Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №930/1477/26 — Немирівський районний суд Вінницької області

Суд: Немирівський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №930/1477/26

Суддя: Алєксєєнко В. М.

Справа № 930/1477/26

№2-а/930/20/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

за участю представника позивача - адвоката: Хейніс О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хейніс О.Г. звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також закрити справу про адміністративне правопорушення.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 14 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № 2591, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Як зазначено в оскаржуваній постанові, позивач не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 за викликом, оформленим повісткою № 3933576 від 16 червня 2025 року, на 09 год 00 хв 02 липня 2025 року. Як доказ належного оповіщення позивача відповідачем використано довідку АТ «Укрпошта» про повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Представник позивача вказував, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню у зв`язку із закінченням установлених законом строків притягнення до адміністративної відповідальності. На його думку, інкриміноване позивачу правопорушення, яке полягає в неприбутті за викликом у визначені дату та час, має разовий, а не триваючий характер, оскільки вважається закінченим у момент невиконання відповідного обов`язку, тобто 02 липня 2025 року о 09 год 00 хв. При цьому законодавством не передбачено обов`язку позивача з`являтися за зазначеним викликом у наступні дні. У зв`язку із цим представник позивача вважав, що на момент винесення постанови 14 квітня 2026 року строки накладення адміністративного стягнення, передбачені статтею 38 КУпАП, закінчилися, що відповідно до пункту 7 статті 247 КУпАП є підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, представник позивача зазначив, що про наявність претензій з боку відповідача позивач дізнався лише 08 квітня 2026 року, коли самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де щодо нього було складено протокол № 100 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Позивач офіційно працевлаштований у ТОВ «БМУ-3» на посаді інженера-будівельника та має бронювання від призову на військову службу під час мобілізації, про що зазначав у своїх поясненнях. Водночас про існування повістки № 3933576 позивач обізнаний не був, її не отримував, а повідомлення про надходження поштового відправлення ані до поштової скриньки, ані на мобільний телефон йому не надходили.

Також представник позивача наголошував на відсутності належних доказів повідомлення позивача про виклик та на неможливості самостійно отримати матеріали, необхідні для підтвердження обставин справи. З цією метою 09 червня 2026 року адвокатом Хейнісом О.Г. було направлено адвокатські запити до ІНФОРМАЦІЯ_1 й АТ «Укрпошта». Однак відповіді на запити та запитувані матеріали у встановлений законом п`ятиденний строк надані не були. У зв`язку із цим представник позивача подав клопотання про витребування відповідних доказів судом у порядку статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо представник позивача зазначив, що на підставі оскаржуваної постанови було відкрито виконавче провадження № 81223805 від 10 червня 2026 року, у межах якого накладено арешт на грошові кошти та майно позивача й розпочато процедуру примусового стягнення штрафу. На його переконання, виконавче провадження відкрито передчасно, оскільки постанову про притягнення до адміністративної відповідальності вручено позивачу особисто лише 05 червня 2026 року, а встановлений статтею 289 КУпАП строк на її оскарження, як зазначає сторона позивача, тривав до 15 червня 2026 року включно. Відтак на момент відкриття виконавчого провадження строк на оскарження постанови не закінчився, а сама постанова не набрала законної сили та не підлягала виконанню.

З огляду на викладене представник позивача вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача, а також призвести до безпідставного стягнення коштів до вирішення спору по суті. У зв`язку із цим одночасно з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа у виконавчому провадженні № 81223805.

На підставі викладеного представник позивача просив суд задовольнити заяву про забезпечення позову, визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 2591 від 14 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати, а саме судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 331,20 грн, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 665,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, усього — 11 996,80 грн.

Ухвалою судді від 17 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої його представником - адвокатом Хейнісом Олександром Григоровичем, про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа відмовлено.

Іншою ухвалою судді від 17 червня 2026 року прийнято до розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено.

У межах підготовки справи до розгляду судом постановлено витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії всіх матеріалів справи про адміністративне правопорушення, на підставі яких винесено постанову № 2591 від 14 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 ; докази формування, надсилання та вручення або повернення повістки № 3933576 від 16 червня 2025 року; копію протоколу про адміністративне правопорушення, а також докази ознайомлення позивача з ним або надсилання йому його копії.

Крім того, судом постановлено витребувати від Акціонерного товариства «Укрпошта» інформацію про рух та етапи доставки (повернення) рекомендованого поштового відправлення, яким ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслано повістку № 3933576 від 16 червня 2025 року на адресу: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 ; засвідчені копії документів або витяги з електронної системи відстеження поштових відправлень щодо вручення чи невручення зазначеного поштового відправлення, а також відомості про залишення адресату повідомлення про його надходження.

14 липня 2026 року через систему «Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача Цюнько Т.П. заперечувала проти задоволення позову, вважаючи оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку та, попри наявність бронювання, не пройшов медичного огляду ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби. З цією метою 16 червня 2025 року було сформовано повістку № 3933576, яку направлено рекомендованим поштовим відправленням на задекларовану адресу позивача. Відправлення повернуто до відправника з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що, на думку відповідача, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560, підтверджує належне оповіщення позивача.

Відповідач вказав, що 08 квітня 2026 року щодо позивача складено протокол № 100 про адміністративне правопорушення, оскільки останній не прибув за викликом та не повідомив про причини неявки. При цьому позивача було ознайомлено з його правами, повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, а копію протоколу вручено під підпис. Постанову № 2591 від 14 квітня 2026 року винесено уповноваженою посадовою особою в межах наданих повноважень.

Заперечуючи доводи позивача про закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності, відповідач зазначив, що виявлене порушення має триваючий характер, оскільки полягає в невиконанні обов`язку щодо проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. На думку відповідача, правопорушення було виявлено та зафіксовано 08 квітня 2026 року під час складення протоколу, а тому строки, передбачені статтею 38 КУпАП, не були пропущені.

Щодо вимог про відшкодування судових витрат відповідач зазначив, що позивачем не надано належних доказів обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості, а також не підтверджено співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що він не є юридичною особою, а фінансування його діяльності здійснюється за рахунок бюджетних коштів, та просив урахувати зазначені обставини під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

З огляду на викладене відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, відповідач просив продовжити строк для подання відзиву, посилаючись на значне службове навантаження та об`єктивні труднощі з підготовкою процесуальних документів у встановлений судом строк.

20 липня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Хейніса О.Г. надійшла заява про доповнення обґрунтування (підстав) позову, у якій представник просив врахувати додаткові обставини, встановлені після ознайомлення з відповіддю АТ «Укрпошта» від 08 липня 2026 року та відзивом відповідача з доданими матеріалами адміністративної справи.

На обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що поштові документи щодо направлення повістки № 3933576 містять некоректне зазначення адреси одержувача - «Леонтовича 1, 11» без розмежування номера будинку та квартири, що, на його думку, унеможливило належну доставку поштового відправлення та не підтверджує належного оповіщення позивача.

Крім того, представник позивача звернув увагу на суперечності в матеріалах справи щодо дати виклику: в оскаржуваній постанові зазначено 02 липня 2025 року та 05 січня 2026 року, тоді як у повістці, наявній у матеріалах справи, вказано 26 червня 2025 року. На думку представника, зазначені розбіжності свідчать про неналежне з`ясування обставин справи та порушення вимог статей 280 і 283 КУпАП.

Також представник позивача заперечував доводи відповідача про триваючий характер правопорушення, зазначаючи, що інкримінована позивачу неявка за викликом у визначені дату та час є разовим правопорушенням, яке було виявлено відповідачем 26 червня 2025 року. При цьому, як зазначено у відзиві, факт неприбуття позивача був зафіксований у відповідній інформаційній системі саме цього дня. Відтак представник вважав, що на момент складення протоколу 08 квітня 2026 року та винесення оскаржуваної постанови 14 квітня 2026 року встановлений статтею 38 КУпАП строк притягнення до адміністративної відповідальності закінчився.

Представник позивача - адвокат Хейніс О.Г. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначивши, що оскаржувана постанова є незаконною, у зв`язку з чим просив її скасувати, а провадження у справі закрити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, письмові докази, надані учасниками справи, перевіривши доводи адміністративного позову, відзиву на позовну заяву та заяви про доповнення обґрунтування підстав позову, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

14 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову № 2591 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивачу інкриміновано порушення вимог законодавства про військовий обов`язок і військову службу, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягало в неприбутті у встановлений строк до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повісткою № 3933576 від 16 червня 2025 року та неповідомленні про причини неприбуття.

Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності слугував протокол про адміністративне правопорушення № 100 від 8 квітня 2026 року, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом, оформленим повісткою № 3933576 від 16 червня 2025 року, та не повідомив територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про причини неприбуття.

У протоколі також зафіксовано пояснення ОСОБА_1 , відповідно до яких він про повістку не знав, її не отримував, має бронювання на підприємстві та своєї вини у порушенні мобілізаційного законодавства не визнає.

Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати її протиправною та скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо нього закрити.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, посилається на відсутність належних доказів його повідомлення про виклик, суперечності в матеріалах справи щодо дати, на яку його було викликано, а також порушення строків накладення адміністративного стягнення.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що повістку було сформовано в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів і направлено рекомендованим поштовим відправленням за адресою позивача, а повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, свідчить про належне повідомлення позивача.

Відповідач також вказував на те, що позивач не оновив відомості щодо проходження військово-лікарської комісії, а правопорушення було виявлено під час його прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 8 квітня 2026 року, у зв`язку із чим, на думку відповідача, строк накладення адміністративного стягнення не сплив.

Оцінивши наведені доводи та досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, у цій справі саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність оскаржуваної постанови, зокрема наявність належних і допустимих доказів події адміністративного правопорушення, дотримання процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності та наявність правових підстав для накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частина третя цієї статті передбачає відповідальність за відповідні порушення, вчинені в особливий період.

Водночас сам факт дії особливого періоду не звільняє уповноважений орган від обов`язку встановити всі обставини конкретного правопорушення, довести наявність його складу та дотриматися передбаченої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, та нормативний акт, який передбачає відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення.

Отже, законність притягнення особи до адміністративної відповідальності передбачає не лише наявність формально складених процесуальних документів, а й установлення конкретної події правопорушення, її часу, обставин та вини особи на підставі належних доказів.

Щодо належного повідомлення позивача про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки

З матеріалів справи вбачається, що повістка № 3933576 була сформована 16 червня 2025 року та направлена позивачу рекомендованим поштовим відправленням № 0610260820004.

На підтвердження направлення повістки відповідачем надано копії поштових документів, зокрема опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення та поштове повідомлення форми 119.

Зазначені документи підтверджують оформлення та направлення поштового відправлення, однак самі по собі не є безумовним доказом належного повідомлення позивача про виклик, оскільки суд має перевірити дотримання вимог законодавства щодо адресування відправлення та наявність передбачених законом обставин, за яких повернення неврученого відправлення прирівнюється до належного оповіщення.

Відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є, зокрема, день отримання поштового відправлення, день проставлення відмітки про відмову від його отримання або день проставлення відмітки про відсутність особи за відповідною адресою у випадках, визначених цим Порядком.

Таким чином, правове значення відмітки про відсутність адресата залежить від дотримання встановлених нормативним актом умов направлення та доставки поштового відправлення.

Досліджуючи поштові документи, суд встановив, що в поштовому повідомленні форми 119 у графі щодо поштової адреси зазначено: « ОСОБА_3 1, 11, Немирів», тоді як зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 .

Отже, у документі, яким оформлювалося поштове відправлення, номер будинку та номер квартири зазначено без відповідних розмежувальних позначень.

Саме по собі таке оформлення не дає підстав автоматично стверджувати, що поштовий оператор об`єктивно не міг доставити відправлення, однак у сукупності з іншими матеріалами справи воно потребує перевірки того, чи було відправлення адресоване таким чином, щоб забезпечити його належну доставку за зареєстрованим місцем проживання позивача.

При цьому матеріали справи не містять переконливих доказів того, що невручення відправлення стало наслідком відмови позивача від його отримання або його фактичної відсутності за належно визначеною адресою за обставин, які відповідно до пункту 41 зазначеного Порядку дають підстави вважати його належним чином повідомленим.

Відмітка поштового оператора про повернення відправлення із зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою» підтверджує факт невручення відправлення, проте без належного з`ясування обставин його адресування та доставки не є достатньою для беззаперечного висновку про належне оповіщення позивача.

Доводи відповідача про те, що повістка була сформована та направлена засобами поштового зв`язку, не спростовують необхідності встановлення того, чи були дотримані умови, передбачені законодавством для визнання позивача належним чином повідомленим про виклик.

Відповідач не надав суду достатніх доказів, які б усували зазначені сумніви та підтверджували, що позивач був належним чином оповіщений про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначені дату й час.

При цьому суд бере до уваги пояснення позивача, надані під час складення протоколу про адміністративне правопорушення, про те, що він не знав про повістку та її не отримував. Ці пояснення узгоджуються з фактом повернення поштового відправлення неврученим та не спростовані належними доказами відповідача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що надані відповідачем докази не підтверджують поза обґрунтованим сумнівом належного повідомлення позивача про виклик за повісткою № 3933576.

Судом також встановлено, що матеріали адміністративної справи містять істотні розбіжності щодо дати, на яку позивач мав прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Так, у протоколі про адміністративне правопорушення № 100 від 8 квітня 2026 року йдеться про неприбуття у строк, визначений повісткою № 3933576 від 16 червня 2025 року.

Водночас в описовій частині оскаржуваної постанови № 2591 від 14 квітня 2026 року зазначено, що позивач був належним чином повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год 00 хв 2 липня 2025 року. У подальшому тексті тієї самої постанови зазначено, що позивач не надав доказів поважності причин неприбуття за повісткою 5 січня 2026 року.

Отже, у постанові, яка є предметом судового оскарження, наведено різні дати неприбуття, що не узгоджуються між собою.

При цьому матеріали справи містять повістку № 3933576 від 16 червня 2025 року, однак не містять належних доказів існування інших повісток, які б підтверджували виклик позивача на 2 липня 2025 року або 5 січня 2026 року та давали змогу встановити, яка саме неявка стала підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Зазначені розбіжності не можуть розцінюватися як несуттєві технічні неточності, оскільки дата виклику безпосередньо визначає момент виконання обов`язку, який, за твердженням відповідача, був порушений, та має значення для встановлення події адміністративного правопорушення і дотримання строків накладення адміністративного стягнення.

За змістом статей 280 та 283 КУпАП посадова особа під час розгляду справи зобов`язана встановити конкретні обставини правопорушення та відобразити їх у постанові чітко й послідовно.

Наявність у постанові взаємно неузгоджених дат, за відсутності доказів, які дозволяли б усунути ці суперечності, свідчить про те, що обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, не були з`ясовані належним чином.

Посилання відповідача у відзиві на технічну помилку щодо зазначення першого замість ІНФОРМАЦІЯ_3 не усуває суперечностей щодо дат виклику, які містяться безпосередньо в оскаржуваній постанові.

Суд не може самостійно визначати, яка з наведених у постанові дат є правильною, або підміняти собою орган, уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, шляхом формування нового обвинувачення на підставі припущень.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем не забезпечено належного встановлення та відображення обставин події адміністративного правопорушення, що ставить під сумнів обґрунтованість оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 цього Кодексу, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Зазначена норма встановлює граничні строки застосування адміністративного стягнення, дотримання яких є обов`язковою умовою законності постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу інкриміновано неприбуття за повісткою на визначені дату та час. За своїм змістом таке діяння полягає у невиконанні конкретного обов`язку з`явитися за викликом у встановлений строк.

Отже, у межах цього провадження необхідно розмежовувати конкретну подію неприбуття за повісткою та загальні обов`язки військовозобов`язаного щодо військового обліку й проходження військово-лікарської комісії.

Саме по собі твердження відповідача про неоновлення позивачем відомостей щодо проходження військово-лікарської комісії не змінює фактичної суті правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності оскаржуваною постановою, а саме неприбуття за конкретною повісткою.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що повістка № 3933576 була оформлена 16 червня 2025 року, а невиконання вимоги про прибуття за нею стало відомим відповідачу не пізніше дати, коли за його твердженням, у відповідних інформаційних системах було зафіксовано факт неприбуття та сформовано повідомлення до органів Національної поліції.

У відзиві відповідач зазначає, що відомості про неприбуття позивача були внесені до АІТС «Оберіг», а повідомлення про його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки було сформовано автоматично.

Отже, наведені самим відповідачем обставини свідчать, що інформація про неприбуття за повісткою була доступна відповідному органу до складення протоколу про адміністративне правопорушення 8 квітня 2026 року.

Водночас відповідач не навів переконливих доказів того, що об`єктивна можливість виявити інкриміноване позивачу правопорушення виникла лише 8 квітня 2026 року, або що до цієї дати існували обставини, які перешкоджали встановленню факту неприбуття за повісткою.

Складання протоколу про адміністративне правопорушення саме по собі не визначає моменту виявлення правопорушення, якщо відповідний орган раніше вже володів достатніми відомостями про подію, яка стала підставою для притягнення особи до відповідальності.

З огляду на те, що виклик стосувався конкретної дати та часу, суд не погоджується з доводами відповідача про можливість обчислення строку накладення адміністративного стягнення виключно з дати особистого прибуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 8 квітня 2026 року.

Матеріали справи не підтверджують, що предметом розгляду була інша самостійна подія правопорушення, яка тривала до зазначеної дати та була належним чином сформульована в протоколі й постанові.

Таким чином, відповідач не довів правомірності застосованого ним підходу до визначення моменту виявлення правопорушення.

За встановлених у справі обставин суд приходить до висновку, що строк накладення адміністративного стягнення необхідно обчислювати з моменту, коли відповідачу стало відомо або мало стати відомо про неприбуття позивача за конкретним викликом, а не з дати складення протоколу чи особистого прибуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Оскільки матеріали справи не містять належних доказів дотримання встановленого статтею 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення, відповідач не довів наявності правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності у визначений ним спосіб.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу, є обставиною, що виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статей 72–76 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а допустимими — ті, що одержані у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У цій справі судом встановлено, що надані відповідачем матеріали підтверджують факт оформлення повістки та направлення поштового відправлення, однак не усувають сумнівів щодо належного повідомлення позивача про виклик.

Крім того, оскаржувана постанова містить суперечливі відомості щодо дат неприбуття, а відповідач не надав належних доказів, які б дозволили встановити конкретну подію правопорушення та усунути зазначені суперечності.

Також відповідачем не доведено дотримання строків накладення адміністративного стягнення з урахуванням установлених обставин та вимог статті 38 КУпАП.

Сукупність зазначених обставин свідчить про те, що оскаржувана постанова не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

При цьому суд наголошує, що обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень у цій категорії справ покладається саме на відповідача. Суд не вправі покладати на позивача обов`язок доводити власну невинуватість або усувати недоліки доказування, допущені органом, який притягнув його до адміністративної відповідальності.

Відповідач не надав достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували законність накладення на нього адміністративного стягнення.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 2591 від 14 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки встановлені судом обставини свідчать про недоведеність правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також наявність обставин, що виключають подальше провадження у справі відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП, суд вважає за необхідне не лише скасувати оскаржувану постанову, а й закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підтвердження сплати судового збору за подання адміністративного позову позивачем надано відповідний платіжний документ на суму 1 331 грн 20 коп.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у розмірі 1 331 грн 20 коп.

Разом із тим позивачем також заявлено вимогу про відшкодування судового збору в розмірі 665 грн 60 коп., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа відмовлено.

З огляду на результат розгляду зазначеної заяви та відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування відповідних витрат суд не вбачає правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 665 грн 60 коп., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн суд зазначає таке.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, витраченим ним часом, обсягом наданих послуг, а також значенням справи для сторони.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів, рахунків та інших документів.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 9 червня 2026 року, додаткову угоду № 1 до нього та квитанцію до прибуткового касового ордера № 09/06/26 від 9 червня 2026 року, відповідно до якої адвокатом прийнято від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 грн.

Зі змісту додаткової угоди № 1 убачається, що сторони погодили надання правничої допомоги, яка полягає у підготовці позовної заяви та необхідних процесуальних документів щодо оскарження постанови № 2591 про накладення адміністративного стягнення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та визначили вартість відповідних послуг у розмірі 10 000 грн.

Водночас детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у межах цієї справи, із зазначенням їх конкретного переліку, обсягу, витраченого часу та вартості окремих складових правничої допомоги позивачем суду не надано.

Суд бере до уваги, що договір, додаткова угода та квитанція підтверджують погодження сторонами розміру гонорару й факт його сплати. Однак самі по собі ці документи не дають можливості встановити фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, витрачений час та співмірність усієї заявленої суми з обсягом наданих послуг у цій справі.

Крім того, суд ураховує характер спірних правовідносин, предмет спору та обсяг питань, які підлягали вирішенню. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Предметом судового розгляду була перевірка правомірності конкретної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що передбачала дослідження матеріалів адміністративної справи, доказів повідомлення позивача про виклик та дотримання строків накладення адміністративного стягнення.

Також суд бере до уваги фактичну участь представника позивача в судових засіданнях. Як убачається з матеріалів справи, особисту явку представника позивача забезпечено лише в останньому судовому засіданні, тоді як в інших судових засіданнях він участі не брав. При цьому суд наголошує, що сама по собі неявка представника в судові засідання не свідчить про ненадання правничої допомоги, однак фактичний обсяг його участі в судовому розгляді враховується разом з іншими обставинами під час оцінки співмірності заявлених витрат.

Крім того, у поданих документах наявні неузгодженості щодо дат укладення договору та додаткової угоди. Зокрема, у вступній частині договору зазначено дату 9 червня 2026 року, тоді як у його тексті та додатковій угоді містяться посилання на договір від 9 червня 2023 року. Водночас квитанція про оплату датована 9 червня 2026 року. Зазначені неузгодженості не спростовують самі по собі факту сплати гонорару, однак у сукупності з відсутністю детального опису виконаних робіт не дають змоги належним чином перевірити обсяг і вартість фактично наданих послуг.

Оцінивши подані докази в їх сукупності, зважаючи на характер та складність справи, її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, фактичний обсяг участі представника позивача в судовому розгляді, відсутність детального опису виконаних робіт і витраченого часу, а також неузгодженості в датах договору та додаткової угоди, суд приходить до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів для визначення співмірності всієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу з фактичним обсягом наданих послуг.

За таких обставин суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 10 000 грн не доведені, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 72–77, 90, 139, 241–246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 9, 38, 210-1, 245, 247, 251, 252, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 2591 від 14 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

У задоволенні вимог про стягнення судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Немирівський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення, відповідно до частини четвертої статті 286 КАС України.

Суддя: В.М. Алєксєєнко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua