Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №912/1696/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 м.Дніпро Справа № 912/1696/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів Чус О.В., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

від позивача: Коротченко Олександр Олександрович (в залі суду) - представник Селянського (фермерського) господарства Олійникова Олександра Костянтиновича, адвокат посвідчення № 701 від 04.03.2021р.

від відповідача: Федоренко Дмитро Миколайович (в залі суду) - представник Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, адвокат посвідчення № 544 від 27.01.2020р.

інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі № 912/1696/25 (суддя Кабакова В.Г.)

за позовом Селянського (фермерського) господарства Олійникова Олександра Костянтиновича, вул. Вишнева, буд. 40, селище Компаніївка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28400

до відповідача Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, вул. Паркова, буд. 4, селище Компаніївка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28400

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1

про визнання права постійного користування на земельні ділянки, визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Селянське (фермерське) господарство Олійникова Олександра Костянтиновича звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просило суд: визнати право постійного користування за позивачем на земельну ділянку з кадастровим номером 3522855100:02:000:0126, загальною площею 19,3362 га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства; визнати право постійного користування за позивачем на земельну ділянку з кадастровим номером 3522855100:02:000:9164, загальною площею 10,0001 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які були надані на ім`я ОСОБА_3 державним актом на право постійного користування землею серії КР №0000050, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 50 від 05 червня 1997 року; визнати протиправними та скасувати рішення сімдесят другої сесії восьмого скликання Компаніївської селищної ради № 8194 від 17.06.2025 та № 8187 від 17.06.2025 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок зі зміною цільового призначення для передачі в оренду для сінокосіння і випасання худоби громадянці ОСОБА_1 та громадянину ОСОБА_2 відповідно; покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що засновник господарства ОСОБА_3 отримав земельну ділянку площею 50 га у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, після чого створив та зареєстрував селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ), у зв`язку з чим відбулася фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Після часткової приватизації залишок земельної ділянки площею 29,3362 га продовжував використовуватися позивачем. Відповідач, всупереч діючому державному акту та без погодження із землекористувачем, прийняв рішення про зміну цільового призначення спірних ділянок та надання дозволу на їх передачу в оренду третім особам, чим порушив права позивача.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025 позов задоволено повністю. Визнано право постійного користування за Селянським (фермерським) господарством Олійникова Олександра Костянтиновича на земельну ділянку з кадастровим номером 3522855100:02:000:0126, загальною площею 19,3362 га, та на земельну ділянку з кадастровим номером 3522855100:02:000:9164, загальною площею 10,0001 га. Визнано протиправними та скасовано рішення Компаніївської селищної ради № 8194 від 17.06.2025 та № 8187 від 17.06.2025. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13626,00 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що станом на 1992 рік питання надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства регулювалося Земельним кодексом України від 18.12.1990 року та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство». Згідно із зазначеними нормативно-правовими актами, громадяни України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, мали право на отримання земельних ділянок у власність або користування, а після відведення земельної ділянки та державної реєстрації господарство набувало статусу юридичної особи.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням виконавчого комітету Компаніївської селищної ради народних депутатів від 28.12.1992 № 120-Б ОСОБА_3 було надано земельну ділянку площею 10 га, після чого ним було створено та зареєстровано СФГ. В подальшому, на підставі розпорядження Компаніївської райдержадміністрації від 23.04.1997 № 164-р ОСОБА_3 було додатково надано у постійне користування земельну ділянку площею 40 га для ведення селянського фермерського господарства, про що видано державний акт серії КР № 0000050.

Суд зазначив, що за змістом статті 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» земельні ділянки громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства надаються у постійне користування, при цьому саме громадянин як спеціальний суб`єкт - голова відповідного господарства - міг звертатися за отриманням такої ділянки. Суд послався на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанову від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, згідно з якою у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Суд також зазначив, що зміна кадастрового номера земельної ділянки внаслідок її поділу не є підставою для припинення права постійного користування, а рішення відповідача про надання дозволу на зміну цільового призначення спірних ділянок та передачу їх в оренду третім особам прийняті з порушенням частини 5 статті 116 та частини 7 статті 20 Земельного кодексу України, оскільки право постійного користування не було припинено, а зміна цільового призначення не погоджувалася із землекористувачем.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через підсистему "Електронний суд", Компаніївська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області (далі - апелянт) подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025 у справі № 912/1696/25, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Компаніївської селищної ради в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права та суперечить вимогам чинного законодавства України. Апелянт зазначає, що СФГ Олійникова О.К. було зареєстровано 28.12.1992, тоді як відповідно до статті 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції від 14.10.1992 реєстрація селянського (фермерського) господарства здійснювалася після одержання державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду. Позивач у позовній заяві посилається на редакцію цього Закону від 23.07.1993, яка передбачала реєстрацію після одержання державного акта на право постійного користування, проте на момент створення СФГ такої вимоги не існувало.

Оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії КР 0000050 виданий 05.06.1997, тобто через п`ять років після реєстрації СФГ, апелянт вважає, що відсутні підстави вважати земельні ділянки з кадастровими номерами 3522855100:02:000:9164 та 3522855100:02:000:0126 матеріальною основою діяльності фермерського господарства. Державний акт був виданий громадянину ОСОБА_3 як фізичній особі, а не фермерському господарству як юридичній особі.

Апелянт стверджує, що суд не дослідив, яка саме земельна ділянка та її місцезнаходження були надані рішенням виконавчого комітету від 28.12.1992 № 120-Б, а також не розглядав питання, на яких саме землях було створено СФГ. Позивачем не надано документів, що підтверджують створення СФГ саме на спірних земельних ділянках, а також не надано жодних доказів передачі земельних ділянок від фізичної особи ОСОБА_3 до юридичної особи - СФГ Олійникова О.К. Тому, на думку апелянта, СФГ не має жодного відношення до земельних ділянок, які залишилися відповідно до державного акта, виданого громадянину ОСОБА_3 .

Апелянт також зазначає, що суд не врахував норми статті 7 Земельного кодексу України у редакції від 22.06.1993, відповідно до якої у постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства (тобто для створення СФГ), а сільськогосподарським підприємствам і організаціям - як юридичним особам. Апелянт вважає, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки, але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, і посилається на постанову Верховного Суду України у справі № 806/500/13-а від 24.05.2016.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3522855100:02:000:0126 апелянт зазначає, що вона була передана Компаніївській селищній раді 04.12.2020 як вільна від використання будь-якими особами, що підтверджується копією наказу та витягом з акту приймання-передачі, які є в матеріалах справи. Обидві спірні земельні ділянки є землями комунальної форми власності, право власності на які зареєстровано за Компаніївською селищною радою 01.03.2024 та 14.03.2024 відповідно. Апелянт не був замовником жодної із технічних документацій із землеустрою, на підставі яких були зареєстровані спірні земельні ділянки.

Апелянт стверджує, що реєстрація речового права на спірні земельні ділянки була здійснена приватним нотаріусом Солодовою Л.А. на підставі довідки за вихідним номером 432/03/01-24 від 29.02.2024 про склад земель, яку Компаніївська селищна рада не видавала. Дана довідка, на думку апелянта, є підробкою та знаходиться в матеріалах кримінальної справи. За заявою Компаніївської селищної ради відкрито кримінальне провадження № 42025120040000038 від 19.03.2025 за ч. 3 ст. 362 КК України. На підставі ухвали слідчого судді Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.06.2025 у справі № 389/1960/25 накладено арешт на спірні земельні ділянки із забороною розпорядження майном та вчинення будь-яких реєстраційних дій.

Апелянт також зазначає, що посилання суду на правову позицію ЄСПЛ щодо неможливості покладення на особу відповідальності за помилки державних органів є некоректним, оскільки судом не було вказано, які саме помилки були допущені та якими державними органами. Посилання на судову практику, зазначену в оскаржуваному рішенні, апелянт вважає некоректним, оскільки судові рішення, на які посилається суд, не є тотожними з фактами, викладеними у даній справі. Крім того, позивач не надав жодного доказу того, що користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3522855100:02:000:0126 є саме СФГ Олійникова О.К. на підставі права постійного користування, посвідченого державним актом серії КР № 0000050.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Селянське (фермерське) господарство Олійникова Олександра Костянтиновича подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги Компаніївської селищної ради та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:

Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025 повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття законного та обґрунтованого рішення. Щодо доводів апелянта про непослідовність отримання державного акта та його видачу фізичній особі, позивач звертає увагу на специфіку цільового призначення спірних земельних ділянок - «для ведення селянського (фермерського) господарства». Станом на 1992 рік питання регулювалося Земельним кодексом України від 18.12.1990 та Законом України «Про селянське (фермерське) господарство», відповідно до яких громадянам, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування. Після отримання першої земельної ділянки головою - ОСОБА_3 було створено та зареєстровано СФГ, що не суперечить вимогам законодавства. Померлий голова та засновник позивача створив та був засновником тільки одного СФГ, яке безперервно здійснює господарську діяльність і по даний момент.

Позивач наголошує, що всі земельні ділянки надавалися саме для ведення селянського (фермерського) господарства та понад 23 роки становлять матеріальну основу діяльності СФГ. Жоден нормативно-правовий акт не передбачав такої підстави для припинення права постійного користування, як смерть голови (засновника) СФГ або реєстрація юридичної особи одночасно з отриманням земельної ділянки в користування. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, за змістом якої у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача і обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Також посилається на рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005, яким визнано неконституційним зобов`язання переоформити право постійного користування без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Позивач зазначає, що будь-якого зобов`язання щодо оформлення факту передачі земельних ділянок від фізичної особи до СФГ ні попереднє, ні чинне законодавство не передбачало і не передбачає. Користування позивачем спірними земельними ділянками було відкритим та законним протягом тривалого часу, що підтверджується сплатою земельного податку, податковими деклараціями, рішеннями відповідача щодо спірних ділянок. Попередні розпорядники земельних ділянок не ініціювали позбавлення позивача законних прав.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду України у справі № 806/500/13-а від 24.05.2016, позивач зазначає, що пошуком у загальнодоступних джерелах існування такої постанови не підтверджено. При цьому, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Щодо доводів апелянта про незаконність формування спірних ділянок, позивач зазначає, що замовником технічної документації на спірні земельні ділянки була держава в особі уповноваженого органу - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Земельні ділянки були передані у комунальну власність відповідно до Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 та Постанови КМУ від 16.11.2020 № 1113. При цьому в наказі ГУ Держгеокадастру № 11-2935/14-18-СГ від 01.06.2018 прямо вказано, що користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3522855100:02:000:9164 є СФГ Олійникова О.К. на підставі права постійного користування, посвідченого державним актом серії КР № 0000050. Перехід земельних ділянок із державної у комунальну власність не є підставою для припинення права користування відповідно до п. 24 перехідних положень Земельного кодексу України.

Позивач також звертає увагу на непослідовність позиції відповідача, який вважає незаконною реєстрацію спірних ділянок та реєстрацію права комунальної власності на них, проте на сесії селищної ради приймає розпорядчі рішення щодо зміни цільового призначення таких ділянок. Апелянтом у скарзі жодним чином не наведено аргументів щодо правомірності дій органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок та передачу їх в оренду. Оскаржувані рішення прийняті всупереч діючому державному акту, з порушенням частини 5 статті 116 та частини 7 статті 20 Земельного кодексу України (без погодження землекористувача), а також з порушенням статті 26 Регламенту Компаніївської селищної ради, частини 4 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та частини 10 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - без належного оприлюднення проектів оскаржуваних рішень.

Позивач посилається на практику ЄСПЛ щодо захисту права мирного володіння майном (рішення у справах «Рисовський проти України», «Кривенький проти України», «Щокін проти України»), зазначаючи, що втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу, легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та особи. Апеляційна скарга не містить належного обґрунтування порушення судом конкретних норм матеріального чи процесуального права.

Треті особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 20.11.2025 апеляційну скаргу Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі №912/1696/25 (суддя Кабакова В.Г.) – залишено без руху. Апелянту встановлено строк 10 днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: здійснити оплату судового збору в сумі 14 534,40 грн., докази чого надати суду.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 01.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі №912/1696/25. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на на 28.04.2026 об 11:30 год.

16.04.2026 до Центрального апеляційного Господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, Федоренка Дмитра Миколайовича, надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 24.04.2026 заяву представника Компаніївської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів задоволено. Також учасників справи було повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі №912/1696/25 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного Господарського суду зал судового засіданні №511.

В судове засідання 28.04.2026 з`явилися представники позивача та відповідача, інші представники сторін в судове засідання не з`явились.

Колегія суддів констатує відсутність доказів належного сповіщення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 28.04.2026 відкладено розгляд справи до 30.06.2026 на 12:30 год.

