Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №643/8212/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/8212/26

Провадження № 2/643/5981/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Пасічника О.М.

за участю секретаря судового засідання – Горєлової А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання багатоквартирного будинку, споруд та прибудинкових територій,

встановив:

КП «Житлокомсервіс» 22.04.2026 звернулось до Салтівського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання багатоквартирного будинку, споруд та прибудинкових територій в розмірі 44988,29, судові витрати в розмірі 3328,00 грн. судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та перебуває у господарському віданні Комунального підприємства «Житлокомсервіс».

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 згідно договору купівлі- продажу, реєстраційний номер: 1157 від 04.06.2020 р. засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., що підтверджується доданою до позову інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.04.2026 та є споживачем послуг за цією квартирою. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з номерами запису з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: 6422143, 9067085, 35400439, що підтверджується доданою до позову інформацією з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно від 01.04.2026 та був споживачем за цією адресою.

В свою чергу, відповідачі за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не сплачують, внаслідок чого за адресою: АДРЕСА_2 утворилась заборгованість за період з 01.12.2014 по 31.05.2020 у сумі 16983 гри. 11 коп. (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три гривні 11 коп.) за ОСОБА_2 .

З 01.06.2020 по 31.03.2026 у сумі 28005 гри. 18 коп. (двадцять вісім тисяч п`ять гривень 18 коп.) за ОСОБА_1 .

На день подачі позову відповідачі не здійснили жодних заходів до повного погашення заборгованості та позивач вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 24.04.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (виклику) сторін.

30.06.2026 на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відповідно до ст. 322 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язаний нести витрати по утриманню майна та оплачувати надані комунальні послуги. Проте, такі твердження Позивача повністю спростовуються судовим рішенням, яке набрало законної сили. Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова (наразі — Салтівський районний суд міста Харкова) від 24 січня 2022 року у справі № 643/11718/20 (провадження № 2/643/417/22) позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено повністю. Цим рішенням суду було: Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 червня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстрований в реєстрі за №1157. Скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (запис про реєстрацію права власності №36764176 від 04 червня 2020 р.). Зазначене рішення суду набрало законної сили у встановленому законом порядку 26.02.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання правочину недійсним правовідносини сторін повертаються до стану, який існував до його вчинення (реституція). Оскільки Договір купівлі-продажу від 04.06.2020 року визнано судом недійсним, ОСОБА_1 ніколи не набував права власності на цю квартиру в правовому розумінні, а юридичний факт набуття ним такого права`анульовано судом з моменту укладення договору.

Позивач може посилатися на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРП) станом на певні дати ОСОБА_1 все ще значився власником. Проте така позиція є хибною та суперечить базовим принципам цивільного судочинства. Відповідно до статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Згідно зі статтею 273 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Таким чином, рішення суду про скасування договору купівлі-продажу та скасування реєстрації права власності вступає в силу і змінює матеріальні правовідносини саме з моменту набрання ним законної сили за законом, а не з моменту технічного внесення відповідного запису державним реєстратором до ДРРП.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем .є особа, яка, на думку позивача, порушила його право. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, що відповідає залишку вимог позивача. Оскільки ОСОБА_1 не є власником квартири та не є споживачем послуг у розумінні ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» через скасування первісного правочину, він є неналежним відповідачем.

У зв`язку з чим відповідач просить в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 — відмовити у повному обсязі у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі.

02.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача КП «Житлокомсервіс» - Геворкян Г.Г. подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що Житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 надавалися Позивачем безперервно протягом усього заявленого в позовній заяві періоду (з 2007 по 2026 роки). Матеріальний факт споживання цих послуг об`єктом нерухомості є беззаперечним. Наявна заборгованість у розмірі 44 988 грн. 29 коп. є реальною, обґрунтованою та підлягає обов`язковому стягненню на користь обслуговуючої організації.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), станом на момент формування позовних вимог та звернення до суду, єдиним титульним власником квартири значився ОСОБА_1 . Позивач (КП «Житлокомсервіс») є третьою особою відносно колишніх майнових спорів між відповідачами. Керуючись принципом публічної достовірності (вірогідності) даних ДРРП, Позивач правомірно нараховував плату за послуги та пред`явив вимоги саме до ОСОБА_1 , оскільки він офіційно презентував себе перед зовнішнім світом та обслуговуючою організацією як законний власник майна через записи в державному реєстрі.

Незважаючи на тe, що рішення суду про визнання договору купівлі-продажу недійсним набрало законної сили ще у 2022 році, жоден із відповідачів протягом чотирьох років не вчинив жодних реєстраційних дій для реалізації цього рішення в публічному просторі (державна реєстрація припинення права власності ОСОБА_1 та поновлення права ОСОБА_2 ). Технічні записи в ДРРП не були змінені виключно через тривалу недбалість, пасивну поведінку та свідоме ігнорування відповідачами своїх законних обов`язків. Офіційні відкриті дані реєстру досі містили інформацію про ОСОБА_1 як про законного власника. Позивач окремо наголошує, що КП «Житлокомсервіс» не було залучене стороною або третьою особою до розгляду справи № 643/11718/20. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду, є преюдиційними та обов`язковими лише для осіб, які брали участь у справі. Для Позивача, як для сторонньої організації, судове рішення від 24.01.2022 року є документом inter alios acta (угодою/актом інших осіб), що не містить та не може містити жодних імперативних приписів чи обов`язків для надавача комунальних послуг. Позивач не зобов`язаний самостійно здійснювати моніторинг судових рішень щодо зміни власників мільйонів об`єктів нерухомості. Така тривала бездіяльність відповідачів, які приховали факт ухвалення судового рішення від обслуговуючої організації та не привели стан публічного реєстру у відповідність до дійсності, має ознаки недобросовісної поведінки та зловживання правами (в розрізі ст. 44 ЦПК України). Наслідки процесуальної ліні та свідомого нереєстрування майна відповідачами не можуть перекладатися на Позивача у вигляді матеріальних збитків або відмови у правосудді. Сторони правочину, який визнано недійсним, зобов`язані були самостійно та невідкладно забезпечити реєстраційні дії, а тому мають спільно нести ризики негативних наслідків своєї бездіяльності перед третіми особами.

Закон не покладає на житлово-комунальне підприємство обов`язок самостійно розшукувати приховані судові рішення відповідачів або вчиняти замість них реєстраційні дії. Наразі виникла ситуація, коли матеріальне судове рішення суперечить офіційній публічній позиції реєстру. З огляду на те, що підприємство сумлінно надавало послуги та покладалося на чинні записи державного реєстру, а колізія виникла через невиконання відповідачами обов`язку з реєстрації прав, Позивач не має правових підстав самостійно позбавляти ОСОБА_1 статусу боржника або автоматично перекладати борг на ОСОБА_2 . Також, Позивач не має законних повноважень самостійно вирішувати, що має вищий пріоритет для нарахування плати — технічний стан публічного державного реєстру чи невиконане в цьому реєстрі судове рішення. Позивач не може самостійно перебирати на себе функції суду та в односторонньому порядку змінювати або викреслювати боржників. З огляду на те, що підприємство сумлінно надавало послуги, а правова колізія виникла через дії відповідачів, визначення належного суб`єкта матеріальної відповідальності за період з 01.06.2020 по 31.03.2026 передається на розсуд суду. У зв`язку з цим вирішення питання про те, яка саме особа є належним відповідачем за умов невідповідності даних реєстру судовому рішенню, також покладається на розгляд суду.

Представником позивача КП «Житлокомсервіс» - Геворкян Г.Г. подано заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Відзив на позов не подав.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Ураховуючи, що в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.

Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що рішенням 4 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 26.07.2006 № 69/06 створено Комунальне підприємство «Жилкомсервіс».

Рішенням 23 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 26.01.2024 № 522/24 Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» перейменовано у Комунальне підприємство «Житлокомсервіс», що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.04.2024.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» визначено виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою споруд у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

Багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та перебуває у господарському віданні Комунального підприємства «Житлокомсервіс».

Згідно з ч. 1 ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Обов`язок утримання майна виникає у власника з моменту набуття права власності на це майно.

Пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, та оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається саме на власника (співвласника) майна або законного користувача приміщення, який є фактичним споживачем цих послуг.

Щодо позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року у справі № 643/11718/20 (провадження № 2/643/417/22), яке набрало законної сили 26 лютого 2022 року, визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 04 червня 2020 року між ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за № 1157, а також скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання правочину недійсним правовідносини сторін повертаються до стану, який існував до його вчинення (двостороння реституція).

Правочин є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

З огляду на приписи статей 216, 236 ЦК України, факт визнання судом недійсним договору купівлі-продажу означає, що такий правочин не створив жодних юридичних наслідків з моменту його укладення (з 04.06.2020 року), а ОСОБА_1 у правовому розумінні не набував права власності на спірну квартиру та не набував статусу законного споживача житлово-комунальних послуг за вказаною адресою.

Посилання позивача на принцип публічної достовірності даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відсутність у ДРРП запису про скасування права власності ОСОБА_1 станом на момент подачі позову суд оцінює критично та відхиляє з огляду на таке.

За змістом ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Відповідно, невнесення чи несвоєчасне внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після набрання законної сили судовим рішенням про визнання правочину недійсним не спростовує факт відсутності у ОСОБА_1 права власності на майно з 04 червня 2020 року.

Відповідно до практики Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 752/12308/19), належним відповідачем у справі є особа, яка є суб`єктом відповідального матеріального правовідношення і за рахунок якої повинні бути задоволені позовні вимоги. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки Договір купівлі-продажу від 04.06.2020 року визнано судом недійсним з моменту укладення, ОСОБА_1 не є та ніколи не був власником квартири АДРЕСА_3 , а відтак на нього не може бути покладено обов`язок щодо сплати заборгованості за послуги з утримання цього будинку та прибудинкової території за період з 01.06.2020 по 31.03.2026.

Таким чином, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі, у зв`язку з чим позовні вимоги КП «Житлокомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 28 005,18 грн підлягають залишенню без задоволення.

Водночас, у результаті визнання недійсним правочину від 04.06.2020 року юридичний та фактичний статус власника зазначеної квартири зберігався за ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки ОСОБА_2 , як власник майна, у порушення вимог ст. 322 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов`язок щодо оплати наданих послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.12.2014 по 31.05.2020 не виконував, заборгованість у розмірі 16983,11 грн підлягає стягненню на користь позивача саме з відповідача ОСОБА_2 .

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 216, 236, 319, 322, 526, 610 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд —

ухвалив:

Позов Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання багатоквартирного будинку, споруд та прибудинкових територій – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , на користь Комунального підприємства «Житлокомсервіс» (р/р НОМЕР_2 , банк одержувача АТ КБ «Приватбанк») заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, що надавалися за адресою: АДРЕСА_5 , за період з 01.12.2014 по 31.05.2020 у розмірі 16983,11 (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 11 коп.

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , на користь Комунального підприємства «Житлокомсервіс» (р/р НОМЕР_2 , банк одержувача АТ КБ «Приватбанк») судовий збір в розмірі 1256,32 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) гривень 32 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається, протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.10.2026.

Суддя Пасічник О.М.