Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: щодо комерційного найменування
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №912/383/26
Суддя: Вінніков Сергій Валерійович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.10.2026 м. Дніпро Справа № 912/383/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Віннікової С.В. (доповідач)
суддів: Висоцького А.М., Левшиної Г.В.
розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 (суддя Тимошевська В.В.) та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 (суддя Тимошевська В.В.) у справі № 912/383/26,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер"
до Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни
про стягнення 240 000,00 грн,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" (далі – ТОВ "Маркхолдер", позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни (далі – ФОП Погрібна Л.В., відповідач) про стягнення збитків у розмірі 240 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконним використанням ФОП Погрібною Л.В. торгового знаку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " шляхом нанесення його на вивіску ювелірного магазину, розташованого у місті Кропивницькому за адресою: вул. Правди, буд. 1а, без укладення ліцензійного договору з власником знаку – ТОВ "Маркхолдер". За твердженням позивача, сума винагороди – роялті ліцензіата при укладенні відповідачем ліцензійного договору становила б 240 000,00 грн за період з 24.10.2019 до 24.10.2021 (з розрахунку 120 000,00 грн за рік), що підтверджується договорами в аналогічних відносинах.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Погрібної Любов Василівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" збитки у розмірі 240 000,00 грн, а також 2 880,00 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" про стягнення судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №912/383/26 задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Погрібної Любов Василівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" 25 000,00 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу. У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Погрібної Любов Василівни про стягнення судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №912/383/26 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ФОП Погрібна Любов Василівна, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 у справі №912/383/26 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ФОП Погрібна Любов Василівна, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 у справі №912/383/26 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП Погрібної Л.В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 10 000,00 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу.
Щодо рішення від 14.07.2026 скаржник зазначає, що збитки, спричинені незаконним використанням торговельної марки, визначаються та стягуються за кожен випадок порушення, а одним випадком порушення є одна угода купівлі-продажу (оформлена одним чеком). Позивач надав лише одну угоду, оформлену товарним чеком від 24.10.2019 (Т. 1 а.с. 64), і не навів ознак (дата, сума, найменування контрагента, місце продажу тощо) угод, які, на його думку, відповідачка уклала з використанням спірної торгової марки у період з 07.11.2019 до 24.10.2021.
Апелянт вказує, що до предмета доказування у справі № 912/3035/19 обставина використання марки у період з 07.11.2019 до 24.10.2021 не входила, а у цій справі встановлено факт порушення на момент звернення до суду (31.10.2019). Експертиза у справі № 912/3035/19 проведена за фотознімками, наданими експерту 21.01.2020 та 19.03.2020, за фактом використання напису при продажу 24.10.2019, а в рішенні від 06.11.2024, з урахуванням доказів третьої особи Білого Д.Б., наголошено, що вивіска під час розгляду справи демонтована. На думку скаржника, «рішення місцевого суду про задоволення позову ґрунтується на припущеннях наявності доказів», що суперечить п. 1 ч. 4 ст. 236 ГПК України, а «принцип вірогідної оцінки доказів, за відсутності доказів, не може бути застосований загалом». Апелянт вважає, що суд застосував ст. 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 236-238 ГПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (п. 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (п. 9.58), від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, не дослідив рішення від 06.11.2024 (Т. 1 а.с. 108-112) та матеріали справи № 912/3035/19 (Т. 1 а.с. 8-42, 64, 66, Т. 2 а.с. 5-58) і не виконав зобов`язання за п. 1 ст. 6 Конвенції.
Щодо розміру роялті скаржник зазначає, що в рішеннях у справах № 912/3562/19, № 912/3546/19, № 912/3561/19, № 912/3563/19 наказ № 345/л від 01.07.2019 не досліджувався; перехід прав на торгову марку до ТОВ "Маркхолдер" відбувся 10.10.2019 на підставі Рішення № 25921 від 18.09.2019, а тому, з урахуванням реєстраційної системи набуття прав (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 760/20855/16-ц, від 13.03.2025 у справі № 757/49581/23-ц) та Правил № 1000/5, позивач 01.07.2019 створив управлінський документ щодо торгової марки, власником якої не був. За договором від 19.06.2019 торгові марки придбано за 700 грн (23,71 ЄВРО), що, з урахуванням положень Стандарту 8 «Нематеріальні активи», свідчить про відсутність активного ринку і «завідомо невиправдане очікування щодо споживчого інтересу». З посиланням на рішення ЄСПЛ «Дж. К. та Інші проти Швеції» від 23.08.2016 та «Бендерський проти України» від 15.11.2007 апелянт вважає більш вірогідним, що розмір роялті 120 000 грн позивачем не встановлювався. Місцевий суд, на думку скаржника, не проаналізував цей аргумент, застосував ч. 5 ст. 236 ГПК України без урахування постанови Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 909/747/21 та не дослідив договір від 19.06.2019 (Т. 1 а.с. 171-179) і роздруківки з реєстру ТМ (Т. 1 а.с. 180-189).