18.06.2026 до Центрального апеляційного Господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, Федоренка Дмитра Миколайовича, надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 19.06.2026 заяву представника Компаніївської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів задоволено.

22.06.2026 до Центрального апеляційного Господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Селянського (фермерського) господарства Олійникова Олександра Костянтиновича, Коротченка Олександра Олександровича, надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного Господарського суду від 22.06.2026 заяву представника Селянського (фермерського) господарства Олійникова Олександра Костянтиновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів задоволено.

В судове засідання 30.06.2026 з`явились представник Селянського (фермерського) господарства Олійникова Олександра Костянтиновича, представник Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, та надали власні пояснення щодо вимог апеляційної скарги. Інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти «Сполученого Королівства» ” та від 19.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2004 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.06.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnova v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.

До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі третіх осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

30.06.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного Господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: громадянину ОСОБА_3 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії КР № 0000050, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 50 від 05.06.1997, на підставі рішення виконавчого комітету Компаніївської селищної ради народних депутатів від 28.12.1992 № 120-Б та розпорядження Компаніївської райдержадміністрації від 23.04.1997 № 164-р, яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га для ведення селянського фермерського господарства; 28.12.1992 ОСОБА_3 було створене Селянське (фермерське) господарство Олійникова Олександра Костянтиновича, код ЄДРПОУ 23682634, засновником якого є ОСОБА_3 ; Розпорядженням голови Компаніївської районної державної адміністрації № 462 від 15.08.2005 голові та членам СФГ ОСОБА_3 було надано у власність земельні ділянки площею 6,5203 га, 7,3256 га, 6,8179 га за рахунок земельної ділянки загальною площею 50 га, наданої у постійне користування на підставі державного акта серії КР № 0000050; Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, частинам земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 , було присвоєно кадастрові номери: 3522855100:02:000:9164 (площа 10,0001 га, зареєстровано 27.03.2018) та 3522855100:02:000:0126 (площа 19,3362 га, зареєстровано 26.05.2020); Наказами Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-2935/14-18-СГ від 01.06.2018 та № 10-ОТГ від 04.12.2020 земельні ділянки з кадастровими номерами 3522855100:02:000:0126 та 3522855100:02:000:9164 були передані у комунальну власність Компаніївської селищної ради; 01.07.2024 рішенням засновника СФГ головою господарства обрано ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер; На сімдесят другій сесії восьмого скликання Компаніївської селищної ради 17.06.2025 прийнято рішення № 8194 та № 8187 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок зі зміною цільового призначення для передачі в оренду для сінокосіння і випасання худоби громадянці ОСОБА_1 та громадянину ОСОБА_2 відповідно; Відсутня інформація щодо скасування або припинення Державного акта на право постійного користування землею серії КР № 0000050, що підтверджується відповіддю Відділу № 2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 04.06.2025 № 29-22-0.555,2-1245/290-25.

Спір у справі виник з приводу наявності у фермерського господарства права постійного користування земельними ділянками, наданими його засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, та правомірності розпорядження цими ділянками органом місцевого самоврядування на користь інших осіб. Такий спір має приватноправовий характер і, з огляду на суб`єктний склад, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Для правильного вирішення спору колегія суддів досліджує такі питання: 1) чи належить позивачеві право постійного користування землею, наданою за державним актом серії КР № 0000050 його засновнику, з урахуванням того, що державний акт видано після державної реєстрації господарства; 2) чи доведено, що спірні земельні ділянки сформовані з землі, наданої за цим державним актом, і чи вплинули на право постійного користування інвентаризація земель, присвоєння кадастрових номерів та передача ділянок у комунальну власність; 3) чи є обраний позивачем спосіб захисту належним та ефективним; 4) чи є правомірними рішення селищної ради від 17.06.2025 № 8194 та № 8187; 5) чи впливають на вирішення спору кримінальне провадження та арешт земельних ділянок, на які посилається апелянт.

Щодо переходу до фермерського господарства права постійного користування землею, наданою його засновнику.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, висновки якої в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню, виснувала, що «з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки» (пункт 61); «з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки» (пункт 71); «з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача» (пункт 76).

У тій самій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством» (пункт 73), а також що «Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України» (пункт 86).

Колегія суддів враховує, що і у справі № 922/989/18 державний акт на право постійного користування на ім`я голови фермерського господарства також було видано вже після державної реєстрації господарства, що не перешкодило Великій Палаті Верховного Суду визнати саме фермерське господарство землекористувачем і залишити в силі рішення про визнання за ним права постійного користування.

Аналогічно в постанові від 30.05.2023 у справі № 927/135/22 Верховний Суд розглядав спір, у якому фермерське господарство було зареєстроване 26.04.1996, а 21.04.1997 його засновнику «для розширення селянського/фермерського господарства» виділено земельну ділянку з видачею державного акта (пункти 4.1, 4.2), і вважав господарство «постійним землекористувачем» (пункт 5.20). Отже, видача державного акта засновнику після реєстрації фермерського господарства сама по собі не виключає того, що наданою землею користується саме господарство.

Доводи апелянта про те, що державний акт виданий через п`ять років після реєстрації СФГ, а тому спірні земельні ділянки не є матеріальною основою діяльності господарства, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне:

Державний акт серії КР № 0000050 оформлено на підставі двох актів: рішення виконавчого комітету селищної ради від 28.12.1992 № 120-Б (тобто прийнятого в день державної реєстрації СФГ) та розпорядження райдержадміністрації від 23.04.1997 № 164-р. Отже, частина землі, посвідченої державним актом, була надана засновнику одночасно зі створенням господарства, а державним актом 1997 року право постійного користування на всю площу 50 га посвідчено єдиним документом.

Земля за державним актом надавалася з цільовим призначенням «для ведення селянського фермерського господарства». Сам апелянт, посилаючись на статтю 7 Земельного кодексу України в редакції 1993 року, зазначає, що у постійне користування земля надавалася громадянам саме для ведення селянського (фермерського) господарства. Тобто законодавство, чинне на час видачі державного акта, передбачало надання земель для ведення фермерського господарства громадянину – голові господарства, а не господарству як юридичній особі. ОСОБА_3 був засновником і головою лише одного фермерського господарства – позивача, яке безперервно здійснює діяльність з 1992 року; доказів того, що надана йому для ведення фермерського господарства земля використовувалася ним для інших цілей чи іншим суб`єктом, апелянт не надав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 перехід правомочностей землекористувача до фермерського господарства пов`язується з нормами права, а не з укладенням окремого правочину між засновником і господарством (пункт 61). Тому доводи апелянта про відсутність доказів «передачі земельних ділянок від фізичної особи до юридичної особи» не ґрунтуються на законі.

Доводи апелянта про невідповідність порядку реєстрації СФГ у 1992 році вимогам статті 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції від 14.10.1992 відхиляються колегією суддів з огляду на те, що відповідні твердження не стосуються предмета цього спору, оскільки державна реєстрація позивача недійсною не визнавалася і не скасовувалася, а господарство понад тридцять років діє як юридична особа.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 24.05.2016 у справі № 806/500/13-а з огляду на відсутність такої постанови в загальнодоступних джерелах та ненадання її копії суду, що виключає можливість врахування її як джерела правової позиції. Колегія суддів також зважає на висновок, відтворений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки як юридична особа (пункт 6.2.1). Однак у тій самій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин» (пункт 6.32), а «de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства», тоді як «de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства» (пункт 6.39). Наведений висновок стосується порядку отримання додаткових земель, а не підстав для припинення вже набутого і посвідченого державним актом права постійного користування, яке не скасоване (відповідь ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 04.06.2025). Права постійного користування не може бути позбавлено фермерське господарство через те, що орган державної влади у 1997 році оформив надання землі на ім`я голови господарства, а не на саме господарство.

Смерть засновника СФГ Олійникова О.К. 05.03.2025 не припинила права постійного користування, яке зберігається за фермерським господарством (пункт 73 постанови у справі № 922/989/18). Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і, як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, «розширеному тлумаченню не підлягає» (пункт 5.12). Жодна з підстав, передбачених цією статтею, у справі не встановлена.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право постійного користування землею, посвідчене державним актом серії КР № 0000050, належить позивачу.

Щодо ідентифікації спірних земельних ділянок та впливу інвентаризації і передачі ділянок у комунальну власність на право постійного користування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано апелянтом, кадастрові номери 3522855100:02:000:9164 (10,0001 га) та 3522855100:02:000:0126 (19,3362 га) присвоєно за технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель саме частинам земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Олійникова О.К. за державним актом серії КР № 0000050. Замовником цієї документації був не позивач, а орган державної влади, який на той час розпоряджався землями сільськогосподарського призначення. У наказі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 01.06.2018 № 11-2935/14-18-СГ користувачем ділянки з кадастровим номером 3522855100:02:000:9164 зазначено саме СФГ Олійникова О.К. на підставі державного акта серії КР № 0000050.

Ці дані узгоджуються з площами земель за державним актом: з 50 га, наданих у постійне користування, розпорядженням райдержадміністрації від 15.08.2005 № 462 у власність голови та членів СФГ передано земельні ділянки загальною площею 20,6638 га (6,5203 + 7,3256 + 6,8179 га). Залишок земель за державним актом (29,3362 га) збігається із сумарною площею спірних земельних ділянок (19,3362 + 10,0001 = 29,3363 га) з різницею, що не перевищує 0,0001 га. Площа спірних ділянок встановлена не на підставі пояснень учасників справи, а на підставі відомостей Державного земельного кадастру, що відповідає стандарту, визначеному Верховним Судом у постанові від 10.08.2022 у справі № 921/68/21, за яким «площа земельної ділянки не може бути встановлена на підставі пояснень учасників» (пункт 91).

Доводи апелянта про те, що суд не встановив, яка саме з частин землі (надана рішенням від 28.12.1992 чи розпорядженням від 23.04.1997) відповідає кожній зі спірних ділянок, не впливають на вирішення спору, оскільки обидві частини посвідчені одним державним актом, надані одній особі з одним цільовим призначенням – для ведення фермерського господарства, і право постійного користування на всю цю землю належить позивачеві з мотивів, наведених у розділі 1 цієї постанови. Доказів того, що спірні ділянки (повністю або частково) розташовані за межами земель, посвідчених державним актом серії КР № 0000050, апелянт, на якого покладався тягар доведення відповідних заперечень, не надав.

Зазначення в наказі від 04.12.2020 та акті приймання-передачі ділянки з кадастровим номером 3522855100:02:000:0126 як вільної від використання не є підставою для припинення права постійного користування, оскільки такої підстави стаття 141 Земельного кодексу України не передбачає. Передача земельних ділянок із державної у комунальну власність змінює суб`єкта права власності (розпорядника) земель, однак не припиняє права постійного користування, набутого раніше.

Так само не припиняє цього права поділ (формування) земельних ділянок і присвоєння їм нових кадастрових номерів. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 у справі № 921/68/21, «у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер …» (пункт 83), однак обсяг прав попереднього землекористувача при цьому не змінюється.

Доводи апелянта про те, що він не був замовником технічної документації із землеустрою, а державна реєстрація права комунальної власності на спірні ділянки у 2024 році здійснена на підставі довідки, яку селищна рада не видавала, колегія суддів також відхиляє. Право постійного користування позивача посвідчене державним актом 1997 року і не залежить від того, на якій підставі у 2024 році зареєстровано право комунальної власності відповідача. Предметом цього спору законність державної реєстрації права комунальної власності не є. Крім того, колегія суддів звертає увагу на непослідовність поведінки відповідача, який, заперечуючи законність реєстрації за ним права комунальної власності на спірні ділянки, водночас рішеннями від 17.06.2025 розпорядився цими ділянками як власник.

Посилання апелянта на те, що судові рішення, на які послався суд першої інстанції, не є тотожними обставинам цієї справи, колегія суддів не приймає. Для врахування висновків Верховного Суду має значення подібність правовідносин, а не тотожність фактичних обставин. Наведені вище постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду ухвалені у спорах між фермерськими господарствами та органами, що розпоряджаються землею, щодо права постійного користування землею, наданою засновникам для ведення фермерського господарства, тобто у подібних правовідносинах.

Щодо способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.08.2022 у справі № 921/68/21, власник земельної ділянки або землекористувач «може вимагати усунення будь-яких порушень» (пункт 88).

У цій справі державну реєстрацію права постійного користування позивача скасовано, а відповідач, який є власником спірних земель, заперечує наявність у позивача такого права і розпоряджається ділянками на користь інших осіб. За таких обставин вимога про визнання права постійного користування спрямована на усунення правової невизначеності та є належним і ефективним способом захисту. Такий спосіб захисту застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/989/18 та Верховним Судом у справі № 921/68/21. Спірні земельні ділянки перебувають у комунальній власності відповідача і у власність чи користування третіх осіб не передані, тому визнання права не потребує заявлення інших вимог до інших осіб. Апелянт ефективності обраного позивачем способу захисту не оспорює.

Щодо рішень селищної ради від 17.06.2025 № 8194 та № 8187.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності висновків суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування рішень селищної ради від 17.06.2025 № 8194 та № 8187, на що обґрунтовано звертає увагу позивач у відзиві. Оскільки відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає виснує наступне:

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Право постійного користування позивача спірними земельними ділянками в порядку, визначеному законом, не припинялося. Тому, надаючи третім особам дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок в оренду, селищна рада діяла всупереч частині 5 статті 116 Земельного кодексу України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 925/902/20, в якій визнано незаконними рішення сільської ради про надання громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо земель, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства: «…приймаючи спірні рішення щодо розпорядження земельними ділянками, які перебувають у законному користуванні позивача, Таганчанська сільська рада вийшла за межі своїх повноважень, тому такі рішення є незаконними».

Наведеного достатньо для висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо кримінального провадження та арешту земельних ділянок.

Посилання апелянта на кримінальне провадження № 42025120040000038 від 19.03.2025, розпочате за заявою селищної ради, та на арешт спірних земельних ділянок, накладений ухвалою слідчого судді Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19.06.2025 у справі № 389/1960/25, не свідчать про неправильність оскаржуваного рішення.

Кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування; обставин, встановлених вироком суду, що набрав законної сили, які мали б преюдиційне значення для цієї справи, немає. Об`єднана палата Касаційного Господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначила, що для зупинення провадження необхідна «…обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення» (пункт 8.11), і що «…суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду» (пункт 8.14). Клопотання про зупинення провадження у суді першої інстанції представник відповідача не підтримав, а в апеляційній скарзі такого клопотання не заявлено.

Предметом досудового розслідування, як зазначає сам апелянт, є обставини видачі довідки, на підставі якої у 2024 році зареєстровано право комунальної власності на спірні ділянки. Як зазначено вище, ці обставини не впливають на наявність у позивача права постійного користування, посвідченого державним актом 1997 року.

Арешт майна в кримінальному провадженні є тимчасовим заходом забезпечення, який обмежує розпорядження майном і вчинення реєстраційних дій щодо нього. Він не визначає, кому належать права на це майно, і не перешкоджає суду вирішити спір про право. Питання щодо арешту вирішуються слідчим суддею за правилами кримінального процесуального законодавства. Рішення суду про визнання права постійного користування не є розпорядженням арештованими ділянками.

Інші доводи апеляційної скарги в частині того, що:

Апелянт стверджує, що посилання суду першої інстанції на практику Європейського суду з прав людини щодо неможливості покладення на особу відповідальності за помилки державних органів є некоректним, оскільки суд не вказав, які саме помилки допущено. Колегія суддів зауважує, що це посилання не було самостійною підставою для задоволення позову. Право постійного користування позивача є його майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розпорядження органом місцевого самоврядування земельними ділянками, які перебувають у постійному користуванні позивача, без припинення цього права в установленому законом порядку є втручанням у право на мирне володіння майном, що не має належної правової підстави. Обставини оформлення державного акта на ім`я голови господарства, присвоєння ділянкам кадастрових номерів та передачі їх у комунальну власність з позначкою «вільна від використання» відбувалися за участі органів влади, тому їх наслідки не можуть покладатися на позивача як на підставу для позбавлення його права.

Колегія суддів також звертає увагу, що оцінка суду першої інстанції щодо того, як Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 922/989/18 обґрунтувала перехід права постійного користування до фермерського господарства, потребує уточнення. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у пунктах 61, 71, 73, 76, 86 цієї постанови, наведених у розділі 1. Висновків суду першої інстанції по суті спору таке уточнення не змінює.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025 у справі № 912/1696/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі № 912/1696/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Компаніївської селищної ради на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 14 534,40 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі № 912/1696/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.10.2025р. у справі № 912/1696/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 14 534,40 грн. покласти на Компаніївську селищну раду Кропивницького району Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 19.10.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус