Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №162/476/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/476/26Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В.

Провадження № 22-ц/802/1260/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Універсал банк» на заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 16 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року АТ «Універсал Банк» звернулося в суд із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 30 жовтня 2021 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви, було укладено кредитний договір № б/н про надання банківських послуг «Monobank». За умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 55 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі, зазначеному в умовах і правилах надання банківських послуг, тарифах, таблиці обчислення вартості кредиту та паспорті споживчого кредиту.

Згоду на те, що підписана анкета-заява разом з умовами і правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank/Universal Bank та тарифами банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, відповідач ОСОБА_1 посвідчила цифровим власноручним підписом на екрані смартфона в мобільному застосунку.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язувалася погашати кредит, нараховані відсотки за користування кредитом, оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Також позивач вказував, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням внесених коштів на погашення кредиту, станом на 06 квітня 2026 року, утворилася заборгованість у розмірі 62 440 грн 31 коп., а саме: 62 057 грн 51 коп. — тіло кредиту, 382 грн 80 коп. — пеня, яку просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Заочним рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 16 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, позивач АТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, не врахував особливість механізму отримання банківських послуг проєкту Monobank, та ненадання відповідачем спростування розрахунку заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, нарахувавши відповідачу проценти за користування кредитними коштами, не обліковував ці проценти на окремому рахунку, а здійснював переведення цих процентів у тіло кредиту, шляхом їх погашення новими кредитними коштами, у зв`язку із чим безпідставно збільшував тіло кредиту. Також суд врахував, що відповідач, за період з 30 жовтня 2021 року до 06 квітня 2026 року, сплатила 269272 грн 95 коп. на погашення заборгованості, що перевищує розмір її заборгованості за тілом кредиту.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що 30 жовтня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 була підписана анкета-заява до договору про надання банківських послуг, у якій позичальник просить відкрити поточний рахунок у гривні на її ім`я № НОМЕР_1 та встановити кредитний ліміт на суму, зазначену в мобільному застосунку, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка «Monobank» НОМЕР_2 .

Також в анкеті-заяві зазначено, що ця заява разом з умовами і правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів Monobank/Universal Bank, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту становить між позичальником відповідачем та кредитодавцем банком договір про надання банківських послуг. У разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит нараховується процентна ставка 3,1 % на місяць.

З наявної в матеріалах справи довідки про розмір встановленого ліміту від 06 квітня 2026 року за карткою НОМЕР_2 встановлено, що кредитний ліміт станом на 20 травня 2025 року становить 55 800 грн.

Згідно з наданим банком і приєднаним до матеріалів справи розрахунком заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 06 квітня 2026 року становить 62 440 грн 31 коп. і складається із заборгованості за тілом кредиту — 62 057 грн 51 коп. та пені — 382 грн 80 коп.

Відповідно до ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, як передбачено статтею 1055 ЦК України.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст. 205, 207 ЦК України, Закон України «Про електронну комерцію»). Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що договір може бути укладений в електронній формі та підписаний цифровим власноручним підписом. Проте суд першої інстанції не ставив під сумнів сам факт укладення договору шляхом підписання анкети-заяви, а відмовив у позові з інших підстав — через недоведеність погодження сторонами умов щодо процентів, пені та порядку погашення заборгованості. Тому посилання скаржника на правомірність укладення договору в електронній формі та на підписання анкети-заяви цифровим власноручним підписом не спростовують висновків суду.

Згідно зі ст. 633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться (зокрема банківське обслуговування). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У анкеті-заяві доданої до матеріалів справи позивачем, як доказ укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, відсутні умови договору про розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування, про відповідальність сторін, зокрема пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, їх розміри і порядок нарахування. Зазначена в анкеті-заяві ставка 3,1 % на місяць стосується лише виходу з пільгового періоду, а загальні умови нарахування процентів, зарахування платежів та зміни кредитного ліміту в ній не визначені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, її розмір і порядок нарахування, крім розрахунку заборгованості позивач покликався на умови і правила, тарифи та паспорт споживчого кредиту, розміщені на офіційному сайті банку, які не містять підпису відповідача.

Однак, останнім не доведено, що саме ці умови і правила, тарифи та паспорт споживчого кредиту розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також що вони у такій редакції діяли на момент укладення договору і містили умови про розмір відсотків, порядок їх нарахування та відповідальність за прострочення.

Такі докази, роздруковані з офіційного сайту банку – кредитодавця, не можуть вважатися належними доказами, оскільки повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила. Про це зазначено і в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і позивачем не спростовано.

Колегія суддів не бере до уваги покликання апелянта на те, що умови і правила, розміщені за посиланням www.monobank.ua/terms, є загальновідомою обставиною (ч. 3 ст. 82 ЦПК України) та що публічно доступні докази не потрібно долучати до матеріалів справи (ч. 9 ст. 83 ЦПК України). Предметом доказування у цій справі є не існування умов і правил як таких, а те, яка саме їх редакція була запропонована відповідачу та погоджена нею при укладенні кредитного договору. Ця обставина не може вважатися загальновідомою, оскільки Умови і правила неодноразово змінювались банком, що не заперечує і сам апелянт. Публічна доступність актуальної редакції не звільняє позивач від обов`язку підтвердити, що відповідач погодила саме ту редакцію, яку він просить застосувати, а не будь-яку іншу.

Не заслуговують на увагу й доводи про те, що відповідач надавала згоду на зміни та доповнення до Умов і правил шляхом проведення банківських операцій за карткою. Ця обставина не доводить ні змісту умов, які діяли на момент укладення договору, ні того, що відповідач була з ними ознайомлена та погодила їх, зокрема щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та погашення за рахунок нових кредитних коштів.

Такий же висновок, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що за відсутності підтверджень щодо конкретних умов, запропонованих відповідачу, та за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів надані банком витяги з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору. Судова практика у цій категорії справ є усталеною, що не свідчить про порушення прав АТ «Універсал Банк» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20, провадження № 61-2498св22).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, з розрахунку заборгованості та наданих документів вбачається, що за час дії договору відповідач періодично вносила кошти на погашення заборгованості перед банком, загалом 269 272 грн 95 коп. Банк нарахував відповідачу проценти у розмірі 55 815 грн 25 коп. та не обліковував їх на окремому рахунку, а погашав за рахунок нових кредитних коштів шляхом збільшення кредитного ліміту, унаслідок чого заборгованість за тілом кредиту збільшилася на цю суму. Тобто заборгованість за тілом кредиту зростала не через використання відповідачем кредитних коштів на власні потреби, а через погашення банком прострочених процентів новими кредитними коштами.

За відсутності договірного врегулювання порядку списання банком коштів, які вносилися позичальником на погашення заборгованості за кредитом, не можна вважати правомірним зарахування банком таких коштів на погашення заборгованості за відсотками, пенею та штрафами, оскільки сторони не обумовили у письмовому вигляді їх розмір та порядок нарахування і погашення. Тому таке одностороннє зарахування банком коштів на погашення відсотків є неправомірним, а вказані кошти підлягали зарахуванню в погашення тіла кредиту.

Оскільки відповідач, за період з 30 жовтня 2021 року по 06 квітня 2026 року, сплатила 269 272 грн 95 коп., що перевищує розмір заявленої позивачем заборгованості за тілом кредиту, то підстав для стягнення такої заборгованості немає.

Щодо вимоги про стягнення 382 грн 80 коп. пені колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня), нараховані включно з 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем. Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася і триває наразі. Оскільки пеня нарахована у період дії воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем, а тому підстави для її стягнення відсутні.

Доводи апелянта про те, що відповідач не надала контррозрахунку заборгованості, не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а за частиною першою статті 81 цього Кодексу обов`язок доказування лежить на тій стороні, яка посилається на відповідні обставини. Саме на позивача покладено тягар доведення обґрунтованості позову, зокрема погодження сторонами умов, на підставі яких нарахована заборгованість. Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку і сам по собі таких умов не підтверджує, а недоведеність позовних вимог не може бути заповнена процесуальною пасивністю відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Отже, встановивши, що позивачем не доведено погодження сторонами умов щодо нарахування і погашення процентів та пені, що внесені відповідачем кошти перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а пеня підлягає списанню, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Любешівського районного суду Волинської області від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді