Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №753/7526/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7526/26

провадження № 2/753/9739/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 1999 року вона є власником квартири площею 42,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира була придбана в період шлюбу з відповідачем.

Разом з тим, зазначала, що весь час після розірвання шлюбу відповідач систематично знущався над нею як морально, так і фізично. Крім того, не утримує квартиру в належному стані та не сплачує комунальні послуги.

Ухвалою суду від 21.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 16.07.2026 закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та просила суд позов задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення не надходило.

Суд, заслухавши позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що з 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 12 травня 2018 року.

28 грудня 1999 року відповідно до договору купівлі-продажу позивач ОСОБА_1 придбала квартиру площею 42,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, після розірвання шлюбу сторін розподіл спільного майна подружжя не було проведено.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що відповідач майнових витрат по утриманню житла не несе.

Крім того, весь час після розірвання шлюбу відповідач систематично знущається над позивачкою як морально, так і фізично.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У свою чергу, положеннями ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Як передбачено ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Крім того, як роз`яснено у п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

У відповідності до ч. 2 ст. 405 ЦК України, яка зазначена позивачем як правова підстава для задоволення позовних вимог, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Однак, враховуючи те, що ч. 2 ст. 405 ЦК України не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником в силу вимог ст. 60 СК України, а у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказану квартиру, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою.

У відповідності до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, судом не вбачається підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 158, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ Олена ЛУЖЕЦЬКА