Щодо розміру збитків апелянт зазначає, що встановлено лише одну угоду від 24.10.2019 на суму 300 грн, інших доходів відповідачка не отримувала; сума роялті визначалася за домовленістю між ТОВ "Маркхолдер" та зацікавленими суб`єктами; між поведінкою відповідачки та збитками відсутній причинно-наслідковий зв`язок, оскільки позивач не пропонував укласти ліцензійний договір. Суд першої інстанції всупереч пп. "а" і "b" п. 1 ст. 240 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС не взяв до уваги всі відповідні аспекти, зокрема негативні економічні наслідки. Скаржник повідомив про орієнтовні витрати на правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн, з яких в суді апеляційної інстанції – 10 000,00 грн.
Щодо додаткового рішення від 30.07.2026 скаржник, з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» від 28.11.2002 (заява № 58442/00), «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», постанову Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, зазначає, що суд зобов`язаний перевірити реальність, необхідність та співмірність судових витрат незалежно від клопотання іншої сторони та з власної ініціативи може відступити від загального правила їх розподілу за ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України. Апелянт вважає, що поведінка позивача – подання доказів 07.04.2026 після витребування їх ухвалою від 24.03.2026, неподання оригіналів доказів, витребуваних 01.07.2026, що зумовило перерву до 14.07.2026 і неврахування судом цих доказів на підставі ч. 6 ст. 91 ГПК України, – призвела до затягування розгляду справи, що місцевий суд не врахував.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "Маркхолдер" подало відзив на апеляційні скарги, згідно якого заперечує проти апеляційних скарг ФОП Погрібної Л.В., вважає їх безпідставними та необґрунтованими і просить залишити їх без задоволення, а рішення та додаткове рішення – без змін.
Позивач зазначає, що з огляду на ч. 4 ст. 75 ГПК України суд першої інстанції правильно взяв до уваги встановлені рішенням від 06.11.2024 у справі № 912/3035/19 обставини використання відповідачкою позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та факт заборони такого використання. На думку позивача, апелянт помилково трактує, що у справі № 912/3035/19 встановлено лише факт порушення на 31.10.2019, оскільки встановлено «факт незаконного користування ТМ «УКРЗОЛОТО» Відповідачем не тільки станом на день звернення до суду, але і під час розгляду справи», а відповідачка не надала документів про припинення використання марки з чіткою датою. Йдеться не лише про вивіску, а й про пропонування до продажу продукції.
ТОВ "Маркхолдер" підтримує висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів припинення продажу, неналежності розірвання ліцензійного договору з Білим Д.Б. та повідомлення ФОП Міщан Т.О. від 03.03.2026 як доказів демонтажу. Позивач звертає увагу, що за поясненнями третьої особи від 06.10.2021 позначення саме «змонтоване», а не демонтоване, тобто встановлене; крім того, ухвалою від 07.10.2021 у справі № 912/3035/19 за клопотанням відповідачки призначалася додаткова експертиза щодо напису на будівлі, яка не проведена через несплату її вартості (лист № 741/415-16-22/3 від 27.09.2022), що свідчить про перебування вивіски на магазині. На думку позивача, «з більшою вірогідністю» до зміни предмета позову в серпні 2024 року вивіска « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була на магазині відповідачки.
Щодо роялті позивач зазначає, що розмір 120 000 грн встановлено наказами № 345/л від 01.07.2019 та № 213/л від 01.07.2020 і фактично застосовано у ліцензійному договорі № 2490 від 10.10.2019; основним видом діяльності позивача є КВЕД 77.40; ведення бухгалтерського обліку та ціна придбання торгової марки не впливають на розмір роялті, «розмір якого встановлюється власником торгового знаку на власний розсуд». Передача прав відбулася за договором від 19.06.2019, реєстрація зміни власника – 10.10.2019 на підставі рішення № 25921 від 18.09.2019, а згідно з п. 2.1 договору право власності виникає з моменту його підписання, тому позивач мав право визначити суму роялті наказом від 01.07.2019; ці обставини перевірялися у справах № 912/3562/19, 912/3546/19, 912/3817/19, 912/3563/19, № 912/3561/19.
Позивач наголошує, що стягує не дохід відповідачки, а власну упущену вигоду від «неукладеного» ліцензійного договору, яка не може бути меншою за розмір роялті, тому посилання на дохід 300 грн не має значення, а сам цей розмір є сумнівним. На підтвердження позиції позивач посилається на постанову Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 703/5377/14, постанови Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/7511/20 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.
Щодо скарги на додаткове рішення позивач зазначає, що засідання відкладалися та перерви оголошувалися не з його ініціативи, саме відповідачка заявляла клопотання про витребування доказів, які не мають відношення до справи, позивач виконував ухвали суду у встановлені строки, а неподання оригіналів зумовлене об`єктивними причинами, про що він завчасно повідомив. З посиланням на ч. 4, 9 ст. 129, ч. 1, 2 ст. 126, п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України та ст. 30 Закону № 5076-VI позивач вважає, що спір виник з вини відповідачки, зловживання процесуальними правами з його боку немає. Позивач повідомив про попередній розрахунок витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн та просить стягнути судові витрати з відповідачки.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ФОП Погрібна Любов Василівна, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 у справі №912/383/26 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Висоцький А.М., Левшина Г.В.
Ухвалою від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 у справі № 912/383/26. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ФОП Погрібна Любов Василівна, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 у справі №912/383/26 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ФОП Погрібної Л.В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 10 000,00 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Висоцький А.М., Левшина Г.В.
Ухвалою від 19.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 у справі № 912/383/26. Об`єднано скаргу Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на рішення від 14.07.2026 до спільного розгляду із скаргою Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на додаткове рішення від 30.07.2026. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Частинами 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом обставини справи
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2024 у справі № 912/3035/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 та постановою Верховного Суду від 31.07.2025, заборонено ФОП Погрібній Л.В. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення УКРЗОЛОТО, схоже настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № 124382 від 25.06.2010, шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу МКТП. У цій справі ухвалою від 01.08.2024 здійснено заміну позивача – ТОВ "Маркхолдер" на правонаступника АТ "ЦЕФЕЙ" у зв`язку з передачею права власності на торгову марку згідно з договором від 30.06.2021.
Суд першої інстанції, з посиланням на ч. 4 ст. 75 ГПК України та правові висновки Верховного Суду щодо преюдиції (постанови від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/23, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20), взяв до уваги встановлені у справі № 912/3035/19 обставини використання відповідачем позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " щонайменше станом на 24.10.2019, підтверджені товарним чеком від 24.10.2019, фіскальним чеком № 1047001 від 25.10.2019, фотокопіями вивіски, актом фіксації № 1 від 06.11.2019 та випискою з ЄДР. Суд також врахував висновок експерта № 3655/20-53/20442/20-53 від 18.08.2020 та встановив, що право власності на торгову марку за АТ "Цефей" зареєстровано 27.10.2021, а тому до цієї дати суб`єктом прав у реєстрі значилося ТОВ "Маркхолдер" (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 760/20855/16-ц, від 13.03.2025 у справі № 757/49581/23-ц).
Оцінюючи доводи відповідача про припинення порушення після пред`явлення 31.10.2019 позову у справі № 912/3035/19, суд зазначив, що рішення у справі № 912/3035/19 не містить висновків про припинення використання позначення та дати такого припинення; третя особа Білий Д.Б. у поясненнях від 06.10.2021 вказав, що на спірному приміщенні «змонтоване» позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 "; матеріали справи не містять доказів припинення продажу товару; розірвання ліцензійного договору від 02.01.2019 з Білим Д.Б. не свідчить про демонтаж позначення; повідомлення ФОП Міщан Т.О. від 03.03.2026 про демонтаж вивіски у квітні 2020 року не підтверджене первинними документами; відповідачка не повідомляла позивача про припинення використання знака. Застосувавши ст. 79 ГПК України, суд дійшов висновку, що докази позивача на підтвердження використання позначення у період з 24.10.2019 по 24.10.2021 є більш вірогідними.
Щодо збитків суд, керуючись ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ст. 22, 1109 ЦК України та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18) і Верховного Суду (постанова від 08.07.2019 у справі № 922/2507/18), виходив з того, що наказом № 345/л від 01.07.2019 позивач встановив роялті за один календарний рік у розмірі 120 000 грн без ПДВ, наказом № 213/л від 01.07.2020 – таку саму суму, а за ліцензійним договором № 2490 від 10.10.2019 з ФОП Матвійком І.В. роялті становило 120 000,00 грн за рік. Суд дійшов висновку, що неодержання позивачем ліцензійної винагороди є упущеною вигодою, яка перебуває у прямому причинному зв`язку з неправомірним використанням знака, а невідповідність дати наказу № 345/л даті реєстрації права власності за позивачем саме по собі не спростовує встановлених обставин. Доводи про відсутність вини суд відхилив з огляду на обов`язок суб`єкта господарювання діяти добросовісно та обізнаність відповідачки про претензії позивача щонайменше з моменту звернення до суду 31.10.2019.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції визнав поважними причини неподання доказів до закінчення судових дебатів та прийняв докази обох сторін, подані 20.07.2026 у межах строку за ч. 8 ст. 129 ГПК України. Суд встановив, що відповідно до договору про надання правової допомоги № 1 від 08.02.2021, додаткової угоди № 1 від 01.09.2021 та додаткової угоди № 6 від 14.01.2026 адвокату Гриценко Ю.В. визначено фіксований гонорар 25 000,00 грн; акт приймання-передачі від 20.07.2026 та детальний опис робіт підтверджують надання послуг у період з 06.02.2026 по 14.07.2026. Посилаючись на ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України та висновки Великої Палати Верховного Суду (додаткові постанови від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19), суд зазначив, що клопотання відповідача про зменшення витрат не надходило, а зменшення з власної ініціативи неможливе, тому визнав витрати позивача у розмірі 25 000,00 грн підтвердженими та співмірними. У задоволенні заяви відповідача про стягнення 25 000,00 грн витрат суд відмовив на підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, оскільки позов задоволено повністю, і не встановив підстав для іншого розподілу витрат.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ТОВ "Маркхолдер" та стягнуто з ФОП Погрібної Л.В. 240 000,00 грн збитків і 2 880,00 грн судового збору, а також додаткове рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з ФОП Погрібної Л.В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та відмовлено у задоволенні заяви ФОП Погрібної Л.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:
рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2024 у справі № 912/3035/19 заборонено ФОП Погрібній Л.В. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення УКРЗОЛОТО, що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України № 124382 від 25.06.2010, шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу МКТП; постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2025 це рішення залишено без змін, а постановою Верховного Суду від 31.07.2025 рішення в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду залишено без змін;
ухвалою від 01.08.2024 у справі № 912/3035/19 здійснено заміну позивача – ТОВ «Маркхолдер» на правонаступника АТ «ЦЕФЕЙ» у зв`язку з передачею права власності на торгову марку за договором від 30.06.2021; право власності АТ «Цефей» на торгову марку зареєстровано 27.10.2021;
у справі № 912/3035/19 надано висновок експерта № 3655/20-53/20442/20-53 від 18.08.2020, а також товарний чек від 24.10.2019 та фіскальний чек № 1047001 від 25.10.2019 щодо продажу у магазині за адресою: м. Кропивницький, вул. Правди, 1А;
ТОВ «Маркхолдер» 31.10.2019 звернулося до суду з позовом у справі № 912/3035/19; позивачем складено акт фіксації № 1 від 06.11.2019;
за договором від 19.06.2019 Павлова С.Ю. передала ТОВ «Маркхолдер» права на торгову марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за свідоцтвом № 124382 від 25.06.2010; реєстрація зміни власника здійснена 10.10.2019 на підставі рішення № 25921 від 18.09.2019;
ТОВ «Маркхолдер» видано накази № 345/л від 01.07.2019 та № 213/л від 01.07.2020 про встановлення суми роялті 120 000 грн за один календарний рік; 10.10.2019 ТОВ «Маркхолдер» уклало з ФОП Матвійком І.В. ліцензійний договір № 2490, за п. 2 Додатку № 1 до якого сума роялті за один календарний рік, починаючи з 10.10.2019, становить 120 000,00 грн без ПДВ;
ТОВ «Маркхолдер» укладено з адвокатом Гриценко Ю.В. договір про надання правової допомоги № 1 від 08.02.2021, додаткову угоду № 1 від 01.09.2021 та додаткову угоду № 6 від 14.01.2026, якою визначено фіксований гонорар 25 000,00 грн за подання позову та супроводження справи в суді першої інстанції; складено акт приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2026 та детальний опис робіт;
ФОП Погрібна Л.В. не подавала клопотання в порядку частини п`ятої статті 126 ГПК України про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу;
24.03.2026 суд першої інстанції за клопотанням відповідача витребував у позивача докази, які позивач подав 07.04.2026; 01.07.2026 у позивача витребувано оригінали цих доказів та оголошено перерву до 14.07.2026; 10.07.2026 позивач повідомив про неможливість подання оригіналів; 14.07.2026 суд на підставі частини шостої статті 91 ГПК України не взяв до уваги письмові докази, подані позивачем 07.04.2026.
Правовідносини, які виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі - Закон, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 420 ЦК України визначено, що до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
За приписами статті 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється виключно з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених законом.
Відповідно до статті 492 ЦК України та статті 1 Закону торговельною маркою (знаком для товарів і послуг) є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або комбінація позначень (слова, літери, цифри, зображувальні елементи тощо), а право власності на знак засвідчується свідоцтвом (статті 494 ЦК України, стаття 5 Закону).
Згідно з частиною першою статті 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Частиною четвертою статті 16 Закону встановлено, що використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Відповідно до частини восьмої статті 16 Закону власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
За змістом частини першої статті 20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов`язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підпунктами «а» і «b» пункту 1 статті 240 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014), гарантовано, що коли судові органи встановлюють збитки, вони беруть до уваги всі відповідні аспекти, зокрема втрачені прибутки, які понесла потерпіла сторона, будь-які недобросовісні доходи, одержані порушником; або як альтернативний варіант вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного права інтелектуальної власності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформовано сталий правовий висновок, відповідно до якого відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування збитків настає за одночасної наявності таких умов: факту протиправної поведінки відповідача; шкоди, завданої суб`єктові права інтелектуальної власності; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Доказування перших трьох умов покладається на позивача, тоді як щодо вини закон встановлює презумпцію: особа, яка завдала шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.
Оцінюючи доводи скаржника щодо використання позначення як об`єкта авторського права (на підставі ліцензійного договору з Білим Д.Б.), колегія суддів враховує висновки, сформовані у справі № 912/3035/19, та зазначає таке.
Законодавче регулювання об`єктів авторського права та торговельних марок розмежовується за їх правовою природою та цільовим функціональним призначенням.
Законом України «Про авторське право і суміжні права» закріплено, що об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а їх основною функцією є естетичне та художнє сприйняття.
Натомість основною сферою застосування знака для товарів і послуг є комерційна діяльність, де він виконує розрізняльну функцію – виділення товарів та послуг одного виробника чи продавця з-поміж інших, що перебувають в обігу.
Якщо суб`єкт підприємницької діяльності маркує позначенням, яке є тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою, відповідні товари і послуги, перелік яких наведено у свідоцтві на знак, шляхом розміщення його на вивісці магазину для пропонування до продажу ювелірних виробів, такі дії розцінюються виключно як використання знака для товарів і послуг у комерційній діяльності за правилами частини четвертої статті 16 Закону. Посилання на наявність авторських прав третіх осіб на логотип чи оформлення вивіски не спростовує факту порушення виключних майнових прав власника зареєстрованої торговельної марки, оскільки розміщення вивіски ювелірного магазину слугує залученню споживачів та індивідуалізації комерційної діяльності з реалізації однорідних товарів 14 класу МКТП, а не публічному демонструванню художнього твору з естетичною метою.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача щодо періоду порушення, меж преюдиції та стандарту доказування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За приписами частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2024 у справі № 912/3035/19, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, преюдиційно встановлено обставини неправомірного використання ФОП Погрібною Л.В. позначення «УКРЗОЛОТО» за свідоцтвом № 124382 шляхом його розміщення на вивісці приміщення магазину за адресою: м. Кропивницький, вул. Правди, 1А, під час торгівлі ювелірними виробами.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що факт порушення обмежується однією угодою купівлі-продажу за товарним чеком від 24.10.2019 на суму 300,00 грн.
Розміщення комерційного позначення на фасаді торговельного об`єкта є публічним пропонуванням товарів до продажу необмеженому колу споживачів (частина четверта статті 16 Закону).
Таке правопорушення за своєю природою є триваючим протиправним станом.
Початок протиправного використання знака на вивісці та здійснення в приміщенні реалізації продукції зафіксовано належними первинними документами й встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Враховуючи презумпцію вини делінквента, саме на відповідача покладався обов`язок довести вчинення конкретних дій щодо припинення цього триваючого порушення (демонтаж вивіски, звільнення торговельної площі).
Всупереч вимогам статей 74, 76, 77 ГПК України відповідачка не надала суду жодного належного та допустимого первинного документа, складеного у спірний період (2019– 2021 роки), який би фіксував демонтаж вивіски чи закриття магазину.
Лист ФОП Міщан Т.О. від 03.03.2026 обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки він складений через шість років після події, не підтверджений актами виконаних робіт, кошторисами чи оплатою.
Внутрішнє розірвання договору з Білим Д.Б. не доводить фізичного демонтажу конструкції. Навпаки, у матеріалах справи № 912/3035/19 зафіксовано, що у жовтні 2021 року у судовому засіданні заявлялися клопотання щодо експертизи напису на будівлі, а третя особа Білий Д.Б. 06.10.2021 письмово підтвердив наявність змонтованого позначення.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факт використання відповідачкою торгової марки у період з 24.10.2019 по 24.10.2021 (до моменту реєстрації переходу прав до АТ «Цефей» 27.10.2021) є доведеним на підставі стандарту більшої вірогідності доказів.
Щодо розміру роялті та визначення упущеної вигоди, колегія суддів зазначає таке.
ТОВ «Маркхолдер» є комерційною організацією, основним видом діяльності якої є лізинг інтелектуальної власності (КВЕД 77.40), а доходом - ліцензійні платежі.
За приписами статті 1109 ЦК України та частини восьмої статті 16 Закону розмір ліцензійної винагороди визначається власником на засадах свободи договору (статті 6, 627 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що наказами ТОВ «Маркхолдер» № 345/л від 01.07.2019 та № 213/л від 01.07.2020 встановлено базовий розмір роялті за використання торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на одній торговельній площі у розмірі 120 000,00 грн без ПДВ на рік.
Реальне застосування цієї ставки підтверджено ліцензійним договором № 2490 від 10.10.2019 з ФОП Матвійком І.В.
Доводи апелянта про те, що наказ видано 01.07.2019 до реєстрації прав у Реєстрі (10.10.2019), не спростовують чинності визначеного розміру роялті, оскільки договір про передачу прав від 19.06.2019 набрав чинності для сторін з моменту підписання (пункт 2.1 договору), а розрахунковий період порушення тривав після 10.10.2019, коли ТОВ «Маркхолдер» було суб`єктом прав у публічному реєстрі.
Згідно з підпунктом «b» пункту 1 статті 240 Угоди про асоціацію та усталеною судовою практикою упущена вигода полягає у відшкодуванні майнових вигід, які потерпіла особа реально одержала б за звичайних умов обороту, якби її право не було порушено (постанови Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/7511/20 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Якби ФОП Погрібна Л.В. діяла правомірно, вона сплатила б ліцензійну винагороду в сумі 120 000,00 грн на рік. Стягнення цієї суми забезпечує повне відшкодування шкоди та позбавляє порушника неправомірних переваг перед добросовісними учасниками ринку.
Тому стягнення збитків за 2 роки у розмірі 240 000,00 грн є правомірним.
Щодо додаткового рішення від 30.07.2026 колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката розподіляються між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 126 ГПК України суд може зменшити розмір таких витрат виключно за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності.
Велика Палата Верховного Суду у додаткових постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 наголосила, що суд, зважаючи на принципи диспозитивності та змагальності, не має права зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи. Відповідачка клопотання про неспівмірність або зменшення витрат у суді першої інстанції не заявляла.
Посилання скаржниці на затягування розгляду справи позивачем (частина п`ята статті 129 ГПК України) колегією суддів відхиляються. Процесуальні дії позивача відповідали закону, а неможливість подання окремих оригіналів доказів в умовах воєнного стану не свідчить про зловживання правами.
Оскільки позов задоволено повністю, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України витрати позивача на правову допомогу в сумі 25 000,00 грн правомірно стягнуто з відповідачки, а у задоволенні її заяви - обґрунтовано відмовлено.
Таким чином, ухвалені у справі рішення від 14.07.2026 та додаткове рішення від 30.07.2026 Господарського суду Кіровоградської області є законними й обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для їх зміни або скасування відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Погрібної Любові Василівни на додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 у справі № 912/383/26 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.07.2026 у справі №912/383/26 залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 30.07.2026 у справі №912/383/26 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 19.10.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя А.М. Висоцький
Суддя Г.В. Левшина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua