кредиту (сума коштів, які кредитодавець зобов`язується надати позичальникові за цим договором) складає 3000,00 грн (надалі за текстом - "сума кредиту").

Строк, на який надається кредит, складає 29 календарних днів з моменту підписання цього договору та перерахування (видачі) коштів позичальнику, а саме: з 23.09.2021 по 21.10.2021 включно. Процентна ставка за кредитом становить 1,90 % від суми кредиту в день. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту, а у разі часткового погашення – на непогашену частину (п.1.3.- 1.4.).

Згідно п.3.1. договору за користування наданими у кредит грошовими коштами позичальник сплачує кредитодавцю проценти від суми наданого кредиту у національній валюті України - гривні, по фіксованій процентній ставці, яка визначена в пункті 1.4. цього договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку дії договору.

Як видно з Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, сума кредиту за договором/погашення суми кредиту становить 3000,00 грн, розмір процентів за користування кредитом - 1653,00 грн.

01.12.2023 між ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" та ТОВ "Верона" укладено договір №1-01/12/2023 відступлення права вимоги, за яким в порядку та на умовах, визначених договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України, у виконавчому проваджені та усіх судових спорах, пов`язаному з правом вимоги (а.с.20-21).

Як видно з витягу з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023 позивач набув право грошової вимоги ТОВ "Верона" до боржників, зокрема, відповідача ОСОБА_1 за договором № 1974933 від 23.09.2021, загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 10743,00 грн, з них 3000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 7743,00 грн - залишок по відсотках (а.с.22).

Отже, позивач набув статусу нового кредитора та право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Згідно виписки з особового рахунку за вказаним кредитним договором станом на 20.02.2026 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за період з 23.09.2021 по 20.02.2026 становить 10743,00 грн, з них прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами - 7743,00 грн (а.с.23).

У даній справі встановлено, розмір боргу за тілом кредиту в сумі 3000,00 грн відповідачем не оспорено, а отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення боргу в цій частині у повному обсязі.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Відповідно до змісту ст. ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У постанові Верховного Суду від 09.01.2020 у справі № 643/5521/19 зазначено, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Отже, для стягнення договірних процентів за період після закінчення первісного строку кредитування позивач повинен довести, що строк користування кредитом був продовжений у спосіб, передбачений договором, а проценти нараховані саме в межах такого продовженого строку.

Вирішуючи питання щодо процентів, суд виходив із того, що згідно з умовами договору проценти за користування кредитом за первинний строк кредитування підлягали нарахуванню за період з 23.09.2021 по 21.10.2021 включно, тобто за 29 календарних днів. Розмір процентів за один день користування кредитом становив 57 грн (3000,00 грн?1,9 %). Таким чином, за 29 днів користування кредитом сума процентів складає 1653,00 грн (57 грн?29 днів). Умовами договору, зокрема п.9.4.3., передбачено, що у разі неповернення кредиту у встановлений строк договір вважається автоматично продовженим, а в період автопролонгації застосовується підвищена процентна ставка у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Розмір процентів за один день користування кредитом у період автопролонгації становить 87 грн (3000,00 грн?2,9 %). Отже, за максимальний передбачений договором строк автопролонгації 70 календарних днів сума процентів складає 6090,00 грн (87 грн?70 днів). Таким чином, загальний розмір процентів за користування кредитом за весь період, з урахуванням передбаченої договором автопролонгації, становить 7743,00 грн (1653,00 грн+6090,00 грн).

Умови та порядок продовження (пролонгації) строку користування Кредитом та строку дії Договору передбачені п.9.4.

Відповідно до п.9.4.1. договору у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, позичальник має право ініціювати продовження строку користування Кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом здійснення платежу на користь кредитодавця у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів не пізніше останнього дня строку користування кредитом. Після отримання кредитодавцем коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява позичальника про продовження строку користування кредитом вважається поданою, а дія договору автоматично продовжується (лонгується) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів.

За умови своєчасної сплати позичальником всіх нарахованих процентів за користування кредитом, можливе продовження строку користування кредитом та продовження дії Договору автоматично (автопролонгація) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії договору може застосовуватися неодноразово, необмежену кількість разів.

Пунктом 9.4.2. договору передбачено, що автоматичне продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження дії договору (автопролонгація) без підписання сторонами додаткових угод застосовується також після настання дати погашення кредиту в разі неповернення суми кредиту та несплати або часткової сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитом до закінчення строку дії Договору. У разі несплати позичальником заборгованості до закінчення строку користування кредитом та закінчення строку дії договору, сторонами застосовується автопролонгація з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Позичальник, який підписує даний договір, дає згоду кредитодавцю на його автопролонгацію – продовження строку користування кредитом та строку дії договору на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту.

Пунктом 9.4.3. договору сторони погодили, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей договір вважатиметься автоматично продовженим (автопролонгованим), а строк користування кредитом – подовженим на наступних умовах:

9.4.3.1. строк автопролонгації договору та подовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 (десяти) календарних днів включно;

9.4.3.2. в період автопролонгації діє підвищена процентна ставка, у розмірі 2,9 % від суми кредиту в день. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, але не більш ніж на 70 календарних днів в сукупності такої пролонгації.

Продовження строку користування кредитом та строку дії договору не є зміною істотних умов Електронного договору, оскільки автопролонгація є відкладальною обставиною, яка настає за умов, описаних в цьому договорі та сторони погодили такий порядок пролонгації на момент укладення Електронного договору (п.9.4.4. договору).

Пунктом 9.4.5. передбачено, що пролонгація можлива і після настання дати погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом автоматично без підписання додаткових угод у випадку, якщо строк дії договору закінчився та не відбулася його чергова автопролонгація, термін користування кредитом та строк дії договору автоматично продовжується на кількість днів, зазначених в пунктах 9.4.1, 9.4.2. цього договору, в дату здійснення позичальником оплати заборгованості за процентами та у разі наявності - неустойки (пені, штрафів), що передбачені договором та правилами.

Після кожної пролонгації терміну погашення суми боргу та строку дії договору, день повернення кредиту зазначається в особистому кабінеті позичальника (п.9.4.6. договору).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для нарахування процентів після спливу первісно погодженого сторонами строку кредитування.

Як убачається з умов кредитного договору, сторонами було погоджено не лише первісний строк користування кредитом, а й порядок його продовження. При цьому положення пункту 9.4. договору передбачають різні механізми пролонгації залежно від поведінки позичальника.

Так, пунктом 9.4.1. договору передбачено продовження строку користування кредитом за ініціативою позичальника. Умовою такої пролонгації є здійснення позичальником не пізніше останнього дня строку користування кредитом платежу в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених процентів. Після отримання кредитодавцем відповідного платежу заява позичальника про продовження строку користування кредитом вважається поданою, а дія договору автоматично продовжується на наступні 10 календарних днів.

Водночас пункти 9.4.2. та 9.4.3. договору передбачають інший, самостійний механізм продовження строку кредитування - автопролонгацію, яка не залежить від подання позичальником окремої заяви, здійснення ним платежу чи укладення сторонами додаткової угоди.

Зокрема, згідно з пунктом 9.4.3. договору у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати його повернення договір вважається автоматично продовженим, а строк користування кредитом - подовженим. Відповідно до пункту 9.4.3.1. строк кожної такої автопролонгації становить 10 календарних днів, починаючи з дня, наступного за запланованою датою повернення кредиту. У період автопролонгації відповідно до пункту 9.4.3.2. договору застосовується процентна ставка у розмірі 2,9 % від суми кредиту за кожен день користування ним. Сторони також прямо погодили можливість неодноразового застосування автопролонгації, встановивши водночас її граничну сукупну тривалість - не більше 70 календарних днів.

Зміст наведених положень договору в їх системному взаємозв`язку свідчить, що умовою настання автопролонгації є сам факт несплати позичальником заборгованості до запланованої дати її повернення. При цьому пунктом 9.4.3.2. договору сторони прямо погодили можливість неодноразового застосування такого механізму продовження строку користування кредитом, обмеживши загальну тривалість автопролонгації сімдесятьма календарними днями.

Отже, за умови неповернення кредиту після закінчення первісно погодженого строку його повернення та відсутності погашення заборгованості упродовж наступних періодів строк користування кредитом автоматично продовжувався в порядку, визначеному пунктом 9.4.3. договору, але не більше ніж на сімдесят календарних днів у сукупності.

Такий висновок узгоджується і зі змістом пункту 9.4.4. договору, відповідно до якого автопролонгація визначена сторонами як відкладальна обставина, порядок та наслідки настання якої погоджені ними під час укладення електронного договору. Отже, настання передбаченої договором обставини не потребувало повторного волевиявлення позичальника чи укладення сторонами додаткової угоди.

Судом першої інстанції установлено, що первісно погоджений сторонами строк кредитування становив 29 календарних днів та закінчувався 21 жовтня 2021 року. У визначений договором строк ОСОБА_1 кредитні кошти не повернула та заборгованість не погасила. Відтак із 22 жовтня 2021 року настала передбачена пунктами 9.4.2., 9.4.3. договору умова його автоматичної пролонгації.

Оскільки доказів погашення відповідачкою заборгованості протягом наступних періодів автопролонгації матеріали справи не містять, передбачена договором умова для автоматичного продовження строку користування кредитом продовжувала існувати, у зв`язку з чим строк кредитування продовжувався на наступні 10-денні періоди у межах установленої договором максимальної сукупної тривалості - 70 календарних днів.

Таким чином, нарахування процентів за користування кредитом не обмежувалося первісно погодженими 29 календарними днями, оскільки після 21 жовтня 2021 року строк кредитування був продовжений у передбаченому самим договором порядку. Тому доводи апеляційної скарги про те, що проценти могли бути нараховані виключно за первісний строк кредитування у сумі 1653,00 грн, не враховують погодженого сторонами механізму автоматичної пролонгації договору.

За первісний строк кредитування проценти за ставкою 1,9 % на день становлять 1653,00 грн (3000,00 грн?1,9 %?29 днів), а за 70 календарних днів автопролонгації за погодженою сторонами ставкою 2,9 % на день - 6090,00 грн (3000,00 грн?2,9 %?70 днів), що загалом становить 7743,00 грн процентів. Саме такий розрахунок покладено судом першої інстанції в основу рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що умовами кредитного договору сторони заздалегідь погодили порядок автоматичного продовження строку кредитування у разі неповернення кредиту, а тому за встановлених обставин нарахування процентів протягом передбачених договором 70 календарних днів автопролонгації здійснено в межах погодженого сторонами строку кредитування. Підстав для обмеження розміру процентів сумою 1653,00 грн, нарахованою лише за первісні 29 днів користування кредитом, колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про несправедливість та непропорційність визначеного договором розміру процентів, з огляду на значне перевищення їх суми над розміром фактично отриманого кредиту, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, а саме що за відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови договору суд не вправі без відповідної позовної вимоги споживача визнавати таку умову недійсною, змінювати договір та на цій підставі самостійно зменшувати розмір процентів за користування кредитом.

Водночас це не позбавляє суд обов`язку з`ясувати зміст погоджених сторонами умов договору, а в разі їх нечіткості чи неоднозначності - тлумачити такі умови на користь споживача.

У цій справі положення пунктів 9.4.2.-9.4.3.2. кредитного договору визначають умови, тривалість та наслідки автоматичного продовження строку користування кредитом, а також встановлюють граничну сукупну тривалість такого продовження - не більше 70 календарних днів.

Відповідачка самостійних вимог про визнання зазначених умов договору недійсними не заявляла, а встановленої законом нікчемності цих умов судом не встановлено. За таких обставин саме по собі посилання апелянта на несправедливість та непропорційність розміру нарахованих процентів не є достатньою правовою підставою для їх зменшення судом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом частин другої-третьої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З урахуванням принципу правової визначеності заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Протилежне тлумачення розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу адвокатом Пархомчуком С.В., стороною позивача подано докази, а саме копії договору №09/07/2025 про надання правової допомоги від 09.07.2025, додаткової угоди № 1 від 20.01.2026 до договору про надання правової допомоги №09/07/2025 від 09.07.2025, акту про отримання правової допомоги від 12.05.2026, платіжної інструкції від 12.05.2026 № 2793 на суму 13000,00 грн, рахунку від 12.05.2026 на суму 13000,00 грн, довіреності від 09.07.2025, які у сукупності підтверджують факт надання позивачу професійної правничої допомоги саме у цій справі, її обсяг та погоджену сторонами вартість у розмірі 13000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл зазначених витрат, суд першої інстанції з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, що буде відповідати принципу співмірності, виваженості та розумності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки визначений до відшкодування розмір витрат відповідає характеру та обсягу наданої правничої допомоги, складності справи, значенню її вирішення для позивача, а також засадам розумності та пропорційності судових витрат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Згідно частини першої статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 26 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М.Галацевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua