Рішення від 18 жовтня 2026 р. у справі №726/3650/26 — Садгірський районний суд м. Чернівців

Суд: Садгірський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №726/3650/26

Суддя: Асташев С. А.

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/3650/26

Провадження №2-о/726/90/26

Категорія 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді Асташева С. А.,

з участю секретаря судових засідань Сківернічук А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, в порядку окремого провадження, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису стосовно кривдника,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції заявника та заперечень заінтересованої особи.

До Садгірського районного суду м. Чернівці надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, у якій заявниця просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців та вжити заходи тимчасового обмеження прав останнього, а саме: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання заявниці з урахуванням установлених законом обмежень та прав інших співвласників нерухомого майна; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж 100 м до місця проживання заявниці, за умови, що таке обмеження не перешкоджатиме реалізації законних прав заінтересованої особи щодо її власного житла; заборонити особисто або через третіх осіб переслідувати заявницю, здійснювати небажані контакти, погрожувати або вчиняти інші дії, спрямовані на залякування; заборонити вести із заявницею телефонні розмови, листування, контактувати через електронні засоби зв`язку, соціальні мережі та мененджери особисто або через третіх осіб.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що із ОСОБА_2 у них раніше існували сімейні відносини, однак шлюб припинений, а з 2021 року колишній чоловік систематично вчиняє дії, які розцінює як психологічне чи економічне домашнє насильство. Заявниця посилається на те, що ОСОБА_2 неодноразово пошкоджував її майно та спричиняв матеріальні збитки, провокував конфлікти, іноді висловлював погрози, а тому через такі дії перебуває у стані постійного напруження. З приводу протиправних дій колишнього чоловіка зверталася до органів Національної поліції, востаннє 10 жовтня 2026 року. Також вказує про наявні суперечності щодо користування нерухомим майном та прибудинковою територією та відповідно майновий конфлікт. Вважає, що описані систематичні дії ОСОБА_2 містять ознаки форм домашнього насильства.

Від заінтересованої особи ОСОБА_2 письмових заперечень на заяву до суду не надходило.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Вказана заява надійшла до суду 14.10.2026 о 16:05 та того ж дня передана на розгляд головуючого судді Асташева С.А., згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2026.

Ухвалою судді Садгірського районного суду м. Чернівці Асташева С.А. від 16.10.2026 заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами окремого провадження. Судове засідання призначено на 19.10.2026, про що повідомлені сторони.

Також суддя задовольнив клопотання заявниці та з метою повного та всебічного розгляду справи витребував із Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області інформацію про звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо протиправних дій ОСОБА_2 , за період з 2021 року по теперішній час, в тому числі матеріали звернення від 10.10.2026, відомості про результати їх розгляду та у випадку проведення оцінки ризиків домашнього насильства, відомості про таке.

Відповіді із поліції надійшла 19.10.2026.

У судове засідання заявниця ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

ОСОБА_1 16.10.2026 скерувала заяву у якій підтримала свої вимоги та просила розгляд заяви провести за її відсутності.

ОСОБА_2 також скерував письмову заяву у якій просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Вказує, що саме остання чинить перешкоди йому у користуванні вигрібною ямою, кладовим та підвальним приміщеннями.

Справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису (ч.1 ст. 350-5 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши надані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення по суті, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Фактичні обставини встановлені судом.

Суд встановив, що заявниця ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 перебували у сімейних відносинах, наразі між ними шлюб припинений.

Рішенням Чернівецького апеляційного суду від 05.11.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поділений житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 .

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.06.2014 частину земельної ділянки, площа якої становить 0,0481 га залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також заявниця долучає копію рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23.11.2023 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13.02.2024 у справі № 726/1638/23 відповідно до даних яких рішенням суду частково задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди та знесення самочинного будівництва та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 матеріальну шкоду в розмірі 18898,31 гривень. Зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за власний рахунок знести самочинно побудований ним гараж літ.Г по АДРЕСА_2 . Вказане рішення суду залишене без змін апеляційною інстанцією.

Також заявниця вказує про неодноразове пошкодження ОСОБА_2 її майна, провокування конфліктних ситуацій, висловлювання погроз, однак доказів такого не долучає до матеріалів заяви.

Із даних відповіді із Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області у період із 2021 року до підрозділу поліції надійшло 6 звернень від ОСОБА_1 . Вказана інформація щодо кожного із звернень відповідно до даних якої усі вони стосувалися порядку користування будинком і прибудинковою територію, що перебуває у їх спільному користування після розірвання шлюбу. Долучені копії відповідних матеріалів за результатами перевірок звернень.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу ІV «Окреме провадження» ЦПК України.

Відповідно до ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07 грудня 2017 року.

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з п.п. 3, 4, 14, 17 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з п.7 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону, обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У статті 26 вказаного Закону передбачено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має зокрема постраждала особа або її представник, а обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Пунктом 3 частини 1 статті 350-4 та частиною 2 статті 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). У разі неможливості надати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків – це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Тобто, законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21.

Аналізуючи вказані правові норми, судом може бути констатовано, що підставою для винесення заборонного припису стосовно особи, повинні слугувати певні обставини та передумови, встановлені Законом, за виключного існування яких, права кривдника можуть бути тимчасово обмежені. До таких обставин зокрема належить встановлення належних суб`єктів у справі: кривдника та постраждалої особи.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Однак заявницею не долучені жодні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 є кривдником, а одні лише звернення до поліції про вчинені щодо неї протиправні дії на думку заявниці не можуть бути беззаперечним доказом того, що ОСОБА_2 є кривдником, тобто особою, яка вчинила домашнє насильство стосовно ОСОБА_1 яка, у свою чергу, є постраждалою особою.

Сам по собі факт звернення заявниці до органів поліції з повідомленнями про вчинення щодо неї протиправних дій не є безумовним підтвердженням факту домашнього насильства, оскільки такі звернення засвідчують насамперед факт повідомлення про відповідні обставини, однак не підтверджують автоматично достовірність викладених у них відомостей. Зазначені повідомлення були перевірені органами поліції, однак за результатами їх розгляду не встановлено обставин, які б самі по собі беззаперечно підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно заявниці.

ОСОБА_3 у своїй заяві посилається на рішення судів, зокрема у справі № 726/1638/23, які безумовно свідчать про наявність між сторонами спору щодо нерухомого майна, тобто підтверджують наявність конфліктної ситуації з майнового питання.

Водночас сама по собі наявність такого спору не є достатнім доказом учинення домашнього насильства, так само як і не може свідчити про його вчинення.

Під час розгляду заяви суд не встановив конкретних обставин поведінки ОСОБА_2 , на які посилається заявниця, які б у своїй сукупності з іншими доказами підтверджували вчинення ним домашнього насильства в розумінні закону.

Більше того, хоча заявниця й окреслює загальні часові межі вчинення, за її твердженнями, неправомірних дій щодо неї, однак обмежується посиланням на те, що такі дії мають місце протягом тривалого часу, не конкретизуючи, у чому саме вони полягали, коли та за яких обставин вчинялися, а також у чому виражався їхній характер і які наслідки вони спричинили. За таких обставин суд позбавлений можливості співвіднести наведені заявницею твердження з конкретними ознаками домашнього насильства, визначеними законом, та перевірити наявність підстав для застосування відповідного обмежувального заходу.

Застосування обмежувального заходу у вигляді термінового заборонного припису стосовно кривдника можливе лише за наявності передбачених законом підстав, підтверджених належними та допустимими доказами. З огляду на те, що видача такого припису передбачає тимчасове обмеження прав особи, його застосування має бути обґрунтованим, пропорційним та зумовленим необхідністю захисту постраждалої особи від домашнього насильства.

Отже, за відсутності достатньої сукупності доказів, які підтверджували б обставини вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства стосовно заявниці, самі лише посилання на звернення до поліції та наявність між сторонами майнового спору не можуть бути достатньою підставою для застосування до нього обмежувального заходу.

Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у даній справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Як встановлено вище, оцінку ризиків проводить поліцейський уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за фактом вчинення домашнього насильства та долучає форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства до матеріалів, зібраних за фактом такого насильства. Відтак, для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи. Однак суд, вирішуючи справу, не може перебирати на себе повноваження інших особових осіб, уповноважених Законом на проведення оцінки таких ризиків та на власний розсуд заміщувати їх результати власними судженнями чи домислами. Виключно на підставі форми оцінки ризиків, складених уповноваженою особою, у якому міститься ступінь загрози для постраждалої особи, судом може бути прийнято відповідне рішення та визначено необхідний, для захисту останньої, обсяг заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, встановивши при цьому тривалість обмеження таких прав чи виконання обов`язків.

Натомість, заявницею не долучено до матеріалів справи відповідних доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність застосування того чи іншого обмеження для кривдника.

У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначено, що: «там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukrainе»), від 13 жовтня 2016 року № 1870/05, пункти 71 та 89). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 зазначено про те, що систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх, у своїй сукупності доказів, окрім пояснень заявниці, про систематичність поведінки ОСОБА_2 , яка може бути розцінена як домашнє насильство, і яка, наче б то триває вже певний час, заявницею не надано. Доказів на підтвердження погроз, пояснень свідків, матеріали справи не містять. Будь-яких інших доказів на підтвердження пояснень заявниці, на які вона посилається як на підставу для задоволення заяви, суду не надано, що може викликати сумніви у їх достовірності.

Таким чином заявниця не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо неї обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до ОСОБА_2 уже вживалися які небудь заходи, спрямовані на припинення його неправомірних дій щодо заявниці і що такі заходи не дали результатів.

Також заявниця просить обмежити права ОСОБА_2 на максимальний строк – 6 місяців, хоча встановлення обмеження прав кривдника, є крайнім заходом, навіть у випадку встановлення високих ризиків небезпеки, яка загрожує постраждалій особі.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування – правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Таким чином, досліджені у справі письмові докази та їх належна оцінка в сукупності дають підстави вважати про відсутність підстав для задоволення заяви.

Висновки суду.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається заявниця, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають, а у видачі обмежувального припису стосовно кривдника потрібно відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч.3 ст.350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст.12, 76, 78, 80, 81, 89, 128, 258, 263-265, 268, 350-1 - 350-8, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису стосовно кривдника – відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддяС. А. Асташев

Оригінал: reyestr.court.gov.ua