Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №754/1965/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2026 р.

м. Київ

справа № 754/1965/26

провадження № 2/755/11894/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти у сумі 9 100,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 26.08.2025 року позивачем шляхом неправильного введення даних було здійснено помилкове перерахування коштів відповідачу ОСОБА_2 у сумі 9 100,00 грн. з власного рахунку позивача на рахунок відповідача. На заяву позивача про зупинення банківської операції та повернення коштів, 11.09.2025 року позивачем отримано відповідь АТ «Універсал Банк», яким повідомлено про неможливість повернення коштів, що є підставою звернення позивача з даним позовом в судовому порядку.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів, постановлено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. (рішення ЄСПЛ по справі «Мельник проти України»)

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, за даними квитанції від 26.08.2025 року № Т47Х-7АК8-9482-ТТЕМ та випискою по рахунку АТ «Універсал Банк» ОСОБА_1 з власного рахунку 26.08.2025 року о 13.00 год. здійснено перерахування коштів в сумі 9 100,00 грн. на рахунок/платіжну картку № НОМЕР_1 . (а.с. 6, 8)

Згідно Листа АТ «Універсал Банк» від 06.11.2025 року платіжна картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . (а.с. 7)

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право витребування власником свого майна у особи, яка безпідставно заволоділа цим майном.

З контексту вказаної норми вбачається, що позивачем може бути лише законний власник, особа, яка володіє майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступає особа, яка заволоділа чужим майном, або набула його за відповідним правочином з третьою особою. Незаконне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на правовий титул. Незаконні володільці відповідають перед власником майна неоднаково, залежно від того, чи є вони добросовісними або недобросовісними набувачами майна.

Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами ч. 3 ст. 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із Закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу позивач має підтвердити своє право власності на спірне майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, даною статтею передбачена можливість виникнення недоговірних зобов`язань двох видів: внаслідок безпідставного набуття майна за рахунок іншої особи та внаслідок безпідставного збереження майна за рахунок іншої особи. Умовами виникнення зобов`язань внаслідок безпідставного набуття майна є: збільшення майна у однієї особи; втрата майна іншою особою; причинний зв`язок між збільшенням майна у однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа зобов`язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно. Такий же обов`язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, стаття 1212 Цивільного кодексу України не ставить обов`язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норми цивільного законодавства про витребування майна з чужого незаконного володіння за своєю метою є такими, що спрямовані на вирішення спору між особами, які не перебувають між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав своє майно за договором іншій особі, то він має право витребувати його за підставами, передбаченими нормами, які регулюють відповідні договірні відносини.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. (постанова ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18)

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь безпідставно перераховані ним на картковий рахунок, відкритий на ім`я відповідача, грошові кошти в сумі 9 100,00 грн., вказуючи на відсутність підстав для набуття відповідачем зазначеної грошової суми, що була перерахована позивачем на рахунок відповідача внаслідок технічної помилки, тому позивач вважає, що відповідач є недобросовісним володільцем зазначених грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, та зобов`язаний повернути позивачу незаконно отримані ним кошти.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями цивільного законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 9 100,00 грн., що є сумою, яка фактично надійшла на банківський рахунок відповідача внаслідок помикового перерахування позивачем коштів, що підтвержено довідкою, квитанцією та листом АТ «Універсал Банк». При цьому в розрізі даного спору судом встановлено склад деліктних правовідносин, що виникли внаслідок набуття майна відповідачем за рахунок позивача шляхом безпідставного перерахування останнім коштів, тобто поза межами правової підстави, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано відповідачем.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів, є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням повного задоволення позову, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 6, 11, 212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) безпідставно перераховані грошові кошти в сумі 9 100,00 грн. та судовий збір у розмірі 968,96 грн., а всього на загальну суму 10 068 (десять тисяч шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган